Сезонні зміни в природі

Характерною особливістю клімату України є чітко виражені пори року та переходи від однієї пори до другої. Причиною зміни пір року є рух Землі навколо Сонця і нахил земної осі до площини орбіти. Через відхилення осі землі від площини орбіти земна куля повертається до Сонця більше то північною, то південною півкулею і відповідно кожна півкуля нагрівається то більше, то менше.

Нахил земної осі впливає і на тривалість дня і ночі. В північній півкулі в день літнього сонцестояння (21—22 червня) спостерігається найдовший день і найкоротша ніч. Протилежна картина спостерігається в ці періоди у південній півкулі. Коли на Північному полюсі встановлюється полярний день, на Південному полюсі починається полярна ніч і навпаки. Проте бувають дні, коли тривалість дня на всій земній кулі, за винятком земних полюсів, дорівнює ночі (12 год.). Ці дні називаються днями весняного і осіннього рівнодення.

Зміни пір року — надзвичайно яскраві явища в навколишній природі і важливо викликати інтерес до них у дошкільників. Подані нижче характерні зміни сезонних явищ у природі повинні стати змістом спостережень на прогулянках і екскурсіях з дошкільниками.

ОСІНЬ

Астрономічним початком осені вважається 22 вересня. Це — день осіннього рівнодення, коли на всій земній кулі день і ніч добу навпіл ділять.

Фенологи (фенологія — наука про сезонні явища в неживій і живій природі) вважають початком осені — перший приморозок на ґрунті, а кінцем осені — замерзання ставків. Вони поділяють осінь на два періоди: ранню осінь — до кінця жовтня й пізню — до початку зими.

Рання осінь (вересень — початок жовтня) характеризується здебільшого теплою ясною погодою. Повітря добре прогрівається, воно сухе, чисте й прозоре. В другій половині вересня майже щороку бувають приморозки на поверхні ґрунту, які шкодять пізній городині. Ночі найчастіше холодні. На півдні восени довго стоїть ясна і тепла погода.

У жовтні температура повітря ще більше знижується, частіше бувають дощі і сильні вітри. Наприкінці жовтня спостерігається похолодання, зникають красиві купчасті хмари. Небо найчастіше вкрите низькими шаруватими хмарами. Збільшення вологи в по­вітрі зумовлює утворення туманів. У холодні ночі іній вкриває траву, дахи будинків. Утворюється він за тих самих умов, що й роса, але при температурі нижче 0°С.

Жовтень називають золотою осінню. Це час найбільшого розцвічування дерев, кущів.

Пізня осінь (листопад) — це місяць холодних вітрів, похмурої погоди. Значно знижується температура, замерзає земля, з'являється лід на водоймищах.

Зміна умов середовища — зниження або підвищення температури, скорочення або збільшення світлового дня тощо зумовлює сезонні явища в житті рослин. Ці поступові зміни цікаво спостерігати з дітьми.

Осінні явища в житті рослин. Ранньої осені цвіте багато рослин. У соснових лісах земля вкривається суцільним килимом з квітучого вересу. Цвіте пижмо, продовжується цвітіння деяких видів дзвоників, цмину піскового тощо. У вологій лісовій підстилці можна знайти різноманітні гриби — сироїжки, білі, маслюки, лисички, польські. Біля пеньків — сімейства опеньок.

На луках можна побачити квітучими різні види конюшини — лучну, повзучу, польову (котики), волошки лучні, деревій, куколицю білу, оман британський (мал. 134, 135).

На водоймах продовжується цвітіння стрілолисту, сусака. Інколи вдруге зацвітає калюжниця.

Серед квітучих рослин пустирів найчастіше можна побачити цикорій, глуху кропиву пурпурову, гикавку тощо.

На полях багато квітучих грициків, суріпиці.

Восени вдається часом спостерігати повторне цвітіння дерев — каштана та плодових. Друге цвітіння найчастіше спостерігається у посушливі роки, особливо після жаркої і сухої весни, у зв'язку з тим, що частина поживних речовин лишається не використано. Інколи причиною другого цвітіння можуть бути сильні і тривалі дощі.

Зниження температури повітря позначається на житті рослий. Одним з найцікавіших осінніх явищ є листопад. Листя нерідко починає жовкнути задовго до настання осінніх днів. Окремі жовті листочки з'являються ще в середині літа у кленів ясенелистих, беріз, але листопад буває значно пізніше. Що ж спричиняє його? Насамперед те, що косе сонячне проміння менше нагріває повітря і поверхню ґрунту, а отже, воду, яка є в ґрунті. Вода, температура якої стає нижчою, ніж влітку, не може надійти через коріння до всієї рослини. Тоді дерево або кущ, захищаючись від надмірного випаровування через листя, починає поступово скидати його з себе. В основі черешка листка, саме там, де він прикріплюється до гілки, утворюється ламка коркова тканина. Тому навіть від найменшого подиху вітру або кількох крапель дощу листочки зриваються і, повільно кружляючи в повітрі, падають вниз. Лише а окремих видів дерев і кущів (порівняно недавно завезених з теплих країн) листя опадає ще зеленим.

Хвойні рослини легко переносять тимчасову нестачу води, яка надходить до коріння з ґрунту. їхня хвоя випаровує набагато менше води, ніж листя листяних дерев. Лише модрина щодо цього близька до листяних порід. Вона випаровує вологи в десять разів більше/ніж сосна, і в п'ять разів більше, ніж ялина.

Характерна ознака листопаду — розцвічування листя. Зміна забарвлення — це результат руйнування хлорофілу. Рослини зелені від великої кількості хлорофілових зерен, розташованих у клітинах листя і стебел. Хлорофілові зерна недовговічні. Вбираючи сонячну енергію, потрібну для процесу фотосинтезу, хлорофіл руйнується і знову утворюється в рослині, причому це може відбуватися тільки на світлі. Однак, хлорофіл — не єдиний пігмент у рослині. Крім нього в рослині містяться пігменти ксантофіл і каротин. Перший чисто жовтого кольору, другий — має жовтогарячий відтінок. Жовті пігменти завжди є в зелених рослинах, але влітку вони зовсім не помітні, бо замасковані інтенсивним зеленим забарвленням хлорофілу. Восени в міру згасання діяльності листка (у зв'язку з утворенням в його черешку коркового шару) в ньому уповільнюється, а потім і зовсім припиняється утворення хлорофілу, а руйнування його триває. Через це листок втрачає своє зеле­не забарвлення і жовті пігменти, яких не видно до цього, стають усе помітнішими.

