Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






РОЗДІЛ V. ЖУРНАЛІСТИКА: ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС 1 страница






§ 1. Система жанрів.................................243

§ 2. Журналістський твір: структура та елементи змісту………248

§ 3. Поетика журналістського твору....................262

§ 4. Журналістика і дипломатія........................282

ДОДАТОК

1. Хартія свободи преси.............................289

2. Документи Міжнародної федерації журналістів.........290

3. Кодекс професійної етики українського журналіста......294

ЛІТЕРАТУРА…..297

 

Журналістика - особлива сфера суспільно-політичної діяльності, що має свої творчі властивості. Як і кожна наука, вона має свій предмет і свої завдання. У широкому плані предметом журналістики є все те, що пов'язано з функціонуванням засобів масо­вої інформації. Але таке визначення не вичерпує і не охоплює всього змісту. Можливо, це саме той випадок, коли визначення і зміст не можна вкласти у прокрустове ложе однозначно, - потрібен широкий погляд на явище. Тут згодяться і історія журналістики, і роль публіцистики, і проблеми, пов'язані з творчим потенціалом журналістики, що розглядаються в тісному зв'язку з життям, практикою, які викликали необхідність друкованого слова, засобів масової інформації. Не скидаймо з рахунку і стан їх технічного оснащення. Так мимоволі напрошується питання про об'ємність визначення.

Слід мати на увазі, що термін "журналістика" французького походження і в перекладі означає "щоденник", слово, яке ми сьогодні сприймаємо у прямому його значенні. Але відколи з'явилися друковані видання, зокрема, газети як першопроходці журналістики, саме на їхніх сторінках щоденно друкувалась інформація, яка була розрахована на широке коло читачів й дозволяла їм спілкуватись з аудиторією. Відтак виникла потреба в людях, які цю інформацію здобували б, оформляли та подавали для людського загалу їх діяльність відбувалась на тлі газетних, журнальних видань. Так у німецькому словнику з'явилось слово jornalistik, в англійському - jornalism, усі вони одного кореня. Перегорнемо сторінки історії і побачимо, що передувало утвердженню журналістики, її становленню.



Серед науковців досі тривають суперечки з приводу того, якому виданню надати перевагу в історичній ієрархії, тобто визнати найпершою газетою у світі. Виділимо кілька з багатьох, які вже дістали визнання в усьому світі. Одним з перших періодичних видань у світі визнано "Ла газетт", що виходила у Франції 1631 року, її засновником і редактором був Т. Ренодо, він же вважався і видавцем. Це видання за змістом і зовнішнім виглядом уже тоді мало деякі ознаки такого типу видання, як газета, до того ж, як справедливо зазначив історик преси П.Федченко, її можна вважати однією з перших політичних газет у світі, оскільки інформація, вміщена в ній, торкалася широкого кола питань з життя країни, вона належно коментувалася. Цікаво, що саме це дало право Теофрасту Ренодо вважа­ти, що завдання газети - "писати історію сучасності". Це афористичне визначення багатьма роками пізніше було використано В. Леніним без посилання на першоджерело, коли йшлося про характер публіцистики. Але - це між іншим...

Першою друкованою газетою в Росії одностайно сприймають "Ведомости", засновані Петром Першим. Проіснувало видання з 1702 по 1727 роки (за цей час було випущено сто номерів). Історична заслуга цього видання, окрім усього іншого, полягає в тому, що саме навколо нього згуртувались перші російські репортери, зокрема Борис Волков та Яків Синявич, які забезпечували газету широкою урядовою та державною інформацією. Яків Синявич, наприклад, був прозваний істориками преси "першим хронікером російської газети". Газета мала суто інформаційне призначення, але вона вміщувала матеріали різних жанрів, скажімо, кореспонденції, звіти, нариси тощо. Хоч її формат, обсяг, періодичність, розміщення матеріалів і тиражів ще не мали обличчя справжньої газети, розрахованої на масового читача. Історичне значення "Ведо-мостей" (у світлі проблеми, яку ми розглядаємо) полягає в тому, що вона заклала основи російської журналістики, нехай навіть у своєму первісному вигляді, далекому від сучасного рівня творчості. Адже саме слово та поняття "журналістика" з'явилось у країні набагато пізніше.



