Мельхталь. В одну і ту ж ніч вони впадуть.

В одну і ту ж ніч вони впадуть.

Аттінгаузен

А лицарі до союзу не примкнули?

Штауффахер

Ми чекаємо від них підтримки, але союзу Поки одні селяни дали клятву.

Аттінгаузен

(Повільно підводиться в найбільшому здивуванні)

Як, без підтримки лицарства селянин Осмілився подібний подвиг зробити? О, якщо він у свої так вірить сили, Тоді йому ми більше не потрібні. У могилу можемо ми зійти спокійно. Безсмертна життя інші сили надалі До величі народи поведуть.

(Кладе руки на голову стоїть перед ним на колінах хлопчика.)

Від голови, де яблуко лежало, Світло нового, кращого вольності зійде. Іде старе не то вже час, Серед руїн життя заново цвіте.

Штауффахер

(Вальтеру Фюрст)

Яким вогнем загорілися його очі! Чи не життя згасаючої останній проблиск, Але життя нової це перший промінь.

Аттінгаузен

Ось їдуть лицарі зі старих замків Присягу дати на вірність містах І в Юхтланде і в Тургау, всюди. Підіймає Берн державну главу, І Фрейбург створює оплот свободи, Старанний Цюріх громадян споряджає В кривавий бій І сили королів Про вікові стіни розіб'ються

(Продовжує, як ясновидець, все більш і більш надихаючись.)

Князів і лицарів далеко я бачу. Вони йдуть, виблискуючи сталлю лат, Зламати відважних синів свободи [24] Боротьба на життя і смерть! Кривавою січей Тут не одне прославиться ущелині. Ось, не шкодуючи себе, з відкритими грудьми, На списи зухвало кинувся селянин [25] І пролом пробив загинув дворянства колір, І стяг перемоги підняла свобода.

(Взявши за руки Фюрста і Штауффахером.)

Тримайтеся разом вічно, непорушно Свобода одного свобода всіх. Дозори на вершинах гір поставте, Один одному допомагайте. І нехай буде Союз ваш вік єдиний єдиний єдиний

(Відкидається на подушки; але, бездиханний, він ще тримає їх руки.)

Фюрст і Штауффахер деякий час на нього дивляться, потім скорботно відходять в сторони. Тим часом тихо збираються слуги. Вони підходять, безмовно висловлюючи, хто стриманіше, а хто сильніший, своє горе; деякі стають біля померлого на коліна і плачуть, схилившись над його рукою.

У продовження цієї німої сцени дзвонить дзвін замку.

Руденц

(Вбігаючи)

Він живий? Скажіть, він мене почує?

Вальтер Фюрст

(Відвернувшись, вказує на померлого)

Відтепер ви глава наш і захисник, Інше ім'я носить цей замок.

Руденц

(Побачивши небіжчика, зупиняється в глибокому горі)

О, боже!.. Так раскаянье моє На кілька митей запізніло І радістю не буде для нього? Я знехтував його благим радою, Коли він жив І ось його вже немає. Пішов навік, на совісті моєї Залишивши неоплатний борг!.. Скажіть, Мій дядько помер у гніві на мене?