Восени забарвлення листя особливо привабливе червоними тонами. Однак ці тони характерні не для всіх дерев. У багрянець вбираються крони кленів і осик, північного червоного дуба, бруслини, скумпії. Листя липи, берези не має червоних відтінків, воно забарвлюється лише в жовті і золотисті кольори.

Що зумовлює червоне забарвлення осіннього листя? Насамперед особливий пігмент — антоціан, який утворюється в листках, де багато цукру. Він міститься у клітинному соку.

Утворення антоціану в тканинах рослин залежить від зовнішніх умов. Коли температура знижується, вміст антоціану в клітинному соку підвищується так само, як і під час яскравого освітлення.

Листопад — дуже важливе пристосування рослин до умов зими, що є не тільки холодною, але й сухою порою року. Коли б наші листяні дерева залишалися на зиму в своєму зеленому вбранні, вони б гинули від нестачі вологи, оскільки насичення листя водою припинялося б, а випаровування води продовжувалося б. Скидаючи листя, дерева, крім того, оберігають себе від механічних пошкоджень під масою снігу. Часто можна бачити, як взимку ламаються під масою снігу досить великі гілки дерев. Листопад сприяє видаленню продуктів обміну, значна кількість яких нагромаджується в листі під осінь і стає шкідливою для рослин.

А як готуються до зими трав'янисті рослини? В однорічних рослин восени відмирають стебла й коріння, зберігається лише насіння із зародками рослин майбутнього року. Незважаючи на незначні розміри, воно є найстійкішою частиною рослини щодо перенесення несприятливих умов. Цьому сприяє не тільки щільна оболонка, а й стан спокою, в якому воно перебуває. Насіння багатьох рослин може переносити дуже сильне охолодження. В нашій флорі однорічних рослин порівняно небагато, причому значна частина їх припадає на бур'яни.

Осінь у житті рослин є порою визрівання і поширення насіння. Це цікаво простежувати з дітьми.

У більшості дерев плоди пристосовані до розповсюдження вітром. У липи, ясена, клена ясенелистого плоди опадають взимку, Завдяки крилаткам, вони можуть переноситися на значні відстані. Важкі жолуді падають неподалік від материнської рослини, зате їх розповсюджують білки і сойки. Насіння черемхи, горобини, лісових яблунь, ялівця, глоду розповсюджують птахи.

Деякі трав'янисті рослини (кульбаба, нечуйвітер тощо) мають на плодах парашутики, завдяки яким вони літають у сухому повітрі. Якщо ж повітря вогке, волоски парашутика злипаються, і плід падає на землю. Плоди лопухів, череди розповсюджують тварини, до шерсті яких вони чіпляються за допомогою гачечків. Розносить ці плоди і людина на своєму одязі.

Плоди деяких рослин (фіалки, розрив-трави) розтріскуються і розкидають насіння в різні сторони.

У нашій флорі більше багаторічників. У цих рослин відмирають лише наземні частини. Підземні видозмінені пагони — кореневища, бульби, цибулини, які служать коморами поживних речовин, перезимовують у ґрунті. Так зимує більшість рослин — всі ефемероїди, всі злаки тощо.

У багатьох рослин водойм також відмирають стебла і листя, а перезимовує кореневище (очерет, рогіз, латаття біле, глечики жовті).

Ряска від морозу відмирає і тоне. Проте гине не вся рослина. Ще раніше від рослини відділяються щільні, наповнені крохмалем пластинки, найчастіше буро-червоного кольору. Вони опускаються на дно й там зберігають життя до весни. Навесні, коли розтане крига і зігріється вода, вони спливуть на поверхню й почнуть розростатися.

Трав'янисті багаторічні рослини довговічністю не поступаються перед деревами. Так, деякі папороті наших лісів можуть жити понад 100 років. Довговічні дерновинні злаки наших степів. Ковила наприклад іноді живе близько 300 років.

Зміни в неживій природі, рослинному світі зумовлюють і відповідні зміни у житті тварин. Відповідно до програми дитячого садка ознайомлення дошкільників з тваринами має здійснюватися протягом різних сезонів, шляхом показу взаємозв'язків між змінами умов життя і відповідними змінами у житті тварин.

Осінні зміни у житті тварин. Здійснюючи з дошкільниками цільові прогулянки до водойм, слід відзначити, що на поверхні води вже не видно ставковиків, котушок — вони опустилися на дно водойми, у мул.

Ранньої осені ще можна спостерігати на ділянці дитячого садка купки землі (капрофаги), що свідчить про активну життєдіяльність дощових червів. Зі зниженням температури черви заповзають у глибші шари землі.

Дуже цікаві спостереження восени пов'язані з павуками, оскільки восени спостерігається розселення маленьких павуків-бокоходів, вовків. Траплялось, що павуків ловили у відкритому морі за десятки кілометрів від берега. На літаючих павутинках не зустрічаються павуки-хрестовики. Молоді хрестовики з'являться лише навесні. Восени самка хрестовика відкладе багато яєць в одному спільному павутинному коконі, який зона влаштовує у якій-не-будь щілині, під корою.

На початку осені з дітьми можна спостерігати ще багато літаючих комах. На квітучих у цей час рослинах можна милуватися кропив'янками, жалібницями, адміралами, лимонницями, барвистим павичевим оком. Усі ці метелики вийшли з лялечок ще наприкінці липня. Вони літали весь серпень, вересень, будуть літати і навесні і тільки тоді відкладуть яйця. Десять місяців живуть ці метелики і з них близько семи місяців перебувають у заціпенінні.

У теплі вересневі дні і на початку жовтня досить часто можна зустріти джмелів, бджіл і розповісти дітям про їхню підготовку до зимівлі.

Значна кількість комах зимує у стадії яйця, личинки, лялечки. У пору листопаду цікаво знайти під дубом гал дубової горіхотворки, розповісти, як зимує личинка. Тут же під дубом можна знайти жолуді з маленькими отворами. їх пошкодив жолудевий довгоносик. Личинка розвивається в жолуді, виїдаючи його. Коли він падає, вона вилізає з нього і ховається в грунт.