В Україні ж процес виникнення національних періодичних видань трохи затримався, і насамперед внаслідок офіційної заборони української мови з часів петровського закону про пресу 1720 року, який був спрямований на обмеження сфери вжитку української мови. Саме тому першими періодичними виданнями виявились російськомовними, що ґрунтувались навколо Харківського університету. Хронологічно першими в Україні слід вважати такі газети й журнали: "Харьковский еженедельник" (1812 рік), "Украинский вест-ник" (1816 рік), "Харьковский Демокрит" (1816 рік) та інші. Характерно, що саме на їхніх сторінках народжувалась справжня публіцистика в особі таких майстрів пера, як Є.Філомафітський, Р.Гонорський, Г.Квітка, В.Маслович, яких можна вважати піонерами української журналістики. Відомому українському письменникові Є.Гребінці вдалося пізніше, у 1841 році, видати в Петербурзі перший україномовний журнал у вигляді альманаху "Ластівка", у якому друкувалися твори українською мовою, а вже у 1861 році з'явився також український журнал "Основа", у якому брали участь Т.Шевченко, М.Костомаров, М.Максимович, Т.Рильський та інші першопрохідці української публіцистики. Першою національною газетою на західноукраїнських землях стала "Зоря Галицька". Вона почала виходити у 1848 році у Львові й відзначалась багатством змісту та гостротою публікацій на різні теми тогочасного життя.

Щодо самого поняття журналістика в широкому розумінні цього слова, то воно в Росії з'явилося лише в середині XIX століття і означало сукупність періодичних видань. Так само відбувалося й в Україні, де, до речі, журнальні видання випередили газетні. Важливо наголосити на тому, що вже тоді журналістами стали називати людей, які працювали в періодичних виданнях, виділялися своєю творчістю та активною громадянською позицією. Адже Олександрові Пушкіну належать слова: "Сословие журналистов єсть рассадник людей государственных". Усе це свідчить про те, що термін "журналістика" має багатогранне значення: це і система періодичних видань, а в цілому й усіх засобів масової інформації, і історія, і суспільно-політична діяльність журналістів, що виявлять себе в конкретних жанрах, про що теж йтиметься далі, це і цілий комплекс каналів або засобів передачі інформації (маємо на увазі радіомовлення, телебачення, інформаційні агентства), а також і саму науку журналістику. Зібрати всі ці компоненти в єдине визначення немає можливості, та й навряд чи це потрібно. Можна лише констатувати, що терміном "журналістика" позначається діяльність, що знаходить свій вияв у засобах масової інформації і є предметом вивчення та узагальнення науки журналістики.

А тепер, маючи на увазі все викладене, спробуйте самостійно визначити, яке із запропонованих положень та дефініцій вам видається раціональним:

Журналістика - вид громадської діяльності з періодичного поширення соціальної інформації через канали комунікацій.

Журналістика - твори, з яких складаються номери газет і журналів, програми телебачення та радіомовлення, тобто продуктів журналістської діяльності.

Журналістика - вид творчості у сфері соціально-політичної прак­тики, завдання якої - збирання, поширення та зберігання інформації.

Журналістика - вид мистецтва і форма масово-інформаційної діяльності значної групи людей у виробництві, політиці, науці, культурі.

Журналістика - система засобів масової інформації (ЗМІ), за допомогою якої відтворюється картина суспільного життя сьогодення.

Журналістика - наука, що вивчає історію засобів масової інформації, їхні принципи та функції, а також закони літературно-публіцистичної творчості.

Автори мають на меті дати уявлення про природу журналістики, її принципи та функції, розкрити сутність понять журналістика, система засобів масової інформації, національний інформаційний простір і проблеми його продуктивно-творчої інтеграції у світовий, розкрити взаємовідносини політики, преси, владних структур, привернути увагу до соціальної відповідальності журналіста та особливостей його творчої діяльності, до законодавчих і правових актів та морально-етичних норм поведінки в контексті міжнародної практики і стандартів, а також розкрити шляхи розбудови інформаційного суспільства.

