Скасування кріпосного права в Російській імперії.

Тема 9 Українські землі в д.п.ХІХ ст.

ПЛАН

1.Скасування кріпосного права в Російській імперії.

2.Культурно-просвітницький рух.Валуєвський циркуляр, Емський указ.

3.Народовська та москофільська течії.

4.Поява українських політичних партій.

Скасування кріпосного права в Російській імперії.

Особливості та наслідки селянської реформи 1861 року в Україні
19 лютого 1861 року Олександр II своїм маніфестом проголосив скасування кріпосного права. Цю важливу соціально-економічну реформу готувала заздалегідь створена комісія, до складу якої входили дворяни, серед них і з України (Г. Ґалаґан, В. Тарновський та ін.). У царському маніфесті реформа була подана як «добровільне пожертвування благородного дворянства», як благоденство для народу. Насправді, виконуючи бажання поміщиків, уряд підготував новий грабіжницький захід, що розорив мільйони селянських сімей.
Згідно із селянською реформою 1861 року:
· скасовувалася особиста залежність селянина від поміщика;
· селяни дістали особисту свободу;
· поміщики не мали права купувати, продавати або дарувати селян, тобто розпоряджатися ними як річчю.
Відтепер селяни отримали право:
· вступати в шлюб без дозволу поміщика;
· самостійно укладати договори й торговельні угоди;
· вільно торгувати або заробляти промислами;
· переходити в інші верстви суспільства (міщани, купці);
· вступати на службу або в навчальні заклади;
· купувати рухоме й нерухоме майно;
· вільно розпоряджатися нажитим майном і спадкувати його за законами.
Селянин здобув громадянські права. Проте уряд зробив усе, щоб ускладнити селянам користування «дарованими» правами, обмежити їхню свободу.
За одержані земельні наділи, що, як правило, розміром були менші, ніж попередні, а за родючістю — найгірші, селяни мусили заплатити поміщикові викуп. Проте селянам бракувало грошей, вони змушені були брати позику в держави, а потім сплачувати її з відсотками протягом 49 років. Так селянин одночасно потрапляв у залежність від поміщика, якому треба було відразу платити 20% викупу, і від держави.
Викупна операція давала поміщикам великі капітали, які вони могли використати для переведення свого господарства на капіталістичні рейки. Реформа ускладнювала перебудову селянських господарств, оскільки прибутки селян ішли не на розвиток, а на сплату викупу та податків. До викупної операції селяни вважалися тимчасово зобов'язаними й за користування наділами повинні були виконувати старі повинності — відробляти панщину або сплачувати податок.
Проте деякі зміни у взаємовідносини між поміщиками і селянами реформа внесла відразу:
• був установлений точний розмір повинностей;
• поміщик позбавлявся права встановлювати різні додаткові повинності;
• пан мав справу не з окремим селянином, а з усім селянським миром, тобто із селом;
• була запроваджена загальноросійська система селянського управління (селянські громади, об'єднані у волості) та кругова порука для сплати податків.
Реформи адміністративно-політичного управління 60—70-х років XIX ст. Земська реформа. Після скасування кріпосного права, коли мільйони селян уже не підлягали владі поміщиків, гостро постало питання про реформу управління, упровадження законності й порядку в адміністративну діяльність. Тому в 1864 році були створені виборні органи влади в масштабі губернії та повіту — земські установи, які:
• відповідали тільки за господарські й культурні справи на території повіту й губернії;
• відали будівництвом шляхів місцевого значення, охороною здоров'я, народною освітою, опікою, в'язницями тощо.
Згідно із законом земства були не тільки виборними, а й загальностановими: до їх складу входили представники дворянства, буржуазії та селянства.
Фактично провідну роль у земствах відігравали поміщики. Нагляд за земствами здійснювали губернатор і міністр внутрішніх справ, які могли припинити дію будь-якої їхньої ухвали. Одночасно була проведена реформа міських рад, вибори відбувалися в трьох куріях, на основі майнового цензу, тому перевагу дістало заможне міщанство. До компетенції міських рад уходили справи впорядкування міст, торгівлі й промисловості, гігієни тощо.
Судова реформа. Ще гострішою була потреба в удосконаленні системи судочинства. Дореформений суд, який залежав від адміністрації, був становим (тобто кожний стан мав свій окремий суд) і негласним.
У 1864 році була проведена судова реформа, яка проголошувала незалежність суду від адміністрації:
• суддю призначав суд і зняти з посади міг також тільки суд;
• запроваджувався загальностановий суд, тобто єдиний для всього населення;
• на судових засіданнях могли бути присутніми представники преси й публіка;
• утверджувалася змагальна система: обвинувачення підтримував прокурор, оборону — адвокат (присяжний повірений);
• установлювалося кілька судових інстанцій: мировий суд, окружний суд, судова палата;
• для розгляду особливо важливих справ створювався Верховний кримінальний суд.
Реформи в системі освіти.

Реформи 60-х pp. дали змогу здобувати освіту навіть найнижчим верствам населення в навчальних закладах усіх рівнів. Освітня реформа вдосконалила програму навчання й надала університетам більшу автономію.
Під час реформування системи освіти зроблено акцент на поширенні письменності серед народних мас. Для цього:
• створювалася популярна література;
• видавалися підручники;
• організовувалися школи.
П. Куліш організував у Петербурзі видання народних книжок і шкільних підручників. В Україні з'являлися нові школи, для дорослих відкривали освітні курси, заняття на яких відбувалися щонеділі, тому такі школи називали «недільними».
Військова реформа. Велике значення мала реформа 1874 року, що запровадила загальну військову повинність. Усі чоловіки 21-річного віку, придатні для військової служби, мали відбувати військову повинність. У піхоті строк служби встановлено тривалістю 6 років з наступним зарахуванням у запас на 9 років; на флоті служба тривала 7 років і 3 роки в запасі; для осіб з освітою встановлювалися менші строки служби. Поліпшилися навчання військ і підготовка офіцерських кадрів. Армію оснастили сучасними видами зброї, був створений паровий військовий флот.
Фінансова реформа. У 1862 році проведено фінансову реформу, що зосереджувала управління грошовим господарством у руках міністерства фінансів.