Тип молюски

Молюски походять від, давніх кільчастих червів. Більшість їх — типово водяні тварини, що живуть у річках, озерах, морях і лише порівняно небагато з них пристосувались до життя на суші.

На відміну від кільчастих червів тіло молюсків слабо розчленоване. У більшості з них є добре розвинута черепашка, яка складається з трьох шарів: рогового, вапнякового і перламутрового. Черепашка росте разом з ростом молюска. У молюсків є особлива складка шкіри — мантія, саме вона виділяє речовини, з яких утворюються черепашки. Органом руху є непарний м'язовий виріст черевної сторони тіла — «нога». Кровоносна система незамкнута, є серце. Органами дихання у більшості форм є зябра, у наземних — легені. У ротовій порожнині більшості молюсків є особливий апарат для подрібнення їжі — терка, або радула. Радули не мають двостулкові молюски.

Нервова система складається з кількох пар нервових вузлів, сполучених між собою. Органи чуття у різних представників розвинуті неоднаково. Іноді бувають складними. Серед молюсків більшість різностатевих видів.

Тип Молюски в Україні охоплює більше 360 видів і поділяється на кілька, класів. У практиці навчально-виховної роботи з дошкільниками найчастіше зустрічаються двостулкові та черевоногі молюски.

Клас Двостулкові молюски. Характерною особливістю двостулкових молюсків є наявність двох стулок у черепашці, які можуть дуже щільно змикатися, захищаючи тварину від пошкоджень та ворогів.

У наших прісноводних водоймах найчастіше зустрічаються скойки, жабурниці, або беззубки, дрейсени, кульки, горошинки, черепашки яких завжди можна знайти біля річок, озер, ставків під час екскурсій чи цільових прогулянок з дітьми. Та й у дитячих садках у пісочних ящиках часто діти зустрічають черепашки цих молюсків, що може бути приводом для цікавих розповідей про їхнє життя.

Скойки і беззубки (мал. 103, 104) досить подібні за загальною будовою. Черепашка річкової скойки більш видовжена, вона звужується до заднього кінця, разом з тим стулки черепашки у неї більш товсті, міцні. У беззубки, порівняно із скойкою, черепашка кругліша, більш плеската і має тонші стінки.

У скойки на місці з'єднання стулок є досить складний «замок» у вигляді особливих зубців, які входять у відповідні заглиблення на іншій стулці. Завдяки такому пристосуванню стулки міцніше змикаються між собою. У беззубки таких зубців немає, на що вказує і назва цього молюска. Різниця в будові черепашок зумовлена способом життя цих молюсків — скойка живе у проточній воді, де потрібна міцніша черепашка, а жабурниця водиться, насамперед, у стоячій воді озер, великих ставків, спокійних заводях річок.

Пересуваються ці молюски, висуваючи клиноподібну м'язову ногу, яку вони встромляють у товщу мулу або піску. Скорочуючи цю ногу, а потім знову просуваючи її вперед, черепашка дуже повільно рухається по дну і залишає після себе слід у вигляді борозенки. Дихають двостулкові молюски за допомогою зябер, через ввідний сифон вода заходить у мантійну порожнину, омиває зябра і приносить до ротового отвору різні дрібні частинки, якими молюск живиться. Потім вода, захоплюючи на шляху виділені неперетравлені рештки їжі, виходить назовні через вивідний сифон.

Цікаво відбувається розмноження молюсків. У самців статеві продукти виносяться через вивідний сифон назовні і потрапляють з течією води у мантійну порожнину самки, що перебуває поблизу і у якої між шарами зябер містяться вже відкладені яйця. Тут яйця запліднюються і в них починають розвиватися личинки, які потім через вивідний сифон виносяться назовні. Личинки скойок і жабурниць під час виходу з мантійної порожнини матері вже одягнені двостулковою черепашкою, яка по краях озброєна зубцями і гачками. Коли біля молюска пропливає риба, він виштовхує личинок, які прикріплюються до неї своїми гачками. На тілі риби утворюється пухлина, всередині якої личинка продовжує у безпеці розвиватися за рахунок свого господаря. Тільки місяців через два личинка (глохідій) перетворюється у маленького молюска, залишає рибу і починає самостійне життя.

