Договори про надання фінансових послуг

Відповідно до ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. до фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських, страхових, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів (п.6 ст. 1).

Предметом договору про надання фінансових послуг є результат відповідних операцій з фінансовими активами.

Для надання послуг фінансові установи здійснюють різного роду операції:

· пасивні – це надання депозитних послуг (розміщення грошових коштів клієнтів банку), відкриття та ведення поточних рахунків, договір на розрахунково-касове обслуговування, договір купівлі-продажу чеків та інших оборотних платіжних інструментів, договір про встановлення кореспондентських відносин та інші;

· активні, з метою отримання прибутку – це надання кредитних послуг (надання грошових коштів у борг під проценти), договір міжбанківського кредитування, договір факторингу, лізингу тощо;

· комісійно-посередницькі – це надання розрахункових, касових, валютних, трастових та інших послуг (гарантій, поруки, доручення на прийняття векселів на інкасо, договір на довірче управління цінними паперами тощо). Для здійснення комісійно-посередницьких послуг фінансова установа, як правило, вступає у відносини з третіми особами від свого імені в інтересах клієнта;

· інші операції, у тому числі консультативні, послуги з відповідального зберігання цінностей та документів, перевезення та інкасування грошових коштів, договір обслуговування банкомату іншого банку, договір видачі готівки за міжнародними платіжними картками тощо.

Фінансові послуги, як правило, платні. Як виняток, фінансові установи можуть надавати незначну кількість безоплатних послуг з рекламною метою залучення клієнтів.

Послугонадавачем (виконавцем) може бути, як правило, юридична особа, яка має ліцензію та зареєстрована у державному реєстрі фінансових установ, до яких належать банківські установи, страхові організації, фондові біржі, довірчі товариства тощо, винятки визначаються нормативно-правовими актами. Замовником може бути будь-який суб’єкт цивільного права.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеної у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконати інші умови договору.

Мета страхування – відшкодування майнових втрат власника, що раптово виникають внаслідок страхових випадків, шляхом розподілу ризику їх настання з іншими особами-невласниками. Тому предметом чи об’єктом страхування не може бути життя, здоров'я людини, майно тощо.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір є різновидом договору позики. Предмет договору про надання кредитної послуги – це результат діяльності фінансової установи, результат здійснення дій, операцій з банківським рахунком, внаслідок яких у позичальника з'являється можливість користування грошовими коштами, як правило, у безготівковій формі, тому предметом кредитних відносин стають відповідні права вимоги, що не мають матеріалізованої форми, але не гроші (як грошові купюри). Ці права вимоги виникають при безготівкових розрахунках та ґрунтуються на зобов’язальних відносинах щодо коштів, які записані на банківському рахунку. Така конструкція дозволяє усунути потрійне право власності на безготівкові грошові кошти як вкладника, так і банку, і позичальника. Як виняток, якщо предметом договору позики або кредиту, або депозиту є готівкові кошти, то у процесі здійснення фінансових операцій набувач готівки набуває на них право власності.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ст. 1058 ЦК).

Предмет договору про надання депозитної послуги – це результат діяльності фінансової установи, результат здійснення дій, операцій з банківським рахунком, внаслідок яких у вкладника з'являється через певний період часу право вимоги повернення грошової суми з процентами річними, тобто відновлюється можливість користування грошовими коштами, як правило, у безготівковій формі, тому предметом депозитних відносин стають відповідні права вимоги, що не мають матеріалізованої форми, але, як правило, не гроші (як грошові купюри). Це право вимоги виникає при безготівкових розрахунках та ґрунтується на зобов’язальних відносинах щодо коштів, які записані на депозитному рахунку. Як виняток, якщо предметом договору депозиту є готівкові кошти, то у процесі здійснення фінансових операцій вкладник набуває на них право власності.

За договором банківського рахунка банк зобов’язується приймати і зарахувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ст. 1066 ЦК). Клієнт зобов’язується дотримуватися правил виконання банківських операцій та сплатити банківські послуги, якщо це передбачено договором. Але не можна розглядати цей договір як приватну домовленість про своєрідну бухгалтерську операцію, оскільки ці відносини є частиною публічних фінансових відносин у сфері державного регулювання та контролю грошовим обігом, мають складну правову природу. Предмет договору про надання послуги банківського рахунка (договору про розрахунково-касове обслуговування) – це право грошової вимоги, що не має матеріалізованої форми, як результат діяльності фінансової установи, результат здійснення дій, операцій з банківським рахунком, внаслідок яких у клієнта з'являється можливість здійснювати розрахунки зі своїми кредиторами та боржниками, як правило, у безготівковій формі. Як виняток, у процесі здійснення фінансових операцій з готівковими коштами клієнт або втрачає право власності на готівкові кошти, або набуває його, тобто предмет договору набуває матеріалізованої форми.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором.

Розрахункові правовідносини – це відносини процедурного характеру передання-отримання грошових коштів у різноманітних майнових зобов’язаннях, ці відносини є елементом всіх відплатних відносин. Учасники безготівкових розрахункових відносин: платник, банк платника, отримувач, банк отримувача. Платник грошових коштів та одержувач є учасниками грошового зобов'язання, яке, в свою чергу, є частиною цивільно-правового договору, цивільних недоговірних відносин або публічних відносин (сплата податків, мита тощо). Банк, як учасник безготівкових розрахункових відносин, одночасно є третьою особою щодо учасників грошового зобов'язання, виступає виконавцем грошового зобов'язання за рахунок платника. Розрахункові відносини слугують формою реалізації, виконання грошового зобов'язання, спрямовані на його припинення, на отримання кредитором грошового еквівалента наданої ним цінності, відшкодування шкоди тощо.

Розрахункове зобов’язання – це обов’язок платника здійснити на користь отримувача грошовий платіж через установу банку у певній сумі із використанням певних документів, правил документообігу та способів фіксації даних, у допустимій законодавством валюті.

Предметом розрахункових зобов’язаньє платіж як результат певних правових дій, спрямованих на виконання грошового зобов'язання.

Договори про надання послуг – це угоди, за якими виконавець на замовлення замовника здійснює певну діяльність, однак результат, корисний ефект здійснення цієї діяльності споживається у процесі надання послуги та невіддільний від процесу її надання, не має матеріалізованої форми. Замовник споживає не дію або діяльність, а результат цієї дії, та якщо результат неякісний, то настають санкції, передбачені законом або договором. Тому предметом договору про надання послуг є результат послуги, що не має матеріалізованої форми. Результат послуги як благо може спочатку мати матеріалізовану форму, а потім замовник його споживає (обід у ресторані), може взагалі не мати матеріалізованої форми (розважальні послуги), може спочатку не мати такої форми, а потім її набути (інформація про законодавство, тлумачення може перетворитися у письмову юридичну консультацію).