Клас Плазуни

З представниками плазунів діти зустрічаються на прогулянках та екскурсіях на луки, до лісу, на водойму. Деякі плазуни можуть бути мешканцями кутка природи. Важливо під час цих зустрічей сформувати у дошкільників правильні уявлення про їхній спосіб

життя, значення.

Плазуни — перший клас справжніх наземних хребетних. Форма їхнього тіла більш різноманітна, ніж у амфібій, що пов'язано з різноманітним способом пересування. Деякі плазуни (змії і безнога ящірки) втратили кінцівки через зв'язок з переходом до існування в ґрунті, у воді і серед кущової рослинності.

Шкіра плазунів суха, без залоз, покрита роговою лускою. Вона забезпечує хороший захист від випаровування, механічних пошкоджень і проникнення хвороботворних організмів.

Скелет у плазунів добре розвинутий, рухомий, що забезпечує пристосування до складних умов наземного середовища.

. Органами дихання у плазунів є легені. Механізм дихання досконаліший, ніж у земноводних: повітря не заковтується, а втягується в легені і виштовхується назовні періодичним розширенням і стискуванням грудної клітки. Це забезпечує більш досконалий газообмін.

Серце у плазунів трикамерне, але у них досконаліший розподіл крові в організмі, ніж у земноводних. Плазуни — холоднокровні тварини, температура їхнього тіла залежить від температури навколишнього середовища.

Розмножуються плазуни або відкладаючи яйця, або живо народженням. Яйця вкриті досить твердою вапняковою шкаралупою або шкірястою оболонкою і розвиваються тільки на суші. Живо народження властиве деяким ящіркам, гадюкам.

Нервова система плазунів досконаліша, ніж у земноводних. Півкулі переднього мозку теж значно розвиненіші.

Орієнтуються плазуни за допомогою зору, який, порівняно з земноводними, у них розвинутий, бо захищений повіками. У змій вони зростаються, утворюючи прозору оболонку. Орган слуху відіграє менше значення в житті плазунів, ніж у земноводних. Порівняно обмежений слух відповідає їхнім слабким голосовим можливостям. Органи нюху відіграють значну роль: з їх допомогою вони реагують на осіб іншої статі та ворогів.

Дотикові відчуття розвинуті добре. Черепахи відчувають навіть легке доторкування до панцира.

Нервова діяльність плазунів регулюється насамперед безумовними рефлексами. Умовні рефлекси відіграють незначну роль.

Плазуни здатні жити в більш широкому діапазоні природних умов, ніж земноводні. Місцями їх чисельність досягає значної кількості. Наприклад, по берегових урвищах Азовського моря налічується до 160 змій на 1 км маршруту.

У житті людини плазуни відіграють і позитивну, і негативну роль. Ящірки поїдають комах і самі служать кормом для деяких мисливсько-промислових птахів. Гадюки винищують мишовидних гризунів. Яд змій використовують для лікування хвороб. У рибо-розводних ставках деяку шкоду приносять водяні вужі, поїдаючи молодь риб.

В Україні зустрічаються плазуни двох рядів: черепахи і лускаті (змії і ящірки).

З представників ряду Черепах в Україні майже скрізь поширена черепаха болотяна. Вона полюбляє жити у ставках, болотах, озерах, тихих річкових заводях, де є відкриті місця, зручні для приймання сонячних ванн. Увагу дошкільників привертає тулуб черепахи, покритий міцним панциром. Він має овальну форму темно-оливкового кольору і складається з двох частин: спинного щита, більш опуклого, і плоского черевного щита. Вони утворені з багатьох кісткових пластинок і зверху вкриті товстими роговими лусками. На голові, шиї і ногах дрібні світло-жовті плямки, розташовані на темному фоні. Хвіст досить довгий.

Кістковий панцир робить тіло важким, тому черепахи пересуваються повільно. На суші вони тримаються біля води і під час небезпеки стрімко кидаються у воду. У воді черепахи рухаються легко і швидко завдяки тому, що у воді тіло стає легшим. Плавають вони, рухаючи ногами, на яких пальці з'єднані плавальною перетинкою. Черепахи добре пірнають, можуть подовгу залишатися під водою, піднімаючись на поверхню через 15—20 хв. Під час небезпеки швидко зариваються в мул.