Паразитичний спосіб життя личинок дає можливість малорухливим скойкам і жабурницям за допомогою риб розселятися по водоймах на значному просторі.

Знайомлячи старших дошкільників з життям скойок, вихователь пропонує роздивитися черепашку, порахувати за кільцями її вік і розповідає, що скойки люблять жити у річках з швидкою течією. Зверху їх тіло вкрите двома черепашками, які її захищають. Розкриваються вони, коли скойка повзе по дну. З розкритої черепашки висувається нога. Повільно повзе скойка, залишаючи на піску легенький слід. Як тільки відчує небезпеку — швидко закриває стулки: рятується від ворогів. Живиться вона тим, що потрапляє всередину черепашки з водою. У річковій воді багато бруду, шкідливих бактерій. Пропускаючи через своє тіло таку воду, скойка випускає її чистою. Багато користі приносять скойки, очищаючи воду в річці, тому їх треба берегти.

Досить звичайним молюском наших прісних водойм є дрейсени (мал. 105). Вона невеликих розмірів, до 3, 5—4 см завдовжки, з дуже характерним тригранним обрисом черепашки, за що її називають тригранною. На відміну від інших наших молюсків, дорослі дрейсени ведуть прикріплений спосіб життя. Вони виділяють речовину, що перетворюється у воді в міцні нитки, так звані бісуси, якими дрейсени прикріплюються до підводних предметів: каміння, свай, різних водних рослин. Особливо сильно розвинулися поселення дрейсени на великих водосховищах Дніпра, де ними обростають залишки затоплених дерев, кущів, а також гідротехнічні споруди, труби, захисні грати. Все це утруднює приток води і потребує постійної чистки. Інакше відбувається у дрейсени і розвиток потомства: з яєць виходять на волю дрібненькі вільно-плаваючі личинки, що пересуваються за допомогою війок і прикріплюються до субстрату.

Показуючи дітям дрейсен і розповідаючи про їхнє життя у воді, слід сказати про їх значення. Дрейсени, як і інші двостулкові молюски, є фільтра торами водойм, їх личинки є кормом для деяких риб. Шкодять вони лише гідротехнічним спорудам.

Звичайними мешканцями наших прісноводних водойм є кульки і горошинки.

Кульки (мал. 106) — це дрібні двостулкові молюски з округлою черепашкою 2, 5 см завдовжки. їхній спосіб живлення подібний до скойок. Розмножуються вони живо-народженням. Яйця розвиваються у них в особливих виводкових камерах, які утворюються на внутрішніх зябрах, так що з материнської черепашки виходять уже готові молоді кульки. Кількість їх не перевищує десятки..

Найбільш дрібні молюски горошинки населяють наші прісні стоячі і проточні водойми. Як і інші молюски — вони фільтрат ори. Враховуючи користь молюсків — фільтра торів для природи і людини, а також скорочення їх чисельності через забруднення води у водоймах гербіцидами, пестицидами тощо, потрібно сформувати бережне ставлення до них у дошкільників.

Прісноводні молюски зимують на дні водойм, зариваючись у мул.

У приморських місцевостях цікаво познайомити дітей з морськими двостулковими молюсками, черепашки яких легко знайти на березі. Це гребінці, мідії, устриці, серцевидки.

Найбільш привабливі для дошкільників гребінці (мал. 107). Розглядаючи їх, слід підкреслити красу широкої віялоподібної черепашки, забарвленої у різні кольори, гармонійність їх сполучення. Розповідаючи про спосіб життя гребінців, слід підкреслити, що на відміну від інших морських молюсків вони ведуть рухливий спосіб життя. Пересуваються короткими стрибками. При цьому стулки черепашки відкриваються, а потім швидко стуляються і вода, що виштовхується з порожнини молюска сильним струменем, сприяє його пересуванню. Живиться морський гребінець так само, як і скойка, фільтруючи воду. Отже, це окраса нашої природи, фільтратом, до того ще й їстівний молюск.

