Явища неживої природи

Всі його люблять, всі його чекають, а хто подивиться — кожен скривиться. (Сонце).

Високо стоїть, одне око має, всюди заглядає. (Сонце).

Летить орлиця по синьому небу, крила розкрила, сонце закрила. (Хмара).

Рукавом махнув — дерево зігнув. (Вітер).

Крил не має, скрізь літає та ще й куряву здіймає. (Вітер).

Два брати рідні: одного всі бачать, але не чують, другого всякий чує, але не бачить. (Грім і блискавка).

Червоне коромисло через річку повисло. (Веселка).

Скатертина біла увесь світ накрила. (Сніг).

В небі хмара пролітала, білий пух порозсипала, він на землю міцно ліг. На­зивають його... (Сніг).

Ніжна зірка сніжно-біла на рукав мені злетіла, поки ніс її сюди, стала крап­лею води. (Сніжинка).

Наша матінка — завія — нас із сита всюди сіє, а як сонце припече — ми струмочком потече. (Сніжинки).

Не художник, а малює. (Мороз).

Без рук, без фарб вікна розмальовує. (Мороз).

Росте вона додолу головою, росте вона холодною зимою. А тільки сонечко засяє — вона заплаче й помирає. (Бурулька).

Коли нема — чекають, коли прийду — тікають. (Дощ).

Він скрізь: у полі і в саду, а в дім не попаде, і я тоді лиш з дома йду, коли: вже він не йде. (Дощ).

Крапля, друга — як сльоза. Вдарив грім, гримить гроза. Стало вітряно, ім­листо, мить одна —і з неба вже біле падає намисто... А, можливо, то — драже. Гляньте, розтає все чисто. Не драже це й не намисто, не горох, не виноград, здогадалися, це... (Град).

Не дід, а сивий, не спить, а стелиться, вкриває землю й океан, а зовуть його... (Туман).

У нас зимою білим цвітом сад зацвів неначе літом. (Паморозь).

Прозорий, мов скло, а не вставиш у вікно. (Лід).

Зоря-зоряниця, красна дівиця, гуляти ходила, сльозу зронила, місяць бачив — не підняв, сонце побачило і підняло. (Роса).

Неживе, а за людиною ходить. (Тінь).

Очима бачиш, а руками не візьмеш. (Тінь).

РОСЛИННИЙ СВІТ

Дерева

Влітку виростають, а восени опадають. (Листки).

Стовбур жовтий, мов янтар, досягає стеля хмар, і колючі, й довгі, й тонкі, на гілках зелени голки. Шишок безліч, та маленькі, і не довгі, а кругленькі.. (Сосна).

Голки має коротенькі, всім знайомі ці гілки й шишки довгі, як свічки.. (Ялина).

Білокрила, наче птах, і оспівана в піснях. Дрібне листячко на ній. Що й казати — гарна всім. (Береза).

Біла кора, тоненькі віти. Що то є, відгадайте, діти? (Береза).

Гарне дерево, міцне. Листя різбляне, рясне. А на гілочках крислатих буде жолудів багато. (Дуб).

В золотий клубочок схований дубочок. (Жолудь).

На дереві народився в кожусі, кожух розірвався і я на землю впав. (Каш­тан).

і маленькі, і старенькі влітку, взимку, навесні завжди вдягнені гарненько у зелені сукні ми. (Ялина).

Влітку рясним цвітом покриваюсь я, пахощі солодкі чути вже здаля. Але поки квітну — часу не втрачай — з моїх квіток взимку можеш пити чай. (Липа).

Восени намистом рясним вона віти прикрашала. Як весна-красна настала, — намистин уже не стало. Без окраси залишилась ти, красуне, не даремно. Взимку пташок годувала намистинами ти певно. (Горобина).

Кожний мій листок різьблений осінь пензлем восени в колір жовтий і ба­гряний розмальовує мені. (Клен).

Навесні веселить, влітку холодить, восени годує, взимку гріє. (Дерево).

Хто на зиму роздягається, а на літо одягається. (Дерево).

Кущі

У зеленім кожушку, в костеній сорочці, я росту собі в лісочку, всім зірвати хочеться. (Ліщина).

У вінку зеленолистім, у червоному намисті, видивляється у воду на свою хорошу вроду. (Калина).

Трав'янисті рослини та гриби

Я найперша зацвітаю синім цвітом серед гаю. Відгадайте, що за квітка, бс мене не стане влітку? (Пролісок).

Стоять у полі сестрички, золотенькі очі, білі вії. (Королиця).

Стоїть, коливається, гарною головою величається. (Будяк).

Сонечко в траві зійшло, усміхнулось, розцвіло, потім стало біле, біле і за вітром полетіло. (Кульбаба).

Стоять красуні у воді, вінки в них білі й золоті (Латаття біле, глечики жовті).

Цвіте синьо, лист зелений, ліс він прикрашає, хоч мороз усе побив — його не займає. (Барвінок).

Не вогонь, а обпікає. (Кропива).

В теплий дощик народився, парасолькою накрився, може б з лісу пострибав, якби другу ногу мав. (Гриб).

Всі ми в шапочках-брилях заховались під кущі, бо як вийдемо на шлях, враз опинимося в борщі. (Гриби).

Культурні рослини

Маю жовтий вусок, запашний колосок, буде з мене мука й паляниця м'яка. (Пшениця).

Білі зуби маю, та усі ховаю, довгі коси маю, та не заплітаю. (Кукурудза).

Хто ховає під кущі наші супи та борщі. (Картопля).

Червоний Макар по полю скакав, а в борщ плигнув. (Перець).

Я росла в темній темниці, як зросла — взяли в світлиці. З мене шкуру всі деруть, мене варять, мене труть. Пироги з мене печуть. Відгадайте, хто ж це я? Чи ви знаєте мене? (Картопля).

Сидить дівчина в коморі, а коса її надворі. (Морква).

Сидить вона на городі вся в латках. (Капуста).

Хто голівку свою влітку накриває і по двадцять хустин на голівці має? (Капуста).

Я кругленька, червоненька, з хвостиком тоненьким. На городі мене рвуть і до столу подають. (Редиска).

Кругла, а не місяць, біла, а не борошно, з хвостиком, а не миша. (Редька).

Хто на неї подивився, той сльозами залився. (Цибуля).

Сидить Марунка в семи кожушках, хто її роздягає, той сльози проливає. (Цибуля).

Що то за голова, що лиш зуби й борода. (Часник).

Сам червоний, а чуб зелений. (Буряк).

Довгий, зелений, добрий солоний, добрий і сирий, хто він такий? (Огірок),

Без вікон, без дверей повна хата людей. (Гарбуз).

Круглий як куля, зелений як трава, червоний як кров, солодкий як мед, (Кавун).

Без рук, без ніг, а по тичині в'ється. (Горох).

Без рук, без ніг, а пнеться на батіг. (Квасоля).

За лісом-пралісом синенький вогонь горить. (Льон).

Золоте решето, а в ньому чорних хатинок повно. (Соняшник).

І солодкі, і корисні чорні грона в мене. А червоні — дуже кислі, бо іще зе­лені. (Чорна смородина).

За хатиною в садочку у зеленому віночку та в червоних намистах стоїть дівка молода. І збігаються всі діти, щоб на неї поглядіти: за намисто кожен — смик. Та й укине на язик. (Вишня).