Враховуючи те, що з такої проблематики обмаль літератури, автори ставлять за мету узагальнити набутий за останні роки досвід у діяльності вітчизняної і міжнародної журналістики. Пропонований текст - це спроба конспективно викласти проблеми, які порушувались і у лекціях. У підручнику також викладено концептуальні підходи до теоретичних засад таких творчих проблем, як поетика журналістського (публіцистичного) твору, визначення ролі та місця мас-медіа у сфері дипломатії. Глибше й детальніше оволодіти визначеною темою допоможе звернення до спеціальної літератури.

Автори вважають своїм обов'язком продовжити розпочату роботу з тим, аби ґрунтовніше та з наукової точки зору розглянути широкий спектр питань. Будемо щиро вдячні за побажання та критичні зауваження.

РОЗДІЛ І

СУСПІЛЬСТВО ТА ІНФОРМАЦІЯ СВІТОВИЙ КОНТЕКСТ

§ 1. На Порозі "золотої доби" інформації?!

§ 2. Влада інформації, її місце та роль у демократичному суспільстві.

§ 3. Правові проблеми інформаційного

суспільства.

§ 4. Держава та інформаційна індустрія.

§ 5. Перспективи і шляхи формування

інформаційного суспільства в Україні.

§ 1. НА ПОРОЗІ "ЗОЛОТОЇ ДОБИ" ІНФОРМАЦІЇ?!

У 70 - 80-х роках минулого століття виокремилися всі три напрями осмислення появи, структури, ролі, перспектив "доби інформації":

а) апологетичний, б) "комбінований", в) критичний. Мовиться про явище, яке стосується не лише фахівців, а й широкого загалу. Наявні 800 мільйонів телевізорів (третина з них припадає на розвинуті країни), понад 8 тисяч щоденних газет, майже 40 тисяч радіостанцій, десятки тисяч спеціалізованих видань, масових тижневиків, відеомагнітофонізація світу, десятки супутників зв'язку, проникнення скрізь і всюди цифрової техніки, розробка кишенькових бездротових приймачів, своєрідної комбінації телевізора, телефону, комп'ютера й факсу (такі приймачі зможуть настроюватися на сотні відео-, аудіо- і текстові канали й дадуть змогу користувачам обмінюватися електронною поштою) - усе це спричинює революцію у сприйнятті світу, змушує шукати відповіді на останнє: "Чому?".

Відповідно до цілей і принципів Статусу ООН, право "шукати, одержувати й розповсюджувати інформацію та ідеї будь-якими засобами" було урочисто закріплено в Загальній декларації прав людини майже 50 років тому. Питання інформаційного забезпечення є складовою частиною дотримання прав людини. Ще один істотний аспект: світовий ринок і поступ телекомунікацій уперше в історії налагодили зв'язки між культурами та народами Землі.

З точки зору технологічно розвинених країн, "золота доба" інформації вже настала. Ми без упину йдемо по шляху до глобального інформаційного суспільства. Це матиме вплив майже на всі сфери повсякденного життя. Тому нині треба активно формувати майбутнє, тобто підтримувати всі наявні версії його формування.

Роберт Стівенсон у фундаментальній праці "Глобальна комунікація у XXI столітті" так визначає суть інформаційної революції: "Коротко кажучи, кінець XX століття є стартом нової інформаційної доби. Це є продуктом світової революції, що включає три елементи: комп'ютери, супутники та цифрові обчислювальні машини. Революція почалася, коли всі три нові технології з'єдналися для того, щоб витворити всесвітню інформаційну мережу, яка охоплює цілу землю так само, як охоплює її атмосфера".

Нові технології вражають уяву. Віртуальна дійсність стала реальністю наприкінці XX століття. Для багатьох, навіть поважних експертів, не кажучи вже про масового споживача, начебто вимальовується світ нового ґатунку, в якому за допомогою інформації можна буде зрегулювати наявні диспропорції, суперечності розвитку континентів і суспільств практично в усіх сферах: економіці, політиці, екології, культурі, побуті, розвагах тощо.

