Накладання шини Крамера

В клінічній практиці користуються стандартними універсальними металічними шинами, які виготовлені із заліза, сталі чи алюмінію у формі решіткових конструкцій і називаються шинам Крамера. Вони легкі, мають велику міцність і гнучкість, що дозволяє придавати їм будь-яку форму.

Шини Крамера бувають двох розмірів (110х10 см і 60х10 см). Внаслідок простоти і легкості накладання вони незамінні для тимчасової іммобілізації при переломах, а іноді й для лікувальної іммобілізації.

Для транспортної іммобілізації при пошкодженнях плеча доцільно користуватися шиною Крамера розміром 60х10 см. Іноді доводиться замість однієї шини застосовувати 2 і більше, зростивши їх відповідно до пошкодженої кінцівки.

При наданні першої допомоги потерпілим з переломом плечової кістки необхідно враховувати, що правильне положення уламків буде досягнуто при відведенні плеча від тулуба з витяганням його по вісі центрального уламка. Це необхідно взяти до уваги при вкладанні кінцівки на драбинчасту шину, яку попередньо моделюють на собі чи на здоровій кінцівці потерпілого, якщо дозволяє його стан. Шину обкладають ватою, яку фіксують бинтом. До верхнього кінця шини прив'язують в марлеві стрічки довжиною по 75 см. Шиною необхідно укріпити і плечовий і ліктьовий суглоби.

Шину моделюють таким чином: на відстані, яка дорівнює довжині передпліччя потерпілого, її згинають під прямим кутом, потім іншою рукою беруть за другий кінець шини, пригинають її до спини і, обпершись на стіл, надають шині необхідну форму. Після цього шину притуляють до пошкодженої кінцівки такими чином, щоб рука була зігнута в ліктьовому суглобі під прямим кутом, в плечовому суглобі вперед приблизно на 30° від фронтальної площини, кисть знаходилась у стані тильного згинання в променево-зап'ястковому суглобі. В пахвинну впадину рекомендується покласти ватно-марлевий валик, який необхідно укріпити бинтом через здорове надпліччя. В долоню потерпілої руки необхідно вкласти ватну кульку, щоб надати пальцям напівзігнутого положення.

Кінці марлевої стрічки, прив'язаної до верхнього кінця шини, прив'язують до протилежного кінця шини на передпліччя. Закінчують шинування додатковими ходами бинта навколо тулуба і кінцівки чи вкладанням руки на косинку.

При відкритих переломах кінцівок з пораненням м'яких тканин спочатку необхідно накласти на рану асептичну пов'язку, а потім – шину.

При переломах нижньої третини плеча чи кісток, які утворюють ліктьовий суглоб, шина повинна захвачувати плече, передпліччя і кисть до п'ястно-фалангових суглобів. Руку підвішують на косинку.

При локалізації пошкодження в ділянці верхньої чи середньої третини передпліччя шину Крамера накладають по зовнішній (розгинальній) поверхні від середини плеча до п'ястно-фалангових суглобів. Внутрішню поверхню шини попередньо вистилають ватою. Верхня кінцівка повинна бути зігнута в ліктьовому суглобі під прямим кутом, а передпліччя знаходитися в стані, середньому між пронацією і супінацією, кисть повинна бути повернута долонею до живота в положенні легкого розгинання. Шину прибинтовують до кінцівки бинтами, і руку підвішуютьна косинку. При пошкодженні черепа і шийного відаілу хребта голову і шию можна фіксувати також з допомогою шини Крамера. Необхідної іммобілізації досягають з допомогою двох шин. Одна шина покриває обидва плеча, вушні раковини і тім'я. Інша шина проходить по спині між лопатками по потилиці, перехрещується з першою на тімені і закінчується на лобі. Обидві шини зв'язуються між собою бинтовими пов'язками.

Для транспортної іммобілізації при пошкоджені нижніх кінцівок при відсутності шини Дітеріхса можна використовувати добре змодельовані шини Крамера.

