Клас Птахи

Птахи — невід'ємна частина природи па ділянці дошкільного закладу. Вони привертають увагу дошкільників рухами, голосами, красою. Знання особливостей життя птахів обов'язкове для вихователя, щоб постійно підтримувати у дітей цікавість до них і виховувати правильне ставлення.

Птахи походять від плазунів, але мають більш високу організацію, пов'язану з пристосуванням до повітряного способу життя. Тіло птахів покрите пір'ям, що виконує в основному три функції: забезпечує теплоізоляцію; забезпечує обтічність тіла; утворює несучі площини.

Кістки скелета у птахів пневматичні, наповнені повітрям, і це полегшує масу птахів у польоті. Серце чотирикамерне, є два кола кровообігу, що сприяє кращому насиченню тканин киснем і поживними речовинами через зв'язок з активними енерговитратами у польоті.

Дихання птахів здійснюється за допомогою легень і пов'язаних з ним повітряних міхурів. Повітря, заходячи у легені і проходячи повітряні міхурі, повертається з них знову у легені, що і називають подвійним диханням. Краще насичення киснем крові — важливе пристосування для польоту.

Органи травлення також побудовані своєрідно. Дзьоб птахів пристосований до різноманітних складних рухів і, незважаючи на відсутність зубів, це сприяє різноманітності кормів, які використовують птахи. Глотка, стравохід переходять у шлунок, який у птахів своєрідно влаштований. Він складається з залозистого і м'язового. Добре змочена травними ферментами їжа перетирається у шлунку завдяки ритмічним скороченням його стінок. Перетиранню їжі допомагають камінці, що потрапляють до шлунка і віді­грають роль жорнів. Отже, м'язовий шлунок виконує таку саму роль, що і зуби під час пережовування їжі. Дрібно перетерта їжа проходить у кишки, а та, що не перетравлюється (кістки, хіти; волосся), у багатьох птахів збивається у щільний клубок (посадку) і через стравохід і ротову порожнину викидається.

Швидкість травлення у птахів дуже висока. Наприклад, у горобців від заковтування гусені до виділення з екскрементами неперетравлених решток проходить лише 15—20 хв. Висока швидкість перетравлення зв'язана з інтенсивним обміном речовин(температура тіла птахів +42 °С).

Птахи поїдають багато їжі, яка часто складає 60—80 % їхньої маси. Особливо це стосується дрібних пташок, які без їжі гинуть через 15—ЗО год.

Для птахів характерна добре розвинута нервова система, що забезпечує досить досконалу пристосувальну поведінку. Загальна маса головного мозку більша, ніж у плазунів. Дуже добре розвинутий мозочок — центр координації і рівноваги.

З органів чуття найкраще розвинутий зір. Птахи розрізняють усі кольори та їхні відтінки. Гострота зору в них у декілька разів вита, ніж у людини. Поряд з зором, важливим органом орієнтації і спілкування є слух.

Завдяки досконалому розвитку нервової системи можливості пристосувальної поведінки у птахів значні, хоч основа їхньої поведінки регулюється складними безумовними рефлексами (піклуванням про потомство, будівельними інстинктами тощо).

Птахи розмножуються шляхом відкладання яєць. У більшості птахів тією чи іншою мірою виявлено статевий диморфізм. Найбільше він виявляється у багатьох куриних, коли самці значно більші від самок, більш яскраво забарвлені, інші мають більш гучний голос і складну пісню.

У більшості видів самець і самка на період розмноження утворюють пару: у орлів, гусей, великих чапель пари зберігаютьс5і кілька років, іноді до загибелі одного з партнерів; у деяких, наприклад у качок, лише в період відкладання яєць. Усіх цих птахів називають монограмами. У полігаміє пари не утворюються навіть на короткий час, самець парується з кількома самками. До таких належать глухарі, тетеруки.

Розмноження у всіх птахів починається шлюбними іграми, які дуже різноманітні: це — гучні пісні горобиних пташок, барабанний дріб дятла, що стукає по сухому сучку.

У період токування здійснюється будівництво гнізда. У моногаміє його будують обидва партнери, або тільки самка, а самець іноді підносить будівельний матеріал. У полігамію гніздо будує тільки самка.

За ступенем фізіологічної зрілості пташенят у момент вилуплення птахів поділяють на дві групи: вивідкову і пташникові. Виводкові пташенята опушені, зрячі і відразу ж можуть бігати, добувати корм. У пташникових пташенята народжуються сліпими, безпомічними.

Тривалість життя птахів недостатньо вивчена. Однак є дані, що у дрібних горобиних птахів вона досить тривала і досягає 10—20, у мартинів — 36 років, але середня тривалість життя значно менша. В перший рік життя смертність птахів дуже висока — ЗО — 50 %, що пов'язано з недостатнім індивідуальним досвідом. У дорослих птахів смертність нижча.

Тепер господарська діяльність людини стала для багатьох видів птахів згубним фактором: надмірне полювання, зміна ландшафтів, забруднення навколишнього середовища нафтою, гербіцидами, інсектицидами.

Птахи мають важливе значення в природі, оскільки заселяють усі ландшафти. Вони представляють кінцеву ланку в ланцюгу живлення. Досить значна їхня роль у розповсюдженні насіння раду рослин (дуба, горобини, малини). Під час сезонних міграцій птахи беруть участь у глобальному біологічному кругообігу речовин. У житті людини птахи відіграють позитивну і негативну роль. Позитивна пов'язана з винищенням шкідливих комах, мишовидних гризунів, насіння бур'янів. Багато птахів є об'єктами промислового полювання. Величезне естетичне значення птахів завдяки їх забарвленню, мелодійному співу.

Негативне значення пов'язане з тим, що в певні періоди деякі корисні птахи (шпаки, граки) можуть шкодити, знищувати вишні, виноград, паростки кукурудзи тощо. Почастішали випадки зіткнення птахів з літаками, що іноді призводить до аварії. Птахи сприяють переміщенню збудників деяких небезпечних хвороб: грипу, енцефаліту та інших.

У роботі з дошкільниками птахи є одним з найцікавіших об'єктів спостережень. Організація практичної діяльності, пов'язаної з підгодовуванням птахів у зимовий час, є важливим засобом виховання бережливого і любовного ставлення до братів наших менших.

Розгляд птахів починаємо з тих рядів, які найчастіше можуть зустрітися під час проведення навчально-виховної роботи з дітьми.

Ряд Горобцеподібні. До цього ряду належить найбільша кількість птахів в Україні — понад 130, а тому горобцеподібні найчастіше зустрічаються на ділянках дошкільних закладів, у найближчому

оточенні;

Ряд Горобцеподібні об'єднує великих — крук і дрібних — корольок пташок, різних за характером живлення (є комахоїдні, зерноїдні, всеїдні). Спільними ознаками в них є те, що горобцеподібні Птахи моногамні, пташенята у них вилупляться безпомічними, сліпими: майже всі горобцеподібні ретельно будують гнізда.

У більшості горобцеподібних птахів добре розвинуті голосові зв’язки, і вони хороші співаки. В Україні поширені співучі горобцеподібні, які належать до 21 родини. Розглянемо лише ті з них, що найчастіше зустрічаються в роботі з дошкільниками.

Родина Воронові. Представники цієї родини — це птахи, що найчастіше зустрічаються біля осель, особливо взимку. Завдяки тому, що ці птахи крупні, вони добре помітні. До них належать грак, ворона, галка, сорока, крук, сойка.

Чи не найчастіше в багатьох містах зустрічається грак (див. табл. XIV, 1) — це птах з чорним з синюватим металевим відтінком оперенням. В Україні граки зимують, але це ті з них, які взимку прилітають з північних областей. Ті граки, що живуть плітку в Україні, на зимівлю відлітають у інші країни.

Розглядаючи з дітьми грака, треба звернути увагу, як гарно на сонці виблискує металевим блиском його пір'я. Навчити дітей відрізняти граків від інших воронових легко за суцільним чорним забарвленням та характерною непокритою пір'ям шкірою біля основи дзьоба у старих птахів.

Живляться граки як рослинним, так і тваринним кормом. Придивляючись, як видовбує щось з землі грак, запитайте у дітей, як йому допомагає добувати їжу дзьоб (зв'язок будови із способом життя). Спостерігаючи за поведінкою граків, особливо взимку, слід звернути увагу, як повільно походжають вони по снігу, шукаючи їжу і пильно спостерігаючи за навколишнім середовищем. Якщо гракам кинути їжу, вони швидко її помічають, отже — добре бачать. Під час наближення людини птах піднімається і відлітає на безпечну відстань.