Оперування кількісними та просторовими аргументами - найхарактерніша ознака доведення очевидності глобального інфор­маційного суспільства. Зішлемося на кілька прикладів. У своїй доповіді на міжнародній науково-практичній конференції "Інформація в глобальному вимірі", що відбувалася у Києві 29 - ЗО травня 1997 року, американський учений Стівен Ван Хук навів дані: у США ви­дається 2000 щоденних газет, 15 тисяч журналів, діють 11 тисяч радіостанцій, 2000 телестанцій, 2000 видавництв. Така кількість, на думку Хука, й забезпечує конкурентність ЗМІ. Підраховано, що в Сполучених Штатах Америки радіо є в 95 відсотках усіх автомобілів (понад 120 мільйонів). Сьогодні завдяки цифровому радіомовленню, в якому звуковий сигнал перетворюється у цифровий код, уможливлюється чудова якість звуку. За останні роки з'явилося багато фірм, що використовують Інтернет для розповсюдження радіопрограм у межах земної кулі. Про одну з найцікавіших ініціатив написав британський науковий тижневик "Нью Сайєнтіст". Лондонська фірма Уорлд Рейдіо Нетворк забезпечує програми 25 радіостанцій різних країн, використовуючи при цьому кабельні мережі, сателітні мережі та власне Інтернет; цілодобово передаються англомовні програми і по кілька годин - іншими мовами. Представники західних країн не приховують свого домінування в ефірі Африки, Азії (за незначними винятками), Латинської Америки, на просторі посткомуністичних країн Європи. Нове кліше: "Хто володіє інформацією, той володіє світом", сприймається безапеляційно.

Упродовж світової історії речники раціонального, "інженерного" принципу влаштування світу постійно міняли місцями засіб і мету. Але завжди неодмінно знаходилися особистості, які зважено трактували науково-технічний прогрес, передовсім беручи до уваги саму онтологію людини, її призначення. І тому варто докладніше викласти аргументи прихильників органічного принципу життя. Вони цілком умотивовано ставлять чільне питання: "Чи несуть нам найновіші й вражаючі досягнення у сфері комунікацій лише благо?". І чи культурна гегемонія телебачення, а в недалекому майбутньому Інтернету, всевладдя зображення в обширі світу не задіють такі механізми впливу на емоції, не нав'яжуть (через свою природу) таких нетривких символів, що їхня дія виявиться катастрофічно руйнівною?

Канадські вчені Ф.Бретон і С.Прул критично оцінюють нинішню систему суспільної комунікації та візії інформаційного суспільства. Сучасні концепції комунікацій і стан досліджень спираються переважно на американські емпіричні студії: ідеться про з'ясування спільних вартостей багатокультурного суспільства й оцінки громадської думки. Натомість європейська соціологія знання, що перебуває під німецьким впливом, переважно не домінувала в дослідженнях щодо інформації та технології комунікацій. Але детермінізм технічний, визначаючи переважну частину досліджень комунікації, неодмінно виявляє свою фрагментарність, оскільки не бере до уваги цілісність взаємозв'язків усіх компонентів змісту і форми. Визнані експерти перетворили комунікаційну технологію інформування на своєрідну ідеологію, яка начебто готова замінити політичні доктрини. І тому, вважають вони, можна ефективніше вирішити всі суспільні проблеми. Візіонери глобального інформаційного суспільства впевнені, що розвиток технології інформування й телекомунікації стане початком нової ери глобальної культури.

 

§ 2. ВЛАДА ІНФОРМАЦІЇ, ЇЇ МІСЦЕ ТА РОЛЬ У ДЕМОКРАТИЧНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

На даному етапі відбувається черговий виток технологічної і мирної соціальної революції - становлення інформаційного суспільства. Сучасні інформаційні та телекомунікаційний технології (ІТТ) істотно змінюють не тільки те, як ми виробляємо продукти та "Послуги, а й те, як проводимо дозвілля, реалізовуємо свої цивільні права, виховуємо дітей. Вони мають вирішальний вплив на зміни, що відбуваються в соціальній структурі суспільства, в економіці, розвитку інститутів демократії тощо.

Проблема, яку пропонується розглянути - торкається процесу становлення інформаційного суспільства, його об'єктивних основ розвитку та взаємодії з сучасним інформаційним і телекомунікаційними технологіями в ході розвитку та підвищення значущості останніх. Каталізатором і координатором процесу становлення інформаційного суспільства є скоординована і державна політика, що послідовно проводиться, у зв'язку з чим, необхідний аналіз ролі і функцій держави в цьому процесі.

