Тема: Соціально-економічний та політичний розвиток України в ІІ пол. ХVІІ – на початку ХVІІІст.

Очікувані результати: після цього заняття ви зможете:

- зрозумієте наскільки складним було становище української держави після смерті Б.Хмельницького, а також намагання гетьмана І. Мазепи будь-якою ціною зберегти українську державність;

- характеризувати причини, наслідки для України «Руїни»;

- показувати, що політика Петра І та його наступників була спрямована на обмеження державних прав українців та русифікації її населення;

- давати характеристику історичним діячам, визначати їх роль і місце в історичному процесі;

- аналізувати історичні явища і події цього періоду.

План.

1. Гетьманщина після смерті Б. Хмельницького.

2. Україна під час Руїни.

3. Стан української державності в роки гетьманства І. Мазепи.Україна на початку Північної війни.

4. Гетьман П. Орлик та його Конституція.

Посилення національної політики Російської імперії щодо України.

1.Після смерті Б. Хмельницького становище України ускладнилося. Прагнучи заснувати спадковий гетьманат як форму правління, Б. Хмельницький хотів передати булаву своєму синові Юрію. Квітнева Корсунська рада 1657 р. проголосила шістнадцятирічного Юрія гетьманом. Вже з моменту погіршення стану здоров'я Б. Хмельницького, незважаючи на обрання нового гетьмана, вони почали приховану боротьбу за владу. Успішніше діяв І. Виговський. 27 жовтня 1657 р, Корсунська розширена старшинська рада передала йому булаву, мотивуючи це рішення неспроможністю 16-річного юнака керувати державою.

І. Виговський намагався відстояти незалежність України, але його пропольська орієнтація та дещо елітарна внутрішня політика викликали бунт козацьких мас. Збройний виступ очолив полковник Мартин Пушкар та запорозький отаман Яків Барабаш. Цей бунт був таємно підтриманий Москвою. Виговський придушив його, але Україна виявилась ослабленою як військово, так і політично. Розуміючи, що зіткнення з Москвою неминуче, гетьман розпочав переговори з польським королем про повернення України до складу Речі Посполитої. У вересні 1658 р. у Гадячі між Гетьманщиною і Польщею було підписано договір, згідно з яким Україна, як Князівство Руське, входила до складу Речі Посполитої і створювала, поряд з Польщею і Литвою, окреме державне утворення. Москва розцінила Гадяцьку угоду як початок війни і послала Україну 150-тисячну армію, яка була розбита під Конотопом об'єднаними українсько-польсько-татарськими військами. Проте політика Виговського викликала незадоволення, повстало багато козацьких полковників, зокрема Іван Богун, Іван Сірко, Іван Безпалий. Відчуваючи втрату підтримки, Виговський відмовляється в жовтні 1659 р. від гетьманства, тікає до Польщі, але пізніше на вимогу гетьмана Павла Тетері поляки заарештували його і розстріляли.

Сподіваючись, що ім'я Хмельницького допоможе припинити внутрішні конфлікти, козацька старшина обрала гетьманом 18-річного Ю. Хмельницького (1659—1663). Москва, що направила в Україну нове військо, змусила молодого гетьмана переглянути статті Переяславської угоди. Нові домовленості були значним кроком у намаганнях росіян посилити свої позиції на українських землях: збільшувалася кількість урядовців та російських гарнізонів, гетьманові заборонялося вступати у зовнішньополітичні контакти без дозволу царя, обране козацьке керівництво затверджувалося Москвою. Розчарований Ю. Хмельницький у жовтні 1660 р. виступив на боці Польщі, допоміг розбити московські війська під Чудновом й уклав з Річчю Посполитою новий договір(Сдободищенський).

2. Тим часом загострення політичної боротьби вело до розколу України за територіальною ознакою. У політичній самосвідомості українських діячів зміцнювалася небезпечна тенденція відмови від реалізації національної державної ідеї й висунення на чільне місце регіональних і навіть індивідуальних політичних інтересів. А при розв'язанні внутрішньополітичних проблем вони все більше покладатися на уряди іноземних країн (залежно від орієнтації угруповань).

Україна поділилася на два частини — Правобережну і Лівобережну, Починається період перманентної спустошливої війни — Руїни (1683—1687).

