Визначення коефіцієнту та індексу сезонності

Об’єктивною ознакою сезонності є концентрація захворюванос­ті на короткому відрізку року. При аналізі сезонності необхідно дати кількісну характеристику особливостей розподілу захворювань про­тягом року, визначити початок і тривалість сезонного підвищення захворюваності, визначити питому вагу захворювань, що зумовлені дією сезонних чинників.

Найчастіше для аналізу сезонності використовують екстенсивні показники, тобто обчисляють питому вагу захворювань кожного міся­ця у річній кількості захворювань. При цьому виходять з того, що питома вага середньомісячного рівня при рівномірному розподі­лі захворювань протягом року становить 8, 33%. Місяці, в які питома вага перевищує це число, вважаються місяця­ми сезонного підвищення.

Точніше сезонність виявляється при розра­хунках показників се­зон­них коливань (відношення середньодобово­го місячного числа за­­хворювань до середньодобового річного, роз­раховане у відсот­ках). Якщо показник місячних сезонних коливань менше 100%, то вплив сезонних чинників на захворюваність відсут­ній або мінімаль­ний. При перевищенні 100% вплив сезонних чинни­ків суттєвий, а іноді й визначальний.

Коефіцієнт сезонності – відношення числа захворювань, що ви­никли в місяці підвищення, до загальної кількості захворювань за рік у відсотках.

Кс = кількість захворювань у місяці сезонного підйому / кількість захворювань за рік х 100.

Умовно до місяців підвищення відносять ті, в які кількість захво­­рювань перевищує середньомісячне число (1456/12=121). В табл. 2.2 це число перевищують показники 6, 7, 8 і 9 місяців. Отже, коефі­цієнт сезоннос­ті (169+275+272+165) / 1456х100=60%.

Табл. 2.2. Приклад розрахунку показників сезонних коливань

Індекс сезонності – відношення кількості захворювань в місяці сезонного підвищення до кількості захворювань, що виникли в між­­сезонний період.

Іс = кількість захворювань у місяці сезонного підйому / кількість захворювань у інші місяці. Індекс сезонності = (169+275+272+165) / (27+65+55+101+96+88+64+79)=1, 5.

Цей показник відповідає на запитання: у скільки разів кількість захворювань у місяці підвищення перевищує міжсезонний рівень.

Розподіл захворюваності між місяцями (тижнями) року чи міся­цями кількох років дозволяє виявити сезонність (час ризику). Вивчен­ня сезонності захворюваності дозволяє зробити висновки щодо шляхів поширення інфекції, зміни поведінки людей протягом року, що підви­щують ризик захворюваності. Аналізують сезонну захворюваність сукупного населення, а також вікових, професійних та інших груп населення і колективів. Відзначають місяці з максимальною і мінімаль­ною кількістю захворювань, початок і закінчення сезонного підйому, питому вагу захворювань, які реєструються в період підйому. Для ви­ключення випадковості у визначенні сезонності тривалість періоду, за який вона визначається, повинна становити декілька (3-5) років.

Під час аналізу річної динаміки захворюваності визначення часу ризику і причин, які його зумовлюють, дозволяє завчасно проводи­ти відповідні заходи, щоб домогтися зменшення рівня захворюванос­ті в місяці сезонного підйому.