Тематика інформаційного суспільства, розвитку світового ринку телекомунікацій, Інтернету не сходить зі сторінок провідних ділових вітчизняних та зарубіжних журналів. Колосальні обсяги інформації, присвячені цій тематиці, доступні зараз і Інтернету. Особливо це стосується висвітлення діяльності міжнародних і національних організацій з розробки і реалізації стратегій інформаційного розвитку. До числа найцікавіших джерел можна віднести Європейську Комісію Ради Європи, Організацію економічної співпраці розвитку, Всесвітній союз зв'язку, адміністративні органи, відповідальні за побудову "інформаційної магістралі" в США, Канаді, Великобританії, Німеччині, Франції, Австралії, Японії та в інших країнах. Актуальність входження України в інформаційне суспільство поступово усвідомлюється вітчизняним науковим і політичним співтовариством, про що свідчить велика кількість законодавчих актів у сфері інформації.

Створені державними органами документи, покликані визначити напрями інформатизації суспільства: Концепція формування та розвитку єдиного інформаційного простору України і відповідних інформаційних ресурсів, Концепція розвитку зв'язку, Доктрина інформаційної безпеки, Концепція інформатизації України, ухвалені Закони про інформацію, про друковані ЗМІ, про телебачення та радіомовлення, про інформаційні агентства, про рекламу, про авторське право і суміжні права, про державну таємницю, про науково-технічну інформацію, про захист інформації в автоматизованих системах, про участь України в міжнародному інформаційному обміні. Однак цілісного розгляду процесу становлення інформаційного суспільства в єдності технологічних, економічних, соціальних, правових і політичних чинників у вітчизняній літературі ще не так багато. Це пояснюється новизною самого об'єкту дослідження, контури якого зримо визначилися лише в останні роки.

Сучасна ситуація, що склалася в світі, характеризується такими рисами. Становлення інформаційного суспільства в різних країнах є передумовою для еволюційного переходу до наступної стадії роз­витку людства, технологічним підмурівком якої є індустрія створення, опрацювання і передачі інформації.

Державі належить провідна роль у формуванні інформаційного суспільства, вона координує діяльність різних суб'єктів суспільства в процесі його становлення, сприяє інтеграції людей у нове інформаційно-технологічне оточення, розвитку галузей інформаційної індустрії, забезпеченню прогресу демократії та дотримання прав особи в умовах інформаційного суспільства.

Інформаційна взаємодія держави, суспільства та особи є найоптимальнішою при використанні інформаційних і телекомунікаційних технологій з метою підвищення загальної ефективності діяльності державного механізму, створення інформаційно відкритого суспільства, розвитку інститутів демократії.

Вплив інформаційного суспільства на культуру проявляється в масштабних змінах культури виробництва, бізнесу, організації роботи, дозвілля, споживання. Ці зміни зумовлені швидким процесом об'єктивізації інформації і знань, можливостями передачі їх у вигляді технологій через телекомунікації широким верствам населення, а також виникненням нових видів діяльності, заснованих на використанні знань.

Діалектичний взаємозв'язок і взаємообумовленість економічних, правових, соціальних, культурних і технологічних чинників у становленні інформаційного суспільства проявляється в соціальній сфері, в лібералізації правил регулювання інформаційного і телекомунікаційного ринків, в технологічній та організаційній конвергенції, формуванні нових вимог до працівників і організації ділового процесу, в змінах в інформаційному законодавстві, підвищенні ролі державного регулювання та міжнародної співпраці,

Економічними основами інформаційного суспільства є галузі інформаційної індустрії (телекомунікаційний, комп'ютерна, електронна, аудіовізуальна), які переживають процес технологічної конвергенції та корпоративного злиття, розвиваються швидкими темпами, мають вплив на всі галузі економіки й конкурентноздатність країн на світовій арені. Відбувається інтенсивний процес формування світової "інформаційної економіки", що укладається в умовах глобализації інформаційних, інформаційно-технологічних і телекомунікаційний ринків, виникненні світових лідерів інформаційної індустрії, перетворенні "електронної торгівлі" через телекомунікації на засіб ведення бізнесу.

Правовими основами інформаційного суспільства є закони та нормативні акти, що регламентують права людини на доступ до інформаційних ресурсів, технологій, телекомунікацій, захист інтелектуальної власності, недоторканість особистого життя, свободу слова, інформаційну безпеку. Інформаційна безпека суспільства та особи набуває нового статусу, суто технологічної проблеми перетворюючись на соціальну, від рішення якої залежить стійке функціонування сучасних товариств.

