Тваринний світ

Хто на собі свою хату носить? (Равлик).

Ось дивись — цей хитрунець сплів химерний ятірець. Ятірець легкий як пух, не для рибок, а для мух. (Павук).

Ниток багато, а в клубок не змотати. (Павутиння).

Живий — чорний, а як звариться — червоний. (Рак).

Сам чорний, та не ворон, є роги, та не бик, шість ніг без копит. (Жук-олень).

Летить — виє, сяде — землю риє, чорне тіло, чорний вус, ніби справжній сажотрус. (Жуа-гнойовик).

На капусті я вродився і капустою живився, на капусті я умер, та ізнов ожив

тепер. Тільки вже не той я став, що в капусті плазував: не плазує а літаю, бо прегарні крила маю. (Метелик-капустянка).

Зимою спить, літом бринить, понад садами літає, солодку росу збирає. (Бджола).

Я труд поважаю, все літо літаю, у поле, до гаю, збираю медок із різних квіток. Кого не злюблю, того жалом колю. (Бджола).

Хто над нами догори ногами? (Муха).

Ніс довгий, а голос дзвінкий. (Комар).

Я на тілі смуги маю, здобич в глибині шукаю, хижими зубами клаць — стережись мене, карась. (Щука).

У зеленому жакеті галасує в очереті, хоч і плавати мастак, а не риба і не-рак. (Жаба).

Хто хвіст залишає, а від ворога тікає? (Ящірка).

В'ється вірьовка, на кінці головка, (Змія).

Бідовий хлопчина в теплій сорочині, по дворах стрибає, крихти підбирає. (Горобець).

Не людина, а живе в хатці. (Шпак).

Біла латка, чорна латка по дереву скаче. (Сорока).

Швидко скрізь цей птах літає, безліч мушок поїдає, за вікном гніздо будує тільки в нас він не зимує. (Ластівка).

Сам вечірньої години заховався в кущ калини та на дуду голосну грає піс­ню чарівну. (Соловей).

Всі в блакитнім піджачку, в рожевій сорочці, а в нас зимою по садку гуля­ють як гості. (Снігура).

В мене великий хист, я співаю як артист. Снів мій радісний усюди дуже люблять слухають люди. (Соловей).

Що воно за дивна птиця? Світла денного боїться... Дзьоб крючком, великі очі, і не спиться їй щоночі. Ху-ху-ху — кричить вона. Відгадали? Хто? (Сова).

Вірно людям я служу, їм дерева стережу, дзьоб міцний і гострий маю, шкідників ним здобуваю. (Дятел).

Які ноги, такий ніс; по болоту ходить скрізь, хату на хаті має, жабам ра­хунок знає. (Лелека).

Хто гнізда свого не має, яйця іншим підкидає, та у лісі в холодку все кує: ку-ку-ку-ку? (Зозуля).

Невеличка, сніжно-біла, що її в небесну шир люди радісно пускають спові­стити всіх про мир. Кожний з нас цю пташку знав, її назву відгадає. (Голуб).

Без сокири і без рук, а дім будує. (Пташка).

Хоч не шию я ніколи, а голок завжди доволі. (їжак).

Хто в землі метро будує і всю зиму там полює? (Кріт).

Влітку сіренький, а взимку біленький, довгі вуха має, швидко в лісі стри­бає. (Заєць).

Не ходжу я, а скакаю, бо нерівні ноги маю. Через поле навмання перегнав би я коня. Я страшенний боягуз, всіх на світі я боюсь. (Заєць).

Сіреньке, маленьке, хоч якого кота з місця стягне. (Миша).

Хоч мала сама на зріст, та великий має хвіст. Як намисто оченята... Хто це,, спробуй відгадати? (Білка).

Пухова руденька шуба із сосни стриба на дуба. Хвіст у неї як мітла, а са­ма на зріст мала. Очі сяють як намисто, мов дві цяточки вогнисті, в неї хата гарна, тиха, взимку повненька горіхів. В лісі любить вона жити; відгадайте, хто це, діти? (Білка).

Влітку гуляє, а взимку спочиває. (Ведмідь).

Буркотливий, вайлуватий, ходить лісом дід лахматий, одягнувся в кожуши­ну, мед шукає і малину. Літом любить полювати, а зимою в лігві спати. Як зачує він весну — прокидається від сну. (Ведмідь).

По полю та лісу гасає, овечок хапає та всіх лякає. (Вовк).