Аналіз захворюваності по території визначається адміністратив­ними і географічними межами. Аналізують і порівнюють захворюва­ність на лікарських дільницях, в медичних об’єднаннях, районах, міс­­тах, областях, країнах. Інфекційні хвороби дихальних шляхів швид­ше поширюються в містах, ніж в селах. У містах більша щільність на­се­лення й інтенсивніше спілкування між людьми. Зоонозні хворо­би, якими люди заражуються від тварин, переважно зустрічаються в сіль­ський місцевості та на територіях природних осередків. З метою наоч­ного зображення й аналізу нерівномірності поширення інфекцій­них хвороб по території доцільно користуватися картограмою, на яку на­несено інтенсивні показники захворюваності або випадки за­-хво­рю­­ва­нь відповідно до місць реєстрації даної хвороби. Причинами нерів­номірності територіального поширення кишкових інфекцій мо­жуть бути несприятливий санітарний стан населеного пункту, наявність або відсутність харчових закладів, водопроводу і каналіза­ції, можли­вість інфікування продуктів у процесі їх транспортування, вироб­лен­ня і зберігання. Тому необхідно виявляти території ризику, тобто території, на яких соціальні і природні чинники зумовлюють висо­кий рівень захворюваності. Нерівномірність епідемічного про­цесу по території може залежати від об’єму та якості проведення про­фі­лак­тичних та протиепідемічних заходів та повноти реєстрації інфек­ційних хвороб. Для визначення причин такої нерівномірності доціль­но проводити на різних територіях аналіз багаторічної дина­міки за­хво­рюваності. Важливі висновки практичного характеру мож­на зро­бити з аналізу відомостей про джерела збудників інфекції, шля­хи передачі та епідемічні осередки на даній території. Наприк­лад, під час вивчення осередковості, звертають увагу на кількість осе­ред­ків з по­одинокими і множинними захворюваннями, показни­ки, які характе­ризують осередковість у квартирах, дитячих дошкіль­них закладах і школах. Зіставляють показники осередковості за низку років. Визна­чають такі показники осередковості:

Показник осередковості = число захворювань / число всіх осе­редків

Показник осередковості з множинними захворюваннями = число осередків з 2 і більше випадками / загальне число осередків х 100.

Для аналізу захворюваності в різних групах населення виділяють такі характеристики, як вік, професія, стать, умови життя, щепле­ність. Аналіз захворюваності за віком, професією та серед інших груп на­селення, а також в колективах проводиться за інтенсивними по­каз­никами на 1000, 10 тис., 100 тис. осіб даного віку, професії, тощо. Крім того, визначається питома вага захворюваності даної групи чи колективу в загальній захворюваності (екстенсивний показник). Найбільш значущою ознакою населення, з якою пов’язують можли­вість захворювання, є його віковий склад. Вікові групи виділяються відповідно до програми дослідження, метою якої є виявлення причин переважної захворюваності осіб певного віку. Наприклад, можли­вий розподіл населення на такі вікові групи: 0-1, 1-2, 3-6, 4-7, 7-14, 15-19, > 19 років. Захворюваність у вікових групах свідчить про те, серед якої вікової групи найбільш ефективно діє той чи інший меха­нізм передачі збудника, наскільки ефективним є проведення імуно­про­філактики, які особливості життя та поведінки даного контин­ген­ту сприяють підвищенню захворюваності.

Групами ризику за професією при кишкових інфекціях є праців­ники підприємств із вироблення та переробки харчових продуктів, системи водопостачання, установ та закладів торгівлі, громадсько­го харчування.

У межах соціально-побутових груп населення виділяють колек­тиви ризику. Зокрема, це колективи дитячих дошкільних закладів та шкіл. В окремих колективах ризику може тривалий час спостеріга­ти­ся захворюваність на дихальні або кишкові інфекції. З метою вияв­лення причин захворюваності в різних колективах порівнюють, аналі­зують кількість осередків, які в них виникли, кіль­кість випадків у кожному осередку і, таким чином, встановлюють при­чини високої захворюваності в них. Виявлення груп і колективів ризику дозволяє встановлювати епідемічні причинно-наслідкові зв’яз­ки захворюва­ності в цих групах і колективах з чинниками ризику.

Інфекційні хвороби виявляються лікарем за місцем проживан­ня хворого чи на прийомі в поліклініці. На кожного хворого в день його виявлення поліклініка надсилає термінове повідомлення до епі­демічного відділу СЕС.

Епідеміологічне обстеження осередку проводить лікар-епідеміо­лог або його помічник. Метою епідеміологічного обсте­ження осе­редку є виявлення джерела інфекції, від якого відбулося за­раження і факторів та шляхів передачі збудника. Виділяють такі напрямки роботи в осередку:

· виявлення причин та умов виникнення осередку;

· розроблення і проведення протиепідемічних заходів для лікві­дації осередку;

· медичне спостереження за осередком;

· аналіз ефективності проведених заходів, спрямованих на лікві­дацію осередку.