Навесні цікаво спостерігати за гніздуванням граків. Вони оселяються колоніями, використовуючи старі гнізда, які щороку ремонтують. Пташенят вигодовують різними комахами, в основному шкідливими. Граки — всеїдні птахи, інколи вони клюють зерно, городні культури, проте їхньою основною їжею є комахи, миловидні гризуни. Користь, яку приносять граки, значно більша, ніж шкода, отже, слід виховувати у дітей правильне ставлення до цього корисного птаха.

Ворону сіру (див. табл. XIV, 2) легко відрізнити від грака. У неї голова, «галстук», крила та хвіст чорні, а решта оперення сіре.

Хоч птах і дуже обережний, але інколи оселяється поблизу житла людини. Гнізда мостить на деревах, у гаях, садах, на узліссях. Живиться ворона комахами, гризунами. Може заподіювати шкоду, знищуючи яйця і пташенят комахоїдних і мисливських птахів, нападає на домашніх курчат, поїдає насіння на полях. Через це її відносять до шкідливих птахів. Проте влітку і восени ворона сіра знищує багато шкідливих комах і приносить тим самим велику користь. Відомо, що ворони разом з галками та граками під час оранки визбирують із землі личинок хрущів та дротянок (личинок жуків коваликів).

Галка звичайна (див. табл. XIV, 3) — середня за розміром. Навчаючи дітей відрізняти галку від грака, треба звернути увагу на те, що вона менша, ніж грак, її легко відрізнити за світлим комірцем на шиї. У галки гарні світлі очі, якими вона пильно дивиться навкруги.

Галка — осілий птах. Гніздиться в старих грачиних гніздах, у затишних місцях на будівлях. Серед воронових галка найближча сусідка людини. І живиться вона переважно в населених пунктах та їх околицях, часто на смітниках. Проте у зв'язку з поліпшенням санітарного стану міст і зменшенням можливостей для гніздування кількість цих птахів зменшується. Галка — птах товариський, спритний, рухливий, добре звикає до людей. Якщо вона виросла у неволі, то може вільно вилітати надвір і повертатися додому, або ж здалеку прилітати до господаря, якщо він покличе. Приручена галка навчається вимовляти слова, наприклад «Галя», або наслідувати інші звуки. Цього корисного птаха, який знищує багато шкідливих комах, потрібно принаджувати, виховувати у дітей позитивне ставлення до нього.

Часто поблизу людських осель, в садах зустрічається сорока звичайна (див. табл. XIV, 4). Найхарактернішою її рисою є своєрідність забарвлення пір'я (наявність білих плям по боках, звідки птах і дістав народну назву — сорока-білобока). Живуть птахи постійними парами, які зберігаються і взимку. Розглядаючи сороку, зверніть увагу дітей на гарне оперення: чорний колір пір'я з металевим блиском гарно сполучається з білим. Простежте, як літає сорока, яким рулем їй служить довгий східчастий хвіст. Сорока — обережний птах. У разі небезпеки починає стрекотати, попереджаючи інших пташок.

Живиться сорока різноманітними комахами, а також зерном диких трав та злакових культур. Проте там, де сорок багато, вони шкодять, знищують багато пташенят як диких, так і свійських птахів. Коли пташенята підростають, сорока починає полювати за миловидними гризунами та комахами і знову стає корисним птахом. Гнізда сорок, так само як і ворон, охоче займають сови та інші птахи. Цим сорока сприяє їх принаджуванню у лісосмуги.

Цікавим представником воронових, поширеним у Поліссі, в Лісостепу, Карпатах, а взимку і у степовій зоні, є сойка звичайна (пін. табл. XIV, 5). її легко впізнати за бурувато-червоним пухнастім оперенням і яскраво-блакитними дзеркальцями на крилах. Живляться сойки як рослинною, так і тваринною їжею (комахами). Поїдають дрібних гризунів, ящірок, гадюк, жаб, рідко дрібних гризунів. Восени полюють на ос. Коли дозрівають жолуді, сойка починає запасати їх на зиму. Набравши повний дзьоб, вона відлітає подалі від дуба і ховає їх під опале листя, хвою. Взимку сойка викопує жолуді з-під снігу і споживає їх. Але деякі схованки вона забуває, і весною з жолудів починають рости молоді дубки, отже, сойка саджає ліс.

Цікавою особливістю сойки є її здатність наслідувати голоси інших тварин, птахів. Сойки рухливі, уважні птахи. Часто вони першими помічають небезпеку і різким скреготанням попереджують інших пташок. Сойка, незважаючи на невелику шкоду, вважається корисним і гарним птахом, з яким доцільно познайомити дітей.

Найбільший представник воронових в Україні — крук (див. табл. XIV, 6). Він розміром з курку, має великий конічної форми дзьоб, сильні ноги чорного кольору. Все оперення чорне з синім відблиском. Назву птах дістав за уривчастий гортанний крик: «Крук-крук». Це досить рідкісний птах в Україні, який оселяється подалі від житла людей. Як і більшість воронових, він всеїдний, знищує мишей і полівок, ховрахів, молюсків, збирає мертву рибу, поїдає дрібних пташенят і пташині яйця. Круків, як нечисленних птахів в Україні, охороняють.

Родина Ластівкові. В Україні зустрічається ластівка міська, сільська, берегова.

У ластівки міської (воронка) оперення спини чорне, черевце біле, хвіст закінчується тупою вилкою. У сільської — спина чорно-синього блискучого кольору, низ жовтувато-білий, горло і лоб іржасті. Хвіст у вигляді гострої вилки з довгими кінцями. Ластівки берегові більше схожі на ластівок міських.

Ластівки — досить поширені пташки. Розглядаючи їх з дітьми, треба звернути увагу, як легко маневрує ластівка у польоті. В цьому їй допомагають довгі гострі крила і вилка на хвості. Здобич ластівок — це мухи, комарі, яких вони ловлять у повітрі. Дзьоб у пташок широкий, короткий, ніби сачок (зв'язок будови з способом життя).

Перед дощем, коли комахи опускаються нижче, ластівки виловлюють їх, літаючи низько над землею, отже, вони є живим барометром. Гнізда ластівки роблять з глини, змішаної з слиною, прикріплюючи їх до стін, балок, карнизів. Береговушка влаштовує гніздо в норі завдовжки 50—150 см, виритій в урвищі на березі водойми. За літо у ластівок буває по 1—2 кладки. Пташенят вигодовують обидва птахи виключно комахами, прилітаючи до гнізда понад 300 разів на день. Знищуючи безліч мух, комарів, личинок, ластівки приносять велику користь людям, і важливо виховувати у дітей добре ставлення до них.

Родина Синицеві. В Україні ця родина має 7 видів, найпоширенішими з них є синиця велика, синиця голуба, або лазорівка, чубата, гаїчка болотна, синиця ремез. Синиці живуть скрізь, де є дерева, а тому це дуже цікавий, поширений об'єкт для спостережень.

Розглядаючи синицю велику, добре звернути увагу дітей на те, що у синички ошатна жовта сорочка з чорним галстуком, зеленувата спинка, на голові яскраво-білі щічки, чорна шапочка. Спостерігаючи поведінку синиці, відзначте, що пташка дуже рухлива. Взимку цікаво простежити з дітьми, як пташка, причепившись до найтоншої гілочки, може повисати вниз головою. Слід розповісти дітям, що це можливо тому, що у неї довгі пальці на ногах. Гострим довгим дзьобиком синиця швидко обстежує всі тріщини па дереві, дістаючи для себе поживу — комах, їхні яйця і личинки. Взимку синиці їдять насіння і навіть падаль. Гнізда мостять у дуплах, штучних дуплянках або у синичниках. У період вигодовування пташенят обидва птахи приносять їжу близько 400 разів на день. За гніздовий період одна сім'я синиць може очистити від шкідників близько 40 яблунь. Синиця велика — гарний, сміливий і корисний птах. Треба виховувати любовне ставлення до неї, на­вчати дітей розрізняти її весняний і зимовий співи.

Голуба синиця, або лазорівка, має гарне оперення. Зверху вона зеленувато-жовта, а голова, крила і хвіст голубі. Черевце жовте. Зустрічається найчастіше у листяних і мішаних лісах, садах, парках, гаях. Взимку, крім личинок та яєць комах, поїдає насіння берези, бузини, кропиви.

Чубата синиця трохи більша за голубу. На голові у неї довгий чубчик з гарних пір'їн. Це осілий птах Полісся і Карпат, а взимку мандрує і Лісостепом.

