Дипломатія США 1814-1821 років

Зміст

Список літератури 17
Вступ

США початку дев’ятнацятого століття представляло собою федерацію штатів із чіткою розмежованістю одного штату від іншого. Від цього виходило і самоідентифікація населення Америки- жителі Нью-Йорка та Масачусетса не вважали себе «американцями», а скоріш ставились один до одного в як до потенційних партнерів і однодумців та не представників однієї держави.[1] З одного боку цей поділ був природнім для молодої держави. Поглядаючи з іншого- ні, як для держави що мала претензії на відокремлення та невтручання колишньої метрополії а отже і на свою монолітність. Такі неоднозначні факти повсякчасно мали місце в моделі устрою США до британської інтервенції 1812 року а подавно- до проголошення Доктрини Монро 3 грудня 1823 року.

Оголошення в червні 1812 року війни колишній метрополії президентом Медісоном та конгресом спричинило ряд змін в міжнародному положенні США, суспільстві та в конкретно-утілітарних справах Америки. Адже після підписання Гентського миру 24 грудня 1814 року населення штатів стало розглядати себе як представників усталеної формації, визнаної в світі. «Друга війна за незалежність»- назва подій 1812-1814 років в американській історіографії вже тільки звучить гордо. Звичайно, що як новий гравець на міжнародній арені, США тепер мало претензії на інший підхід і значно більші компетенції щодо справ на американському континенті. Ця війна породила американській націоналізм в розумінні шляхетному цього слова та тенденцію до територіального впливу- початки що пізніше ляжуть в основу доктрини Монро.[2]

Росія в цей час займає передове положення в Європі. Після переможного маршу руських військ захід пізнає лідера. Та через недалекоглядність монарха Олександра І частина можливостей наданих ситуацію в Європі 1814 року втрачає позиції. Але амбіції Олександра знаходять своє втілення в створенні Священного Союзу і певних змінах в політиці тихоокеанській і американській, що знаходять відображення в указах 1820-1821 років. Афери Союзу і притязання Росії на заході Америки і підштовхують до проголошення доктрини про захист територій американських континентів від іноземного втручання.

Отже завданням при написанні даної роботи я ставлю розгляд передумов, сучасних доктрині умов і наслідків в розрізі американсько-російських відносин. Об’єктом дослідження є зовнішня політика США першої чверті 19 століття, суб’єктом-доктрина Монро та її місце у зносинах США з Росією. При написанні використовуватиму видання Оксфорда і Кембриджа з історії США, доступну англомовну та російськомовну літературу, в якості джерела- електронний варіант текста проголошеного президентом Джеймсом Монро 3 грудня 1823 року.

Дипломатія США 1814-1821 років

Для себе я зміг виділити три періоди в дипломатії США напередодні кінця 1823 року, під час яких вона переходить на якісно нові рівні. Першим має вважатися етап за грудня 1814 до 1817 року, коли Джон Квінсі Адамс є тільки послом америки в Великобританії, а США в цей час переносять взлет націоналістичних ідей. Другим періодом буде час від зайняття Джеймсом Монро президентського крісла 4 березня 1817 року до початку напруження взаємовідносин з Росією через указ 4 вересня 1821 року: в цей час Джон Квінсі Адамс стає держсекретарем США, а ідеологія Америки отримую все більш ізоляціоністські та імперіалістичні риси. Нарешті в третій має бути виділений час з вересня 1821 до проголошення доктрини 3 грудня 1823 року. В рамках цього відрізку часу відбувається Веронський конгрес Священного Союзу, косвені дії США щодо допомоги повстанцям та остаточне зважування зовнішньополітичного курсу на основі тогочасної розстановки сил в світі.

Незважаючи на перемогу в війні з Великобританією, США залишалась певним чином залежною від колишньої метрополії. Економічно і культурно Англія залишала свій відбиток. Домінуючими були ідеї англо-саксонських авторів, товари що ввозились з Британії станом на початок 20х рр. становили 95% шерстяних, 89% бавовняних виробів відносно загального імпорту.[3] Як ми побачимо далі, ці аргументи зіграють роль в обранні шляху міжнаціональних зносин США. Та окриленні перемогою, американці починають демонструвати свою згуртованість і амбіційність вже у 1815 році. Так, під час підписання договорів з Іспанією, Луізіанського договору та ін. делегація США наполягала на застосуванні принципу альтернату стосовно своїх членів. Сам Монро, в тей час ще державний секретар був зачинщиком цього. Відійшло на другорядний план і ділення населенням на представників того чи іншого штату один одного- тепер воцарив національний дух.