Технологічними основами інформаційного суспільства є телекомунікаційні та інформаційні технології, що стали лідерами технологічного прогресу, невід'ємним елементом будь-яких сучасних технологій. Вони породжують економічне зростання, створюють умови для вільного обертання в суспільстві великих масивів інформації та знань, ведуть до істотних соціально-економічних перетворень і, зрештою, до становлення інформаційного суспільства.

Концепція інформаційного суспільства

Еволюція постіндустріального суспільства, що супроводжується корінними соціальними перетвореннями, як у світі так і в нашій країні, за останні роки рухається до такого типу суспільства, що досить точно характеризується поняттям "інформаційне суспільство". Мовиться про становлення глобальної інформаційної індустрії, яка переживає період технологічної конвергенції, організаційного злиття, законодавчої лібералізації, про роль знань, інформації в економічному розвитку, появі нових форм "електронної" демократії, структурних зсувах у зайнятості.

Специфіка моменту полягає в тому, що ці зміни відбуваються в історично стислі терміни, на очах одного покоління. Можна сказати, Що протягом останніх 40 років цілком сформувалися передумови для широкомасштабного переходу до інформаційного суспільства. Звичайно, не скрізь вони ще виявилися вповні, не всі країни, в тому числі і Україна, пройшли необхідні "підготовчі" етапи, але глобалізація економічного життя, зняття минулих ідеологічних бар'єрів, стрімкий технологічний прогрес "стискають" час, відпущений держа­вам для формування політики, що дозволяє безконфліктно вийти на новий рівень розвитку - в інформаційне суспільство.

Поняття "інформаційне суспільство" з'явилось у другій половині 1960-х у м. Нарівні, із ним використовувалися такі терміни, як "технотронне" суспільство", "суспільство знання", "постіндустріальне суспільство". Уявлення про інформаційне суспільство пов'язані також із концепцією "трьох хвиль" А. Тоффлера.

Термін "інформаційне суспільство" уперше було вжито в 1966р. в Японії у доповіді групи з наукових, технічних та економічних досліджень, в якій стверджувалося, що інформаційне суспільство являє собою суспільство, в якому є в достатку висока за якістю інформація та всі необхідні ресурси для її розподілу. В той період на заході вважалося, що основою формування інформаційного суспільства є розвиток обчислювальної та інформаційної техніки; інформація набуває глобального характеру; на рух інформаційних потоків уже не впливають істотно державні кордони чи інші бар'єри. Спроби обмежити вільне поширення інформації шкодять тій стороні, яка прагне застосувати такого роду обмеження; значно розширюються можливості збирання, опрацьовування, зберігання та передачі інформації, доступу до неї; зростає вплив інформації на розвиток різних сфер людської діяльності; поглиблюється процес децентралізації суспільства; здійснюється перехід до нових форм зайнятості; відбувається формування нових трудових ресурсів за рахунок збільшення кількості зайнятих в інформаційній індустрії. Зважаючи на це, Т. Стоунер стверджував, що інформацію, подібно до капіталу, можна нагромаджувати та зберігати для майбутнього використання.

У постіндустріальному суспільстві національні інформаційні ре­сурси - найбільше потенційне джерело багатства. У зв'язку з цим не­обхідно розвивати нову галузь економіки - інформаційну економіку. Постіндустріальна економіка - це економіка, в якій промисловість за показниками зайнятості та своєї частки в національному продукті поступається місцем сфері послуг, а сфера послуг, то переважно опрацювання інформації.

Три аспекти постіндустріального суспільства особливо важливі для розуміння телекомунікаційної революції: перехід від індустріального до сервісного суспільства; вирішальне значення кодифіковано­го теоретичного знання для здійснення технологічних інновацій; перетворення нової "інтелектуальної технології" на ключовий інструмент системного аналізу та теорії прийняття рішень.

