Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Діяльність української думської громади
|
|
В Україні вибори до І Думи бойкотували практично всі ліві партії за виключенням Української радикально-демократичної (УРДП), яка прагнула використати вибори для пропаганди власних цілей і поглядів.
Щоб потрапити до складу І Думи, ця малочисельна партія під час виборів співпрацювала з Всеросійською партією конституційних демократів. У І Думі сформувалася українська громада в складі 44 осіб. Активними членами громади були І. Шраг, Д. Чижевський, В. Шемет, М. Біляшівський та ін.
Хоча українська група депутатів була найчисленнішою серед представників неросійських народів, цієї кількості було недостатньо для самостійного функціонування фракції. Українські депутати змушені були увійти до складу російських фракцій від партій кадетів і трудовиків.
Депутати-українці прийняли декларацію, в якій заявили, що вважають федерацію найбільш прийнятною формою державного устрою Росії. У складі майбутньої федерації Україна мала перебувати на засадах національно-територіальної автономії. При цьому передбачалася наявність українського сейму і відповідних адміністративних та контролюючих органів, які мали поширити свій вплив на управління фінансами та земельним фондом краю.
Українські депутати-трудовики підтримували в І Думі проект націоналізації всіх земель та їх розподілу між селянами за трудовою нормою. Серйозна увага приділялася питанням освіти і духовного розвитку українців. Палкі промови українських депутатів знаходили відгук в українському селі.
Велику допомогу в організації діяльності української громади надавав М. Грушевський. За словами І. Крип’якевича, «він намагався вивести українське громадянство з дрібного гуртківства та провінціалізму і вказати йому широкі політичні завдання». Грушевський співпрацював з членами української думської громади при складанні законопроектів, надавав допомогу в заснуванні друкованого органу – «Українського вісника».
У ІІ Думі українська громада налічувала 47 осіб, які оголосили себе окремою думською фракцією. У центрі її уваги залишалося питання про автономію України. Крім того, українська фракція підготувала законопроекти про місцеве самоврядування, суди, охорону праці тощо. Гостро піднімалось і питання права на існування української мови в школі, особливо на її початковому етапі. Українська парламентська фракція налагодила видавництво друкованого органу – «Рідна справа – вісті з Думи», який виходив двічі на тиждень.
ІІІ Дума була сформована на основі нового виборчого закону, який забезпечив домінування депутатів від поміщиків і буржуазії, що представляли консервативні партії. Жодна з революційно налаштованих українських партій до ІІІ Думи не потрапила. Селянство теж не змогло самостійно обрати своїх депутатів, тому представників від України в ІІІ Думі виявилося небагато. Українське життя мало цікавило депутатів ІІІ Думи. Навіть тоді, коли розглядалося питання про право народів на національні мови в школі, воно було визнане за поляками і литовцями, а українці й білоруси такого права не отримали. Аналогічна ситуація прослідковувалася і під час існування ІV Думи.
Наслідки діяльності чотирьох Дум розвіяли парламентські ілюзії українців. Сподівання на організацію суспільного життя на засадах демократії та отримання Україною права на автономію, пов’язані з прийняттям маніфесту 17 жовтня та скликанням Державної думи, не виправдалися.