На опалому листі часом можна знайти зимуючі яйця комах.

У риб восени спостерігаються зимувальні міграції. Вони збираються у великій кількості в глибоких місцях, так званих ямах, де й зимують.

Початок сплячки у плазунів і земноводних збігається з першими приморозками і масовим листопадом. Під час цільових прогулянок до водойм слід звернути увагу дітей на відсутність жаб, тритонів. Наголосити, що деякі жаби зимують на дні водойм, а деякі ховаються під коріння дерев, під каміння, у підвалах. Ящірки зимують у нірках, глибоко заповзаючи у них, а змії і вужі найчастіше у норах під корінням дерев.

Восени цікаво спостерігати за життям птахів і їхньою підготовкою до зими. Оскільки різко зменшується кількість поживи для комахоїдних птахів, які добувають її у повітрі (серпокрильців, ластівок, мухоловок), першими відлітають у теплі краї серпокрильці. За ними у вересні відлітають ластівки, мухоловки, зозулі, плиски, зяблики. Качки, гуси, лебеді часто затримуються до замерзання водойм.

Підготовка до зими у наших осілих птахів характеризується дуже інтенсивним живленням. Птахи втрачають прив'язаність до певного місця і починають кочувати у пошуках корму. Вони збираються у зграї і літають у місцях, найбагатших на корм. У цей час птахи дуже жиріють, а це важливе пристосування до зими. Ворони, галки, сороки, граки восени залишають місця, на яких розселялися навесні, і з потомством повертаються у міста та села, де кочують по подвір'ях, добуваючи корм.

Що викликає осінні відльоти птахів? Основна причина — нестача звичного корму або неможливість добути його з-під снігу. Перельоти відбуваються внаслідок складних інстинктів, властивих птахам.

З наближенням зими відбуваються зміни у звірів. Шерсть густішає, до літнього волосу додається зимовий під шерсток. З настанням холодів змінюється забарвлення шерсті у білок, зайців. Деякі гризуни (миші, хом'яки, білки) займаються збиранням корму.

Різні види ссавців по-різному пристосовуються до несприятливих умов життя. Деякі впадають у сплячку (їжак, ховрах, борсук). Температура їхнього тіла знижується до + 5... + 9°С, частота дихання зменшується настільки, що у 40—60 разів скорочується споживання кисню. За час сплячки їжаки, наприклад, втрачають близько третини своєї маси.

Ті ссавці, що можуть знаходити собі їжу, ведуть активний спосіб життя (кроти, бобри, полівки, вовки, лисиці, лосі, олені тощо). Саме ці пристосування і є змістом цікавих розповідей вихователів для дошкільників.

ЗИМА

За календарем зима починається 1 грудня. Астрономічним початком зими вважається 21 або 22 грудня — день зимового сонцестояння. У цей час внаслідок відхилення осі землі від площини орбіти на північну півкулю потрапляє менше сонячної радіації. Приблизно 22—23 грудня встановлюється найдовша ніч і найкоротший день. Кінцем зими вважається день весняного рівнодення — 22 березня.

Фенологи вважають що зима настає із замерзанням водойм і встановленням міцного снігового покриву, а кінець її — з появою таловин. Зиму умовно поділяють на два періоди:

Перший період — м'яка зима — характеризується тим, що морози й снігопади чергуються з відлигами (особливо наприкінці грудня і в першій половині січня).

Другий період — холодна зима — починається із середини січня. В цей час помітно збільшуються дні, яскраво світить, але мало гріє сонце, стоять сильні морози.

Найхарактерніша ознака зими — випадання снігу. Сніжинки — шестикутні кристали льоду з променями, які утворилися з водяної пари. Величина й форма сніжинок залежить від вологості й температури повітря, через яке вони проходять. Якщо в нижніх шарах атмосфери повітря тепле, вони підтають, злипаються й утворюють пластівці (лапатий сніг).

За умов високої вологості повітря випадає сніжна крупа. В сильний мороз при ясному небі випадають кристали у вигляді голок.

Досить часто можна спостерігати з дітьми взимку іній і рідше паморозь. Чим вони відрізняються? Іній — це твердий білий шар, що утворюється з водяної пари при температурі нижче 0°С. Паморозь — це льодяні кристали, що наростають з навітряного боку предметів: на гілках дерев, проводах. Паморозь осідає з повітря, насиченого вологою, при температурі нижче —15 °С. Кристалічна паморозь надзвичайно гарна, але легко осипається. Дивовижні візерунки на склі — це також льодяні кристали, які утворюються з водяної пари.

Часто в сильний мороз ми чуємо, як під ногами рипить сніг. Це ламаються сніжинки. Взимку небо найчастіше вкрите низькими шаруватими хмарами. Ніколи не можна побачити легких купчастих хмарок. Сильні вітри спричиняють завірюхи, утворюють намети. Тимчасові зниження температури, які спостерігаються в другій половині лютого — на початку березня, призводять до утворення ожеледі, снігової кори, або насту.

Зимові явища в житті рослин. Рослини взимку перебувають у стані глибокого спокою. Сніговий покрив має для них важливе значення. Сніг — поганий провідник тепла. Вкриваючи землю, мов килимом, він захищає рослини від переохолодження.

Насіння однорічних рослин, яке залишилося зимувати, має чудову здатність не замерзати навіть під час найбільшого морозу. Досліди, проведені із сухим насінням гарбузів, пшениці та іншими рослинами, показали, що вони переносять температуру рідкого кисню і навіть гелію (—263°С).

У багаторічних рослин гинуть надземні частини, а живими лишаються кореневища, бульби, цибулини — підземні. Коріння деяких рослин (кульбаби, цикорію) перед зимівлею скорочується, втягуючи під землю на 1—3 см кореневу шийку з бруньками відновлення.

Інакше можуть боротися з холодом соковиті рослини, які не можуть сховатися від морозу, наприклад озимі культури. Готуючись до зими, вони проходять так зване загартування. Насамперед у них відбувається складна фізіологічна перебудова клітини, нагромаджується багато цукру. Соки клітин густішають і не замерзають при досить низьких температурах. Рослина припиняє ріст, ніби впадаючи у глибокий сон. Озимі культури добре загарто­вуються, якщо восени вдень стоять погожі сонячні дні, а вночі — невеликий морозець. Загартовані рослини нормально переносять найлютіші морози.