Гаїчка болотяна поширена в усій Україні, але в степовій зоні зустрічається тільки під час зимових мандрівок. Тримається вологих листяних лісів, парків, лісових боліт. Гніздиться у дуплі. Вона має бурувато-сіру шапочку, білувате черевце, на підборідді чорну пляму. Як і всі інші синички, вона гарна, спритна, смілива і дуже корисна.

Ремез — найменша пташка серед синичок. У неї темно-коричнева спинка, шия і грудка жовто-білі. На відміну від інших синиць, які є осілими та мандруючими птахами, ремез восени відлітає в Закавказзя чи на Балкани. Селиться біля річок, озер. Гніздо ремеза схоже на рукавичку з одним або двома боковими ходами.

Птахи підвішують його до тоненьких гілочок на висоті 1—5 м над водою у глухих місцях. Роблять гніздо самець і самка протягом тих тижнів. Товщина стінок 2 см, і гніздо настільки міцне, що може висіти на дереві протягом кількох років. Ремез виключно комахоїдна пташка, приносить значну користь. Кількість синичок зменшується, оскільки вирубуються дуплисті дерева, шкодять су-Юрі багатосніжні зими. Слід привчити дітей взимку підгодовувати шашок, розвішувати синичники на ділянці дошкільного закладу.

Родина В'юркові. Ця родина охоплює багатьох пташок, більшість з яких зерноїдні, але поїдають і багато комах. Пташенят вигодовують виключно комахами. До них належать снігурі, чижі, зяблики, щогли, костогризи тощо.

Снігурі — звичайні зимуючі птахи в Україні. Вони з'являються в лісах, парках, нерідко і на ділянках дошкільних закладів взимку. Основною умовою їхньої появи на ділянках дитячих садків є наявність плодів на горобині, ясені, бузку. Увагу дітей слід привернути до ошатних червоногрудих з чорною шапочкою на голові, з сіро-голубою спинкою самців снігурів. У самок, замість червоних і голубих кольорів, бурувато-сірі. Взимку снігурі їдять різні ягоди, бруньки дерев, насіння бур'янів. Слід звернути увагу дітей на короткий і товстий дзьоб, яким снігурі вправно вилущують насіння ясена, горобини. Гніздяться снігурі у хвойних густих лісах. Пташенят батьки вигодовують комахами, пізніше — ягодами. Снігурі — довірливі, неквапливі птахи. Співають самці і самки нескладні пісеньки, які особливо приємно почути взимку, коли відлітає більшість співаючих птахів. Снігурі — окраса нашої природи. Чиж лісовий (див. табл. XV,) — найменший із в'юркових гарний, симпатичний птах. Самець має жовто-зелене забарвлення, чорну шапочку. Самка менш яскраво забарвлена. В Україні чиж найчастіше зустрічається в Карпатах, де гніздиться в ялинових лісах. Дорослі птахи живляться насінням берези, вільхи і ялини. Восени і взимку чималі зграї чижів у пошуках їжі кочують по всій території України. Пісні чижів мелодійні, дзвінкі і різноманітні.

Щиголь звичайний (див. табл. XV, 2) — один з найгарніших птахів з дуже привабливим строкатим забарвленням. Голова самця яскрава: навколо дзьоба і до очей червона «маска», «щоки» білі, голова зверху і ззаду чорна. Решта оперення жовте, біле та чорне. У самки оперення не таке яскраве. Щиголь — осілий птах, поширений по всій Україні. Зустріти щиглів можна в перелісках, парках, великих садах, де неподалік росте багато бур'янів, рослин пустирів, насіння яких є їхньою основною їжею. Пташенят вигодовують попелицями, згодом — насінням. У вересні старі і молоді птахи збираються у великі зграї і восени та взимку кочують полями, садками і лісовими галявинами, видзьобуючи насіння бур'янів. Щиглики — корисні птахи. Знищуючи шкідливих комах і поїдаючи насіння бур'янів, вони приносять значну користь сільському господарству.

Зяблик (див. табл. XV, 3) — звичайний гніздовий птах. Весняне оперення самця дуже гарне: голова сірувато-голуба, спинка коричнева, грудка і черевце рожево-червоні. На крилах широкі білі смужки. У забарвленні самок переважають сірі відтінки. На півдні зяблик почасти осілий птах, в інших областях — прилітний. На місця гніздування першим прилітає самець, а через кілька днів — самка. Зустріти зяблика можна в лісах, парках, оселяється він на деревах садів і бульварів і доступний для спостереження дошкіль­ників. Через день-два після прильоту самець, сидячи десь на вер­хівці дерева, починає свою бадьору пісеньку, яка звучить гучно: «Фю—фю—рю—ля—ля—ді—ді—ві—чіу». Особливо характерним і незмінним є закінчення «ві—чіу». Слід навчити дітей розрізняти пісню зяблика. Зимують пташки переважно в Криму і на Кавказі. Живляться насінням різних дерев та бур'янів, а пташенят вигодо­вують комахами. Зяблик — окраса нашої природи, корисний птах, і його треба охороняти.

Костогриз (див. табл. XV, 4) — пташка величиною з шпака, але з більш міцним тілом. Особливо легко навчити дітей відрізняти його за товстим конічним дзьобом. Забарвлення яскраве: лоб і тім'я світло-коричневе, шия сіро-рожева, черевна сторона тіла винно-сірого кольору. Самка забарвлена менш яскраво. Досить часто костогризи зустрічаються в листяних лісах, гаях, садах і парках, де поблизу є фруктові сади. Костогризи — зерноїдні птахи. Живляться насінням кісточкових плодово-ягідних рослин: вишні, сливи, черемхи, а також насінням клена, липи, ясена, вільхи, горобини, кукурудзи, соняшника. їдять вони і комах. Після вильоту молодих птахів у серпні птахи об'єднуються у зграйки: кочують плодовими садами і городами. Там, де костогризів багато, вони в період визрівання плодів і ягід можуть заподіяти певної шкоди садам.

Вівсянка звичайна (див. табл. XV, 5)— досить поширений птах, живе на відкритих просторах. Заселяють луки, поля, зустрічаються на лісових галявинах, у садах, а взимку часто біля людських осель. Гніздяться на землі. Живляться насінням трав, улітку — переважно комахами. Звичайна вівсянка трохи більша за горобця. У самця зверху голова, щоки, горло і черевце жовті, спина бура з поздовжніми плямами. Самки і молоді пташки забарвлені не так яскраво. Вівсянки — осілі птахи в Україні і не уникають близькості людини. Гніздо мостять у ямці, зрідка невисоко в кущах. Восени і взимку зграї вівсянок інколи разом з горобцями кочують у пошуках насіння різних рослин. Вибираючи залишки зерна, вівсянки при цьому видзьобують велику кількість насіння бур'янів. Про місцезнаходження птахів можна дізнатися за дзвінкою піснею, яку самець вівсянки звичайно часто повторює: «Зінь—зінь— пінь—зінь—ці-і». Треба розповісти дітям, що пташка є окрасою

природи і корисною.

Шишкар звичайний (див. табл. XV, 6) — представник в'юркових. Розміром він трохи більший за снігура. Нижня і верхня щелепи дзьоба зігнуті і їхні кінчики перехрещуються між собою. Забарвлення старих птахів — яскраво-червоне в самців і жовтувато-оранжеве або зеленкувато-жовте — в молоді і самок. Цікаво розповісти дітям про цього птаха, використавши картинку. Гніздиться він у ялинових лісах, де мостить гніздо на верхівці під кудлатою гілкою, яка захищає його від дощу та снігу. У таке затишне гніздо, вимощене мохом, вовною та пухом, у лютому — березні, коли в лісі ще лежить сніг, а інколи бувають люті морози, самка відкладає 4—5 яєць. У цей час самець годує самку. Через два тижні вилуплюються пташенята. Самець приносить їжу і для них. Шишкар живиться насінням хвойних дерев, дуже майстерно витягає їх з шишок. За це він і дістав назву шишкаря. Добувати насіння йому допомагає перехрещений дзьоб. Оскільки шишки у ялин вистигають кожного року і починають розкриватися взимку, їжі для дорослих птахів і пташенят вистачає.

Завдяки харчуванню насінням хвойних дерев, тіло шишкаря настільки просочується смолою, що понад десять років може лежати в землі, наче мумія, не піддаючись гниттю. Шишкарі — гарні і корисні птахи, бо, збиваючи шишки, вони сприяють розповсюдженню насіння ялини.

