Перероблення

Переробленням називають такий неформалізований метод виправлення помилок, який вимагає переставлення, видалення, заміни, вставлення та скорочення, причому в цілому ступінь редагованості повідомлення не перевищує 30-50%.

Цей метод, як правило, застосовують до тих повідомлень, автори яких подають цінну для реципієнтів інформацію, проте мають низький кваліфікаційний рівень. Завдяки використанню цього методу вдається суттєво піднести науковий та мистецький рівень повідомлень.

Серед негативних характкристик методу слід назвати:

- наявність у тексті максимальних за обсягом змін;

- необхідність пристосування до авторського стилю, що пов’язане зі значними труднощами;

- найвища серед усіх методів виправлення трудомісткість виконання.

Застосовувати перероблення слід у виняткових випадках, причому бажано лише за попередньою згодою автора.

Неформалізовані (творчі) виправлення, наслідком яких є ступінь редагованості повідомлення понад 50%, не можна вваажати редагуванням. Їх слід розглядати як літературний запис авторського повідомлення іншою людиною.

Контрольні запитання

1. Методи виправлення повідомлень.

2. Творчі методи виправлення повідомлень.

3. Нетворчі методи виправлення повідомлень.

Список рекомендованої літератури

1.Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2006. – 416с.

2.Мильчин А.Э. Методика редактирования текста. – М.: Логос, 2005. – 524с.

3.Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: НВЦ НКМ, 2006. – 559с.

4.Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – 328с.

5.Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації. – Львів: ПАІС, 2005. – 304с.

ЛЕКЦІЯ № 11

План

1. Нормативна база редагування.

2. Поняття редакційної норми.

3. Загальні й конкретні норми.

Поняття норми.Будь-яке повідомлення можна передати безконечною кількістю способів. При цьому їх будують, використовуючи певні параметри, списки, шаблони, структури (моделі) та положення. Проте кожне суспільство накладає на повідомлення певні конвенційні обмеження (на мову, композицію, стиль і т.п.). Та й реципієнт сприймає його найефективніше тоді, коли воно має строго визначену одну чи кілька можливих варінтів форми, тобто особливості сприйняття реципієнта також накладають на повідомлення обмеження. Таким чином, внаслідок наявності перелічених обмежень з усієї безконечної множини варіантів залишають лише якусь мінімальну їх кількість. Ця мінімальна кількість повідомлень є оптимальною. Такі оптимальні варіанти повідомлень вважають нормативними із них виділяють самі норми. Норма – це параметр, список, шаблон, структура (модель) чи положення, які в оптимальних повідомленнях служать для вираження компонентів їх структури.

Структура норм. Ще зовсім недавно вважали, що завдання науки – описувати лише те, що є, а не те, що повинно бути. Проте після створення апарату деонтичної логіки та логіки норм така ситуація змінилася. Норми стали рівноправними об’єктами науки.

Як і будь-які інші, норми редагування мають структуру, в яку входить:

- агент норми (той, хто встановив норму; наприклад, суспільство, Національна Академія Наук, Книжкова палата, Держстандарт, дослідники редагування тощо);

- адресат норми (виконавець норми; наприклад, автор, редактор, конструктор, художник);

- зміст норми (дія, яку повинні або не повинні виконати; наприклад, повинні чи не повинні виправити текст);

- характер норми (норма зобов’язує, дозволяє, забороняє виконання певної дії; наприклад, норми зобов’язують подавати вихідні відомості, дозволяють поміщати в деяких виданнях покажчики, забороняють вживати деякі неевфонічні слова);

- умови норми (обставини, за яких повинна або не повинна виконуватися певна дія; наприклад, умовою заміни прийменників у на в є лівосторонній та правосторонній контекст – наявність голосних чи приголосних літер у сусідніх до прийменників словах);

- санкції (можливі наслідки невиконання певної норми; наприклад, через неправильне визначення читацької адреси реципієнти можуть або не розуміти повідомлення, або воно може бути для них нецікавим).

У ЗМІ виділимо нормативні бази: а) конкретних видань; б) онкретних ЗМІ; в) об’єднану нормативну базу усіх ЗМІ, що функціонують у конкретний час у конкретному суспільстві (нормативну базу суспільства).