Здобиччю черепах є різні водні тваринки, яких вони добуває у воді: личинки плавунців, бабок, черви, молюски. Риба станіті, незначну частину раціону черепах і тому болотяну черемху не можна вважати шкідливою для рибного господарства. Ж пиляться черепахи протягом цілого дня, особливо у ранкові голини, а вночі сплять на дні водойми. У пошуках здобичі користу­ються не тільки зором, але й хорошим нюхом. Перебуваючи в тераріумі, черепаха легко знаходить за запахом шматки м'яса, загорнуті в папір.

Зимують черепахи на дні водойм, а у березні — квітні відновлюють активність. Розмножуються вони у віці 6—8 років. Паруються як на суші, так і у воді. Вже в середині травня можна простежити перші кладки яєць, у червні — Другі, у липні — треті. У кожній кладці по 5—10 яєць близько 3 см завдовжки. Яйця підкладаються у ямку завглибшки близько 10 см, яку самка риє задніми ногами. Яйця розвиваються 2—3 місяці і молоді черепашки, виходячи з яєць, риють невеликі від нірки від гніздової камери і залишаються там на всю зиму. Тільки наступної весни вони виходять на поверхню. Болотяна черепаха — невибагливий об'єкт тераріуму. За хороших умов при наявності тепла і хорошого корму болотяні, черепахи живуть понад 25—ЗО років. Відомі випадки, коли вони доживали до 120 років.

Ряд Лускаті в Україні представлений різноманітними ящірками. Серед них найчастіше зустрічаються ящірки: прудка, живородка, зелена, скельна, веретільниця.

Зовнішній вигляд ящірок різноманітний. Найбільш красивою є ящірка зелена (див. табл. XIII, 1), яка зустрічається в Лісостепу, Степу. Вона полюбляє схили балок, вкриті травою і кущами, круті схили по берегах річки, узлісся і галявини в лісах, а також сади, виноградники поблизу селищ. Ховається у глибоких нірках, часом поселяючись у нірках гризунів, інколи в дуплах дерев. Частіше її можна побачити біля куща з низькими гілками або на купах хмизу, або просто у траві. Сполохнута ящірка стрімко кидається до куща і зупиняється в очікувальній позі. Увагу дітей слід звернути на дуже гарне яскраво-зелене з чорними і жовтими плямами забарвлення ящірок (у дорослих самців). Крім того, горло і шия у них стають голубими або яскраво-синіми, а живіт яскраво-жовтим. Дорослі самки відрізняються від самців наявністю зверху на тілі двох світлих продовгуватих смужок по боках

хребта.

Зелена ящірка полює комах, зрідка їсть плоди, наприклад калини. Ось як описують дослідники полювання ящірки: помітивши здобич, ящірка вся напружується, але деякий час залишається нерухомою. Потім вона робить стрімкий кидок, інколи до півметра завдовжки, і хапає комаху. Спійману жертву вона деякий час мне у щелепах і лише після цього проковтує.

Парування цих ящірок відбувається у травні — першій половині червня. Наприкінці червня самка відкладає 5—14 яєць, закопуючи їх у круглу ямку 7—8 см завглибшки, засипає їх землею або піском. Молоді ящірки з'являються в кінці серпня — на початку вересня.

Дітям можна розповісти, що ящірки люблять жити на луках, узліссях, схилах, де добре пригріває сонечко. Побачити ящірку серед трави важко, бо забарвлена вона у зелений колір з плямами і смужками. Це захищає її від ворогів. А ще вона рятується швидким бігом. Гнучке тіло ящірки допомагає їй легко прослизати серед густої трави. Якщо ящірці не вдається втекти і ворог хапає її за хвіст, він легко відламується. Та через деякий час виростає новий хвіст. Полює ящірка на різних комах. Знищуючи шкідників, ящірки приносять користь. За це їх треба берегти.

Цікаво, що хвіст, відкинутий ящіркою, продовжує рухатися і цим самим відволікає переслідувача.