Родина Ткачикові. В Україні ця родина представлена горобцями — хатнім і польовим. Хатній горобець — це найвідоміша всім пташка, яку діти можуть цілий рік спостерігати на ділянці дитячого садка. Розглядаючи забарвлення горобчиків, треба звернути увагу на те, що вони коричнево-буруваті, неначе одягнені в светри. Самець відрізняється від самки більшою чорною плямою на горлі, а також темно-сірим, а не темно-бурим верхом голови. Гнізда горобець робить у найрізноманітніших місцях — у щілинах гнізд різних крупних птахів (лелек), у дуплах дерев, займає шпаківні, нори ластівок-береговушок.

У лютому і березні серед горобців починається перед шлюбне пожвавлення. Зверніть увагу, як кричать горобчики, як вони інколи б'ються. В другій половині березня відбувається розбивання на пари, а у квітні вони будують гнізда і відкладають яйця. Цікаво спостерігати з дітьми, що носять горобчики в гніздо. У кладці птаха найчастіше є 5—7 яєць. Висиджують вони їх11 —1З днів. Самка і самець вигодовують пташенят виключно комахами. За період годівлі одного виводка вони знищують до ЗО тис. комах. Вилітають пташенята з гнізда через 10 днів після вилуплення з яйця.

Горобці за літо виводять потомство тричі. Восени вони збираються у зграйки. В цей час цікаво спостерігати з дітьми, в яких місцях живляться горобчики. Часто їх можна побачити на спориші, насінням якого вони люблять ласувати. Пізньої осені пташки знову починають цвірінькати, носити у гнізда будівельний матеріал. Підновлені старі гнізда захищають горобців від нічних холодів.

Живляться горобці в основному рослинними кормами і лише навесні і влітку комахами, якими вигодовують і пташенят. Інколи горобці можуть завдавати деякої шкоди, видзьобуючи соняшник, коноплю та інші культури.

Горобець польовий трохи менший за хатнього. Його можна відрізнити від хатнього за коричневим тім'ячком, чорними плямами на сірувато-білих «щоках» і двома світлими смужками на крилах. Чорна пляма на горлі у нього невелика. Самки і самці забарвлені майже однаково.

Хоч горобець польовий також повсюдно супроводить людину, але тримається не тільки поблизу людських осель, а й на полях, луках, у садах тощо. Гніздиться в дуплах, шпаківнях, у норах глинястих круч тощо. Там, де менше посівів зернових культур і де менше горобців, вони майже не завдають шкоди і приносять користь як комахоїдні птахи.

Родина Шпакові. Цяродина представлена в Україні шпаком звичайним і шпаком рожевим, який зрідка зустрічається у Криму та у деяких степових районах.

Шпак звичайний поширений в усіх населених пунктах України і доступний для спостережень з дітьми. Увагу дітей слід привернути до гарного оперення — чорного з металевим блиском, зеленуватого, фіолетового відтінків. Прикрашають оперення птаха маленькі сірі цяточки. Шпаки охоче поселяються в населених пунктах у шпаківнях, садах, парках, щілинах будівель. У лісах гнізда мостять у дуплах дерев, залишених дятлами, в степу — в норах, по урвищах берегів.

Під час спостережень слід розповісти дітям, що живиться птах переважно комахами: клопами-черепашками, коваликами, хрущами, гусінню озимої совки, пильщиками тощо. Під час оранки шпаки визбирують з ґрунту личинок шкідливих комах. Вигодовуючи пташенят, пара шпаків близько 300 разів на день прилітає до них, приносячи їм їжу, тобто винищуючи велику кількість дорослих жуків та їхніх личинок. Влітку і восени птахи можуть завдавати деякої шкоди садам і виноградникам під час достигання ягід. Про­те шкоду не можна порівняти із користю. Шпак визбирує навіть колорадського жука, якого інші птахи не чіпають.

Шпак — гарний співак. Співає він зранку до вечора з перервою лише вдень. Пісня його дуже різноманітна. Він має талант відтворювати навколишні звуки. Якщо шпака підгодовувати, він може брати їжу навіть із рук. Прилетівши навесні наступного року, він швидко поновлює попередні стосунки.

Шпак рожевий, що зрідка залітає в Україну, відрізняється своїм забарвленням від шпака звичайного: голова, шия, крила, хвіст і «галстук» на грудях чорні, а спина, черево і груди рожеві або білясто-рожевуваті. На голові є чубчик. Усі шпаки — корисні і гарні птахи.

Родина Жайворонкові в Україні представлена рядом видів: польовим і чубатим, степовим, лісовим жайворонками. Жайворонки всіх видів — мешканці відкритих просторів: полів, степів, лісових галявин, тому спостереження їх у містах неможливе, за виключенням чубатого жайворонка.

Розглядаючи з дітьми зображення польового жайворонка слід наголосити, що він трохи більший за хатнього горобця. Забарвлення оперення бурувато-сіре, непоказне. Воно допомагає птахові бути зовсім непомітним на землі серед строкатої рослинності. Впізнають цю милу пташку за чудовою дзвінкою піснею, що без кінця ллється з блакитного весняного неба. Повертаючись із зимівлі в першій половині березня, жайворонок, ніби на крилах, приносить весну, створюючи у людей чудовий весняний настрій.

Пісня жайворонка дзвенить цілісінький день, від світанку до вечірніх сутінок. Співає самець, який зовні мало чим відрізняється від самки. Живиться жайворонок переважно різними комахами, перш за все шкідливими. Гніздо мостить на землі у ямці. Під час вигодовування птахи знищують багато комах. Рано навесні і восени поїдають насіння бур'янів. П'ють росу з трави. Відлітають на південь пізньої осені.

Жайворонок чубатий, або посмітюха, подібний до жайворонка польового, але має на голові чубчик. Він досить часто зустрічається біля доріг, у населених пунктах, тому і зручний для спостережень, особливо в зимовий час, коли птахів стає значно менше. Наче поспішаючи ходить пташка доріжками, часто шукає їжу у смітті, за що дістав назву посмітюхи. Слід пояснити дітям, як важко прогодуватися пташині взимку. Розповісти, що живиться він насінням бур'янів і комахами, чим і приносить велику користь.

Пісеньки чубатого жайворонка короткі, тихі і ніжні, вони прикрашають зимову природу. Пташка гарна і корисна.

Жайворонок степовий подібний до польового, хоч трохи більший і має світліше забарвлення. Поширений у степовій зоні України. Пісня його більш коротка і тріскуча, ніж у жайворонка польового.

Жайворонок лісовий меншого розміру, має темніше забарвлення. Гніздиться, як і всі жайворонки, на землі, а свої надзвичайно дзвінкі мелодійні пісні виконує протягом усього дня, переважно у повітрі, літаючи широкими колами. За довгу переливчасту трель дістав назву «юла».

Усі види жайворонків — окраса природи. Знищуючи насіння бур'янів і значну кількість шкідливих комах, вони приносять ве­лику користь людям.

Родина Омелюхові представлена омелюхом звичайним, який живе в Україні як зимуючий птах з жовтня до початку березня, а поширений у тайговій смузі. Взимку птаха досить часто можна бачити у наших парках, садах. За красу цього птаха називають «красавою».

Розглядаючи пташку, слід відзначити, що у неї пухнате ніжно-сіре з рожевуватим відтінком пір'я. Голову прикрашає гарненький спрямований назад іржасто-жовтий чубчик. На крилах є золотисто-жовті, червоні і білі плями. На кінці хвоста красива жовта смуга.

Дзьоб у омелюха короткий, широкий і добре пристосований до улюбленої їжі — ягід. Дуже любить омелюх ягоди калини, горобини, шипшини та інших лісових рослин. Особливо подобаються птахам ягоди омели, насіння якої птах поширює, переносячи з дерева на дерево на лапах, у дзьобі і в шлунку. За це він і дістав назву омелюх.

Птахи довірливі, підпускають людину досить близько. їх спів — мелодійне тихе «свиристіння». З настанням весни омелюхи відлітають на північ.

Омелюхи є красою нашого зимового пейзажу. Поїдаючи ягоди горобини, калини, шипшини, ялівцю, омелюхи переносять їх насіння, сприяючи поширенню. Поширенням омели птахи завдають шкоди деяким видам дерев.

Родина Дроздові. До цієї родини належать такі пташки, як дрізд співочий, чорний, соловей тощо.

Дрізд співочий має гарне строкате забарвлення, в якому особливо виділяється грудка — біла з темними плямами. Повертається із зимівлі в кінці березня і оселяється в лісах, парках, садах, там, де є чагарники. Птах доступний для спостереження дошкільників. Відмітивши красу забарвлення, треба розповісти дітям, що гніздо дрізд співочий мостить на зламаному стовбурі, в розгалуженні гілок, на пеньках і в кущах десь у рідколіссі. Всередині гніздо вимазане сумішшю глини з порохнявою дерева, склеєних слиною. Всередині воно гладеньке, мов фаянсова чашечка. Яйця яскраво-голубі і чорними п’явочками. Маленьким пташенятам батьки приносять їжу понад 150-200 разів на день.