В повоєнний час складається також система, згідно з якою американська нація претендує на господство на всьому континенті. Адже в 1813 році ще Томас Джефферсон пише Гумбольдту в Німеччину листа, де зауважує що «Європейські країни утворюють окрему частину земної кулі, місцезнаходження робить в них наявною певну систему; в них є коло інтересів в котре ми не маємо втручатись; в цьому полягає наша задача.Амеркиа ж розпологає своєю півкулею, тому в неї є свої зацікавлення, котрі не мають бути підвладні інтересам Європи».[4]

Так як на справі дипломатією воліють економічні і політичні важелі, треба згадати прагнення в цей час Сполучених Штатів до незалежності фінансової. В період довоєнний торгівля Британських західних колоній іде на спад: з одного боку даються взнаки санкції метрополії в період до закінчення Наполіоневських війн; з іншого ж крах Першого Національного Банку в 1811 році. Стосовно першого, то ембарго Джефферсона та економічний примус Медісона терпіли поразку, податок на торгівлю із Старим Світом виріс, а товари що надходили з Британії набрали ціну. Результатом стало збагачення крупних купецьких груп, які наживались на війнах Британії і Франції попре негаразди в комерції Америки та погіршення становища фермерів з іншої сторони через не сприяння експортуванню ними товарів.[5] Стосовно другого, то через де-юре визнання в 1811 році Банка нелегітимним, ідея ця була залишена, та вже після 1814 року коли стала нагальна потреба відроджувати економіку країни колишній курс Гамільтона та знищення банку притерпіли критику.[6]

Курс на протекціонізм стосовно своїх мануфактур був взятий в 1816 році, коли тариф 1789 року накладений на товари імпортовані в США припинивший свою роботу в 1812 році був поновлений. Це був знаменитий тариф Гамільтона 1789 р., який обкладував ввозимі товари 5-10% митом та започаткував митну справу як такову на теренах Америки. В новій редакції він звався Тарифом Далласа і мав два наслідки: за одного боку збагачення північноамериканських промисловців та збіднення південних фермерів. Прийнятий такий закон був тимчасово до 1819 року, обумовлено було видання нового в 1820-му. Поправки 1820го ще більш ускладнили положення південноамериканських фермерів введенням ще більш жорсткого мита на імпорт. Та на меті стояло отримання стабільного джерела доходу, на якому наполягали республіканці і хитку позицію магнатів південних штатів мало враховували

Наявним був також факт посилення флоту. Адже через нестачу великих бойових суден Америка знаходилась в програшній позиції в распрях на атлантиці. Конгресом було вирішено зайняти лідуючі позиції в цій сфері. Це була програма Медісона, котра започатковувала масштабне суднобудування і була розрахована на період до середини століття. В плани входило створення цілої ескадри 74-гарматних судів гігантів. Цьому сприяли здобрення Клея і навіть Руфуса Кінга-булого федераліста. Перший зауважував, що «Поки дві нації як Америка і Британія існують в світі, то між ними відбудуться всі можливі распрі» та вважав необхідним забезпечення гідного захисту зі сторони Атлантики. [7]

Американський флот здійснював військові операції в Великих Озерах, на морській лінії Нової Англії та Карибському басейні на півдні під час війни 1812-1814 років. Відомо, що навіть геройські битви прогнали британців з озер Ерьї та Шамплеїн. Напередодні війни в 1794 році конгрес замовив в внутрішніх виробників 6 фрегатів, 3 із котрих були готові вже до 1800 року. Разом із започаткування митної служби виникла і справа берегової охорони. Американські суди функціонували навіть на прибережних лініях Мексики та Тихого Океану.

В цілому та тенденція, до якої схилилась в даний проміжок часу США була згубною для метрополії. Також вона сіяла суспільні чвари і закладала підвалини громадянського конфлікту. Тільки що виниклі Штати Америки потребували різкого взлету і бажано, за кошти певних груп, якими стали можновладні фермери-діксі півдня. Республіканці-демократи виколочували гроші всіма способами незважаючи на аграрну промисловість, яка могла грати самостійну і важливу роль. Безкомпромісні, вони хотіли поміркованого чи радикального в певних питаннях відокремлення від Британії та тим самим наносили удару по власних громадянах. Результат був сумнівним: в будь-якому разі торгівля з метрополією не втрачали масштаби. Приток грошей з митного збору став на дещо вищий рівень в той час як постраждала і внутрішня аграрна сфера.