Зовнішня політика США у 70 рр: далекосхідний напрямок.

Основні засади зовнішньої політики США впродовж кінця 60-х років і наступного десятиліття зазнали певної модифікації. Р. Ніксон змушений був зважати на нарощування стратегічних озброєнь Радянським Союзом, в результаті якого на початку 70-х років встановилася приблизна військова рівновага обох наддержав. Через це Ніксон вважав за необхідне у відносинах з СРСР та його союзниками робити наголос на переговорах, а не на погрозі сили.

Ці засади втілилися насамперед у підході до в'єтнамської проблеми, яка залишалася найболючішою для США. Спочатку Ніксон намагався вийти з цього глухого кута шляхом „в'єтнамізації" війни, переклавши основний її тягар на південнов'єтнамську армію, реорганізовану і зміцнену американцями. Натомість переважна більшість американських військ мала бути виведена з В'єтнаму. Цей план починаючи з 1969 р. втілювався в життя. На початку 1973 р. було нарешті підписано угоду про припинення війни та відновлення миру у В'єтнамі, і вже незабаром завершилося виведення американських військ з Індокитаю. Ніксон назвав це „ почесним миром ".

Однак мир виявився для Сполучених Штатів далеко не почесним. Північний В'єтнам і підпорядковані йому комуністичні військові підрозділи на півдні країни, а також у Камбоджі та Лаосі використали настання миру і виведення американських військ для перегрупування своїх сил і перепочинку, а в березні 1975 р. розпочали навальний наступ проти південнов'єтнамських військ. Південний В'єтнам, Камбоджа і Лаос опинились під комуністичною владою.

Такий був епілог в'єтнамської війни. У перебігу воєнних дій США втратили полеглими 56 тис. військовослужбовців, їхні видатки на війну перевищили 110 млрд доларів, що вдвічі перевищувало видатки на війну в Кореї. Результати війни завдали Америці величезної морально-політичної шкоди (т. зв. „ в'єтнамський синдром "). Втрата всього Індокитаю означала суттєве порушення балансу світових сил на користь комуністичного блоку.

І все ж сам факт припинення в'єтнамської війни став важливим зовнішньополітичним кроком адміністрації Ніксона. Вихід США з війни дозволив провести скорочення на 40% чисельності американської армії. Сполучені Штати відмовилися від загальної обов'язкової військової служби і перейшли до формування свої збройних сил на професійній основі.

Другою визначною дипломатичною ініціативою Ніксона було врегулювання відносин з комуністичним Китаєм, які досі мали однозначно ворожий характер. На початку 1972 р. Ніксон здійснив офіційний візит до Пекіна, де провів переговори з китайськими керівниками, домовившись про дальшу нормалізацію відносин між обома країнами. Наступники Ніксона подовжили розпочату ним справу. Дж. Форд, ставши президентом, теж побував з візитом у Пекіні, а за президентства Дж. Картера, у 1979р., між США і КНР було укладено угоду про взаємне визнання і встановлення дипломатичних відносин. Американо-китайське зближення означало суттєву зміну ситуації у Південно-Східній Азії. За таких обставин США пішли на розпуск СЕАТО (1977), бажаючи зробити дружній жест щодо КНР, оскільки цей блок був спрямований насамперед проти комуністичного Китаю.