Живляться дрозди переважно комахами, яких збирають на землі або видзьобують у траві. Влітку дорослі птахи живляться дощовими черв'яками, багатоніжками, личинками пильщиків, мух, слимаками та ягодами.

Дрізд співочий дуже гарно співає, особливо на ранковій і вечірній зорі. Зимують дрозди у Західній, Південній Європі, в Північній Африці.

Дрізд чорний, що зараз досить розповсюдився в Україні, має чепурне чорне оперення з яскраво-жовтим дзьобом. У самки і молодих птахів оперення рудувато-коричневе. Гніздо цей птах влаштовує у розвилці гілок дерев або кущів. Восени дрозди охоче живляться різними лісовими ягодами. Пісня чорного дрозда більш повільна і сумна. Як гарні співці дрозди дають велику естетичну насолоду. Крім того, вони знищують багато шкідливих комах.

Солов'їв в Україні зустрічається два види: східний і західний. Назву вони дістали відповідно до меж поширення. Східний, або курський соловей, поширений по всій Україні. Західний, або південний, — у Західній Україні, Криму. Послухати спів солов'я з дітьми можна найчастіше біля густих чагарників поблизу річки, струмка, болота, на дні ярів. Під час такої цільової прогулянки треба показати на картинці зображення солов'я і розповісти, що це невеличка пташка, розміром з горобчика, але довша і стрункіша. Забарвлення оперення рудувато-буре, знизу сірувате. Очі великі, темні. Повертається з зимівлі соловей у кінці квітня — на початку травня, коли з'являються комахи. Летять пташки поодинці вночі. Першими прилітають самці, згодом і самки. Через 3— 5 днів після прильоту самець, сидячи десь невисоко на гілочці з трохи опущеними крилами, починає співати. Спочатку його можна почути тільки вранці та ввечері, а потім якийсь час він співає без­перервно, особливо вночі, щоб привабити до себе самку, яка прилітає через кілька днів. Своїм співом він попереджає інших птахів, що дана гніздова ділянка вже зайнята.

Соловей літає швидко і легко, по гілках і по землі плигає. Най цей птах вночі, коли він переважно і годується і співає. Солов'їні пари зберігають вірність багато років. Гніздо соловей мостить у вологих листяних лісах і парках біля струмків, озер, річок, де добре розвинутий чагарниковий підлісок, будуючи його з сухого листя, тоненьких гілочок, листочків очерету. Насиджує здебільшого самка. Самець підмінює її вночі на час годівлі. Вигодовують пташенят переважно гусінню, а самі поїдають ще й різно­манітних комах, серед яких багато небезпечних шкідників лісу, і в незначній кількості лісові ягоди.

Соловей може гніздитися поруч з людськими оселями, але птахи дуже чутливі до сторонніх, тому побачити його досить важко. Соловей — неперевершений співець. Його пісня — це характерне посвистування, тьохкання. Ніжні звуки змінюються більш гучними, радісні — сумними. Все це підкреслює неповторну красу солов'їної пісні. Солов’ї схильні до наслідування. Молоді співаки вчаться мистецтву співу у старих.

Під час годівлі пташенят співи значною мірою зменшуються, а згодом, у червні — липні, коли починається линька, солов'ї зовсім замовкають. У серпні птахи відлітають у вирій. У солов'я багато небезпечних ворогів. Та найлютіші з них свійські бродячі коти й собаки, які знищують пташенят або й самого співака, захопленого співом. Соловей — окраса природи, корисний птах, якого потрібно охороняти.

Родина Плискові. Серед цієї родини найпоширенішими є плиска біла і жовта. Зустріти їх можна під час екскурсій і прогулянок до водойм, лук, де протікають струмки.

Плиска біла —- це невеличка пташка, розміром з горобця, оперення в неї біле і сіре, «щоки» білі, решта голови і шия чорні. Найбільш примітним для плиски є довгий хвіст, який вона швидкими рухами весь час підсмикує догори. За цією ознакою білу плиску і її родичів (жовту, гірську) легко розпізнати серед інших пташок. Прилітають плиски у березні, як тільки скресне крига, тому кажуть, що плиска біла своїм хвостом кригу розбиває. Гнізда влаштовують під корінням, у щілинах будівель тощо. За літо буває дві кладки.

Плиска — дуже рухливий птах. Часто можна спостерігати з дітьми, як вона жваво бігає по землі, по берегах ставків, по доріжках. Треба розповісти дітям, що там пташка визбирує або ж ганяється і хапає на землі і ловить у повітрі жуків, комарів, гусінь, зрідка поїдає насіння рослин. Ці сміливі й спритні пташки хоробро атакують і б'ють дзьобами ворога, наприклад кота, якщо він наближається до гнізда. Якщо недалеко пролітає яструб, плиска негайно ж починає переслідувати його, відчайдушно «цигати». На її крик злітаються звідусіль інші плиски і теж кидаються за яструбом.

Плиска жовта живе на трав'янистих луках у заплавах річок. Вона має яскраво-жовте із зеленим і сірим відтінком забарвлення. В усьому іншому подібна до плиски білої.

У серпні плиски збираються у великі зграї і кочують по луках та річкових долинах, а в кінці вересня відлітають на зимівлю в теплі країни.

Родина Повзикові в Україні представлена одним видом — повзиком звичайним. Цю пташку із сіро-голубою спинкою, жовто-білуватим черевцем найчастіше можна побачити сповзаючою на деревах. Звідси повзик і дістав свою назву. Чіпляючись гострими кігтиками за нерівності кори, він пересувається по стовбуру чи гілках дерева. У природі відрізняється від інших птахів тим, що лазить по стовбуру дерев не тільки вверх, але й униз головою. Треба звернути увагу дітей на дзьоб повзика — він прямий, довгий, схожий на дзьоб дятла. Повзик переважно комахоїдна пташка, він знищує величезну кількість шкідливих комах, особливо різних жуків. Восени і взимку повзик споживає ще й жолуді, букові горішки та насіння бур'янів.

Гніздиться пташка у дятловому чи природному дуплі. У порохнявих деревах повзик сам видовбує гніздо. Під час вигодовування пташенят повзик прилітає до гнізда близько 350 пазів на день, знищуючи величезну кількість шкідників лісу. Отже, повзик гарна і корисна пташка.

Ряд Лелекоподібні об'єднує крупних птахів з довгим загостреним на кінці дзьобом, довгими ногами і довгою шиєю. Голосові зв'язки у них не розвинуті, тому ці птахи майже німі. В Україні до цього ряду відносяться білий і чорний лелека, чаплі тощо.

У роботі з дошкільниками найбільшу увагу може привернути лелека білий, або чорногуз, бо, коли він складає крила з чорними кінцями, ззаду здається чорним. Він відноситься до синантропних птахів, тобто таких, які не бояться людини. Селяться ці лелеки в місцях, де є сирі луки, болота, стоячі водойми. В сільській місцевості птах дуже часто доступний для спостережень.

Розглядаючи гніздо, слід відмітити, що воно громіздке. Лелеки споруджують гнізда з гілочок на дахах будинків, на деревах, на опорах високовольтних ліній. Спорудження гнізда триває майже вісім днів. Кожної весни до свого гнізда повертається спочатку самець, а через 1—2 тижні — самка. Інколи залітні самці намагаються витіснити господаря гнізда. Вони дзьобають, скубуть один одного і під час бійки можуть навіть звалитися. Після зустрічі з самкою самець влаштовує шлюбні танки. Він потихеньку тупцює на мілководді, гордо вигинає шию і, закидаючи голову назад, гучно клацає дзьобом. Самка спочатку це спокійно спостерігає, а потім приєднується до його танцю. Самець, впіймавши поживу, віддає її самці.

У гнізді буває 3—6 яєць, які близько п'яти тижнів висиджують по черзі самець і самка. Слабких, кволих пташенят батьки викидають з гнізда. Живляться чорногузи жабами, ящірками, комахами, в тому числі сараною, молюсками, миловидними гризунами тощо.