Досить поширеним чорноморським молюском є мідія (мал. 108). У неї видовжена клиноподібна черепашка. Мідії, подібно до дрейсени, здатні виділяти бісуси, за допомогою яких вони прикріплюються до субстрату. Молоді мідії можуть добре пересуватися, дорослі ж міняють місце проживання лише за дуже несприятливих умов. Розмножуються вони, відкладаючи яйця, з яких розвиваються личинки. Мідії — чудові фільтратори. За одну годину мідія може профільтрувати близько трьох літрів води. Мідії не лише очищають воду від завислих частинок, але й своїми екскремента­ми сприяють утворенню мулистого ґрунту. М'ясо мідії їстівне, во­но містить біологічно активні речовини і використовується для дієтичного харчування. Тепер практикується промислове вирощування мідій. Про це можна розповісти старшим дошкільникам.

У Чорному морі зустрічаються устриці (мал. 109), які здавна використовувалися в їжу людини. На відміну від мідій, устриці приростають черепашками до каміння і скель та до черепашок інших молюсків. Черепашка устриці має несиметричні стулки з нерівною поверхнею. У Чорному морі устриці зустрічаються в захищених бухтах, на узбережних скелях, а також на мілководді Устриці дуже чутливі до чистоти води і достатньої кількості в ній кисню. Живляться вони, подібно до інших двостулкових молюсків, фільтруючи воду. М'ясо устриць здавна вважається делікатесом. В наш час розроблено засоби промислового вирощування устриць.

Серцевидки, або кардіями (мал. 110), — поширені молюски з характерною серцеподібною черепашкою. У них добре розвинута клиноподібна «нога», за допомогою якої вони не тільки пересуваються і швидко закопуються в грунт, але й підстрибують на кілька сантиметрів над дном, коли відчувають небезпеку. Серцевидки, як і інші види двостулкових молюсків — фільтра тори. їх личинки поїдають риби. Із спресованих черепашок серцевидок, які нагромаджувалися на дні моря протягом значного часу, утворився чудовий будівельний матеріал — черепашник, який видобувають у катакомбах поблизу Одеси та в інших місцях.

Клас Черевоногі молюски. Для представників цього класу молюсків характерна наявність на голові двох щупалців і великої «ноги», що являє собою виріст черевної частини тіла і пристосована до пересування.

Одна з особливостей будови черевоногих молюсків — їх черепашка, що схожа на пірамідку з широкою основою і гострою верхівкою. До черепашки прикріплюється тіло молюска. Серед черевоногих молюсків є такі, що дихають легенями і зябрами.

У наших водоймах найчастіше трапляється ставковик великий і малий, котушка, калюжниця — цікаві об'єкти для ознайомлення з ними дітей.

Ставковика великого (мал. 111) досить часто можна побачити на поверхні ставка. Тіло його знаходиться на поверхні, а черепашка звішується вниз — в цей час він поновлює запас повітря в своїх легенях. Часто його можна спостерігати і у воді, де він повзає по прибережній рослинності або по дну. Взявши ставковика в акваріум, легко показати дітям, як він повзає по стінці акваріума і поїдає там водорості, зскрібаючи їх особливою «терткою», роз­ташованою на поверхні язика. У водоймах ставковики зскрібають з листя рослин покривні тканини, а разом з ними і різних дрібних тварин, які їм трапляються, оскільки вони всеїдні.

Під час небезпеки ставковики ховають тіло у черепашку. Протягом літа вони по кілька разів відкладають на підводні предмети яйця. З них виходять маленькі ставковики, які поступово виростають. Малий ставковик довжиною до і см час від часу вилізає на берег або на рослини і може завдавати шкоду тваринництву, бо служить проміжним господарем для печінкового сисуна.

Крім ставковиків у наших водоймах звичайною є котушка (мал. 112). Розглядаючи її з дітьми, слід відзначити, що черепашка у неї згорнута у вигляді спіралі, забарвлена у коричнюваті кольори. На голові є пара щупалець, біля основи яких з внутрішньої сторони розташована пара очей. Найчастіше котушка знаходиться біля дна, де їй легко знайти м'яку їжу — мул, відмерлі рослини тощо. Час від часу вона також, як і ставковик, піднімається на поверхню, щоб поповнити запас кисню. Розмножуються котушки, відкладаючи яйця.

На відміну від ставковика і котушки калюжниці (мал. 113), що часто зустрічаються в наших ставках, майже весь час перебувають на дні або на підводних рослинах, оскільки дихання у них зяброве і немає потреби підніматися на поверхню. Зяброве дихання робить калюжницю більш залежною від якості води порівняно з легеневими молюсками, тому у забруднених водоймах калюжниці не зустрічаються.