При переломах стегна беруть 3 драбинчасті шини, розміром 110х10 см, 2з яких зв'язують так, щоб утворилась одна шина, яка дорівнює по довжині відстані від пахвової впадини до внутрішнього краю ступні пошкодженої кінцівки (довга шина). Цю шину вигинають від зовнішнього краю ступні через підошву. Другу шину (коротку) накладають від сідничної складки до кінчиків пальців на задню поверхню пошкодженої кінцівки до п'ятки, де загинають під підошву під прямим кутом і підхвачують згином довгої шини, як скобою. Для більшої міцності можна накласти ще третю шину Крамера по внутрішній поверхні кінцівки від промежини до внутрішнього краю ступні. Перед накладанням шини ділянки суглобів і кісткові виступи необхідно покрити товстим шаром вати, яка закріплюється бинтом. У такому стані шини фіксують бинтами чи косинками до тулуба та стегна і стопу прибинтовують під прямим кутом до вісі кінцівки 8-подібними ходами бинта.

При переломах кісток гомілки шину Крамера з м'якою ватною прокладкою, добре модельовану по згинам кінцівки, накладають на задню поверхню стегна і гомілки від сідничної складки до п'яти; потім її перегинають під прямим кутом на підошву (вона доходить до кінчиків пальців). По бокам можна добавити дві фанерні шини, і весь пристрій потім фіксувати спіральною марлевою пов'язкою Сітчасті шини краще накладати по зовнішній та внутрішній поверхні кінцівки у вигляді стремен, а щоб стопа не відвисала донизу, до підошви прикладають дощечку, яку шина охвачує у вигляді скоби.

При переломі однієї з кісток гомілки іммобілізація також необхідна, щоб зменшити біль, але тут можна обійтись однією драбинчастою шиною, яка накладається по задній поверхні кінцівки. При переломах кісток стопи шина Крамера накладається на гомілку та стопу.

Накладання шини Дітеріхса

Стандартна шина Дітеріхеа складається з двох дерев'яних рійок, які містять упори, дві надставки до них, які об'єднані торцевою планкою, підступник з дротяною скобою і палички-закрутки. На закруглених кінцях пластин насаджені дерев'яні штирі для з'єднання і закріплення пластин з надставками на задньому рівні в залежності від росту хворого. Надставки мають на верхніх кінцях металеві скоби, з допомогою яких вони з'єднуються з пластинами. На обох надставках є отвори під штирі до рійок. Надставки на нижньому кінці з'єднуються між собою поперечною планкою, яка закріплена шарніром до внутрішньої надставки. В центрі поперечної планки є отвір діаметром 2, 5 см, а збоку - виріз. Підступник, до якого прибинтовують стопу потерпілого, на задній поверхні ближче до п'яти має дротяну рамку-скобу, яка виступає по обидва боки у вигляді " вушок", в які вдягають надставки з обох сторін Від підступника, який прибинтований до підошви, в отвір поперечної планки протягують подвійний шнур, який закручують з допомогою палички-закрутки, щоб створити необхідне витягання кінцівки. В зовнішній рейці є 2 пари прорізей, одна на верхньому кінці під упором, інша дещо нижче. У внутрішній пластині зроблена одна пара прорізей під упором.

Шина Дітеріхса звичайно накладається зверху одягу і взуття, її збирають таким чином. Нижні кінці рійок вводять в скоби надставок і з допомогою штирів, які є на кінцях пластин, скріпляють з надставками у відповідності з ростом потерпілого так, щоб упор зовнішньої милиці впирався у пахву, а внутрішньої у промежину і щоб нижні кінці надставок виступали за підошву на 10-15 см. Поверхню обох упорів необхідно обернути ватою і закріпити її бинтом. Через прорізі у верхніх частинах обох рійок продівають широкий бинт довжиною 1, 5 м (чи ремінь), а через металеві скоби підстопника - подвійний шнур чи стрічки бинта довжиною біля 1 м.