Осінній вирій починається наприкінці серпня. Летять птахи вдень на великій висоті, використовуючи повітряні течії. Зимують в Африці. Перед відльотом вони інколи проводять «чистку своїх рядів», забиваючи на смерть кволих птахів. Це послужило основою для розповідей про наявність «судів» у лелек, які «виносять» смертний вирок для птахів, одо провинилися. Іноді з лелеками зв'язують повір'я про те, що, якщо господар хати зруйнує гніздо, лелека підпалює хату цього господаря. Ця легенда пов'язана з тим, що, влаштовуючи або ремонтуючи гнізда, лелеки часом приносять в нього раніше спалені гілки, підібрані на місці вогнищ. Якщо вогонь на її кінці ще тліє, вгорі він роздувається вітром і таким чином лелека запалює своє гніздо, а від нього і хату.

Лелека чорний поширений у Карпатах і в Поліссі. На відміну від білого лелеки він уникає близькості людей і селиться у важкодоступних місцях. За зовнішнім виглядом і звичками він подібний до лелеки білого, але оперення верхньої сторони тіла в нього чорне із зеленуватим металевим блиском. Птах рідкісний, занесений до Червоної книги України.

Останнім часом помічено, що кількість лелек у Європі дедалі зменшується. Вважають, що причиною цього є інтенсивне осушення боліт та порушення умов для гніздування. Щоб привабити птахів, на дах будинку, вершину великого дерева чи стовпа кладуть хрестовину, старе колесо від воза, на яких лелека і влаштовує гніздо. На Україні білих лелек з давніх-давен охороняли, їх вважали провісниками весни, птахами сонця. Звільняючи поля і луки від шкідників, лелеки приносять велику користь людям, тому їх потрібно охороняти і виховувати у дітей поважне ставлення до них.

До лелекоподібних належать і чаплі. Найпоширеніші у нас чапля сіра, рідше зустрічається біла велика і біла мала.

Чаплю сіру можна зустріти на річці, озері чи болоті. Найчастіше ж діти розглядають чаплю на ілюстраціях. Слід звернути увагу, що загальне забарвлення птаха сіре, на голові чубчик — довгі чорні пір'їни. Зверху голова біла, на боках є широкі чорні смути. Повертається птах із зимівлі у березні. Гніздиться колоніями, здебільшого на деревах. Пташенят у гнізді 3—5. Чаплі добувають їжу на мілководді. Живляться переважно дрібною рибою, пуголовками, жабами, комахами. Знищують малоцінну та хвору рибу. Крім того, поїдають багато мишоподібних гризунів, отже, в цілому це корисні птахи.

Чапля велика біла — нечисленна, поширена у гирлі Дніпра, Дністра, Дунаю. Вона надзвичайно чепурна, статна, гарна. Навесні у самця з'являється шлюбне вбрання — довге розсукане пір'я — есері або егретки, яке виростає на плечах, заходить аж за кінець хвоста. Колись це пір'я прикрашало корони королів, султанів, їх носили модниці. Тому заради кількох гарних пір'їн цього птаха знищували. Оселяються птахи в густих заростях очеретів, де на купах зламаних стебел мостять свої гнізда. Зимують в Африці.

Чапля мала біла менша за велику. Оселяється у пониззі Дніпра, Дністра, Дунаю, подекуди у лісостеповій зоні. Гніздиться колоніями на деревах недалеко від води, нерідко з граками або іншими чаплями.

Ряд Журавлеподібні об'єднує великих птахів з довгими ногами і шиєю, конічним дзьобом середньої величини (пристосування до болотного способу життя), порівняно короткими широкими крилами. Видовжена і зігнута трахея здатна видавати гучні звуки. В Україні поширені журавель сірий і красавка. Оскільки діти розучують вірші, слухають казки, де персонажем є журавель, потрібно під час розгляду ілюстрацій сформувати знання про цього цікавого птаха.

Журавель сірий поширений лише у болотистих місцевостях Полісся. Оперенення у нього сірого забарвлення, тільки кінці махових та рульових пір'їн чорні, потилиця червона, а по боках голови білі смужки. Птахів називають віщунами, тобто провісниками весни або зими, через приємний голос, що його вони подають під час повернення із вирію на весні і під час осіннього відльоту. Цікаво з дошкільниками простежити за журавлиною зграєю, яка летить ключем. На відстані понад 2 км чути приємне курликання птахів.

У польоті журавель витягує шию і ноги на всю довжину, крилами махає неквапно. У зграї буває від 10 до 40 птахів. Висота польоту 1000 м, хоч спостерігались випадки, коли журавлі летіли на висоті 6000 м. Прилітають птахи з вирію наприкінці березня, тоді ж починаються весняні шлюбні ігри. Кілька самців рано-вранці збираються, кричать, стають у коло. В центр вискакують за чергою то одні то інші птахи, присідають, стрибають, махають крилами, «вклоняються» один одному, ніби виконують якийсь танок. Так триває близько двох годин, після чого з голосним криком вони розлітаються.

Гніздяться сірі журавлі у непрохідних болотах на великій відстані один від одного. Гніздо мостять на купинах або в іншому сухому місці серед болота. Самка відкладає 1—2 великих яйця, які висиджує протягом місяця. Через півроку пташенята досягають розміру дорослих птахів.

Їжа журавлів різноманітна: комахи, молюски, жаби, ящірки, змії, дрібні мишовидні гризуни, зерно гороху, гречки, пшениці, вівса тощо, а також зелені частини рослин та болотяні ягоди (журавлина). На початку осені вони регулярно перелітають на інші поля або луки, щоб знайти їжу. У вересні — жовтні журавлі збираються у великі зграї, починають переліт на південь, до Африки.

Журавель степовий, або красавка, менший за розміром від сірого журавля, має короткий дзьоб і відносно коротші ноги. У забарвленні переважають сизо-сірі і чорні відтінки. Прикрашають птаха два пучки білого пір'я — «косички» на голові і довге пір'я на волі. Голос у нього схожий на голос журавля сірого, але курликання мелодійніше. Поширений він лише на півдні України. Раніше був численним птахом, проте через полювання і окульту­рення природних стенів цей птах почав зникати. Зараз ці рідкісні птахів занесені до Червоної книги України.

Ряд Гусеподібні об'єднує великих і середніх за розміром птахів, які живуть на водоймах, внаслідок чого виробилися такі пристосування у будові: дзьоб переважно плоский, по краях його розташовані рогові пластини, які разом з пластинками по краях м'ясистого язика утворюють фільтрувальний апарат. Ноги короткі, направлені вперед, пальці об'єднані плавальною перетинкою. Оперення щільне, не промокає у зв'язку з тим, що змащується виділенням куприкової залози. Всі гусеподібні прекрасно плавають, багато видів добре пірнають. Характерними представниками є лебеді, сірі гуси, крижні, чирки.

В Україні зустрічаються лебідь-шипун і лебідь-кликун. У багатьох містах ці птахи живуть у парках на штучних ставках і до­ступні спостереженню дітей.

Лебідь-шипун — найбільший з лебедів. Відрізняє його від кликуна довга витягнута 3-подібна шия, роговий наріст в основі дзьоба. Забарвлення дорослих птахів дуже гарне — білосніжне, а в молодих — сіре. Роздратований лебідь шипить, звідси і походить його назва. Під час польоту крила мелодійно і ритмічно риплять, що дає змогу розрізняти його на далекій відстані.

Як гніздовий птах цей лебідь зберігся у нас лише в гирлі Дунаю й поодинокі пари у пониззі Дніпра і Дністра. Під час перельоту зустрічаються і на інших великих річках.

У березні лебідь-шипун прилітає на місце гніздування, де починається токування, під час якого самці і самки тримаються одне біля одного на воді, дуже граціозні. Лебеді — обережні птахи. Своє величезне гніздо з сухого очерету вони влаштовують у такому місці, де їх не турбує людина. Навколо гнізда обидва птахи витоптують рослинність, це дає їм змогу вчасно помітити будь-яку небезпеку. Самка насиджує 7—9 яєць близько місяця, самець плаває поблизу, оберігаючи її.

Лебеді живляться водними рослинами, які дістають з дна мілководдя. Хоч плавають вони і добре, але не пірнають. У плавнях Дунаю восени птахи споживають багато водяних горіхів, ковтаючи їх цілком.

Лебідь-кликун менший за шипуна, шия у нього досить пряма. Кликун подає голосний крик, який чути досить далеко. Зустрічається в нашій країні і залітний лебідь малий. Він схожий на кликуна, тільки менший.

На штучних водоймах міських парків зустрічається ще й чорний, або як його називають, австралійський лебідь, якого завезено з Австралії як декоративного птаха.

Лебеді, особливо кликуни і шипуни, досить сильні і войовничі птахи. Між ними часто бувають бійки за гніздову ділянку. Ударом сильного крила лебідь може вбити іншого великого птаха і поранити або збити з ніг людину. Жоден хижий птах не нападає на лебедя або його пташенят, які постійно знаходяться під надійним захистом батьків.

