Маніфест 17 жовтня 1905 р.

Прагнучи зупинити революцію, Микола ІІ 30 (17 за ст. ст.) жовтня 1905 р. підписав маніфест, який передбачав: дарувати населенню свободу совісті, слова, зібрань та союзів; розпочати вибори до Державної думи, зробивши її всестановим органом; погоджувати з Думою всі закони для набуття ними чинності. Маніфест не дав відповіді на ключові питання: про прийняття конституції, подальшу роль царя в суспільстві та його взаємодію з Думою.

Від жовтня зросла активність політичних партій. Масово виникали громадські організації та професійні спілки. До кінця року в Україні було створено до 80 профспілок, які об’єднували робітників багатьох професій Харкова, Києва, Миколаєва, Одеси та інших міст. Вони не тільки захищали професійні інтереси робітництва, а й у багатьох випадках висували політичні вимоги.

Маніфест 17 жовтня усував обмеження, які існували щодо української мови. З’явилися українські видавництва, почали друкувати українською мовою газети і журнали, в тому числі й політичні. У 1905 р. видається перша україномовна газета на території Наддніпрянської України – «Хлібороб», наступного року – газета «Рада». Хоча влада й намагалася загальмувати цей процес, застосовуючи конфіскації та штрафи, але українська преса продовжувала існувати, пробуджуючи національну свідомість.

Активно діяли товариства «Просвіта». Головні центри товариства, які працювали в Києві, Катеринославі, Одесі, Миколаєві, Мелітополі, очолювалися відомими діячами української культури. Наприклад, у Чернігові «Просвіту» очолював Михайло Коцюбинський, у Полтаві – Панас Мирний, у Миколаєві – Микола Аркас.

Україномовні видання знаходилися під пильним оком царської цензури навіть після того, як були зняті обмеження з книг, що видавалися «інородницькими мовами». Влада шукала в українському слові заклик до бунту і повстання. М. Грушевський писав: «Здатність слова проникати в потаємні глибини народу, пробуджувати в ньому свідомість і викликати суголосні настрої безмежно лякала уряд, який не шкодував своїх засобів у боротьбі». У період реакції уряд повернувся до заборони українського слова: закривалася україномовна преса, була майже знищена мережа «Просвіт», переслідувалися її організатори.

У жовтні 1905 р. у Москві розпочався робітничий страйк, який швидко поширився країною і охопив 2 млн осіб. Почастішали селянські бунти, революційні виступи солдат та матросів. У Севастополі у відповідь на розстріл демонстрації та мітингу, в яких брали участь солдати й матроси, було створено раду матроських, робітничих і солдатських депутатів. Вона висунула вимоги економічного та політичного характеру. 12 листопада 1905 р. матроси і солдати почали повстання, яке підтримали робітники міста. У відповідь влада запровадила в Севастополі воєнний стан, але повстанців підтримав флот. Командування повсталими кораблями, серед яких були крейсер «Очаків», панцерник «Св. Пантелеймон» (перейменований «Князь Потьомкін-Тавричеський») та міноносці, узяв на себе лейтенант Петро Шмідт.

Царський уряд терміново стягнув до міста значні сили, за допомогою яких повстання придушили. П. Шмідт, у числі інших активних учасників повстання, був засуджений до страти.

У грудні 1905 р. у Москві розпочалося збройне повстання. Його підтримали робітники Катеринослава, Києва, Харкова, Одеси, Миколаєва, міст Донбасу. Царський уряд за допомогою частин регулярної армії збройні робітничі виступи придушив.

До боротьби за свої права включилися й селяни. Особливо активно проходила вона на Чернігівщині влітку 1905 р., про що свідчить доповідь керівника Міністерства внутрішніх справ П. Дурново Миколі ІІ. «Селянські заворушення в Чернігівській губернії, – писав міністр, – почалися в різних місцевостях спочатку у вигляді деяких самоуправних дій селян, які не мали особливого значення, але потім розвинулися до вкрай серйозних заворушень і бунту, для придушення яких знадобилися військові частини, не тільки розташовані в губернії, а й з інших військових округів».

У селі Великі Сорочинці Полтавської губернії в грудні 1905 р. близько 5 тис. селян не дали поліції заарештувати свого односельця Г. Безвіконного та на декілька днів захопили владу, обрали селянський комітет та встановили свої порядки. Тільки за допомогою озброєного гарматами військового загону владі вдалося придушити бунт. У сутичці з каральними загонами загинуло 63 селянина.

На Правобережжі селянськими заворушеннями було охоплено понад 60 % повітів. У ході виступів зростала національна свідомість селян. Усе частіше вони домагалися впровадження української мови в школах і судах.

У 1906–1907 рр. революційний рух в імперії пішов на спад. Влада застосовувала репресивні заходи, які передбачали введення в окремих містах, повітах і губерніях воєнного або надзвичайного стану.

Із серпня 1906 р. почали діяти військово-польові суди. До кінця року ними було засуджено до смертної кари понад 14 тис. учасників революційних виступів, 75 тис. відправлено до в’язниць.

В Австро-Угорщині під впливом російської революції у містах відбувалися маніфестації та мітинги робітників. Суттєво збільшилася кількість страйків. Робітники вимагали передачі землі селянам, підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня. Разом з економічними вимогами на мітингах лунали заклики до надання загального виборчого права під час виборів до парламенту країни. Урядовим військам вдалося придушити селянський рух. Проте австрійська влада все ж таки змушена була розширити коло громадян, які отримали право обирати депутатів до парламенту.

Революційні події 1905–1907 рр. завдали могутнього удару по російській самодержавній монархії. Виступи робітників, селян і матросів спонукали царя зробити перші кроки до запровадження парламентаризму, розширення політичних прав і свобод, утворення рад та профспілок. Революційні події пробудили національну свідомість, стали поштовхом для розв’язання українського питання. Українське слово набирало силу.