У наших лісах взимку можна побачити багато зелених рослин. Це — численні трав'янисті і напівкущові рослини: брусниця, грушанка, копитняк, верес та інші, які зеленіють під снігом. В одних з них листя живе протягом року, в інших змінюється через кілька місяців, як у суниці, але всі вони зеленіють як влітку, так і взимку.

Стовбури й гілки дерев і кущів укриті корою. Протягом життя дерева відкладається особлива коркова тканина, клітини якої досить швидко відмирають і наповнюються повітрям, а їх стінки просочуються речовиною — суберином. Коркова тканина майже в 20 разів гірше проводить тепло, ніж інші тканини рослин. Ось чому старі дерева з товстою корою, як у доброму кожусі, витримують без усякої шкоди для себе найлютіші морози. Най стійкішими органами, які формує рослина для перенесення морозу, є бруньки. Всі зимуючі бруньки з осені перебувають у стані спокою. Від холоду вони захищені товстими, водонепроникними лусками, восковим нальотом, кількість вологи в них зменшується. В бруньках нагромаджується багато інгібіторів — спеціальних консервуючи речовин, які гальмують проростання, частина крохмалю перетворюється на цукор. З настанням морозів стан глибокого внутрішнього спокою зникає, і бруньки можуть проростати, якщо їх перенести у сприятливі умови.

Відповідаючи на питання допитливих дошкільників, чому не замерзають рослини взимку, вихователь, крім доступної розповіді, може використати і деякі досліди. Розчинивши цукор у склянці з водою, можна поставити його на мороз поруч з склянкою чистої води і спостерігати, де вода швидше замерзне. Щоб довести значення снігового покриву для зимуючих рослин, склянки з водою ставлять під снігом і на поверхні.

У другій половині зими збільшується сонячне опромінювання і у багатьох дерев з'являється передвесняний «загар». Буруватий колір їх кори набуває червонуватого відтінку (верба, липа). Закінчується період спокою у багатьох рослин.

Уже в січні біля верб можна побачити коричневі лусочки, а на гілках — сірі «котики». Поява їх у середині зими — одне з найцікавіших явищ у житті нашої природи. Період спокою у верби триває до середини січня, після чого квіткові бруньки починають виявляти всі ознаки росту. Ковпачки їх тріскаються, розсуваються, а потім і зовсім опадають. Цей процес відбувається повільно й завершується повністю лише в березні.

«Котики» верби складені з квіток, щільно стиснутих одна з одною. їх лусочки одягнені волохатими білими війками, які роблять «котики» пухнастими. Ці війки, неначе шуба, вкривають пуп'янки, даючи їм можливість без усякої шкоди переносити низькі температури. Якщо гілки з котиками верби взимку занести в кімнату і поставити у воду, котики набухнуть і з-під лусочки витягнуться жовті тичинки — верба зацвіла.

Зимові явища в тваринному світі. Більшість безхребетних тварин зимують у стані анабіозу, тобто перебувають на межі між життям і смертю. Часом між віконними рамами можна показати дітям заціпенілих мух, комарів, золотоочок. Більшість метеликів зимує у стадії гусені, бо гусінь найбільш пристосована до перенесення несприятливих умов. Під час прогулянок у зимовому саду можна побачити на гілках зимові кубла білана жилкуватого, золотогузки.

Під час відлиги в лісі можна побачити багато цікавого. Біля дерев і пеньків на снігу інколи трапляються маленькі чорні личинки невеличкого жука з родини м'якотілих. Це так звані снігові черви. Вони проводять зиму під корінням дерев і камінням. Коли вода починає затоплювати їх схованки, вони вилазять наверх. У відлигу на снігу часто з'являються маленькі безкрилі комахи, які не повзають, а стрибають. їх називають сніговими блохами. Живуть вони під снігом і живляться перегнилими частинами рослий.

У підводному царстві взимку тихо. Риби живуть біля дна, де завжди зберігається стала температура — не нижча від +4 °С. Маса води найбільша при цій же температурі. Більш холодна або тепла вода має меншу масу і спливає над шаром, температура якого. +4 °С. У такій воді риби звичайно зимують, але при цьому часом виникає загроза їх життю від нестачі кисню. Крига, що вкриває товстим шаром поверхню ставків і річок, заважає при­пливу й розчиненню вільного кисню у воді, внаслідок чого трап­ляється замор риби. Рятуючи риб від замору, у льоду прорубують ополонки, вставляють у них снопи з очерету, соломи, щоб сприяти поповненню кисню. В Україні є риби, що у люті морози почувають себе чудово. Так, минь взимку відкладає ікру.

Земноводні і плазуни взимку перебувають у стані заціпеніння. У земляних нірках, де вони ховаються, температура не зазнає різких коливань і не буває набагато нижча від 0°С.

Зимівля птахів пов'язана з труднощами добування необхідної і більшої проти літа кількості поживи. Це зумовлюється як зменшенням кількості їжі (зникнення багатьох комах, обсипання насіння, ягід), так і меншою можливістю добути її у зв'язку із зменшенням світлової частини доби, наявністю снігового покриву, замерзанням більшості водойм.

Деякі з наших зимуючих птахів (горобці, галки, ворони, граки) тримаються поблизу житла людей і живляться різними відходами. У холодні дні вони сидять, настовбурчивши пір'я, а у відлигу купаються, влаштовують бійки.

Зерноїдні лісові птахи (снігурі, омелюхи) взимку блукають у пошуках корму. Омелюхи взимку живляться виключно ягодами, які ковтають цілими. М'якуш ягід перетравлюється в шлунку, а кісточки птах викидає. Заносячи на значну відстань насіння, омелюхи сприяють поширенню багатьох порід ягідних дерев і кущів.

Зовсім інакше їдять ягоди горобини снігурі. Вони викидають м'якуш, а споживають кісточки. За залишками ягід можна впізнати, хто гостював на горобині.

Озброєні міцним дзьобом дятли добувають комах з-під кори або довбають ялинові чи соснові шишки. На пеньку або в розгалуженні гілок дятел влаштовує «кузню», з якій закріплює шишки.