Лебеді надзвичайно гарно летять, граціозно витягуючи вперед шиї. Паруються птахи на все життя. Якщо один з птахів загине, то другий птах літає самотньо, тужливо кричить і довго не парується. Ці гарні птахи охороняються як рідкісні.

Серед гусей, які найчастіше зустрічаються в Україні, — гуска сіра, білолоба, гуменник. Найбільше значення має гуска сіра. Розміром цей птах з середню свійську гуску, має гарне попелясто-сіре забарвлення. Гніздиться лише у гирлі Дунаю, в пониззях Дніпра, Дністра, в інших великих озерах та болотах Полісся і Лісостепу.

Гуси добре ходять по суші, плавають на воді, пірнають. Поранений гусак хоробро захищається від переслідувачів, наносячи крилами сильні удари. Прилітають птахи в першій половині березня. Гнізда мостять в очеретах або в осоці, у кладці 4—6 яєць. Через місяць вилуплюються гусенята, які, підсохнувши, покидають гніздо і тримаються на водоймі серед заростей водних рослин. Самець і самка спочатку невідлучно перебувають біля виводка. Під час захисту малих гусенят дорослі птахи кидаються з сичанням на будь-якого ворога. Через місяць гусенята досягають половини маси дорослих птахів, а ще через місяць маси своїх батьків, їжа гусей виключно рослинна (свіжа соковита трава, частини болотяних рослин, водяний горіх). Линяння у птахів проходить хворобливо, бо відразу випадають усі махові пера і птахи втрачають здатність до польоту. Після линяння ввечері і вранці дорослі птахи разом з молодими літають на поле, де їдять зерно. Гуси — цін­ні промислові птахи. Сіра гуска — родоначальник ряду порід свійських гусей.

Під час сезонних перельотів зустрічається дуже подібний до сірої гуски, але значно темніший, гуменник.

Крижень — річкова качка — досить поширений птах в Україні. Його вважають родоначальником більшості порід свійських качок. Крижнів взимку досить багато по різних, особливо незамерзаючих водоймах, а тому вони доступні спостереженню дошкільнят. Слід звернути увагу дітей на красу селезня у весняному вбранні. В літньому оперенні самець подібний до самки і відрізняється тільки світло-сірими рульовими перами з широкою білою каймою.

Навесні крижні прилітають значно раніше від інших качок — появою перших таловин на льоду. Найулюбленіші місця оселення — лісові болота, плавні по берегах річок і озер, де можна ховані каченят. Гнізда птах мостить недалеко від води в ямці під кушем чи деревом, на купах очерету на воді, в широких дуплах старих дерев. У кладці 8—9 яєць, які висиджує самка. Якщо хтось підійде до гнізда, самка розпускає крила, злегка відлітаючи та Відстрибуючи, неначе поранена, намагається привернути до себе увагу і врятувати гніздо.

Крижні добре плавають, пірнають лише під час небезпеки, добре літають, ходять перевальцем. Останній переліт проходить кількома хвилями, починаючи з серпня і до льодоставу. Частина птахів зимує на узбережжі Чорного і Азовського морів, у пониззях великих річок та на деяких внутрішніх водоймах, що не замерзають.

Спостерігаючи за птахами, слід розповісти дітям, що вони живляться водяними рослинами, насінням, комахами, молюсками тощо. М'ясо крижнів дуже смачне, тому він є одним з основних мисливських птахів.

Чирок (тріскунок, свистунок) — маленька качечка, майже вдвоє менша за свійську, найпоширеніша серед качок, доступна для спостережень з дітьми. У самця забарвлення спини та грудей навесні яскраве, черево біле, боки та крила світло-сірі. На коричневій голові рисочки за очима, дзьоб чорний. Самка світло-бура, ряба, знизу біляста. Після линяння (з другої половини літа) самці забарвлені так само, як і самки.

Чирки добре плавають, ходять сушею і досить швидко літають. Навесні прилітають у другій половині березня і оселяються по берегах водойм, де є зарості очерету, рогозу, різні кущі, переважно в зоні Полісся і Лісостепу. Гнізда мостять у густій траві, куди самка відкладає 7—10 яєць. Живляться чирки насінням і зеленню рослин, молюсками, комахами.

Рано восени чирки відлітають на південь. Чирок є окрасою природи, основним мисливсько-промисловим птахом України.

Ряд Соколоподібні, або Денні хижаки. Хоч хижих птахів спостерігати з дітьми доводиться рідко, проте досить часто у сільських місцевостях діти чують від дорослих про їхню шкідливу діяльність. Через це є потреба формувати у дошкільників правильні уявлення про роль хижих птахів у природі.

Розглядаючи ілюстрації з зображенням хижих птахів, слід підкреслити їхню своєрідну будову: міцний гачкуватий дзьоб, довгі загнуті кігті, за допомогою яких утримується здобич. їжа хижих птахів тільки тваринна. Вони полюють переважно на гризунів, комах, рідше на птахів, риб, земноводних, плазунів, поїдають падаль. Більшість хижих птахів — корисні. Наприклад, боривітри протягом дня з'їдають від двох до дев'яти мишей і полівок. Вигодовуючи пташенят, вони за місяць приносять до гнізда 190 ховрахів і 200—250 мишоподібних гризунів. Окрім усього, знищуючи хворих і слабких звірів і птахів, хижаки відіграють важливу " роль у природному доборі.

Через неправильне ставлення людей до цих птахів та зміни в навколишньому середовищі кількість птахів значно скоротилася і багато їх занесено до Червоної книги України: змієїд, стерв'ятник, сип білоголовий, гриф чорний, беркут, могильник, орел степовий, орлан-білохвіст, шуліка червоний, скопа, балобан, сапсан.

Досить поширеними хижими птахами є шуліка чорний, яструби. Шуліку легко розпізнати за довгим шіделкоподібним хвостом. Це перелітний птах, який вже в березні літає у лісах, річкових заплавах. Гнізда мостить на деревах, відкладаючи 2—4 яйця. Живиться рибою, переважно дохлою, дрібними гризунами, ко­махами, покидьками. Слід пояснити дітям, що шуліки — корисні птахи.

Яструбів великого і малого можна впізнати за сірувато-бурим забарвленням спини і смугастим забарвленням нижньої частини тіла. Птахи живуть у лісах, де високо на деревах влаштовують гнізда. Живляться птахами, гризунами, у зв'язку з чим приносять певну шкоду. Яструби — птахи-санітари, яких потрібно охороняти, як і всіх інших хижих птахів, що стали рідкісними.

Ряд Куроподібні. Це дуже поширена група птахів, більшість з яких ведуть наземний спосіб життя. Дзьоб короткий, опуклий. Крила короткі і широкі, ноги сильні, пристосовані до розгрібання. Птахи виводкові, полігамні.

В Україні зустрічається тетерук, глухарі, куріпка сіра, перепел, фазан, рябчик. Вони недоступні для спостереження дошкільників, але з їхніми представниками діти часто зустрічаються в художній літературі, на ілюстраціях.

Глухар — один з найбільших представників куриних. Він такого самого розміру, як індичка. Самці мають темно-буре оперення з білими плямами і металево-зеленим відблиском чорного вола. червоні брови, спина та крила темно-коричневі.

Оселяються глухарі у великих старих лісах. В Україні поширені в Карпатах і північних районах Полісся. Глухарі більше перс бувають на деревах, де й живляться взимку майже тільки хвоєю, а в інші пори року —- ягодами, жолудями, насінням, зеленими ніжними листками. Влітку охоче поїдають різних комах, черв'яків Пташенята живляться виключно маленькими комахами. Глухарі розривають мурашники і поїдають не тільки мурашиних лялечок, а й самих мурашок. Згодом починають їсти ягоди, ніжні листочки, насіння. Так само, як і дорослі птахи, глухарята ковтають камінці для кращого перетирання їжі.

Одне з найцікавіших сезонних явищ у житті глухарів — токування. У березні під час токування глухар співає своєрідну пісню — серед звуків чується то якесь скреготіння, то бурмотіння. Дуже обережний чутливий птах так захоплюється співом, що на кілька секунд зовсім втрачає слух і свою звичайну обачність — не чує не тільки сильного шуму, а навіть постріли мисливців. Саме тому птах і дістав назву глухар.

Взимку, коли випадає глибокий сніг, глухарі з дерева пірнають у кучугури, де і ночують, а у великі морози та хуртовину перебувають там і вдень.

Оскільки глухарі в Україні стали рідкісними птахами, вони охороняються.

