Культурологічна проблематика в укр.нац. традиції

Київська Русь була однією з найбільших територіально і розвинутих культурно держав середньовічної Європи. Ще в дохристиянські часи в К. Р. складаються правові та моральні норми, існують розвинута язичницька релігія, писемність.Наших предків здавна також цікавили і хвилювати питання сенсу і мети культурно-історичного процесу, закономірностей його розвитку, причинно-наслідкових відношень, місця людини у світі та народу в історії. Ці та інші проблеми діставали відображення в таких скарбницях культури, як міфологія, усна народна творчість. Культурний світогляд народу суттєво впливав на формування обрядів, ритуалів та традицій.

Починаючи з кінця X ст. в Київській Русі рефлексія над суто культурологічною проблематикою, як правило, проводилась у контексті утвердження християнської світоглядної позиції, християнських цінностей і загалом християнської картини світу. Духовний світ Русі широко збагачувався здобутками античної культури, своєрідним ретранслятором якої була Візантія. Слід зважати й на те, що Київська Русь мала розвинуті дипломатичні, династичні та торговельні зв'язки з багатьма регіонами, зокрема з народами Центральної та Зх Європи, Переднього Сходу, Пд Кавказу та Закавказзя, що об'єктивно сприяло розширенню культурного кругозору тодішніх східних слов'ян.

Розквіт києворуської культури в XI-XII ст. позначився не тільки розвитком архітектури, малярства, музики та прикладних мистецтв, ремесел тощо, а й поширенням освіти, наукових знань та заснуванням власної філософської традиції. Активно перекладалися писемні пам'ятки греко-римської та візантійської культури, такі, наприклад, як уривки з творів Платона, Арістотеля, праці богословів Григорія Богослова, Іоанна Златоуста та ін. Ведуться літописи, в яких дістають історіографічне відображення найвизначніші полії. Це насамперед " Повість минулих літ", започаткована приблизно 1039 р. невідомим ченцем київського Печорського монастиря, продовжена Никоном Великим і остаточно впорядкована в 1113 р. Нестором-літописцем.

Створювались літописи і при багатьох інших монастирях. Відомим є також Галицько-Волинським літопис. Правові аспекти культури Київської Русі відображені в " Статуті Володимира Мономаха" та збірці норм давньоруського права " Руська правда '. Особливо популярними в Київській Русі були різноманітні " повчання", " слова" (твори релігійно-повчального характеру, змістом яких був

аналіз якого-небудь морально-світоглядного питання, осмислення історичної події або суспільної проблеми). Повчальні твори писав київський князь Володимир Мономах (1053-1125), найвідомішим з них є " Повчання Володимира Мономаха своїм дітям". У першій частині цього твору князь говорить про цінності миру і любові, про небезпеку конфліктів і розбрату. В другій частині йдеться про обов'язки доброго господаря щодо ближніх і підданих. Третя частина " Повчання" містить розповіді князя про різні пригоди і небезпеки його власного життя. Крім Володимира Мономаха, славився своїми філософськими творами і волинський князь Володимир Василькович.

Одним з найпомітніших києворуських мислителів був Іларіон митрополит Київський. Іларіону належить твір " Слово про Закон і Благодать". За традиціями того часу під " Законом" мався на увазі Старий заповіт, а під " Благодаттю" - Новий заповіт. Автор висловлює цікаві філософсько-світоглядні ідеї щодо понять свободи та необхідності, старого і нового сенсу людського буття. У творі вперше в Київській Русі обґрунтовується ідея походження княжої влади від Бога та необхідність її спадкоємності.

Надзвичайно прогресивну як для свого часу культурно-світоглядну позицію займав автор ще одного давньоруського " Слова" (або " Моління") - Данило Заточеник. Його твір, який містить низку політичних та суто життєвих порад новгородському князю Ярославу Володимировичу, пронизаний глибокими філософськими і суспільно-політичними ідеями.

Філософські, естетичні уявлення, важливі для культурологічного знання описання звичаїв та побуту часто трапляються в житіях святих. Слід сказати, що в Київській Русі з'являються перші свої мученики та святі - це вбиті рідним братом юні князі Борис і Гліб, засновник Києво-Печерського монастиря Антон ій Печерський та ін. До початку XIII ст. належить складення " Києво-Печерського патерика" - розповідей про найбільш відомих ченців Києво-Печерського монастиря.

Від XIV ст. в теоретичній думці наших предків особливе місце починають посідати питання, пов'язані з етнокультурним самоусвідомленням та концепціями етнічного походження.