Договір зберігання

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її відповідно до його умов у схоронності (ст. 936 ЦК). Зберігач не має право без згоди поклажодавця користуватися річчю, а також передавати її у користування іншій особі (ст. 944 ЦК). Поклажодавець зобов’язаний забрати річ після закінчення строку зберігання.

Як правило, такі послуги є платними, а договір – реальним, двостороннім, якщо інше не передбачено договором. Договір є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб’єктом підприємницької діяльності у приміщеннях загального користування (ст. 936 ЦК). Зберігання – це особисті відносини, що ґрунтуються на довірі, окрім зберігання як професійної діяльності.

Форма договору – письмова, договір може бути засвідчений розпискою, квитанцією, а при надзвичайних обставинах (раптовому захворюванні) – свідками.

Предмет договору зберігання – результат зберігання як діяльності, як послуги, що не має окремої матеріалізованої форми та споживається поклажедавцем у процесі надання цієї послуги, тобто результат полягає у тому, що речі залишаються без змін та передаються поклажедавцю за його вимогою.

Предмет зберігання є речі (майно), за винятком договору охорони особи. На відміну від договору купівлі-продажу, де поняття «майно» тлумачиться широко і включає матеріальні та нематеріальні активи, предметом договору зберігання є лише матеріальні активи (основні фонди та оборотні засоби). Предметом зберігання є, як правило, речі з індивідуально-визначеними ознаками, ідентифікація речей досягається шляхом наділення їх бирками, ярликами тощо. За згодою поклажодавця зберігач має право змішати речі одного роду та однієї якості, які передані на зберігання (таке зберігання називається іррегулярним ). Тоді зберігач стає власником родових речей, на нього покладається ризик випадкового знищення майна, але в нього виникає зобов’язання повернути поклажодавцю таку само кількість речей з такими само ознаками, якщо інше не встановлено законом або договором.

Сторони: поклажодавець та зберігач, фізичні та юридичні особи. Поклажодавцем, як правило, виступає власник майна. Зберігач зобов’язаний виконувати свої обов’язки особисто, та як виняток, може передати річ на зберігання іншій особі при наявності трьох умов: 1) ця потреба є вимушеною; 2) такі дії мають бути вчинені в інтересах поклажодавця; 3) у зберігача відсутня можливість одержати на це згоду поклажодавця. Причому відповідальність несе первісний зберігач.

Зберігач може бути:

· Професійним, тобто, схоронність речей є основним обов’язком зберігача та договір є оплатним. Професійний зберігач не має права відмовитися від укладення договору зберігання за наявності у нього такої можливості, окрім випадків, коли він не може забезпечити схоронності речі (ст. 940 ЦК).

· Вимушеним (непрофесійним, відповідальним), внаслідок припису закону або факту недоговірного правомірного заволодіння чужим майном, тобто, схоронність речей не є основним обов’язком, при цьому, як правило, зберігачу відшкодовуються збитки, пов’язані із зберіганням, але, можлива оплата. Це обов’язок опікуна дбати про збереження майна підопічного, зберігальне зобов'язання щодо безхазяйних речей, знахідки, зберігальні зобов'язання щодо спадкового майна. Пункт 1.24 ст. 1 ЗУ «Про оподаткування підприємств» визначає суміжний інститут відповідального зберігання як господарську операцію платника податку, що передбачає передання згідно з договорами зберігання матеріальних цінностей на зберігання іншій особі без права їх використання у господарському обороті такої фізичної чи юридичної особи, з подальшим поверненням цих матеріальних активів платнику податку без зміни їх якісних або кількісних характеристик. Такі відносини можуть виникати, наприклад, з факту відмови вантажоотримувача прийняти вантаж у власність, тоді він може прийняти вантаж на умовах відповідального зберігання. Зобов'язання зі зберігання майна можуть виникати, крім договору зберігання, за іншими договорами (перевезення, купівлі-продажу, доручення тощо), та на підставі вказівок законів, адміністративних актів, актів судових, слідчих органів, актів нотаріусів тощо. На зазначені випадки також розповсюджуються норми щодо зберігання.

· Безоплатним, у разі зберігання речі добровільно, за договором або шляхом вчинення певних дій, безкорисно, як дружня послуга (наприклад, у разі пожежі).

Зберігач відшкодовує збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі:

Ø у разі втрати (нестачі) речі – у розмірі її вартості;

Ø у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості (ст. 951 ЦК). Отже, зберігач не відшкодовує втрачену вигоду.

Поклажодавець відшкодовує зберігачеві збитки, завдані властивостями речі, переданої на зберігання, якщо зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати про ці властивості (ст. 952 ЦК).

За договором складського зберігання товарний склад зобов’язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Цей договір є публічний, відплатний, двосторонній, реальний, однак може бути й консенсуальним. Сторони договору – суб’єкти підприємницької діяльності.

Предмет договору зберігання на товарному складі – результат зберігання як професійної діяльності, як послуги, що не має окремої матеріалізованої форми та споживається поклажедавцем у процесі надання цієї послуги, тобто результат полягає у тому, що речі залишаються без змін та передаються поклажедавцю за його вимогою.

Предмет зберігання – товар, призначений для використання у підприємництві.