ФРН у 50-60 рр. Нім. економічне диво.

У період економічного піднесення гострих соціальних виступів у ФРН не відбуваюся. СДПН обстоювала вигідні колективні договори, вела антико­муністичну пропаганду, наполягала на відновленні кордонів 1937 р. КПН після судового процесу над нею в Карлсруе (1954—1956) була заборонена. Приводом стали заклики ко­муністів до насильного повалення існуючої влади, а точніше, ліквідації парламентської республіки та демократії. Щоб зменшити активність крайніх лівих, неадекватну підтримці їх нечисленним електоратом, у виборчий закон була внесена поправка (1953), згідно з якою партія, що не набрала 5 % голосів на виборах, не може бути представлена в бундестазі. Наприкінці 50-х років ситуація в ФРН характеризувалася загальним економічним піднесенням, динамізмом і стабіль­ністю. Якщо в 1951 — 1955 рр. середньорічний приріст про­мислової продукції становив 12, 3 %, то в 1961 — 1965 рр. — 5, 4 %. Маючи потужну економіку, ФРН увійшла до " Спільного ринку" (1958), де її частка складала 44 % усього виробництва ЄЕС. Вона займала друге місце у світі за обся­гом експорту та валютно-золотих запасів, а вивіз капіталу з 1955 по 1967 р. збільшився у 30 разів. Серед основних при­чин процвітання слід назвати інтенсифікацію праці (з 1956 по 1962 р.), високу за­робітну плату, активну соціальну політику. Проте це зовсім не означало, що в ФРН не було проблем.

Період 50-х років характеризувався суціль­ними успіхами в економіці, що відомі під назвою " німецьке економічне диво". Причин цьому було чи­мало. Назвемо основні з них: а) виробництво відроджувало­ся на новій технічній основі; б) розвивалися новітні галузі, такі як електроніка, нафтохімія.; в) раціонально викори­стовувалися допомога за " планом Маршалла" (2, 7 млрд дол., з них 0, 5 млрд як пода.рунок), кошти з державного бюджету, г) відсутність військових витрат, Однак попри всі згадані причини, головним було створення опти­мальних умов для вільного розвитку економічної демократії, тобто необхідних умов для розбудови ринкової економіки. Завдяки " диву" країна змогла кожну третю марку бюджету спрямувати в соціальні фонди. Кредитна, валютна, податкова політика використовувалися для попередження криз.

Для німецької економіки 50-х років характерні високі і стійкі темпи зростання. Вартість виробленої у 1956 р. продукції була вдвічі більшою, аніж у 1936 р. Частка Німеччини у світо­вому виробництві 1955 р. сягала 10 %, в експорті — 7, 3 %. З 1947 р. по 1967 р. — жодного страй­ку. 85 %.

43. Революція 1989-90. Об'єдн. Нім Перебудова в СРСР, горбачовська зовнішня політика сприяли переможній анти-тоталітарній революції у НДР та об'єднанню Німеччини.

Першим імпульсом до активізації боротьби проти то­талітаризму стали результати виборів 7 травня 1989 р. до місцевих органів влади, явно сфальсифіковані владними структурами. Ніхто не вірив, що 98, 85 % всіх голосів були подані за єдині списки Національного фронту НДР. Групи інакодумців стали об'єднуватися в широкий рух — " Новий форум", якому влада відмовила в реєстрації під приводом анти-конституційності. У відповідь німці масово почали " голосувати ногами", тобто втікати до ФРН. Цьому сприяло відкриття угорсько-австрійського кордону. У керівництві СЄПН виникли гострі незгоди з приводу ситуації, що скла­лася. Унаслідок цього Е. Хонеккер, який наполягав на рішу­чих діях проти анти-тоталітарного демократичного руху, 18 жовтня 1989 р. був усунений з посад Генерального секре­таря та голови Державної Ради. Новим лідером країни став Егон Кренц. Однак перестановка кадрів не спра­цювала. 4 листопада відбулася грандіозна півмільйонна маніфестація в Берліні. Її учасники вимагали політичних прав і свобод, різко засуджували керівництво. 7—8 листопа­да в повному складі пішли у відставку уряд і Політбюро ЦК СЄПН. Ніщо вже не могло зупинити наростання анти-тоталітарної демократичної революції. У багатьох містах НДР проводилися масові маніфестації та мітинги анти-то­талітарного характеру. І влада почала відступати. У ніч з 9 на 10 листопада було відкрито кордон з ФРН, упала Берлінська стіна. 13 листопада уряд очолив Г. Модров. З грудня новий склад Політбюро на чолі з Е. Кренцом пішов у відставку. Сама СЄПН під тиском реформаторів перейменувалася спочатку в СЄПН-ПДС, а потім у ПДС (Партія демократичного соціалізму) і заявила, що тепер вона будуватиме де­мократичний соціалізм.

Виник цілий ряд нових опозиційних партій та рухів. Крім " Нового форуму" уже на початку 1990 р. широкого впливу набули " Демократичний прорив", " Ініціатива за мирні права люди­ни", " Об'єднані ліві" та ін. Усі вони ставили своєю метою усунення від влади СЄПН-ПДС, заперечували соціалістич­ний шлях розвитку, активно виступали за відновлення дер­жавної єдності Німеччини.

Г. Модров 1 лютого 1990 р. висунув триетапний план об'єднання Німеччини: від співробітництва обох країн у різних галузях, особливо економіці, через конфедерацію до утворення насамкінець Німецької Федерації чи Німецького Союзу. Але для східних німців та їхніх нових політичних партій такий тривалий шлях був неприйнятним. Вони поспішали скористатися плодами революції. ФРН виступи­ла ініціатором негайного об'єднання уже влітку 1990 р. шля­хом укладення економічного, валютного та соціального со­юзів між ФРН і НДР через обмін східних марок на західні тощо. Вирішальне слово у цьому плані мали сказати вибори у Східній Німеччині, призначені на 18 березня 1990 р.

У передвиборній кампанії склалися три основні блоки. Насамперед, це блок правоцентристських партій — ХДС, НСС (Німецький соціальний союз) та " Демократичне про­будження" — під назвою " Альянс за Німеччину". Другий блок — " Союз вільних демократів" — представляв союз трьох ліберальних партій — Ліберально-демократичної, Вільної демократичної і Партії демократичного форуму. На чільне місце своєї виборчої програми обидва блоки ставили об'єднання Німеччини на основі статті 23 Конституції ФРН від 1949 р.

31 серпня було підписано договір про об'єднання Німеччини. 12 вересня у Москві договором 2 + 4 СРСР, США, Англія та Франція як держави, що несли відпові­дальність за долю Німеччини після 1945 р., підтвердили її об'єднання. Німецькі кордони на Сході по Одеру і Нейсе визнавалися остаточними. А 3 жовтня 1990 р. відбулося саме об'єднанн я.