Внутрішньополітичне життя США у 80 рр.

У січні 1981 р. Р. Рейган приступив до виконання своїх обов'язків. Рейган став президентом у час, коли країна переживала гостру економічну кризу, яка супроводжувалась інфляцією. Рейган висунув свою економічну програму під назвою „ Новий порядок для Америки: програма відновлення економіки ". Газети придумали для неї свої назви: „ рейганоміка " і навіть „рейганівська революція". Основною метою цієї програми було приборкання інфляції, зменшення безробіття, виведення економіки з застою. Поставленої мети Рейган мав намір досягти загальним скороченням податків, що мало допомогти пожвавленню ділової активності; різким скороченням федеральних видатків, зокрема на соціальні проблеми з метою приборкання інфляції; суттєвим послабленням державного втручання в економіку.

„Рейганоміка" мала стати основою далекосяжних планів адміністрації. Першою метою була згадувана вже „реіндустріалізація", тобто повне оновлення промислового потенціалу США. Друга мета, що також потребувала чималих затрат, - докорінне підвищення військової могутності країни. У жовтні 1981 р. Рейган оприлюднив всеосяжну програму, спрямовану на модернізацію американської стратегічної тріади - наземних міжконтинентальних балістичних ракет, ядерних підводних човнів і стратегічної авіації з ядерною зброєю на борт у. Ця програма одержала назву „ Стратегічної оборонної ініціативи ", або програма „ зоряних воєн ".

Перші роки перебування Рейгана при владі були важкими для його адміністрації. В країні тривала гостра економічна криза, яка супроводжувалася зростанням безробіття. Натомість з 1983 р. кризу змінило помітне господарське пожвавлення, безробіття почало розсмоктуватися, було приборкано інфляцію. Не останню роль у цьому відіграло послідовне втілення в життя економічної програми Рейгана.

На президентських виборах 1984 р. Рейган легко здобув перемогу, одержавши 59% голосів виборців. Другий строк президентських повноважень Рейгана був відзначений політичним скандалом, що розгорнувся у 1986-1987 рр. Засоби масової інформації оприлюднили факти, що з відома високопоставлених посадових осіб США таємно здійснювався продаж Іранові зброї, а виручені від цих оборудок кошти використовувалися для надання допомоги нікарагуанським антикомуністичним партизанам. Ці дії, не санкціоновані офіційною владою, мали явно протизаконний характер. Афера за аналогією з „Вотергейтом" одержала найменування „ Ірангейт ". Розслідуванням справи займалися спеціальні комісії конгресу. В перебігу слухань президент Рейган довів свою непричетність до розглядуваної афери.

На виборах 1988 р. кандидат Республіканської партії -дотеперішній віце-президент Джордж Буш здобув рішучу перемогу, одержавши голоси майже 48 млн виборців. Однак демократам вдалось зберегти контроль над обома палатами конгресу.

Перед новим президентом стояли серйозні економічні і соціальні проблеми. Однак на відміну від Рейгана Буш не мав чітко сформульованої програми, наслідуючи в основному методи свого попередника. Слушно вважаючи однією першорядних проблем економічної політики зростаючий бюджетний дефіцит, президент зобов'язався ліквідувати його до 1993 р. шляхом „глибокого заморожування " державних видатків. У ділянці зовнішньої політики пріоритетом, як визначив Буш, є створення безпечного миру. Громадська думка досить стримано оцінила ці програмні настанови, зауваживши, що в запропонованих заходах відчувається брак свіжої думки.

Важливим резервом зменшення дефіциту стало скорочення військових видатків, яке стало можливим завдяки нормалізації відносин США з СРСР, а згодом - у зв'язку з розвалом СРСР і комуністичного табору. Разом з тим адміністрація дещо розширила асигнування на розвиток інфраструктури, освіти, на науково-дослідні роботи. Стала жорсткішою боротьба зі злочинністю, наркоманією. Спостерігалося певне зрушення в політиці уряду від правоконсервативної до поміркованішої позиції стосовно втручання держави в економічні і соціальні процеси.

Щодо суспільно-політичних рухів, то у 80-ті роки вони відійшли на дальший план. Знизилася чисельність і активність профспілок. Нечисленні робітничі страйки, по суті, перестали бути вагомим чинником суспільного життя США. Не відзначались особливим розмахом і загальнодемократичні рухи, хоча відбулися кілька масових виступів трудящих національного масштабу з вимогою розв'язання пекучих соціальних проблем. Мали випадки поодиноких, проте масових заворушень афроамериканського населення у великих містах.