13 січня 1667 р. Москва таємно, без погодження з українцями, уклала з Польщею Андрусівський мир. Згідно з договором Росії повернуто Смоленськ і Сіверську землю. Лівобережна Україна і Київ залишалися у складі Російської держави, а Правобережжя — під владою Польщі. Офіційне право управління Запорожжям зберігалося за Росією і Польщею. Насправді Запорожжя визнавало управління лише з боку Росії.Ця угода, яка назавжди перекреслила переяславські домовленості Б. Хмельницького, глибоко обурила українське суспільство.

13 січня 1681 р. між Росією та Туреччиною і Кримським ханством було укладено Бахчисарайський мирний договір. Туреччина і Кримське ханство визнали входження Лівобережної України, Києва з навколишніми містечками до складу Російської держави, влада якої поширювалась також на Запорожжя. 6 травня 1686 р. у Москві між Польщею і Росією було укладено новий договір — «Трактат про вічний мир». Річ Посполита, за якою закріплювались Правобережжя, Галичина, Північна Київщина та Волинь, визнавала входження до складу Московської держави Лівобережжя, Києва та Запорожжя. Територія на правому березі Дніпра, Південна Київщина, Брацлавщина, зруйновані польськими і турецькими нападами, залишалися нейтральними. Туреччина утримувало Поділля, яке пізніше захопила Польща.

Щораз більший вплив Росії на Україну позначався і поступовим підпорядкуванням Москві Української православної церкви. У 1686 р. Київську православну митрополію було підпорядковано Московській патріархії. Українська православна церква втратила свою самостійність і протягом століть зазнавала русифікації.

3.На зламі ХVІІ – ХVІІ ст. московський уряд прагнув ввести над Козацькою Україною пряме управління.

Вирішальний етап у стосунках між Гетьманщиною та Москвою настав за гетьманування І. Мазепи (1687 – 1708рр.). Його правління можна умовно поділити на два періоди: перший, коли гетьман був слухняним виконавцем волі Петра І; другий, коли відкрито виступав проти антиукраїнської політики Москви.

1687р. гетьман підписав новий договір з Москвою, так звані «Коломацькі статті», за якими значно обмежувалася і навіть ліквідовувалася самостійна економічна, соціальна і зовнішня політика Гетьманщини:

ü гетьман не має права знімати з посад генеральну старшину без дозволу царя;

ü в Батурині для охорони гетьмана розташовувався полк московських стрільців;

ü на південних кордонах мали будувати фортечні укріплення;

ü заборонялося вести торгівлю з Кримом та торгувати в Московській державі;

ü абсолютно заборонялись міжнародні відносини України.

«Коломацькі статті» закріплювали автономію України в значно обмеженому вигляді.

В цих несприятливих умовах І. Мазепі вдалося вивести Україну із стану Руїни, політичного безладдя, громадянської війни.

У внутрішній політиці Мазепа орієнтувався на інтереси козацької старшини. Він провів ряд заходів по упорядкуванню податків, земельної власності козацької старшини, видав ряд універсалів з метою врегулювання системи грошової та натуральної ренти, відробітку панщини.

У зовнішній політиці гетьман відмовився від орієнтації на Польщу, негативно становився до планів союзу з Кримом та Туреччиною. Щирим прихильником Москви гетьман залишався доти, доки Петро І не почав ламати основи української автономії.

З 1700р. Росія веде війну зі Швецією за вихід до Балтійського моря. У цю війну була втягнута і Україна. Петро І вимагав від гетьмана Мазепи військової підтримки. Мазепа погодився, але водночас звернувся до Карла ХІІ з проханням надіслати шведську армію в Україну, аби уникнути можливості нападу Польщі. Довідавшись про це, Петро І дав наказ зруйнувати Батурин разом з його мешканцями, за підозрою у прихильності до справи гетьмана сотні українців були скарані на смерть, нищилися цілі міста.

У жовтні 1708р., коли шведські війська вступили на українські землі, Мазепа відкрито перейшов на сторону шведських військ і об'єднався з ними для ведення війни з Москвою. На сторону гетьмана перейшла частина запорожців на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. За цю підтримку царські війська у травні 1709р. зруйнували Чортомлинську Січ на о. Базавлук. Гетьман був проголошений зрадником і підданий церковному прокляттю (анафемі).

Новим гетьманом за наказом Петра старшина «обрала» І. Скоропадського.

Україна була поділена на дві частини: одну меншу окупувала шведська армія, другу – більшу, перебувала під владою гетьмана Скоропадського, фактично Москви.