Досить поширені в Україні ящірки прудкі (див. табл. XIII, 2), які полюбляють сухі сонячні ділянки — схили горбів, ярів, балок, залізничні насипи. Часто поселяються в нірках різних тварин, або викопують їх самі. Самці відрізняються салатним або зеленим забарвленням, самки — коричневатобурим, зверху — темно-бурим. Черевце біле або зеленувато-біле з досить крупними темними плямами. Молоді ящірки мають бурувато-сіре або коричнювате забарвлення з трьома вузькими світлими смужками, одна з яких тягнеться вздовж хребта, а бічні проходять по боках спини.

Прудка ящірка виправдовує свою назву тим, що бігає настільки швидко, що спіймати її руками досить важко, тим більше, що вона дуже обережна і рідко відходить більш як на 10—15 м від своєї схованки. Рятуючись від переслідування, ця ящірка раптово різко відхиляє в бік хвіст і, зробивши полу обертання на місці, повертається головою в сторону переслідувача. Міняючи напрямки бігу декілька разів підряд, вона часто зовсім заплутує переслідувача. Часом ящірка рятується на деревах, подібно до білки підні­мається гвинтоподібно по стовбуру. При спробі спіймати її, вона виривається, широко розкриває рот і може досить сильно вчепитися в палець.

Зранку, як тільки сонце пригріє землю, ящірки виходять з нір і гріються біля їхнього входу. В цей же час вони починають полювати за жуками, гусінню, червами, павуками та іншими безхребетними. Помітивши здобич, ящірка насторожується, деякий час слідкує за нею очима, а потім стрімко зривається з місця і схоплює здобич. Великих коників і жуків вона спочатку довго мне у роті, випускаючи час від часу на землю і схоплює знову. При цьому вона відриває у них тверді хітинові частини — надкрилля і ноги, і потім проковтує цілком. Проковтнувши здобич, вона облизується і, піднявшись на передніх ногах, повільно вигинається передньою частиною тіла, допомагаючи таким чином скорішому перебуванню їжі. Наївшись, ящірка влаштовується на сонячному місці, міняючи його час від часу, відсуваючись від тіні. У полудень більшість ящірок ховається у норі, знову з'являючись у другій половині дня, коли спека зменшується. З заходом сонця ящірки ховаються в нірках.

У період парування самці поводяться агресивно, між ними відбуваються сутички. Один з самців потрапляє розкритою щелепою пащу іншому, і обидва у запалі з закритими очима катаються по землі, поки слабший з них не вирветься і не втече.

Під час шлюбного періоду ящірки розбиваються на пари і поселяються разом в одній норі, біля якої вони спільно полюють і гріються.

Наприкінці травня — на початку червня самки відкладають від 6 до 16 яєць, закопуючи їх у неглибоку ямку або залишаючи в глибокій норі. Молоді ящірки з'являються з кінця липня. Зимують ящірки звичайно в літніх норах, вхід до яких забивається листям і землею.

Прудка ящірка добре переносить тимчасове утримання у кутку природи. При тривалому утриманні звикає до людини і навіть починає брати їжу з її рук.

Живородна ящірка (див. табл. XIII, 3) — найбільш поширений вид. На відміну від ящірки прудкої, зустрічається у вологих місцях, вирубках, що заростають, на зарослих кущами берегах струмків, каналів та в інших місцях. На лісових вирубках і галявинах ящірки охоче поселяються біля окремих пеньків і товстих дерев Власних нір не риють і використовують для життя нори гризунів або вільний простір під пеньками, корою тощо. В разі небезпеки ці ящірки нерідко рятуються у воді, зариваючись у мул. Статево­зрілі особини мають коричнювате забарвлення з характерним малюнком, що складається з темної вузької смужки вздовж хребта, двох світлих по боках спини і темних порівняно широких смужок по боках тулуба. Крім того, по всьому тілі бувають розкидані дрібні темні плями. Нижня сторона дорослих самців жовтогаряча або червонувата, у самок білувато-сіре, жовтувата або зеленувата. Довжина ящірок 15—18 см. Молоді ящірки мають темно-корич­невий або майже чорний колір, часто без малюнка. На відміну від більшості інших ящірок самки живородних ящірок більші за розміром від самців.

Живородні ящірки живляться різними комахами, павуками, молюсками, червами, добуваючи їх не тільки на землі, але й на трав'янистих рослинах, на стовбурах дерев. Навесні живородні ящірки пробуджуються від сплячки дуже рано, наприкінці березня — на початку квітня, коли в лісі лежить ще плямами сніг. На відміну від інших ящірок, вони нерідко бувають активними у прохолодні, похмурі дні, не зникаючи у схованку навіть під час короткочасних літніх дощів.