Для виявлення причин та умов виникнення осередку використо­вують такі методи:

· опитування хворого (збирають епіданамнез);

· огляд осередку (санітарно-гігієнічні умови, комунальні умови, наявність паразитів, гризунів, тварин);

· проведення лабораторних досліджень (у хворого і контактних осіб);

· вивчення медичної документації про захворюваність на терито­­рії осередку за 1-4 тижні до виявлення хворого (щоб знайти джере­ло інфекції - перехворілого або носія).

Опитування проводять у формі бесіди, для чого необхідно знати особливості епідеміології даної інфекційної хвороби. Під час огляду осередку звертають увагу на ті його особливості, які мають значен­ня в епідеміології цієї хвороби: житлові умови, санітарний стан осе­редку, характер водопостачання. З метою виявлення збудника широ­ко використовують лабораторні методи (бактеріологічні, імуноло­гічні). Дані, отримані під час епідобстеження осередку, заносять до карти епідобстеження (облікова форма №35710), а результати обсте­­ження колективу оформ­ляють у вигляді акта. Усі матеріали епідоб­стеження аналізують і на їх основі формулюються висновки про при­чини виникнення осеред­ку і його орієнтовні межі. Із ураху­ванням особливостей епідосередку роз­робляється конкретний план його ліквідації за такими напрямками:

1) госпіталізація хворого або його ізоляція в домашніх умовах;

2) заходи щодо здорових осіб, які перебувають в осередку (лабо­ра­торне обстеження, профілактика, проведення спостереження діль­ничним персоналом);

3) дезінфекція, дезінсекція, дератизація.

Епідемічний осередок вважається ліквідованим, якщо протягом максимального інкубаційного періоду в осередку не виникли нові випадки захворювань і в ньому були проведені всі необхідні проти­епідемічні заходи. Розслідування спалаху чи епідемій має свої особ­ливості, оскільки в цьому разі протягом короткого періоду заражу­ється певна кількість людей. Визначають перші захворювання на початку епідемії, зростання кількості захворювань, пік епідемії та зни­ження захворюваності.

Спалах (епідемія) розслідується лікарем – епідеміологом, але у разі необхідності у ньому беруть участь також інші спеціалісти (інфек­ціоніст, бактеріолог, гігієніст).

Епідеміологічна значущість інфекції визначається ії поширеніс­тю, частотою реєстрації (вивчаються і зіставляються показники за­хворюваності, смертності, летальності), визначається тенденція епід­процесу, тривалість періоду епідемічного неблагополуччя, порівню­­ють­ся максимальні та мінімальні рівні захворюваності, вираховуєть­ся співвідношення маніфестних та безсимптомних форм.

Соціальна значущість інфекції пов’язана зі шкодою, яку вона завдає здоров’ю людей, і дезорганізуючим впливом захворюваності на різні форми життя і діяльності населення.

Економічна значущість інфекції оцінюється збитками, що завда­ні народному господарству через обмеження трудових ресурсів, від­волікання сил і засобів на боротьбу з інфекційними хворобами. Еконо­мічні втрати бувають прямі і непрямі (амбулаторне обстеження, стаціонар­не лікування, виплати за листком непрацездатності, не­до­одер­­жання суспільством продукції через захворювання, інвалід­ність, смертність).

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Яка які відмінності між інтенсивними та екстенсивними по­казниками?

2. У чому полягає різниця між аналітичними методами “випа­док-контроль” та “когортне дослідження”?

3. Які варіанти експериментальних досліджень в епідеміології ви знаєте?

4. Визначить поняття “епідеміологічна діагностика” та “ретро­спек­тив­ний епідеміологічний аналіз”.

5. До яких проявів епідемічного процесу відносяться циклічність, сезонність, епідемічна тенденція?

6. Яка кінцева мета ретроспективного епідеміологічного аналізу?

7. Як наочно можна представити багаторічну та річну динаміку захворюваності?

8. Яка мета епідеміологічного обстеження осередку?

9. На які ланки направлені протиепідемічні заходи в осередку?

10. Яка документація заповнюється в зв’язку з виявленням осе­редку інфекції?