27 червня 1709р. під Полтавою Карл ХІІ, давши генеральну битву, зазнав поразки. Карл ХІІ і Мазепа втікають в Молдавію, що входила тоді до складу Туреччини. До Бендер разом з Мазепою перейшли 500 козаків з Гетьманщини, 4 тисячі козаків з Запорозької Січі і 50 старшин. Неподалік від міста 70-річний Мазепа помер, не переживши поразки.

В 1710 р. було обрано гетьмана у вигнанні – П. Орлика. У 1711р. він уклав угоду з козацькою старшиною та козацтвом, що згодом отримало назву «Пакти з Конституції прав і вольностей Запорозького Війська». В подальшому цей документ дістав назву Конституція П. Орлика.

Основний зміст Конституції П. Орлика:

ü Вступ, у якому викладена історія українського народу.

ü 16 статей, в яких:

ü закріплювалося панівне становище православної церкви, підпорядкованої Константинопольському патріархові;

ü визначалися кордони України;

ü встановлювалися органи влади (гетьман, генеральна старшина, Генеральна Рада, суд);

ü передбачалося зменшення податків і відміна сплати податків для козаків.

Поміркуємо разом: ** Яку можна дати оцінку діяльності гетьмана І. Мазепи?

*Чому в 1708р. Мазепа перейшов на бік шведів?

*Чому плани Мазепи не здійснилися?

***Зв’яжіть Конституцію П. Орлика з сьогоденням.

До наступного заняття:

- Підготуйте повідомлення за темами: «Гетьманство К. Розумовського і його скасування царизмом», «Знищення Запорозької Січі, остаточна ліквідація автономії України».

Де про це читати:

Бойко О. Д. Історія України. – К., Академидав, 2012. – с. 163 -183.

Тема: Обмеження та ліквідація української автономії

Очікувані результати: після цього заняття ви зможете:

- характеризувати політику російського царизму по відношенню до українців та автономних прав гетьманщини;

- називати причини ліквідації рештки автономії;

- розповідати про приєднання Правобережної та Південної України до Росії.

План.

1. Політика Росії щодо України у XVIII ст.

2.Ліквідація Гетьманщини, залишків автономії.

3.Приєднання Правобережної та Південної України до Росії.

Після поразки гетьмана Мазепи Московія з новою силою почала здійснювати план дальшого підпорядкування Гетьманщини. Щоб ослабити опір українців, імперський уряд застосовував низку прийомів для поділу українських сил та панування над ними і всіляко роздмухував конфлікти між старшиною та гетьманом, між старшиною і селянством. Скарги селянства на гетьманський уряд використовувалися як привід для втручання російської адміністрації.

Обмеження автономії Гетьманщини в 1708 – 1725рр.:

• гетьманська столиця перенесена з Батурина до Глухова;

• надсилають царського намісника для догляду за діями гетьмана;

• на посади полковників і сотників призначають російських дворян;

• 1721р. – указ про заборону друкування українських книг;

• у 1722р. створюється Малоросійська Колегія, що істотно обмежувала владу гетьмана;

• у 1722р., після смерті Скоропадського, Петро І заборонив обирати нового гетьмана.

Залежно від обставин то дозволялися, то заборонялися вибори нового гетьмана. Протягом 1722—1727 pp. всі справи, пов'язані з Лівобережною Україною, вирішував новий орган — Малоросійська колегія, яка завдала значного удару по автономії України. У 1727—1734 pp. гетьманував Данило Апостол. Згодом управління Україною перейшло до рук так званого «Правління Гетьманського Уряду» (1734— 1750). На Слобожанщині також сильно обмежувалася місцева система управління. Тут була проведена реформа, внаслідок чого позиція самодержавства посилилася.

2. Започатковану Петром І політику централізації та русифікації України закріпила Катерина II. У 1764 р. було відновлено Малоросійську колегію, метою діяльності якої була поступова, але неухильна ліквідація автономії України. У 1775 р. російськими військами була зруйнована Запорозька Січ. Розсіяні запорожці подалися на Кубань та за Дунай, де створили козацтво та нову Задунайську Січ.

