Видавнича класифкація помилок

Один з можливих піходів до видавничої класифікації помилок подано на рис. 7-1. Такий метод класифікації базується одночасно на видах норм, типах норм i компонентах будови повідомлення. У результаті, класифікація є фасетною, тримірною. Клифікація встановлює, що при описі кожної помилки слід вказувати три її характеристики: вид i тип порушених норм, а також вид компонентів видання, в яких допущена помилка. При потребі класифікація може бути суттєво деталізована за рахунок виділення норм для різних piвнів (інформаційних, композиційних, лінгвістичних, логічних). Серед недоліків такої класифікації є те, що не вci отримані в результаті поділу на рис. 7-1 типи помилок можуть мати конкретний відповідник, тобто не вci " кубики" є " заповненими" (наприклад, " кубик" на перетині лінгвістичних норм i формул виявиться незаповненим).

Контрольні запитання

1. Загальна класифікація помилок.
2. Видавнича класифікація помилок.
3. Види помилок з прикладами.

Список рекомендованої літератури

1.Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2006. – 416с.

2.Мильчин А.Э. Методика редактирования текста. – М.: Логос, 2005. – 524с.

3.Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: НВЦ НКМ, 2006. – 559с.

4.Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – 328с.

5.Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації. – Львів: ПАІС, 2005. – 304с.

ЛЕКЦІЯ № 9

План

1. Методи редагування (контролю) повідомлень.

2. Формалізовані й неформалізовані методи.

Методи редагування – послідовність процедур, які дають змогу відшукувати в окремих компонентах повідомлення відхилення від норм та виправляти їх.

Формалізовані методи – це такі, для реалізації яких можна задати послідовність процедур редагування.

Неформалізовані (творчі) методи – це такі, для реалізації яких важко або неможливо задати чітку послідовність процедур редагування.

За технологічними особливостями методи контролю поділяють на:

- Параметричні

- Спискові

- Шаблонні

- Структурні

- Аналітичні

- Когнітивні

- Положеннєві

- Компаративні

- Спеціальні

У свою чергу слід пам’ятати і правильно застосовувати методи контролю:

Параметричні – компонент повідомлення порівнюють з певним параметром і вирішують є помилка чи ні.

Спискові – для контролю повідомлення цим методом редактор повинен мати всі списки (словники).

Шаблонні – на компонент повідомлення накладають шаблон, який є в нормативній базі і виявляють чи тотожний він йому чи ні. Існують шаблони, прийняті державою у вигляді стандартів і рекомендовані науковою чи довідковою літературою.

Структурні – полягають у тому, що структуру повідомлення порівнюють із масивом структур, що є в нормативній базі і виявляють чи тотожна вона якійсь структурі нормативної бази.

Аналітичні методи полягають у тому, що над математичними і логічними комп’ютерними повідомленнями виконують обчислення і порівнюють їх з даними в довідниках або в цьому повідомленні.

Логічні методи контролю розглядають усі можливі комбінації істинності суджень, записують у вигляді ланцюжка суджень і роблять розрахунки записів.

Когнітивні – ґрунтуються на вирішальній ролі знання. Вони передбачають контроль значення компонентів повідомлення (слів, речень, тощо). Можна поділити на такі:

- за уявою – полягає в тому, що редактор уявляє описану в повідомленні ситуацію і оцінює ступінь її ймовірності. Якщо ймовірність низька, значить повідомлення помилкове;

- за тезаурусом – полягає в тому, що ознаку, приписану в повідомленні якомусь об’єктові редактор зіставляє з такою ознакою у своєму тезаурусі або послуговується довідниками;

- методом екстрагування – значення компонента екстрагують (виймають із контексту, порівнюють з іншими достовірними джерелами). Якщо є відхилення – повідомлення помилкове.

Положеннєві – полягають у тому, що компоненти повідомлення контролюють на відповідність положенням, зафіксованим у нормативній базі.

Компаративні (порівняльні) – полягають у тому, що з різних місць повідомлення вибирають компонент, що описує один і той самий об’єкт, і порівнюємо, чи є ці описи тотожними.

Спеціальні – базуються на спеціальних нормах редагування:

- загальні (такі, що використовуються незалежно від виду і жанру літ-ри);

- галузєві (використовуються лише в окремих видах літ-ри).

Під час редагування редактор одночасно контролює різні види норм, але якщо в повідомленні є багато помилок різних видів, то слід вирішити, що виконувати в першу чергу.

Послідовність має бути такою, щоб:

1. Забезпечити найменшу кількість виправлень.

2. Усунути можливість повторного виправлення фрагментів текстів.

3. Усунути можливість виправлення тих фрагментів тексту, які в подальшому використанні можуть бути видалені взагалі.

Методи контролю слід застосовувати в такому порядку:

1. Інформаційні (дати реципієнтові тільки нову, цінну для нього інформацію і стільки, скільки він зможе прийняти).

2. Соціальні (зафіксовані у законах, статутах, кодексах, угодах).

3. Композиційні (виявити чи відповідає логіка повідомлення складності композиції).

4. Логічні (контроль істинності тверджень, висновків, класифікацій).

5. Лінгвістичні (ті, що зафіксовані у правописі).

6. Психолінгвістичні (полягає у відповідності психолінгвістичним характеристикам повідомлення і психічним можливостям реципієнта).

7. Видавничі (стосуються форми подання різних компонентів повідомлення у видавничих стандартах, - зноски, заголовки, тощо).

8. Поліграфічні (встановлюють як слід складати і верстати текст і нетекстові повідомлення).

Також є етичні, естетичні, юридичні та інші норми редагування.

Контрольні запитання

1. Методи редагування.
2. Формалізовані методи редагування.
3. Неформалізовані методи редагування.

Список рекомендованої літератури

1.Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2006. – 416с.

2.Мильчин А.Э. Методика редактирования текста. – М.: Логос, 2005. – 524с.

3.Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: НВЦ НКМ, 2006. – 559с.

4.Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – 328с.

5.Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації. – Львів: ПАІС, 2005. – 304с.