Аграрна реформа.

Одночасно з метою вирішення аграрного питання, послаблення конфронтації в суспільстві та недопущення нової революції було проведено аграрну реформу (указ від 9 листопада 1906 р., закони від 14 червня 1910 р. і 29 травня 1911 р.), яка передбачала:

• вихід селян із громади та закріплення землі у приватну власність;

• створення на селі відрубного й хуторського господарства;

• надання кредитної допомоги селянам через Селянський поземельний банк;

• переселення селян до малозаселених районів Сибіру, Північного Кавказу і Середньої Азії.

Столипін розпочав проведення аграрної реформи. За нею селяни отримували право виходу з общини, земля передавалася з общинної у приватну власність, селянин одержав можливість заснувати окреме індивідуальне господарство — хутір (відруб). Держава скуповувала землю в поміщиків і продавала її селянам, надаючи останнім позику на 55 років. Було створено спеціалізований Селянський банк, що надавав селянам дешеві кредити. Якщо орної землі в місцях проживання не вистачало, уряд заохочував переселення селян на Далекий Схід, у Сибір, Казахстан, Середню Азію (від 70 до 80 % тих, хто погодився виселитися за Урал становили селяни з українських губерній).

В Україні, на відміну від Росії, реформа здійснювалась швидкими темпами. Якщо в цілому по країні закріпили землю у приватну власність 22% селян, то в Україні на Правобережжі з общини вийшли 50, 7 % селян, на Лівобережжі — 13, 8 %, в Південній Україні — 42 %. Особисте приватне землеволодіння почало переважати у Чернігівській, Таврійській, Херсонській, Катеринославській, Харківській губерніях. Упродовж 1907-1911 рр. на хуторах (відрубах) було засновано 226 тис. господарств, які мали 1800 тис. десятин землі. В той же час 263 тис. господарств продали свої земельні ділянки, не маючи коштів, худоби, реманенту для їх обробітку.

Таким чином, одним з соціальних наслідків реформи стало посилення майнового розшарування селян. Разом з тим Столипін частково досяг своєї мети: на селі сформувався могутній прошарок середнього і заможного селянства, яке не лише годувало країну, але й забезпечувало головні статті її експорту. Реформа сприяла зростанню продуктивності сільського господарства. З 1910 до 1913 р. посівні площі в Україні зросли на 900 тис.десятин. У 1913 р в українських губерніях зібрано небувалий врожай зернових — 1200 млн. пудів. Частка України в зерновому експорті Російської імперії сягнула 40 %.

Столипінська аграрна реформа прискорила розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві, однак в цілому не досягла поставлених цілей, оскільки не ліквідувала поміщицького землеволодіння, малоземелля та безземелля селян.