У 1978 р. у Франції науковцями було розглянуто проблему впли­ву нових інформаційних технологій на французьке суспільство. Його відмінна риса - прагнення зрозуміти соціально-економічну, політичну, культурну сторони процесів упровадження нових інформаційних технологій, "телематики" (термін, що вказує на єдність - комп'ютерами телекомунікацій), запропонувати єдине бачення інформатизації для подальшого визначення місця і ролі держави в цьому процесі. Особливість державного устрою Франції полягає в тому, що суспільство має вельми потужні бюрократичні, політичні інститути, внаслідок чого реалізація будь-яких технологічних новин мусить супроводжуватися соціально-політичними змінами. Дослідження повинно було показати, як нова технологія може змінити в промислове виробництво, соціальну структуру, культуру, сферу освіти, та чому політична система має змінитися, аби вписатися в нові масштаби економіки й у нові форми соціального життя.

Комп'ютерна технологія розглядалася науковцями як засіб вихо­ду Франції з економічної та соціальної кризи, збереження її економічного суверенітету, досягнення соціального консенсусу. Оскільки телематика веде до перевороту в опрацюванні і передачі даних, вона змінює і структуру соціальної організації. Телематика полегшує децентралізацію, забезпечуючи споживачів на периферії, її завдання - спростити адміністративну структуру, підвищити ефек­тивність її діяльності, поліпшити відносини з тими, хто перебуває під її юрисдикцією. Вона також надає місцевій владі більше свободи, по­силює конкурентні можливості малого та середнього бізнесу. Вона впливає на певні професії, змінюючи їх соціальний статус, збільшує контакт між соціальними групами й робить великі організації вразливішими.

У дослідженні аналізуються технічні аспекти нововведень, які для сучасного читача вже давно не є новиною. Однак методологічна орієнтація роботи на визначення місця державної політики в процесі інформатизації з урахуванням її соціально-економічних ефектів залишається актуальною. Найважливішим наслідком запровадження інформаційних технологій є підвищення продуктивності праці при осмисленні даних. Внаслідок цього, на думку авторів, інформатизація може поглибити кризу суспільства в тому разі, якщо погіршить, ся ситуація із зайнятістю населення, або, навпаки, сприяти виходу з кризи, якщо допоможе усунути торговий дефіцит, дасть економіці новий імпульс до зростання, зменшить соціальну напругу в суспільстві. Який саме результат матиме інформатизація, які напрями будуть пріоритетними, залежить від політики держави. Оскільки в сучасній світовій економіці визначальну роль грає спеціалізація, слід уявляти, які саме сектори повинні отримати переважний розвиток. Ці висновки актуальні й сьогодні.

У 1987 р. Європейська Комісія випустила Зелену книгу з телекомунікацій, у якій стверджувалося, що телекомунікаційні мережі скла­дають нервову систему сучасного економічного та соціального жит­тя. У 1988 р. Національна адміністрація США з телекомунікацій та інформації опублікувала доповідь "ІМТІА Теїесот 2000 героіі", де підкреслювалося, що телекомунікаційна та інформаційна інфраструктури життєво важливі для підтримки дієздатності американської та світової економіки. У 1993 р. віце-президент США А. Гір використав поняття "інформаційна супермагістраль". У наступному році на конференції Міжнародного союзу зв'язку він уже говорив про Глобальну інформаційну інфраструктуру. Державні органи провідних країн зайняли надзвичайно активну позицію в справі формування інформаційного суспільства. У зв'язку з цим актуальність вивчення їхнього досвіду, розробка комплексу рекомендацій для України не викликає сумнівів.

Інформаційне суспільство в американській Національній інфор­маційній інфраструктурі визначається як суспільство, в якому: кращі школи, вчителі та курси стають доступними всім студентам, неза­лежно від географічних умов, відстані, ресурсів чи працездатності; величезний потенціал мистецтва, літератури та науки стає доступний не тільки у великих організаціях, бібліотеках і музеях; послуги охорони здоров'я та соціальні послуги стають доступними в інтерактивному режимі кожному своєчасно і в необхідному місці; в кожного є шанс жити в різних місцях, не вбачаючи можливості повноцінно працювати завдяки електронному зв'язку; невеликі фірми можуть отримувати замовлення з усього світу електронним шляхом; кожний може дивитися останні фільми, звертатися в банк, магазин зі свого будинку; кожний може отримувати державну інформацію прямо або через місцеві бібліотеки, легко вступати в контакти з державними службовцями; державні, ділові структури можуть обмінюватися інформацією електронним шляхом, знижуючи обсяг роботи з паперами та поліпшуючи якість послуг.



mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2022 год. (0.015 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал