Перспективи і шляхи формування інформаційного суспільства в Україні

Висловлені в дискусіях і в літературі різні точки зору щодо формування інформаційного суспільства можна систематизувати таким чином:

Песимістичний сценарій розвитку, пов'язаний із збереженням негативних тенденцій, що породжуються соціополітичними реаліями сьогодення. Економіка мало сприяє розвиткові та використанню інформаційних технологій. Ресурси країни в міжнародному обміні й розподілі праці обмежені. Потужна конкуренція на світових інформаційних ринках і зміцнення бар'єрів для входу в нові ніші ринку витісняють українських виробників із наявних секторів. Місце країни в світовій інформаційній спільноті - десь між лідерами й аутсайдерами, ближче до останніх.

Конструктивно-оптимістичний сценарій. Реалізовуються структурні перетворення, що сприятливо змінюють характер і напрям процесу. В Україні формується сучасне інформаційне суспільство. Зміцнюється інформаційний потенціал, розвиваються інформаційні системи й мережі.

Два наведених сценарії можна доповнити чотирма варіантами можливого шляху до інформаційного суспільства для України.

1) Шлях копіювання підходів і принципів інформатизації у провідних країнах світу. Варіант має під собою основу тільки в далекій перспективі у міру зміцнення ринкових відносин в інформаційній сфері.

2) Шлях використання збіжних елементів. Реалізація моделі розвитку інформатизації в розвинених країнах із поправками на особливі українські умови. Використовуються тільки ті елементи моделей, які не суперечать українським умовам.

3) Вимушений особливий шлях. Цей варіант ґрунтується на твердженнях про неможливість для України, внаслідок істотної відсталості розвитку економіки і виробництва, використання досвіду розвинених країн світу.

4)Усвідомлений особливий шлях. Передбачає формування сучасного інформаційного суспільства за власною моделлю.

Початкова теза цього підходу - внутрішнє інформаційне суспільство буде в усіх країнах своє.

Нижче наведемо декілька попередніх концептуальних висновків і думок щодо стратегії формування інформаційного суспільства в Україні.

Концептуальні положення стратегії формування інформаційного суспільства:

1. Як показує досвід розвинених країн, найбільший успіх у просуванні до інформаційного суспільства супроводжує країни, в яких держава формує і активно проводить відповідну цілеспрямовану політику. Роль держави полягає у створенні сприятливих умов розвитку цього процесу, в залученні ресурсів (кадрових, фінансових, матеріальних) в інформаційне виробництво. Для цього воно мусить сконцентруватися передусім на нормативно-правовому і нормативно-технічному регулюванні, підтримці проектів і програм, що показують можливості інформаційного суспільства, на розвиток міжнародного інформаційного обміну та співпраці.

2. Ідея інформаційного суспільства несе в собі великий інтегруючий потенціал для розвитку всієї української інформаційної інфраструктури та інформаційного виробництва. Вона відображає новий етап розвитку інформаційної інфраструктури перехід від постачання сигналу до постачання інформаційного змісту по комп'ютерних мережах, від інформації, що зберігається на електронних носіях, до інформації, доступної через мережі. Вона також дозволяє системно підійти до вирішення всього комплексу проблем інформаційного виробництва: економічних, технологічних, політичних.

3. Сьогодні в Україні а ні держава, а ні комерційний сектор ще не сформулювали свою позицію і свої стратегічні цілі щодо інформаційного суспільства. Концепції і програми вирішують ряд, хоч і важливих, але приватних задач цього напряму. Концепція формування і розвитку єдиного інформаційного простору України покликана створити основу для взаємодії інформаційних систем за умов, коли жорсткі механізми забезпечення уніфікації і єдиного централізованого управління всією інформаційно-телекомунікаційно інфраструктурою були зруйновані, а нові, засновані на економічній і суспільній необхідності, що базуються на ринкових стимулах, ще не працюють на повну потужність.

для успішної взаємодії всіх сторін, пов'язаних із формуванням інформаційного суспільства (державні органи управління, підприємницькі структури та об'єднання, громадськість) доцільно розробити українську стратегію формування інформаційного суспільства.

4. Обсяги українського ринку інформаційних продуктів і послуг не порівнянні з ринками західних країн. Йому необхідна структурна реорганізація і модернізація, що вимагає значних інвестицій. У цей час ще значна частина ринкових проблем залежить від бюджетів різних рівнів, бюджети переобтяжені, а реального фінансування немає.

Необхідно більш чітко визначити, що має чіткіше робити держава, а що ринкові структури. Процес розподілу відповідальності і власності між державою та ринком у галузі інформатизації ще не набув стійких рис. Це співвідношення для України трохи інше, ніж в країнах з відкритою ринковою економікою.

Ринкові стимули, незважаючи на упевнений розвиток ринку ІТТ, сьогодні ще не цілком забезпечують відтворювання інформаційних ресурсів і технологій. Згадаємо такий сумний факт, як зниження потенціалу інформаційного покриття у державного ТБ з 92% у 1992 до 68 % у 2000 році. Головні причини - погане фінансування та» енергетична криза, яка охопила майже всі галузі господарчого сектору.

Стратегія формування інформаційного суспільства в Україні повинна вийти з цього становища, а не копіювати загальні підходи зарубіжних країн, спрямовані на вдосконалення ринкових відносин і механізмів у галузі створення і застосування ІТТ.

Шлях України в інформаційне суспільство це шлях через стабілізацію відносин власності в інформаційній сфері, формування Регулюючих механізмів, що забезпечують захист інвесторів, виробників і споживачів інформаційних продуктів та послуг. У цьому роль держави ключова.

Стратегія формування інформаційного суспільства в умовах перехідного періоду до нової системи відносин власності повинна зважити на особливу роль і відповідальність держави.

5. Стратегія повинна враховувати переваги України: вигідне географічне розташування між торговими та інформаційно-телекомунікаційними потоками Заходу і Сходу; високий освітній рівень персоналу, зайнятого в сфері інформатизації. Водночас зауважимо й про уразливий бік цієї позиції. Велика частка застарілого обладнання в основних фондах підприємств і організацій, пов'язаних з інформаційним обслуговуванням; нерівномірність розподілу по території країни інформаційного потенціалу і наукових центрів; руйнування наукових шкіл і складне фінансове становище науки; відсутність повного циклу виробництва базових коштів інформатизації (комп'ютерів і телекомунікаційного обладнання).

6. Розробляючи стратегію слід мати на увазі дві категорії цілей: далекі і близькі. У термінах далеких цілей ми можемо погодитися з основними принципами розвитку інформаційної інфраструктури: опора на приватний сектор, лібералізація ринку тощо, як узвичаєно в західних програмах формування інформаційного суспільства. У термінах близьких цілей нам необхідно керуватися власними пріоритетами.

На першому етапі (орієнтовно 1998-2003) головним завданням було і залишається підготовка українського суспільства, економіки, культури, людей до викликів інформаційного суспільства, забезпечення зростання ринку інформаційних і телекомунікаційних технологій (ІТТ) на основі модернізації. Головними завданнями цього етапу є:

- розширення українського ринку ІТТ шляхом інвестування в: модернізацію виробничої бази підприємств і організацій; розвиток базових телекомунікацій і українського фрагмента глобальних інформаційних мереж; збільшення масового попиту на індивідуальну та домашню інформатизацію;

- організація технопарків і зон вільної торгівлі в галузі створення й застосування ІТТ (електроніки, комп'ютерна і телекомунікаційна техніка, програмні та інформаційні системи і мережі застосування ІТТ);

- державна підтримка проектів у галузі ІТТ, орієнтованих на формування високоякісних технологічних ланцюжків виробництва вітчизняних інформаційних продуктів, послуги засобів інформатизації;

- забезпечення справедливих умов розподілу інформаційних і

мережних ресурсів;

. створення системи безперервного навчання в галузі застосування ІТТ на всіх рівнях освіти..

Рішення цих задач має здійснюватися в умовах:

- завершення перерозподілу власності в інформаційній сфері та розмежування відповідальності держави і комерційного сектора;

- розвитку ринкових стимулів саморозвитку та зростання ринку інформаційних продуктів і послуг;

- реформування державних інститутів і механізмів підтримки інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури;

- використання науково-технічного потенціалу, що є в галузі високих інформаційних технологій.

На наступному етапі (2003 2005) головним завданням є зміцнення інформаційного потенціалу країни та досягнення лідерства вітчизняних виробників в окремих секторах ринку ІТТ. Основні завдання цього періоду:

- підтримка на високому рівні конкурентоспроможності вітчизняних виробників у галузях, що визначають науково-технічний прогрес у системі ІТТ;

- забезпечення лідерства українських виробників в окремих секторах ринку ІТТ (прикладні програмні засоби, інтеграція інформаційних систем, мережні рішення, інформаційні послуги);

- перепроектування всіх основних видів діяльності на основі використання мережних технологій.

Для реалізації вказаних вище стратегічних цілей щодо формування інформаційного суспільства слід придивитись як склалися пріоритети державної політики, розробити нові концептуальні підходи щодо регулювання ринку ІТТ і ЗМІ, інформаційної та інвестиційної політики, розвитку інформаційного законодавства та інформаційної безпеки. Державна стратегія з проблем формування інформаційного суспільства повинна забезпечити першочергову підтримку протягом найближчих 4-5 років найбільш важливих напрямів робіт в галузі інформатизації. А саме:

1. Створення умов для зростання інформаційної індустрії, включаючи інформаційні технології, телекомунікації та засоби масової інформації. Інформаційна економіка повинна розглядатися як важливий сектор економічної активності. Слід увести прийнятні для користувачів умови надання телематичних послуг, включаючи орієнтовані на вимоги соціальних груп тарифи.

Підвищити рівень сприйняття нових технологій людьми, що безумовно дозволить розширити можливості використання нових ІТТ. Удосконалити систему інформування населення з проблеми інформаційного суспільства і його впливу на підвищення ефективності управління, зміну життя і діяльність людей. Приділити більше уваги гуманітарним і етичним аспектам політики формування інформаційного суспільства.

2. Стимулювання інвестицій приватного сектора в застосування ІТТ шляхом лібералізації доступу на ринки ІТТ і створення висококонкурентного середовища у всіх секторах інформаційної інфраструктури. Потрібно переглянути правила конкуренції з урахуванням розвитку інформаційного суспільства. Слід удосконалювати форми залучення інвестицій у проекти інформатизації.

Найефективнішим засобом підтримки конкурентного середовища на ринках ІТТ є створення сприятливих умов середнім і малим підприємствам у використанні ІТТ, полегшити їм доступ до мережових ресурсів, до науково-технічної та економічної інформації. Варто підтримати роботи по стандартизації ІТТ, що проводяться приватним сектором, на національному і міжнародному рівнях. При цьому держава має взяти на себе функції фінансування розробок стандартів і визначення їхньої пріоритетності в тих галузях, де державні структури є користувачами інформаційних систем і послуг, зокрема, при державній закупівлі інформаційних ресурсів і систем.

3. Розвиток інформаційно-телекоммунікаційних систем і послуг інфраструктури українського ринку та електронної торгівлі. Найважливіше завдання цього напряму забезпечення інформаційної прозорості українського ринку, розвиток інформаційної інфраструктури ринку цінних паперів. Потрібно активніше стимулювати впровадження електронного документообігу при здійсненні та використанні операцій з цінними паперами, ввести єдині стандарти розробки й сертифікації систем електронного цифрового підпису і шифрування даних.

4. Створення умов, за яких кожний має можливість і базові навички для використання послуг, що надаються інформаційним суспільством. Слід стимулювати використання ІТТ в освіті і телеосвіті, включити в учбові програми на всіх рівнях освіти питання застосування ІТТ і управління інформацією; збільшити обсяги професійного базового навчання в галузі ІТТ для дорослого населення. Переглянути програми навчання з урахуванням запровадження нових спеціальностей, пов'язаних із потребами інформаційного суспільства. Пріоритетними завданнями напряму є навчання викладачів використанню нових ІТТ, підключення всієї шкільної системи до послуг інформаційних мереж і використання у навчанні нових засобів мультимедіа.

5. Підтримка наукових досліджень, надто їхньої фундаментальної частини, в галузі критичних технологій: багатопроцесорні ЕОМ з паралельною структурою; обчислювальні системи на базі нейрокомп'ютерів, трансп'ютерів і оптичних ЕОМ; системи розпізнавання і синтезу мови, тексту і зображень; системи штучного інтелекту та віртуальної реальності; інформаційно-телекомунікаційні системи; системи математичного моделювання і інтелектуальні системи автоматизованого проектування і управління.

У межах даного напряму слід передусім створити умови для проведення науково-дослідних робіт у галузі розробки та інтеграції інформаційних систем і мереж. Забезпечити підтримку перспективних вітчизняних досліджень і розробок у галузі ІТТ, стимулювати інноваційні застосування ІТТ з " високотехнологічного кластера" у всіх сферах приватного і суспільного життя. Провести реформування структури наукових організацій і формування Дослідницьких центрів світового класу.

6. Розвиток інформаційно-телекомунікаційних систем і формування інформаційних ресурсів в інтересах державного Управління. Слід підвищити ефективність використання державних інформаційних ресурсів і систем шляхом: поліпшення доступу до Державної інформації, вдосконалення процедур надання інформаційних послуг і підтримки державних інформаційних центрів. Важливим резервом поліпшення стану справ у цій сфері є розвиток електронної інформаційної взаємодії між органами влади на різних рівнях і створення інтегрованої, орієнтованої на користувача системи державних інформаційних послуг на основі інформаційно-телекомунікаційної системи державних структур. Слід забезпечити прямий доступ громадян до державної інформації через інформаційні мережі. Поліпшити доступність і використання державних регістрів і статистичних баз даних. Використати електронні комунікації для проведення тендерів у рамках державної закупівлі.

7. Удосконалення законодавства і регулювання в сфері інформації та інформатизації. Потрібно налагодити розвиток правового регулювання в галузі створення і використання інформаційних ресурсів і технологій, реалізації інформаційних прав громадян і прав на результати творчої праці (інтелектуальна власність) в умовах формування інформаційного суспільства. Особливо слід звернути увагу на важливість правового регулювання функціонування українських сегментів глобальних інформаційних мереж (Інтернет), охорони інформаційних продуктів і послуг, захисту молодого покоління від шкідливого впливу певних видів інформації. До проблем, що вимагають законодавчого регулювання, належать і питання застосування нових ІТТ в різних видах діяльності, таких, як дистанційне навчання, робота, медицина, дозвілля тощо.

8. Забезпечення інформаційної безпеки та захисту інформації. Першочерговими завданнями даного напряму є: розвиток нормативного регулювання в галузі захисту даних у телекомунікаційних мережах, поліпшення і поширення процедур надійної ідентифікації і аутентификації, стимулювання використання надійних систем криптографії операторами мереж, надто на ризикованих дільницях (супутниковий чи мобільний зв'язок), використання стандартів безпеки для ключових державних або суспільних функцій, у тому числі введення там, де це необхідно, обов'язкових методів контролю якості інформаційних процесів, розробка превентивних технічних заходів для забезпечення надійних телекомунікацій, розробка мінімальних стандартів безпеки для операторів і постачальників телекомунікаційних послуг.

9. Розширення міжнародної співпраці й торгівлі в галузі ІТТ. формування інформаційного суспільства в Україні має супроводжуватися заходами по інтеграції країни в міжнародне інформаційне співтовариство, зокрема, гармонізацією українського законодавства з міжнародними правовими системами, забезпеченням взаємодії та узгодженості українських інформаційних систем і мереж із зарубіжними мережами. Потрібно створити сприятливі умови для формування з державами-учасниками СНД інноваційного та інформаційного простору на базі загального ринку інформації, товарів, послуг, капіталів робочої сили.

Окрім вищезазначеного, для України надзвичайно важливо розвивати свій власний, україномовний сегмент Інтернету, розробити, в тому числі і при активній державній підтримці, програми перекладу найбагатшої літературної та художньої спадщини в цифрову форму, що відразу зробить її значно доступнішою для широких верств населення через комп'ютерні мережі, компакт-диски та інші носії електронної інформації. У певному значенні для України це питання інформаційної безпеки, зрозуміло, як комплекс заходів, спрямованих на збереження та зміцнення культурної ідентичності.