Парування цих ящірок відбувається в квітні — травні. На відміну від інших видів вони народжують живих дитинчат. Вагітність продовжується понад 90 днів, і молоді ящірки з'являються у середині липня — наприкінці серпня. Зоолог А. М. Нікольський описує, що перед народженням малят самка стає стурбованою, шкребе землю, загинає хвіст па спину і, нарешті, ввечері народжує перше дитинча, яке сидить у яйцевій оболонці, хвилини через дві з'являється на світ друге і т. д. Після кожної кладки вона робить декілька кроків уперед, так що дитинчата лягають у лінію. Не пізніше як через півгодини вони виповзають з оболонок. Мати починає бігати на зад і вперед, ніякої турботи про своїх дітей не виявляє. Дитинчата перші дні свого життя сидять у тріщинах землі, згорнувши хвіст і не виходять на пошуки їжі.

У Криму на ділянках цілинного степу, а також у гірських районах поширена ящірка скельна. Тіло її 20 см завдовжки. Забарвлення верхньої сторони тіла у самців зелене, черевце жовте, самки і молодь коричнево-сірі. Сховищем їм служать різноманітні тріщини, щілини у скелях. В одну щілину можуть забиратися на піч по десять і більше ящірок.

Серед трав'янистої рослинності на м'якому ґрунті ці ящірки почувають себе невпевнено. Зате швидко і легко рухаються по найкрутіших скелях. Живляться скельні ящірки дрібними комахами та іншими безхребетними, часто схоплюючи їх на льоту. Цим ящіркам властиве партеногенетичне розмноження (без запліднення).

Є в Україні безногі ящірки — жовтопуз і веретільниця (див. табл. XIII, 4). Веретільниця зустрічається у Поліссі і лісостеповій зоні. Зовні вона схожа на змію, тому що зовсім не має ніг, але, як і в інших ящірок, повіки у неї закриваються, хвіст ламкий, звідси і наукова назва — веретільниця ламка. Довжина її близько 50 см, тіло свинцево-сірого або мідно-бурого кольору, з боків темніше, ніж на спині. Повзає повільно, живиться червами, слимаками, деякими комахами. Живе у лісі, ховається під опалим листям, під стовбурами звалених дерев. Живородна. Наприкінці літа народжує 6—12 малят. Ця корисна, безвинна тварина часто стає жертвою людей, які вважають її за гадюку.

У Криму зустрічається досить велика (до 1 м завдовжки) змієподібна ящірка жовтопуз. Загальне забарвлення жовтопуза — жовтувато-біле, по боках тіла є великі складки шкіри. Повзає вона по-зміїному досить швидко. Живиться слимаками, жуками, сарановими І цим приносить користь. Жовтопуз ніколи не кусається і намагається звільнитися з рук шляхом вивертання тіла. Він занесений до Червоної книги України як рідкісний вид.

І ще один рідкісний вид ящірок занесений до Червоної книги України — гекон кримський. Це маленька (5, 5 см завдовжки) ящірка, плоско морда, сіруватого забарвлення. Гекони — рідкісні ширини, водяться виключно в Криму, на Південному березі. Тримаються старих людських осель, де ховаються в найрізноманітніших щілинах, тріщинах. Знаходили геконів навіть за номерними атаками будинків і у вуличних ліхтарях. На полювання виходять до заходу сонця, особливу активність виявляють у сутінках. Май­стерно лазять по деревах, стінах. Полюють на жуків, павуків, нічних метеликів. Самки відкладають влітку 1—2 яйця, з яких вилуплюються малята. Ростуть вони повільно і лише на третій рік стають дорослими. Восени впадають у сплячку. Прокидаються навесні і голодні никають у пошуках їжі навіть удень.