Зібравши шину, її накладають таким чином. Помічник утримує стопу пошкодженої кінцівки однією рукою зверху за тил, а іншою - знизу, за п'яту Фіксують дерев'яний підступник до підошви ступні (поверх взуття) марлевим бинтом 8-подібною пов'язкою, особливо міцно укріплюючи задній відділ підступника, так як на цю частину приходиться основна сила тяги. Потім вздовж тулуба прилагоджують зовнішню рейку і надставку від пахвової ділянки до щиколоток, виводячи нижній кінець надставки через бокове " вушко" металевої скоби підступника. Упор милиці фіксують під пахвою марлевою стрічкою, якапопередньо проведена через верхню пару щілин, і зав'язують на протилежному надпліччі, тобто на здоровому боці. Упор внутрішньої милиці фіксують на промежині марлевою стрічкою, яка проведена через прорізі рейки, кінці якої перекидають на стегно (один спереду, а інший позаду), протягають через прорізі зовнішньої рейки і туго зав'язують. Наклавши обидві рейки з надставками і скріпивши їх між собою прибинтовують зовнішню рейку до тулуба. Шину поки що не фіксують, а приступають до витягання. Встановивши обидва нижніх кінці шини (надставки), виведені через " вушка" підступника на 10-15 см від останнього, перекидають поперечну планку з нижнього кінця внутрішньої' підставки на виступаючий кінець зовнішньої надставки. Витягання проводять ручним способом після ін'єкції знеболюючого (1 мл наркотичного анальгетика). Обережно потягнувши руками стопу по вісі кінцівки на себе, поки упори не упруться під пахву і промежину, а довжина пошкодженої кінцівки буде дорівнювати довжині здорової. Подальше витягання досягається закручуванням шнура, який прикріплений до підступника паличкою, яку потім закріпляють на нижній перекладині шини. Витягання не повинно спричиняти болі потерпілому Для уникнення провисання ноги назад і придання положення легкого згинання в колінному суглобі в підколінну ямку необхідно вкласти грудку вати між рейками і щиколотками, мищелками стегна і великим вертелом підкладають ватно-марлеві подушечки, після чого шину міцно фіксують з допомогою бинта, накладаючи спіральну пов'язку від щиколоток до пахвової ділянки. Можна фіксувати шину в окремих місцях (вище щиколоток, навколо гомілки, вище місця перелому, нижче місця перелому, навколо тазу). При одночасному переломі щиколоток і кісток стопи накладення шини Дітеріхса протипоказано.

Недоліком шини Дітеріхса є відсутність деталі, що іммобілізує і йде по задній поверхні стегна, внаслідок чого може виникнути провисання уламків назад.

Для іммобілізації кисті, передпліччя, гомілки, стопи, колінного суглоба використовують також пневматичні шини.

Підготовка гіпсових бинтів, лонгет, накладання і зняття

Найбільш розповсюдженою формою пов'ячок. що тверднуть, с гіпсова пов'язка- яка дозволяє добре зафіксувати уламки кісток при переломах внаслідок швидкого затвердіння.

Гіпс CaSO₄ x 2H₂O - розповсюджений у природі мінерал. Цля гіпсових пов'язок викорисговуюті, ирокалений гіпс (при прокалювапні він втрачає частину крисі алізаційної води). Після змочування він вступає з водою в хімічну сполук} і протягом декількох хвилин перетворюється в тверду масу. Медичний гіпс повинен мати вигляд білого порошку, без грудочок, м'який при ощупуванні. Якщо у ньому попадаються грудочки, його по'' просіяти через решето. Зберігати гіпс необхідно в сухому місці, так як він легко і вологу. Якщо гіпс відсирів, то його слід просушити - висипати його на залізний; іі, нетовстим шаром і поставити в протоплену шафу на кілька хвилин при температурі +120°С.

Показання до застосування гіпсових пов'язок:

1. Іммобілізація переломів.

2. Іммобілізація патологічне змінених кісток і суглобів.

3. Корекція деформацій.

4. Профілактика деформацій.

5. Невідкладне гіпсування.

6. Виготовлення форм і відливок окремих частин тіла з метою протезування.

7. Іммобілізація, як метод лікування опіків і розміщення м'яких тканин при відсутності переломів.