Роздовбуючи їх, він виймає насіння, яким живиться. Часто біля «кузні» дятла підгодовуються дрібні пташки — синиці, чечітки.

Осілі птахи — тетеруки, глухарі, куріпки — взимку переміщуються по угіддях.

Шишкарі взимку виводять пташенят. Така особливість пов'язана з тим, що у зимовий час вони не мають нестачі в кормі — насінні хвойних дерев. А навесні, коли вилітають молоді пташенята, насіння легко добувати з шишок, які розкриваються.

Взимку під час ожеледі маленьким пташкам важко добути корм і вони часто гинуть від голоду і холоду. Великі птахи — тетеруки, куріпки інколи стають жертвами сніжного полону. Ховаючись від холоду, вони зариваються на ніч у сніг. Якщо утворюється міцний наст, вони не можуть вибратися з-під нього й знесилені гинуть.

Багато звірів узимку ведуть діяльний спосіб життя. У сніговій товщі роблять численні галереї миші. Тут вони ховаються від морозу й пернатих хижаків. До молодих сходів озимини добираються полівки. Ці гризуни так добре почувають себе взимку, що у товщі снігу споруджують теплі гнізда.

Хоч як затишно у снігових нірках, однак і тут гризунам загрожують вороги. У сніжних галереях переслідує мишей, полівок хижа ласка. Вздовж річок і річечок полює на гризунів горностай. Маленькі землерийки забираються у підсніжні кубла полівок, у стіжки сіна й нападають на мишей, які часом у 2—3 рази більші за них. Гризуни, що мешкають у товщі снігу, дуже бояться холоду. Коли їм доводиться, рятуючись від переслідування, морозного дня вибігти на відкрите повітря, вони швидко гинуть.

Білки у великий мороз майже не залишають своїх гнізд, коли ж морози невеликі — вони активно рухаються, відшукують свої запаси — горіхи, жолуді, насіння хвойних.

Лисиця, вбравшись узимку в пухнасте руде хутро, виходить ввечері на полювання, добуваючи найчастіше дрібних гризунів — мишей і полівок, але при нагоді не обминає птахів і зайців. Своїми досконалими органами чуття лисиця добре відчуває під снігом мишу і, миттю зарившись у сніг, добуває собі поживу.

Голодні вовчі зграї блукають полями, заходять у села, щоб поживитися худобою або свійською птицею. Наприкінці січня у вовків починаються шлюбні ігри. У ведмедиці у барлозі наро­джуються малята.

У листяних лісах взимку трапляються лосі, козулі, дикі каба­ни. Від морозів їх захищає густе хутро і запас жиру. Живляться вони здебільшого гілками дерев — осик, травою. Дикі кабани до­бувають з-під снігу бульби, кореневища, жолуді.

ВЕСНА

Початком весни астрономи вважають 21—22 березня — день весняного рівнодення, коли на всій земній кулі тривалість дня дорівнює ночі, а кінцем — 21—22 червня, коли на нашій північній півкулі наступає самий довгий день і найкоротша ніч.

Фенологи початком весни вважають початок руху соків у клена гостролистого, що спостерігається в кінці березня, а іноді й раніше. Весну вони поділяють на три періоди: рання весна — до кінця сніготанення, середня весна — до зацвітання черемхи; пізня весна — від відцвітання яблунь і бузку до початку червня.

У неживій природі початок весни характеризується тим, що в другій половині березня значно підвищується температура повітря, сонце все вище піднімається в полудень над горизонтом, промені його пряміше падають на землю і краще її прогрівають. Сніг стає важким, пористим, він розсипається на окремі крупинки, особливо вражає його брудна поверхня. Звідки береться цей бруд, чому його не було видно зимою?

Протягом усього сезону падали на поверхню снігу або ґрунту різні частинки з дерев, налітала кіпоть від заводських труб, від машин. Навесні під час танення сніг осідає і все, що нагромадило­ся за зиму, залишається на поверхні.

Сміття, що нагромаджується на поверхні снігу, навесні має велике значення. В ясні сонячні дні воно значно прискорює процес сніготанення, оскільки темні предмети краще вбирають теплові промені, тоді як білі, навпаки, їх відбивають.

Ранньою весною в парках, лісах можна спостерігати ще одне характерне явище — воронки біля дерев, які розтають до землі. Утворення їх пов'язано також з сонячними променями. У ясні сонячні дні темна поверхня стовбурів значно нагрівається, тому сніг навколо них тане більш інтенсивно, причому з південного боку стовбура. Тут найраніше з'являється з-під снігу грунт, покритий листям і рослинами, що зимували зеленими.

Таловини найраніше утворюються на підвищених відкритих місцях. Навесні звільнена від снігу земля має своєрідний дуже приємний запах. Він зумовлений активним розвитком грибів-аскоміцетів.

У березні на небі з'являються купчасті хмари — гарні білосніжні нагромадження куполоподібних мас.

У кінці березня — на початку квітня повністю сходить із землі сніг і струмки, що утворюються під час його танення, збігають до водойм, допомагаючи їм скресати. Ріки звільняються від снігового покриву, виходять з берегів і розливаються. Починається повінь.

У травні починаються перші грозові дощі. Інколи повертається холод, який завдає шкоди квітучим садам і молодим сходам рослин.

Весняні явища в житті рослин. Збільшення сонячної радіації викликає весняне пробудження в природі. У дерев починається рух соків, що легко виявити на пораненому стовбурі: з рани капає прозора солодка рідина. Помічено, що найраніше рух соків починається у клена гостролистого і берези. Аналіз весняного соку показує, що головною його частиною є фруктовий цукор. Звідки він береться?

Навесні у зв'язку з відновленням життєдіяльності дерев усі тканини наповнюються водою: коріння починає подавати воду. Вода, що надходить у рослину, випаровується дуже повільно. У рослині, що прокинулася, починають розчинятися зимові запаси поживних речовин. Розчини, що утворюються, разом з водою пересуваються вгору, до бруньок.