Розглядаючи з дітьми калюжницю, доцільно порівняти її з ставковиком: черепашка її не загострена до верхівки, як у ставковика, а більш округла. Втягуючи своє тіло у черепашку, вона закриває отвір твердою округлою кришечкою.

Калюжниці не відкладають яєць, а розмножуються живо народженням. У ставках, де багато ставковиків, котушок, калюжниць, добре розводити коропів.

З морських форм черевоногих молюсків, поширених в Україні, увагу дошкільників приверне велика ропана хижа (мал. 114). У сорокових роках нашого століття личинки ропани були занесені на днищах кораблів у Чорне море і надзвичайно поширилися тут. Ропана — хижак. Вона знищує устриць.

Маленька наса сітчаста (мал. 115) — досить звичайний молюск Чорного і Азовського морів. Розміром невеликий — близько 20—30 мм, має гарну черепашку світло-жовтого забарвлення зі смужками голубувато-чорного і коричневого кольорів. Уся поверхня черепашки прикрашена злегка звивистими ребрами, які пересі­каються глибокими спіральними боріздками, інколи досить яскраво забарвленими.

Наса — хижак, може просвердлювати тонкі черепашки двостулкових молюсків. Шкодить вона і рибальству, швидко виїдаючи наживу. У вільних черепашках наси часто оселяються чорноморські рачки-самітники.

Серед черевоногих молюсків трапляється чимало наземних форм. Це найбільш високоорганізовані черевоногі. Всі вони характеризуються наявністю пари щупалець, на кінці яких містяться очі. Крім того, є ще одна пара більш коротких щупалець, які служать органами нюху, або хімічного відчуття. Дихання у них легеневе.

Найбільш доступним для спостережень з дошкільниками є голий слизень (рис. 116). Слизня можна бачити діяльним у сиру погоду, а також вночі, коли він повзає по землі або поїдає рослини. Найчастіше зустрічається невеликий сіруватого кольору польовий слизень, а в лісах досить великий червонувато-бурий лісовий слизень, який на шапках грибів виїдає м'якуш.

Розглядаючи його з дітьми, слід пояснити їм, що слизень не має черепашки. Мантія покриває лише незначну частину його тіла у вигляді опуклості, і черепашки на ній не утворюється. Мантія у слизнів утворює стінку легенів. Тіло слизня покрите слизом, який захищає від пересихання. Вдень слизні ховаються під камінням, листям тощо.

Розмножуються слизні, відкладаючи яйцяу вологий грунт, де вони зимують. Вже у травні з них виходять маленькі слизні і починають поїдати рослинність. Найбільш сприятливе для слизнів вологе тепле літо.

Польові слизні приносять значну шкоду сходам озимих, капусті, полуниці. В той же час це улюблена здобич ропух, їжаків, турунів, землерийок.

Якщо в умовах дитячого садка слизні псують овочеві, ягідні культури, застосовують механічну боротьбу — збирають шкідників під укриттям, де вони трапляються, іноді посипають ці місця попелом.

Досить цікавий для спостережень молюск виноградний слимак (мал. 117). Коли жарко, він щільно прикріплюється до стовбура дерева і надовго ховається у черепашку, переживаючи посуху. Яйця він відкладає у пухкий грунт. Живлячись листям винограду і плодових дерев, слимак завдає шкоди сільському господарству. На зиму виноградний слимак готує собі зимову схованку, викопуючи в ґрунті «ногою» ямку, куди і залягає на зимову сплячку. У деяких країнах виноградний слимак охороняється законом, його вважають делікатесом.

У Криму досить поширені з ебріни (мал. 118), які мають ви­довжену веретеноподібну черепашку. Живуть вони на кущах, камінні. Живляться зебріни рослинністю, в періоди розмноження завдають шкоди садам, зерновим культурам. Черепашки зебріни збираються дошкільниками для різних поробок.

У лісі на кущах можна зустріти кущового слимака (див. мал. 116), основною їжею якого є різні рослини.

Знайомлячи дошкільників з молюсками, потрібно формувати бережне ставлення до корисних видів, пояснювати зв'язки між молюсками і іншими тваринами, що живляться ними.