Змії — це тварини, що пристосувалися до плазування на череві, серед густої рослинності. На перший погляд зовні вони схожі на ящірок, але в їхній будові є ряд своєрідних ознак. Живляться змії більш крупною здобиччю, заковтуючи її цілком. Здатність широко розтягувати рот забезпечується у них рухомим з'єднанням не тільки щелепних кісток, алей інших, сполучених з ними. Грудна клітка у них не замкнута, що дозволяє проковтувати крупну здобич. Гострі зуби відігнуті назад і розраховані на захоплення і утримання здобичі. В отруйних змій є борозенчасті і трубчасті зуби, що виводять секрет отруйних залоз в тіло жертви. Багато людей язик змії вважають жалом і, побачивши його висунуті кінчики, впевнено оголошують змію отруйною. Насправді ж язик змії є тонким хімічним аналізатором. Поперемінно висуваючи і ховаючи його, змія швидко і впевнено рухається по сліду здобичі, відшукуючи жертву, партнера або джерело води.

Тіло змій вкрите роговою лускою і щитками. Цікаво відбувається линяння — старий шар шкіри відокремлюється на щелепах і поступово знімається з тіла, вивертаючись, наче пальці рукавички. Під час линяння злазить і поверхневий шар зрослих повік (вони нерухомі і прикривають очі подібно скельцю годинника). Змії живляться тваринною їжею, підстерігаючи здобич і раптово кидаючись на неї. На людину змії нападають тільки тоді, коли їх турбують.

В Україні поширені вуж звичайний і водяний, гадюка звичайна і степова і кілька видів полозів.

Вуж звичайний (див. табл. XIII, 5) добре відрізняється двома великими добре помітними світлими (жовтими, жовтогарячими, брудно-білими) плямами, розташованими по боках голови. Колір верхньої сторони його тіла від темно-сірого або бурого до чорного, черевце світле. Довжина тіла вужа-самця може досягати 1 —1, 5 м, самки — ще більше.

Тримається вуж берегів річок, ставків, боліт, вологих лісів. Нерідко живе у городах, садах тощо. Схованками йому служать порожнини під корінням дерев, купами каміння, нори гризунів і т. п.

Звичайний вуж — активна, рухлива змія, що може швидко повзати, лазити по деревах і плавати, піднімаючи над поверхнею води голову. Вужі можуть протягом десятків хвилин перебувати під водою. Вони активні у світлу пору доби, люблять грітися на сонці, а вночі ховаються у схованки.

Живляться вужі невеликими жабами, ропухами. Зрідка їх здобиччю стають ящірки, дрібні птахи та їх пташенята. Дрібна риба поїдається дуже рідко. За одне полювання великий вуж може проковтнути до 8 жабенят озерної жаби. Жертву ковтає цілком. Може довго не їсти.

Паруються вужі у квітні — травні, у липні — серпні самки відкладають від 6 до ЗО яєць, покритих шкірястою оболонкою, які нерідко склеюються між собою. Яйця легко гинуть від пересихання, тому змії відкладають їх у вологі теплі сховища під опале листя, у купи і пою, трухляві пеньки. Інкубація здійснюється під впливом тепла протягом 5—8 тижнів. У момент виходу вуженя близько 15 см завдовжки відразу ж починають вести самостійне життя.

На зиму вужі ховаються у глибоких норах гризунів, під корінням гнилих дерев. Відходять на зимівлю в жовтні — листопаді, а прокидаються у березні — квітні.

Ворогами вужів є орли-змієїди, лелеки, єнотовидні собаки, лисиці, норки. Від людини вужі намагаються втекти. Тікаючи, вони приймають загрозливу позу: звертаються клубком, і час від часу з голосним шипінням викидають уперед голову. Будучи спійманим, вуж може укусити, однак отруйних зубів у нього немає. Єдиним засобом захисту вужів слід вважати смердючу жовтувато-білу рідину, яку вони випускають з клоаки.

Вуж водяний (див. табл. XIII, 6) зустрічається найчастіше на півдні України. Він відрізняється від звичайного вужа світлішим забарвленням — оливково-сірим з темними плямами. Водяні вужі більше пов'язані з водоймами. Спіймавши рибу, вуж тримає її у пащі і пливе до берега, де поступово заковтує її, починаючи з голови. Активний у теплу пору доби. Водяні вужі можуть шкодити у рибо-розводних господарствах. Якщо є вужі поблизу дитячого садка, слід навчити дітей розрізняти їх і правильно до них ставитися.