Через 10—12 днів після початку руху соків починають бубнявіти бруньки. Дерева й кущі, що запилюються вітром, зацвітають раніше, ніж з'являється листя. Першою в нас зацвітає вільха; це зумовлено тим, що суцвіття вільхи утворюються у самий розпал літа, хоч серед листя його не видно. Протягом літа сережки ро­стуть і до жовтня досягають нормального розміру. В такому ви­гляді вони всю зиму висять на оголених гілках з тим, щоб у перші теплі весняні дні зразу почати свій розвиток. Досить одного тижня, щоб вони помітно збільшилися і розкрили свої пильники.

Майже одночасно з вільхою, коли ще в глибині лісу лежать замети снігу, зацвітає ліщина. Раннє зацвітання ліщини, як і вільхи, можливе завдяки попередній підготовці її суцвіття. Протягом усієї зими на гілках можна побачити чоловічі сережки, в яких є цілком сформовані квітки. Вони стійко переносять тридцятиградусні морози.

Вільха і ліщина — вітрозапильні рослини. В період цвітіння вони не мають листя. їхні листові бруньки починають розгортатися тоді, коли рослини відцвітають. Це важливе пристосування до вітрового запилення, бо якби дерева в момент цвітіння були у своєму літньому вбранні, пилок, осідаючи на листі, не виконував би свого призначення.

Ранньою весною привертає увагу цвітіння верби — однієї з перших медоносів, що запилюються бджолами.

Наприкінці квітня починає розгортатися листя в більшості дерев і кущів. Молоде листя одних дерев вкрите клейкою пахучою речовиною, інших — пушком; це пристосування до перенесення приморозків.

У травні, одночасно з розгортанням листя, цвіте більшість дерев і кущів.

Надзвичайно яскравим явищем є цвітіння трав'янистих рослин, особливо рослин-ефемероїдів. Ще взимку, розчистивши в лісі невелику ділянку від снігу, можна побачити великі дугоподібні паростки з пуп'янками багаторічних пролісків, молоді стебла медунки, анемони. Зачатки суцвіть і квіток в їх бруньках закладаються значно раніше — влітку або восени. Протягом літа закладаються квітки майбутнього року в пшінки весняної, анемони, рясту та інших рослин. У лісі під час танення снігу молоді рослини нерідко пробиваються через сніг. У широколистяних лісах, де грунт не про­мерзає, ці рослини розвиваються за рахунок підземних органів — кореневищ, цибулин або бульб, в яких відкладаються поживні речовини. За умов перебування рослин під снігом можлива мінімальна асиміляція, оскільки через сніг до зелених рослин проникає певний процент світла.

Ранньовесняні рослини мають цілий ряд пристосувань до несприятливих умов життя, з якими цікаво познайомити дітей підчас спостережень. Так, густе запушений у сон-трави запобігає переохолодженню. Пшінка весняна, мати-й-мачуха закривають на ніч квітки, що також захищає їх від пошкодження приморозками. Ранньовесняні рослини пристосовані до запилення комахами, вони порівняно великі, яскраві, то робить їх помітними для небагатьох у цей час комах. У травні ріст більшості ранньовесняних рос­лин припиняється, надземна частина в багатьох з них пропадає, залишається лише підземна.

Травень — час цвітіння більшості дерев і кущів, а у тих, що відцвіли раніше, визріває і починає розповсюджуватися насіння. Серед них тополі, осики, верби.

У лісі в цей час цвітуть конвалії, купина, зірочник. На луках в кінці травня починається цвітіння злаків. На подвір'ях пишно розцвітають кульбаби. Вдень, коли світить сонце, кульбаба широко розкриває свої кошики, а ввечері закриває їх. Це запобігає намоканню пилку.

Парки і сквери в травні чарують ароматом квітучих дерев, кущів, декоративних квітникових рослин.

Весняні явища вжитті тварин. Потепління, розвиток рослинності сприяє пробудженню тварин, які перебували взимку у заціпенінні. Як свято весни сприймаються в березні польоти кропив'янок, денного павичевого ока, лимонниць, які живляться на перших весняних квітках.

У квітні прокидаються у своїх гніздах мурашки. Проте ще до їх появи з мурашників починають виповзати туруни, жуки-стафіліни, які зимували у гніздах мурашника.

У другій половині квітня бджолярі виставляють на пасіку вулики і бджоли вилітають на перші збори нектару. Разом з бджолами на перших медоносних рослинах можна побачити самок джмелів.

Із настанням тепла і появою молодої рослинності виповзає із своїх зимових сховищ гусінь багатьох метеликів. Гусінь білана жилкуватого й золотогузки спочатку об'їдає бруньки, а потім молоді листочки.

У травні збільшується кількість метеликів. Тепер літають не тільки ті метелики, що перезимували, а й ті, що встигли вийти з лялечок. Найчастіше можна побачити білана капустяного, рійни­цю, вилітає білан жилкуватий.

У всіх мілких водоймах, що добре прогріваються сонцем, у кін­ці квітня вирує життя. Можна побачити вертлявих личинок кома­рів. Вони вилупилися з яєць, які самки комарів відклали по краях берегів ставків і канав. Личинки швидко ростуть і в середині травня перетворюються на лялечок, з яких виходять крилаті ко­марі. Разом з личинками комарів у калюжах можна побачити багатьох інших водяних комах — жуків-плавунців, личинок бабок тощо.

Ще до початку льодоходу припиняється зимове заціпеніння риб. Бурхливі весняні струмки, впадаючи в річку з берегових від косів, приносять під лід не тільки скаламучену глину, а й кисень. Сила течії зростає, у риб пробуджується інстинкт рухатися проти течії. Весняний хід риби пов'язаний з наближенням нересту і має глибокий біологічний сенс. Риба викидає ікру якнайближче до верхів'я річки, адже слабкі мальки зноситимуться вниз швидкою весняною течією. Якби не було цього попереднього підйому, їх усіх винесло б у море.

Під час нересту в деяких риб виявляється інстинкт піклування про потомство. Цікава в цьому відношенні риба колючка, яка трапляється в деяких наших річках і ставках. Самець будує з трави й водоростей справжнє гніздо, склеюючи його за допомогою слизу, а потім заганяє в нього готову до викидання ікри самку. Кожна самка відкладає в гніздо лише по кілька ікринок. Дбайливий батько не тільки стереже гніздо з ікринками, але й освіжає у ньому воду, проганяючи її в гніздо швидкими рухами плавців, а потім кілька днів захищає мальків, поки вони не почнуть самостійно плавати.

