Травн.-червневі події 68 р. у Франції.

Стабільний і динамічний розвиток П'ятої республіки порушили травнево-червневі події 1968 р. За два тижні до них студенти-анархісти в паризь­кому передмісті Нантері, протестуючи проти війни у В'єтнамі, побили вікна офісу " Америкен експрес ". Спроба покарати студентів-бунтарів викликала дещо несподівану реакцію. На початку травня тисячі студентів паризьких вузів вийшли на ву­лиці, щоб виразити протест проти війни у В'єтнамі, соціальної несправедливості, цинізму політиків. Вимоги студентів були суперечливими. Червоні знамена, марксистські та маоїстські гасла аж ніяк не узгоджувалися з вимогами свободи самовря­дування студентів. Однак вимоги реформи вищої школи та участі студентів в управлінні вузами були цілком справедливи­ми. У Франції продовжувала існувати застаріла система вищої освіти: 80 % усіх студентів навчалося на гуманітарних факуль­тетах і лише 20 % — на технічних. Лише п'ята частина сту­дентів отримувала державну стипендію.

Студентські виступи використала ФКП — головний про­тивник П'ятої республіки і президента де Голля. 13 травня ФКП, прагнучи поглибити кризову ситуацію в країні, закли­кала до страйку робітників. На заклик комуністів відгукнули­ся колективи заводів " Рено" та " Сюд авіасьон". На 18 травня кількість страйкуючих досягла 2 млн., а через кілька днів — 10 млн. чоловік. Страйкарі вимагали збільшення зарплати, поліпшення соціального забезпечення тощо. Суто економічні вимоги робітників ФКП поспішила доповнити своїми партійно-політичними гаслами. Вона зажадала створення уряду демо­кратичної єдності з участю комуністів. Тим часом лівацькі групи гошистів (гошизм — особливий різновид лівацтва, в якому змішалися елементи бланкізму, троцькізму, анархізму, утопізму, ленінізму, маоїзму та інших " ізмів") підбурювали маси до захоплення влади. Перед французьким суспільством «маячила тінь громадянської війни та можливої диктатури. Перервавши свою офіційну поїздку до Рима, в країну повер­нувся де Голль. 29 травня він зустрівся у Баден-Бадені з ко­мандиром французького корпусу, ветераном алжирської війни генералом Массю. Переконавшись у лояльності армії, президент виступив по телебаченню. Він заявив, що зали­шається на посаді, й оголосив про розпуск парламенту і нові вибори. Наступного дня на Єлісейські поля вийшли 300 тис. прихильників де Голля, які демонстрували " мовчазну більшість". Лідерам комуністів нічого більше не залишалося, як згорнути страйк. Тим більше, що напередодні уряд Помпіду пішов на значні поступки. Було збільшено зарпла­ти — на 14 %, пенсії — на 15—20 %, а платня сільськогоспо­дарських робітників зрос ла на 56 %. Студентам надано пра­во участі в самоуправлінні. У червні страйки припинилися.

Однак після травнево-червневих страйків 1968 р. щось зламалося у стосунках " де Голль — французи", і президент це відчув. Референдум щодо законопроекту перебудови ор­ганів внутрішнього самоуправління, який він зініціював, мав вияснити це остаточно. На референдумі 27 квітня 1969 р. французи сказали " ні", і на другий день де Голль подав у відставку.

Президентом став висунутий партією ЮДР (Союз на за­хист республіки, 1968 р.) соратник і однодумець де Голля Ж. Помпіду.