У 1781 р. було знищено полковий (десять полків) адміністративний устрій України, а Гетьманщину реорганізовано у три намісництва (губернії): Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське, частина українських земель відійшла до утвореної в 1763 р. Новоросійської губернії. У 1780 р. більшість Слобідської України увійшла до Харківського намісництва, яке з 1796 р. перетворено на губернію. В усіх губерніях замість українських заведено російські адміністративні, судові та податкові установи. У 1783 р. козацькі війська реорганізовано у десять кавалерійських полків російської армії. Того ж року в Україні було запроваджено кріпацтво, селян прикріплено до землі. Українська шляхта підтримала зміни, бо вони гарантували їй привілеї та права російського дворянства. Ці права були зафіксовані в «Жалованій грамоті» 1785 р. Українська Церква теж зазнала важкого удару: її землі та селяни були секуляризовані, а 1786 р. закрито багато монастирів. Одночасно завдано рішучого удару тим культурним установам, якими опікувалася церква.

Гетьманщина та козацький політичний і соціальний устрій перестали існувати. Так було ліквідовано останні залишки автономії України. Починаючи з середини XVII ст., Україна опинилася відлученою від політичного життя. Демократичні традиції згасали, а політична культура слабо проникала у свідомість неписьменних народних мас. Внаслідок реакційної політики російського самодержавства український народ втратив навіть ті елементи державності, що утвердилися в попередніх століттях.

3.Наприкінці XVIII ст. в історії України сталися події великої політичної ваги. Особливу роль в історії Росії та всіх українських земель відіграло звільнення від турецько-татарського панування південних територій, що межували з Чорним морем.

Після успішної для Росії війни з Туреччиною 1768— 1774 рр. за Кючук-Кайнарджийським мирним договором Росія приєднала до свого складу землі між ріками Дніпром та Бугом, а також отримала міста Єнікалє та Керч в Криму, що забезпечило для неї вихід до Чорного моря. Крим був проголошений незалежним від Турецької імперії і в 1783 р. приєднаний до Росії. Під час війни Росії і Туреччини у 1787—1791 pp. Росія завоювала землі між ріками Буг та Дністер, закріпивши це Ясським мирним договором 1791 р.

Після визволення і в процесі заселення та розвитку Південної України на основі існуючих поселень почали розбудовуватись нові міста: Херсон — 1778 p., Олександрівськ (Запоріжжя) — 70-ті роки XVIII ст,, Маріуполь — 1784 p., Катеринослав (нині Дніпропетровськ)— 1789 р., Миколаїв — 1789 р., Хаджибей (Одеса) — 1794 р. Водночас із забудовою нових міст виникло чимало промислових підприємств. Потреби розвитку промисловості вимагали швидкого розвідування і використання природних багатств Південної України: кам'яного вугілля, залізних руд, кольорових металів тощо.

Правобережжя і західноукраїнські землі ще залишалися під гнітом шляхетської Польщі, а становище народних мас тут постійно погіршувалось. Цей процес прискорювала анархія, яка панувала в країні, що ослабила і виснажила Польщу, тому в неї не знайшлося сил, щоб консолідуватися і зберегти державність. Агресивні сусіди — Фрідріх Вільгельм І Пруський і цариця Катерина II скористалися з нагоди і поділили ослаблену Польщу. Відбулося три поділи Польщі: 17 лютого 1772 р., на початку 1793 р., 24 жовтня 1795 р. Польща була розділена між Росією, Пруссією і Австрією.

Після третього поділу Польщі до складу Російської імперії увійшло майже 80% українських земель. Галичина, Закарпаття та Буковина були захоплені Австро-Угорщиною.

Протягом 90-х років XVIII ст. на територію Правобережжя були поширені загальноросійські адміністративні органи та установи. В краї почали діяти намісницькі, а згодом губернські управління, царські судові органи тощо. Становище народних мас майже не змінилося. Вони, як і раніше, відробляли панщину, сплачували численні державні податки. Одночасно польські магнати отримали від царської влади нові загальноімперські дворянські права, привілеї.

Незважаючи на все це, возз'єднання більшої частини українських земель у складі Російської держави мало позитивне значення для консолідації української нації, розвитку творчих сил українського народу.

Поміркуємо разом: * За яких обставин було відновлено гетьманство в 1750р.?

**Оцінить діяльність К.Розумовського.

*** Чи мала Українська козацька держава – Гетьманщина шанси на збереження своїх автономних прав у складі Російської імперії.

**У чому полягає історичне значення Української козацької держави?

До наступного заняття: - підготувати повідомлення про долю запорожців після

ліквідації Запорозької Січі;

- знайти цікаві факти, інформацію про особливості розвитку культури та освіти ХVІІІ ст.

Де про це читати:

Бойко О. Д. Історія України. – К., Академидав, 2012. – с. 183 - 188.