Прокидаються земноводні, і у першій половині травня розпочинаються «концерти» ставкових жаб. Мовчазні тритони відкладають ікру. В що пору можна легко пізнати самця за високим гребенем, який прикрашає всю його спину.

Наприкінці квітня виповзають із зимових сховищ черепахи, через якийсь час вони починають паруватися.

У середині квітня прокидаються гадюки, вужі, ящірки. Всі вони люблять лежати на теплому весняному сонці. Через якийсь час після пробудження самки ящірок запліднюються самцями і почи­нають виношувати яйця, які відкладають уже влітку.

Строки прильоту птахів пов'язані з умовами їхнього існування. Раніше за всіх повертаються птахи, які можуть живитися на таловинах. Водоплавні птахи прилітають тоді, коли водойми очища­ються від. криги, комахоїдні — коли з'являються саме ті комахи, якими вони живляться.

Першими з'являються шпаки. Майже одночасно з ними прилітають жайворонки. Через кілька днів після них повертаються самці зябликів. Співати вони починають після прильоту самок.

Приліт ластівок і серпокрильців збігається з появою літаючих двокрилих — мух і комарів, що є основною їх поживою.

Весняний переліт дуже відрізняється від осіннього. Навесні птахи поспішають, вони летять часто з великою швидкістю, щоб зайняти гніздову ділянку. У деяких горобиних ділянки для гніздування займають спочатку самці, до яких потім приєднуються самки. У гусеподібних і хижих птахів гніздову ділянку займають самець і самка разом. Пари у них, як правило, формуються ще під час зимівлі.

Одне з цікавих явищ у житті птахів навесні — шлюбні ігри, які особливо цікаво відбуваються, у куро-, журавлеподібних та інших птахів. Після парування птахи починають будувати гнізда. Різноманітність гнізд залежить від способу життя птахів. Більшість горобиних будують досить досконалі гнізда з глибоким лотком. Як будівельний матеріал використовують суху траву, лишайники, мох, волосся, пір'я. Гніздо розміщують у розвилці гілок і майстерно маскують. Щоб захистити свій дім від небезпеки, деякі птахи бу­дують закриті гнізда-будиночки (довгохвоста синиця, ремез). Є птахи, що полюбляють гніздитися в дуплах (дятли, шпаки, синиці, крути головки, деякі сови). Деякі птахи риють у землі нори, в кінці яких і роблять гнізда. Нора споруджується за допомогою дзьоба і лап. У норах гніздяться берегові ластівки, шурки, рибалочки. Жайворонки, дрімлюги розміщують гнізда на землі.

Кількість яєць у яйцекладці у виводкових птахів, як правило, більша, ніж у гніздових. Наприклад, у куріпки буває 12—26 яєць. Яйця насиджує або один з батьків, або поперемінно самка і самець. Самі тільки самки насиджують у більшості куриних, горобиних, соз. Для вигодовування пташенят потрібно багато корму. В цей час птахи винищують багато шкідливих комах.

У звірів навесні починається линяння. Лисиці, зайці, лосі, олені й інші тварини міняють густий і теплий покрив на легкий, літній. Весна у житті тварин — період розмноження. В березні у молодих ведмедиць ще народжуються ведмежата. З барлогу ведмедиці виходять у середині квітня. Тала вода підмочує ведмедю бік, і звір залишає своє зимове сховище. Насамперед він вирушає шукати мурашники. Цілі дні ходить від однієї купи до іншої, розворушує їх своїми пазурами. Ведмедиці розламують гнилі пні і відшукують в них личинок жуків, викопують цибулини й бульби рослин, ловлять жаб тощо.

Наприкінці березня або на початку квітня народжуються зайченята. Вони відразу зазнають чимало труднощів і, якщо виживають, швидко ростуть. Зайці здатні до розмноження вже на першому році життя.

Майже в цей же час з'являється потомство у білки. Чотири тижні очі білченят закриті, але у півторамісячному віці вони вже швидко бігають, добре тримаються на гілках.

Вовки влаштовують нори найчастіше у глухих, зарослих ярах, обов'язково недалеко від води. В березні у старих вовчиць з'являються ранні виводки: 8—10 сліпих вовченят. Мати годує їх молоком, піклується про них, хоробро захищає. У вихованні дитинчат допомагає і батько-вовк, який приносить здобич, навчає вовченят.

На початку травня щеняться лисиці. Малята живуть у глибокій норі, виритій у глухих місцях.

Навесні у лосів, козуль замість скинутих рогів з'являються нові. Потомство у них народжується з травні. Лосиха енергійно захищає своє дитинча, б'ючи ворога гострими копитами.

ЛІТО

Астрономічним початком літа вважають 21 або 22 червня — день літнього сонцестояння. У цей день у північній півкулі нашої планети встановлюється найдовший день і найкоротша ніч. Кінцем літа астрономи вважають 22 вересня — день осіннього рівнодення.

Фенологи вважають початком літа цвітіння рослин на луках (початок червня), а кінцем — відліт перших зграй журавлів (кінець серпня).

Влітку на нашу півкулю надходить інтенсивне сонячне проміння, у зв'язку з чим пишно розквітає рослинність, цікаві зміни відбуваються в неживій природі.

Найтеплішим літнім місяцем вважається липень. Протягом дня під дією сонячної радіації поверхня землі й навколишні предмети нагріваються настільки, що за ніч не встигають віддати тепло. Тому в липні бувають найтепліші ночі. В другій половині серпня ночі вже часто холодні. Коли вдень земля добре прогрівається, а вночі охолоджується, на рослинах, навколишніх предметах з'являється роса — продукт конденсації водяної пари, що утворилася як результат охолодження.

Влітку досить часто бувають зливи. Літні дощі, на відміну від осінніх, починаються бурхливо і тривають недовго. В жаркі дні дощові краплини особливо великі. Це пояснюється тим, що під впливом сильних висхідних течій повітря дощові краплини в хмарах збільшуються, аж поки не подолають опору.

Інколи влітку випадає град. Він утворюється у хмарах вертикального розвитку. Основу градини становить сніжна крупа. Під впливом сильних висхідних течій повітря градина кілька разів переміщується в хмарі вгору, вниз, щоразу обростаючи новим льодяним чи сніжним шаром. Вона збільшується доти, поки не подолає висхідних течій повітря.