Перед накладанням гіпсової пов'язки необхідно перевірити якість гіпсу.

Проби на якість гіпсу.

1. Гіпс і воду у співвідношенні 1: 1 змішують і виготовляють кульку; через 7-10 хвилин вона повинна затвердіти і не розбиватися при падінні з висоти їм.

2. Готується гіпсова кашка із суміші гіпсу з водою консистенції рідкої сметани, яку розмазують тонким шаром на блюдечку, при цьому доброякісний гіпс твердіє через 5-6 хвилин; при притисненні пальцем гіпс не повинен роздавлюватися і на його поверхні не повинна виступати волога.

3. Накладають на кисть чи передпліччя виготовлену з 2-3 шарів нагіпсованого і (моченого водою бинта лонгету: доброякісний гіпс твердіє через 5-7 хвилин, і при знятті з руки така шина не кришиться, зберігаючи надану їй форму.

4. Гіпс насипають у металевий посуд і підігрівають на електричній плитці. Над гісом гримають дзеркальце. Якщо дзеркальце запітніло - з гіпсу виділяється водяна пара. Такий гіпс для використання непридатний, бо містить вологу.

5. Невелику частину гіпсу змішати з водою і визначити запах гіпсу. Якщо гіпс має запах тухлих яєць - він виділяє сірководень і не придатний до використання.

6. При стисканні гіпсового порошку у кулаку він повинен вільно проходити між пальцями і при розтискуванні кулака на долоні повинна залишатися незначна кількість гіпсу. При такій пробі він вважається придатним для використання.

При намочуванні гарячою водою гіпс твердіє швидше, холодною – повільніше. Звичайно для змочування гіпсових бинтів використовують воду температури +30 – 35°С.

Устаткування та інструментарій

1 Гіпсовий порошок (або фабричний гіпсовий бинт).

2. Марлеві бинти.

3. Ємність для бинтів.

4. Ємність для води (миска).

5. Плоский лоток.

6. Вода.

7. Спеціальний стіл для накладання гіпсу.

8. Вата

9. Інструменти для роботи з гіпсом (ніж, ножиці, пила для розрізання гіпсових пов'язок, щипці для відгинання країв гіпсової пов'язки та ін.).

10. Захисний одяг (клейончасті фартухи і нарукавники, гумові рукавички).

Основні вимоги до гіпсових пов'язок

1. Гіпсова пов'язка повинна накладатися так, щоб захвачувати два суглоба, які пов'язані із зламаною кісткою.

2. Матеріал для гіпсової пов'язки, опушений у воду, повинен знаходитися в ній до того часу, поки з нього виділяються бульбашки.

3. Однотипні витки гіпсового бинта необхідно накладати так, щоб кожний наступний виток перекривав половину попереднього.

4. Накладання гіпсової пов'язки не повинно займати більше 10-15 хвилин.

5. Після закінчення формування гіпсової пов'язки необхідно прямо на пов'язці написати дату травми, дату накладання гіпсової пов'язки і передбачуваний день зняття пов'язки, схему характеру перелому.

Пов'язка повністю висихає за 36-72 години.

Виготовлення гіпсового бинта.

На стіл насипають гіпс, кінець бинта беруть однією рукою, а другою розгортають бинт на 30-40 см. На розгорнуту частину бинта рівномірно насипають гіпс, який розгладжують і втирають у бинт ребром долоні лівої руки. Просочену гіпсом частину бинта обома руками нещільно скручують у валик і зсувають, розкручуючи ще на 30-40 см бинт, куди ще не втирали гіпс. Знову втирають гіпс і скочують цю частину бинта. Таким чином, продовжують доти, поки не закінчать втирання гіпсу у бинт до кінця. Виготовлений гіпсовий бинт вкладають у суху ємність.

Накладання гіпсової лонгети

Якщо пов'язка накладається з підкладкою, кінцівку на всьому протязі обкладають тонким рівномірним шаром вати. Якщо пов'язка накладається без підкладки, на місця кісткових виступів накладають ватні подушечки, а волосисту частину змащують вазеліном.

