Соціальні процеси на Правобережжі. Гайдамаччина

Після придушення військом Мазепи повстання С. Палія у 1704 р., уряд Речі Посполитої офіційно знищив полковий устрій Правобережжя, поділивши його на 4 воєводства. Відновила свою владу та вплив шляхта та магнати, які почали швидко туди повертатися. Щоб заманити сюди селян, які покинули ці землі у період Руїни, магнати, ліквідовували на 20-25 років панщину та звільнили селян від усяких повинностей. Це призвело до швидкого заселення цих територій. Але після закінчення строків амністій, старі порядки поступово повертаються. Знову відновлювалася панщина, яка постійно зростала. На деяких, найменш родючих землях північно-західної України вже у 20-х роках XVIII ст. панщина складала до 5 днів на тиждень. Фактично відновилося соціально-економічне гноблення селянства, яке було до повстання 1648 р.

Відповіддю на відродження важкого феодального гноблення були масові селянські повстання, відомі в історії як гайдамаччина. Її зародки можна побачити вже на початку XVIII ст., коли, відразу після закінчення амністій на панщину, деякі найбільш активні селяни, тікали у ліси та жили за рахунок грабунків шляхетських маєтків. Цих втікачів поляки й називали «гайдамаками» (з тюркської ‑ «грабіжник»). Найбільше повстання гайдамак розгорнулося у травні 1768 р. Його очолив запорозький козак Максим Залізняк. Повстанцям, яких підтримало сотні селян, вдалося захопити Фастів, Корсунь, Черкаси й знищити, у більшості випадків, місцеву шляхту, євреїв та уніатських священників, відомих своїми поборами з населення. У червні 1768 р. гайдамаки обложили Умань, у якій знайшли притулок багато шляхтичів. Гарнізон Умані на чолі з сотником Іваном Гонтою перейшов на бік повстанців. Після падіння Умані, у Польщі на Правобережжі не зберіглося ні добре озброєних фортець, ані війська. Фактично в руках повстанців опинилися Київське та Брацлавське воєводства. Польський уряд звернувся до Росії по допомогу. Не дивлячись на те, що більшість гайдамацьких повстань проходили під гаслами переходу Правобережжя до Росії, уряд Катерини ІІ, боячись що повстання може перекинутися на Лівобережжя, допоміг Польщі. Гонту й Залізняка було підступно схоплено: Гонту віддали Польщі, де його невдовзі стратили, а Залізняки відправили до Сибіру. Опинившись без ватажків, гайдамаки розбилися на окремі загони, й були поодинці розбиті.

Разом із селянами Правобережжя, до активної соціальної боротьби вступили й селяни Західної України, у першу чергу Карпат. Там їх називали опришками. Опришки грабували шляхетські маєтки. Спочатку рух опришків охопив Прикарпаття, згодом був поширений на Закарпаття та Буковину. І хоч свідоцтва про цей рух відносяться ще до середини XVI ст., найбільш масового характеру він набув з кінця XVII ‑ XVIII ст. Найвідомішим ватажком повстанців, за якого рух здобув свого апогею, був Олекса Довбуш. Повстання гайдамаків та опришків змусили феодалів дещо послабити визиск населення.