Влітку можна спостерігати багато цікавих світлових явиш, з атмосфері. Чи не найцікавішими з них є зорі, веселка.

З'являються зорі вранці і ввечері перед сходом і заходом сонця. Зорі бувають червоні і жовті. Явище зорі пояснюється тим, що косе сонячне проміння, проходячи через товстий шар атмосфери, заломлюється в краплинах вологи, В жарку погоду, коли в повітрі буває багато водяної пари, зорі особливо яскраві, червоні. Жовто-золотистими зорі стають з надходженням холодного повітря.

Інколи під час дощу можна побачити веселку. Вона утворюється також внаслідок заломлення сонячних променів у краплинах води.

В теплі літні дні на небі можна побачити різноманітні гарні хмари — від високих, прозорих перистих до химерних і мінливих — купчастих. У дощові дні небо застилають низькі шаруваті хмари.

Літні явища в рослинному світі. Наявність достатньої кількості тепла, вологи, світла сприяє пишному розвиткові рослин.

На більшості дерев улітку достигає, а у деяких і розповсюджується насіння. Особливо багато ми бачимо завжди легких тополиних пушинок з маленьким насінням. Одне дерево тополі дає 20—ЗО млн. насінинок. Вітер підхоплює легеньке насіння з чубчиком і відносить за тисячі кілометрів від материнської рослини. Нарешті насіння десь падає і, якщо умови сприятливі, проростає. Проте це відбувається дуже рідко, майже все насіння гине. В кри­хітного насіння паросток невеликий. Він не може протидіяти спеці, вітру. Тільки за винятково сприятливих умов він дасть початок новій повноцінній рослині. Ось чому ці дерева змушені давати мільйони насінин. Хай десятки мільйонів загинуть, але якась одна рослинка виживе, і рід тополиний буде продовжений.

Невелика кількість дерев улітку цвіте. На початку червня доцвітає робінія. В середині червня починає цвісти липа, катальпа.

Продовжують цвісти деякі лісові кущі і кущики — шипшина, малина, чорниці. На кущах, що відцвіли, починає утворюватися насіння. Друга половина червня і липень — пора визрівання багатьох лісових ягід. Надзвичайно гарно виглядають улітку лісові галявини, узлісся, на яких можна кожного разу знайти нові квітучі трав'янисті рослини. Саме в цей час виділяється серед трав світло-пурпуровим суцвіттям буквиця лікарська, сама назва якої свідчить про її використання (мал. 136).

У червні в лісах починається збір їстівних грибів — лисичок, сироїжок. Поруч а ними можна знайти і отруйні — бліду поганку, не­справжні опеньки, мухомор червоний.

Червень — період масового цвітіння лучних рослин. Саме в цей час луки перетворюються у багатокольорові килими. Трави в цей період найбільш поживні, тому їх і скошують, запасаючи на зиму сіно.

У другій половині червня — в липні цвіте більшість рослин водойм. Особливо вражає цвітіння латаття білого. Вдень на блакитному дзеркалі води розкриваються чудові білосніжні квітки. З 17 год. і до 10 ранку квітки їхні закриті. Відкриваються вони лише в ясну, сонячну погоду. Це пристосування для збереження пилку, яким може зашкодити роса або дощ.

Рослинність степів улітку не така вже багата, і все ж у червні степи уквітчані шавліями, залізняком, місцями квітучим катраном, волошками степовими. Пізніше степ вигорає, залишаються рослини, добре пристосовані до недостатньої кількості вологи.

На болотах у червні закінчується цвітіння журавлини. Вистигають ягоди в кінці літа на початку осені.

Літо — пора масового цвітіння декоративних однорічних, дворічних і багаторічних рослин у наших парках і скверах. їх краса — вишуканість форм, кольорова гама не залишають нікого байдужим.

Літні явища у житті тварин. У житті тварин літо — період розмноження, вигодовування і виховання потомства.

Цікаві спостереження за дощовими червами, багатьма видами комах можна провести на ділянці дитячого садка: в квітнику, саду, на городі. Різні види джмелів, бджіл, метеликів (адмірали, біла­ни, бражники тощо) кружляють над квітами, ласуючи нектаром. На листках дерев, кущів можна побачити гусінь метеликів, личинок жуків-листоїдів, попелиць та інших комах.

Бурхливе життя спостерігається влітку на водоймах. Повільно пересуваються по дну перлівниці, на поверхні води зависають ставковики, котушки, на дні неглибоких прозорих ручаїв повзають личинки ручайників, поверхнею води швидко мчать водо мірки.

Під час прогулянок у ліс цікаво показати дітям жука-оленя, великого дубового вусача, жуків-короїдів, поспостерігати за мурашниками, за пурхаючи ми на узліссях та лісових галявинах метеликами.

У риб влітку майже закінчується нерест. Мальки риб виводяться у мілких місцях, що утворюються під час розливу річок. Часом трапляється так, що рівень води в річці швидко знижується і риб'яча молодь залишається у відрізаних від річки мілких місцях, які швидко пересихають. У таких випадках треба прокопати до річки рівчачок або виловити мальків з невеликих калюж і перенести в річку або ставок.

Плазуни влітку відкладають яйця.

У житті птахів літо — напружена пора виведення й вигодовування пташенят. У червні у багатьох горобиних пташенята вже залишають гнізда й розпочинається друга яйцекладка. Горобці, синиці за літо виводять потомство 2—3 рази. Вигодовуючи пташенят комахами, вони їх знищують у величезній кількості.

Гніздові птахи дуже самовіддано захищають пташенят. Є багато таких, які переключають увагу переслідувачів на себе, прикидаючись пораненими, щоб відвести небезпеку від пташенят.

У більшості ссавців літом підростають малята, переходять до самостійного способу життя.

В середині літа народжуються малята у їжаків. їжачиха влаштовує гніздо серед густих заростей кущів, піклується про дитинчат. Народжують 1—2 дитинчати кажани.

За літо двічі виводять потомство зайці і білки. У ведмедів влітку відбувається парування. Ведмедиця на цей час залишає своїх підрослих ведмежат, а потім знову повертається до них.