На півдні України, особливо в Криму, зустрічаються полози. Декілька видів полозів — лісовий, леопардовий, чотирисмугий — занесені до Червоної книги України.

Гадюки -— звичайна і степова належать до отруйних змій. У них досконало побудований отруйний апарат. У звичайному стані два отруйних зуби, розташовані на верхній щелепі, відігнуті назад, Наче в лежачому стані. Перед укусом вони висуваються вперед І стають вертикально. Це дає можливість гадюкам мати отруйні зуби більшої довжини, отже, і можливість вражати великі жертви. У звичайної гадюки при довжині тіла близько 60 см ікла 5 см за­вдовжки. Отруйні ікла мають отруйно-провідні канали.

Звичайна гадюка має різноманітне забарвлення: сіре, бурувате чорною зигзагоподібною смужкою вздовж спини, бувають і зовсім чорні гадюки, яких більше на півночі. Мешкаючи у лісовій і лісостеповій зонах, розміщуючись на території нерівномірно і утворюючи у придатних місцях великі скупчення, гадюки все життя проводять на одному й тому ж місці. Сховищами для них служать нори різних звірків, гнилі пні, кущі, різні тріщини. Звичайно змії виповзають і гріються на сонці неодноразово протягом усього дня, але на полювання відправляються частіше у сутінках і найбільш активні в першій половині ночі. Після вдалого полювання гадюки можуть не покидати своїх сховищ 2—3 дні і вилізають, щоб тільки погрітися на сонці. Особливо інтенсивно полюють самці в кінці квітня — на початку травня, по закінченні парування. Кормом гадюк є в основному мише видні гризуни. В період масового виведення пташенят гадюки поїдають пташенят вівсянки, вівчариків, ловлять ящірок. Молоді гадюки полюють на комах, слизнів, дощових червів.

Розмножуватися гадюки починають у 5-річному віці. Парування відбувається через місяць після зимівлі. Розвиток яєць триває у тілі самки близько 3-х місяців і живо народження (найчастіше 8—18 дитинчат) відбувається у серпні. Линяють молоді гадюки один-два рази на місяць. Під час линяння ховаються у схованках. Гадюки зимують у норах гризунів, кротів, під корінням дерев, частіше поодиноко або невеликими групами, але у зручних місцях іноді збирається по кілька десятків гадюк. Прокидаються гадюки наприкінці березня, на початку квітня і тримаються у найбільш теплих місцях.

Тривалість життя гадюк в природі 11—15 років. Основними ворогами їх є орли-змієїди, сови, рідше лелеки, а з ссавців — борсук, лисиця, тхір і їжак.

Не дивлячись на широку розповсюдженість гадюки порівняно мало людей страждає від її укусів. Це пояснюється тим, що вона миролюбива і кусає людину тільки в тому випадку, коли вона наступить на неї або необережно схопить рукою. Під час наближення людини гадюка поспішає втекти і сховатися. Укус гадюки небезпечний, особливо для дітей і хворих.

Гадюка степова відрізняється від звичайної меншими розмірами: 45—48 см завдовжки. У гадюки степової морда загострена, а у звичайної — заокруглена. Зверху вона бурувато-сірого кольору з темною зигзагоподібною смужкою вздовж хребта. Зустрічається у південній частині Лісостепу, в Степу, на узбережжях Криму. Улюблені місця — кущі, лісисті заплави, яруги. Переховується у норах гризунів, різних ямках, щілинах та між камінням. Час від часу вилазить, щоб погрітися на сонці. Полювати починає, як і гадюка звичайна, у сутінках. Використовує той же корм, що і звичайна гадюка. В основному в їхньому способі життя є багато спільного. Гадюка степова, як рідкісний вид, занесена до Червоної книги України.

Розповідаючи дітям про небезпечних плазунів, треба формувати у них правильне ставлення (гадюки знищують гризунів, шкідливих комах, отруту гадюки степової використовують у медицині). Вихователь повинен бути добре обізнаний з місцевістю, яка небезпечна для прогулянок з дітьми, а також з першою допомогою в разі укусу. Потерпілому потрібен спокій, необмежена кількість теплого пиття, і найефективніше — швидко доставити хворого до найближчого медичного пункту, де йому введуть спеціальну проти отруйну сироватку.