Багдадська школа книжкової мініатюри ( ХІІ – ХІІІ ст..).

Художнє оформлення книг традиційно підносять до графічного мистецтва, але митці ісламських країн додали до нього багато нових технік та прийомів, наблизивши свою творчість до декоративно прикладного мистецтва. Вони перетворювали книгу на коштовну річ, предмет, що підкреслював високий соціальний статус власника.

У ХІІ-ХІІІ ст. у Багдаді почало розвиватися мистецтво книжкової мініатюри, що зрештою визначило появу місцевої художньої школи.

Багдадська мініатюра першої третини XIII ст. відзначається простими композиціями, ясними й чіткими малюнками та палітрою, яка складена з кількох чистих кольорів. Накладанню фарб на папір перо душіло створення підготовчого рисунка, виконаного чіткими червоними й чорними контурами. Потім художник ретельно прописував кольори.

В аббасидських рукописах ілюстрації не відокремлювалися від тексту, а органічно впліталися в його канву, розцвічуючи філігрань калі графічних рядків яскравими вставками. Мусульманські художники тієї епохи запозичили деякі прийоми (нанесення світлих фарб поверх темних, розміщення профільної фігури в рамках прямокутного поля та і їн.) у візантійських мініатюристів. Часто вони прикрашали голови персонажів німбами, використовуючи їх як декоративні елементи.

У книжкових мініатюрах багдадської школи містяться початкові елементи розповідності, але конкретне середовище, у якому відбувається дія, або відсутнє, або передане лише натяком — уведенням деяких деталей архітектурного обрамлення або вузької смужки квітучого лугу під ногами людей.

Серед мініатюр, що прикрашали рукописи наукового змісту, як зразок можна назвати «Фармакологію» Діоскорида (давньоримського військового лікаря), ілюстровану 1222 р. художником Абдаллахом Ібн Фадлом.

Мініатюри «Фармакології» являють собою двофігурні композиції, у яких усі фігури іі предмети розташовані в одному плані, паралельно площині аркуша. Барвиста гама в п’ять-шість кольорів не вирівняється багатством, у ній переважають оранжево-червоні, тьмяно-зелені, блакитні та пісочно-жовті тони, часто застосовано золото. Незважаючи на те, що художник достовірно передавив зовнішній вигляд людей, створені ним образи несуть у собі риси умовно-символічного характеру.

Джерелом натхнення багатьох майстрів книжкової ілюстрації став образ Абу Зайда із Серуджа, «ошуканця і хитруна, любителя гострого слівця». Його створив арабський прозаїк і поет Аль-Харірі. Абу Зайд став провідним персонажем у живописі видатного художника Аль-Васіті, представника багдадської школи книжкової мініатюри

Аль-Васіті сам, без допомоги писаря, позолотника, рисувальника та живописця, переписав тексти Аль-Харірі та прикрасив книгу мініатюрами. Цикл ілюстрацій Аль-Васіті як найкраще характеризує особливості багдадської школи живопису. Митець, не порушує особливості сформованого стилю, зумів надати багдадській школі живопису пишноти. Його мініатюри зачаровують красою палітри, виразністю жестів і поз персонажів, різноманітністю композицій, невичерпною винахідливістю у створенні масових сцен, умінням лаконічно, точно охарактеризувати місце дії. Він насичував мініатюру безліччю деталей, що надають композиції глибини. У результаті цілком достовірний світ жанрової сценки наділявся прихованим змістом, осягнення якого потребувало розумових зусиль. Мальовничу тканину мініатюри художник будував за принципом арабесок: від простого до складного, повторенням і нашаруванням подібних елементів. Урівноваженість і гармонійність мініатюр Аль-Васіті відповідають уявленням мусульманського художника про красу як вияв гармонії божественного творіння.

Із завоюванням Багдада монголами у 1258 р. і падінням халіфату Аббасидів слава багдадської школи живопису згасла; чудові досягнення Аль-Васіті в галузі жанрової мініатюри були втрачені, не отримавши належного розвитку у творчості арабських художників наступних поколінь.