Тетеруки раніше були дуже поширені в Україні, зараз вони гніздяться на Поліссі, півночі Лісостепу і в Карпатах. Улюблені місця — узлісся, розріджені мішані ліси, березові гаї, вирубки біля боліт. Дорослий самець має червоні брови, чорне з металевим відблиском оперення, біле «дзеркальце» на крилах. Самка так само, як і молоді птахи, сірувато-руда або ж сіренька, строката, що дає їй змогу маскуватися під час висиджування.

Тетерук більшу частину життя проводить на землі, де він швидко рухається. Під час переслідування негайно злітає. Літає швидко і легко. З дерева злітає безшумно, а із землі — з великим шумом. Птах не боїться холоду і взимку перебуває переважно на деревах, але лід час великих морозів заривається у глибокий сніг, де робить ходи до 8 м завдовжки. Коли трапляється снігова кірка, багато птахів гине, не маючи змоги пробитися через неї.

Так само, як і у глухарів, у тетерука навесні відбуваються шлюбні ігри — тетерукові токи. Рано-вранці самці збираються на галявині і, розпустивши пір'я, починають бурмотіти, наскакуючи один на одного. Після парування самка відкладає в ямці на землі 6—12 яєць. Маленькі пташенята здобувають собі корм, як тільки виходять з гнізда. Спочатку вони живляться виключно комахами, а пізніше починають їсти і ягоди, листки та квітки різних трав. Самка, як курка-квочка, прикриває малюків крилами від крилатих хижаків і щоб зігріти їх у холодну ніч. Побачивши ворога, самка тетерука нерідко відвертає на себе увагу — починає шкутильгати, тягне крило, ніби поранена, і відводить хижака подалі від пташенят. А пташенята тим часом розсипаються у траві, припадаючи до землі, і так сидять нерухомо, зовсім непомітні.

Двотижневі пташенята можуть перелітати значну відстань, а через місяць літають, як дорослі птахи. Живляться тетеруки влітку мурашками, жуками, гусінню, а також листками і насінням диких і культурних рослин. Взимку поїдають сережки, бруньки па гілках берези, вільхи, верби та жолуді.

У тетерука багато ворогів (лисиці, єнотовидні собаки, тхори, бродячі коти й собаки, хижі птахи). Багато яєць і пташенят гине також від несприятливих погодних умов. Тетеруки охороняються законом.

Рябчик має строкате, плямисте забарвлення з рудуватими і білими смужками, звідси і назва. Цей птах надзвичайно спритно бігає між кущами, травою, його навіть важко помітити в заростях. Свою присутність птахи викривають протяжним свистом. Оселяються рябчики у хвойних і листяних лісах. В Україні зустрічається в Поліссі і в Карпатах у хвойних та листяних лісах. Живуть птахи парами, кожна з них має свою ділянку. Гніздо влаштовує у ямці. Самка має захисне забарвлення і майже непомітна в добре замаскованому гнізді. Живляться рябчики переважно бруньками, хвоєю, лісовими ягодами, молоденькими листочками. Під час виведення пташенят поїдають і комах. Через кілька годин після вилуплення пташенята швидко бігають і разом з самкою переходять на поляни, просіки та узлісся в пошуках комах, а через 2—3 тижні вже злітають на дерево, де і ночують. За спостереженнями орнітологів, значна частина яєць і пташенят рябчика гине від хижаків, хвороб і весняних холодів.

Перепели — рудувато-сірі, строкаті пташки, трохи більші за шпака. Самець відрізняється від самки темною плямою на волі. Птахи ведуть наземний спосіб життя і розповсюджені повсюдно в Україні — на трав'янистих луках, у заплавах річок, різно-травних степах, посівах злакових культур і на лісових галявинах. Немає цього птаха лише в Карпатах, суцільних лісових масивах Полісся і надто посушливих степах.

Незабаром після повернення із зимівлі у пташок починаються шлюбні ігри. Самці подають дзвінкі звуки: «Піть-падьом, піть-падьом», — розшукуючи самок. Ці звуки домінують у повітрі і, якщо є можливість, слід привернути увагу дітей до них, навчити розрізняти звуки, з допомогою картинки розглянути цих пташок і цікаво розповісти про них.

Перепели — обережні птахи, добре ховаються у траві, швидко бігають. Під час небезпеки сидять нерухомо, притуляються до землі, а потім швидко і несподівано злітають з гучним «тюрлю» і летять низько над землею. Гніздо мостять у ямці, відкладаючи від 9 до 18 яєць, висиджують 15—17 днів. Пташенята вилуплюються завбільшки з маленького горобчика. Вони дуже рухливі. Під час небезпеки розсипаються в різні боки, залягаючи навіть на зовсім відкритій місцевості. Тільки завдяки плодючості виживають ці беззахисні птахи, з яких половина гине ще в молодому віці.

Живиться перепел пагонами, різним насінням та комахами, серед яких є багато небезпечних шкідників. М'ясо перепелів дуже ніжне і смачне. Зимує птах у Північній Африці і Південній Азії.

Фазан — чудовий декоративний птах, особливо самець. У самок забарвлення темніше і коротший хвіст. Улюблені місця перебування птаха — густі чагарникові та очеретяні зарості. Більшу частину свого життя він проводить на землі, а ночує переважно на дереві. На землі бігає надзвичайно швидко і невтомно. Як і в інших куриних, у них є токування. Якщо на токовищі два самці, вони починають битися, як свійські півні. Гніздо фазан мостить у густих заростях на землі. 18—20 яєць самка висиджує протягом 23— 25 днів. Вилупившись, пташенята залишають гніздо, починають швидко бігати і розшукувати собі їжу, переважно дрібних комах.

Живляться фазани ягодами, насінням, бруньками та молодими пагонами, а влітку ще й різними комахами. В Україні фазани найкраще акліматизувалися у південних областях. Фазан — окраса нашої природи, винищувач шкідливих комах і цінний мисливський птах, м'ясо якого дуже смачне.

Куріпка сіра — осілий птах, розповсюджений по всій території України, крім високогірних районів Карпат та лісових масивів Полісся. Вона нагадує невелику свійську курку. Самець — сірувато-бурий, строкатий, на грудях у нього коричнева пляма. Самка має темніше забарвлення.

Куріпка сіра — виключно наземний птах. На дерева сідає рідко. Охоче порсається в землі, розшукуючи їжу. Бігає швидко з піднятою головою. Під час небезпеки злітає з гучним ляскотом крил і швидко перелітає на невелику відстань. Протягом року куріпка сіра живе в одному районі. Гніздиться у заростях на полях, в кущах або на узліссях, інколи у посівах озимини. Гніздо — ямка в землі, м'яко вистелена всередині, куди самка відкладає до 20 і більше світло-бурих яєць, які висиджує понад три тижні так старанно, що інколи її можна взяти з гнізда руками. Викупляються пташенята опушеними. Через десять днів вони можуть пурхати, а через 3—4 місяці досягають розмірів дорослих птахів. Самець щоранку скликає пташенят особливим свистом. Коли виводок підростає, птахи зграйкою летять на місце годівлі.

Куріпка сіра має смачне м'ясо, а ще дуже корисна тим, що поїдає комах, які живуть у верхніх шарах ґрунту та у траві, на злакових та овочевих культурах. З—4 виводки куріпок можуть майже повністю знищити довгоносика і його личинок на 1 га цукрових буряків. Поїдає куріпка сіра і колорадського жука, якого мало споживають інші птахи.

Ряд Сивкоподібні об'єднує птахів, зв'язаних з болотами, річками, озерами, морськими узбережжями. До них належать мартини, крячки, кулики — досить розповсюджені птахи, з якими часто можуть зустрітися діти під час екскурсій до водойм.

На озерах Полісся, Лісостепу часто зустрічається звичайний мартин — птах з світло-сірим оперенням і коричневою головою. На півдні України зустрічається мартин чорноголовий — гарний білий птах з чорною головою і сірою спиною і крилами. Милуючись красою цих водних птахів, слід розповісти дітям, що вони добре літають і добре плавають, бо на пальцях у них є плавальні перетинки. Живляться мартини в основному комахами — шкідниками сільського господарства і цим приносять велику користь людям. Гніздяться птахи колоніями, гніздо роблять на землі, на піску, іноді на мілководді. Відкладають 2—3 строкатих яйця (захисне забарвлення). Пташенята у мартинів вилуплюються зрячими, покритими пухом. У віці 2—3 днів вони можуть бігати і плавати, але самостійно живитися не можуть. Дорослі птахи годують їх комахами.

Досить часто на водоймах України можна зустріти <