По здоровій кінцівці за допомогою марлевої смужки (з бинта) відміряють довжину ділянки, на яку буде накладатися гіпсовий лонгет і залишають її на робочій поверхні. На поверхні столу розгортають фабричний гіпсовий бинт (або саморобний пухко скатаний гіпсовий бинт) на довжину виміряної стрічки бинта. Роблять 6-8 шарів, регулюючи ширину гіпсової смужки. Скочують гіпсову смужку нещільно з кінців до середини. Тримаючи гіпсову смужку з двох боків двома руками, занурюють її у таз з водою і тримають доти, поки не припиниться виділення пухирців повітря. Після того, як бинт повністю просочився водою, його двома руками за кінці виймають з води і легким натисканням до середини віджимають. Віджатий гіпсовий бинт кладуть на робочу поверхню столу, розвертають головки і кілька разів розгладжують правою рукою, щоб утворилася гладка, однакової товщини поверхня Підготовлену гіпсову лонгету беруть за кінці, прикладають до іммобілізованої частини, надають кінцівці фізіологічного положення і розгладжують зовнішню поверхню гіпсової пов'язки. Краї загладжують, загинають назовні і роблять їх округлими. Гіпсову пов'язку після висихання прибинтовують марлевим бинтом.

Накладання гіпсової лонгети з саморобної гіпсової заготовки

По здоровій кінцівці за допомогою марлевої смужки (з бинта) відміряють довжину ділянки, на яку буде накладатися гіпсовий лонгет і залишають Її на робочій поверхні. На поверхні столу розгортають марлевий бинт на довжину виміряної стрічки бинта. Цей відрізок бинта пересипають гіпсовим порошком, який розгладжують і втирають у бинт ребром долоні лівої руки. Поверх просоченого гіпсового бинта накладають наступний шар марлевого бинта, який аналогічно просочують гіпсом. При цьому регулюють ширину лонгети. Лонгет роблять з 5-12 шарів бинта, просоченого гіпсом. Виготовлену заготовку лонгети складають нещільно з кінців до середини. Беруть гіпсову заготовку з двох боків двома руками за кінці, занурюють її у таз з водою Бинт тримають у воді доти, поки не припиниться виділення пухирців повітря. Після того, як бинт повністю просочився водою, його двома руками виймають з води і легким натисканням до середини віджимають. Віджатий гіпсовий бинт, кладуть на робочу поверхню столу, розвертають головки і кілька разів розгладжують правою рукою, щоб утворилася гладка, однакової товщини поверхня. Підготовлену гіпсову лонгету беруть за кінці, прикладають до частини, що іммобілізується Надають кінцівці фізіологічного положення Розгладжують зовнішню поверхню гіпсової пов'язки. Краї загладжують, загинають назовні і роблять її округлими. Гіпсову пов'язку прибинтовують марлевим бинтом.

Накладання циркулярної гіпсової пов'язки

Після виймання бинта з води вільний кінець бинта беруть у ліву руку, а головку - у праву і починають бинтувати. При бинтуванні права рука весь час розкочує бинт, а ліва – розгладжує його. Кожним наступним туром слід покривати попередній на 2/3. У тих місцях, де утворюються випинання, їх підрізують нижицями, притискають до поверхні, яку бинтують і пригладжують. Усі шари накладенного бинта повинні з’єднатися в одне ціле, пов’язка повинна чітко відповідати конфігурації цієї поверхні. Під час бинтування кінцівки надають фізіологічного положення. При накладанні циркуляторної гіпсової пов’язки кінчики пальців, як правило, залишають відкритими, щоб стежити за станом кінцівки. Гіпсову пов’язку прибинтовують марлевим бинтом.

Знімання гіпсових пов'язок

Для знімання гіпсових пов'язок використовується спеціальний інструментарій: ножиці для гіпсу, електропила, кусачки Вольфа, розширювач. У процесі зняття гіпсової пов'язки імобілізована частина тіла повинна залишатися нерухомою. Гіпс знімається поступово із співробітництвом хворого.

- Тема: Основи антисептики в хірургії (2 години).