Україна в першій світовій війні

ПСВ розпочали два воєнно-політичних блоки – Антанта (1904-1907, Росія, Франція, ВБ) та Троїстий союз (1882, Німеччина, А-У, Італія). Війна велася за перерозподіл уже поділеного світу, за розширення економічних і політичних впливів, за нові ринки збуту; з обох боків мала несправедливий, грабіжницький, імперіалістичний характер.

Геополітичне положення України неминуче перетворювало її на зону інтересів ворогуючих коаліцій, місце, де мало проходити збройне протистояння. При цьому інтереси самого укр. народу лишалися на задньому плані для обох коаліцій.

І. Франко, жовтень 1889 р.: «На шахівниці політики Європи українці не є навіть нікчемною пішечкою».

Суть «укр. питання» полягала у відсутності на населених українцями територіях Європи незалежної укр. держави, тер розчленованості України, незадовільному матеріальному та національно-культурному становищі її населення.

В стратегічних планах Росії, з одного боку, і Німеччини та А-У, з іншого, завоюванню України надавалося першочергового значення.

Плани РІ.: захопити землі Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття. Це дозволяло розв’язати дві проблеми: 1) розширити кордони рос володінь, послабивши або знищивши противників на Заході; 2) ліквідувати організаційні центри укр. визвольного руху в Галичині, яку називали «укр. П’ємонтом». Грабіжницький характер своїх намірів рос пропаганда прокривала заявами про прагнення зібрати воєдино всі рос землі, до яких вона відносила й укр. етнічні землі.

Плани А-У: зміцнити свої позиції в Західній Україні і приєднати до своїх володінь інші населені українцями території, зокрема Волинь і Поділля. Це дозволило б їй посилити вплив на інші слов’янські народи, претендувати на керівну роль у слов’янському світі.

Плани Німеччини: розширити території за рахунок укр. земель Сходу і Півдня – найбільш розвинутих в економічному плані. Загарбання України серед німецьких політиків вважалося найважливішим кроком до розгрому РІ. Крім того, південний схід України розглядався як зручний плацдарм для подальшого наступу на Схід, аж до Індійського океану. У Німеччині не виключали створення на відвойованих територіях формально самостійної України.

Суперники в майбутній бійні, намагаючись підірвати єдність у таборі ворога, всіляко підтримували і фінансували сепаратистські рухи українців як в А-У, так і в РІ, вели активну ідеологічну обробку некорінного населення та недержавних націй.

Плани ворогуючих держав щодо укр. земель напередодні ПСВ

Якщо країни Антанти і Троїстого союзу у ході війни прагнули зміцнити імперську могутність, то народи залежних країн сподівалися на поліпшення внаслідок війни свого становища, на ліквідацію національного гніту чи навіть відновлення власної національної державності. Як показує історичний досвід, саме в результаті війн на політичній карті світу зникають одні держави і з’являються інші.

Війна велася на території України. До рос, австр та угор армій були мобілізовані мільйони українців (4 і 0, 3 млн відповідно), які мусили воювати по обидві сторони фронту. Для українців війна набула братовбивчого характеру.

У цій ситуації перед представниками укр. партій постало питання: яку позицію зайняти щодо війни? Але єдиної ліній у цьому питання українці виробити не змогли. Однак буле і спільне: прагнення використати війну для поліпшення національно-культурного становища України, а в майбутньому – відродження її державності.

Позиції наддніпрянських партій. Партії підросійської України мали значні розбіжності у поглядах на шляхи й способи відродження укр. державності. С.Петлюра, М. Славінський та інші закликали підтримати Росію у війні, сподіваючись після перемоги змусити рос уряд надати автономію українцям.

Марність цих сподівань показали перші дні війни. Поки Україною йшли масові мобілізації до рос армії, імперська влада закривала укр. газети і журнали, видавництва, «Просвіти». Багатьох укр. діячів, зокрема, М. Грушевського, буле заслано. Це викликало зростання антирос настроїв. Рада ТУП вирішала, що Україна має зайняти нейтральну позицію і не підтримувати жодну із сторін.

Соціалісти (А. Жук, Д. Донцов, В. Дорошенко, В. Дорошенко, М. Меленевський та ін..) створили у Львові Союз визволення України (СВУ), який проголосив своє завдання відокремлення України від Росії і створення Укр держави від протекторатом А-У і Німеччини.

Позиції західноукр партій. Серед укр. заходу також не було єдності. З перемогою Росії пов’язували своє майбутнє москвофіли, але їхній вплив Галичині був незначний.

Головні партії - Національно демократична, Радикальна і Соціал-демократична – мали проавтрійську орієнтацію. В серпні 1914 р. вони створили Головну Укр Раду у Львові. Головними вимогами національної програми Ради було утворення самостійної Укр держави на територіях, які до війни належали РІ, і національно-територіальна автономія західноукр земель, об’єднаних в окремий коронний край. ГУР створила військову організацію – легіон Український січових стрільців, яка розглядалася як зародок майбутньої національної армії. Першим командиром корпусу був М. Галушинський (директор гімназії в Рогатині). Здебільшого у стрільці вступали молоді члени воєнізованих укр. організацій «Сокол», «Січ», «Пласт» та ін.

Бажаючих записатися було 30 тис., але австрійський уряд дозволив набрати лише 5 тис. чоловік. А-У всіляко намагалася обмежити вплив укр. нац. руху.

Росія вступила у війну 19 липня (1 серпня) 1914 р. У Маніфесті головнокомандувача рос армії вторгнення військ до Галичини розцінювалося як продовження справи Івана Калити (XIV ст.) щодо об’єднання руських земель, тобто Галичину і Буковину РІ розглядала як частину Росії.

Початок війни для Росії склався вдало. Рос армія розгорнула успішний наступ у Галичині і Буковині, автр відступали. В ході грандіозної Галицької битви (23 серпня – кінець вересня) австр зазнали жорстокої поразки і втратили 400 тис чол., близько 100 тис потрапило до рос полону. Наступ тривав до весни 1915 р. На початку березня 1915 р. рос взяли фортецю Перемишль, заволоділи значною частиною Карпат і готувалися до остаточно розгрому австрійців.

Населення Західної України у більшості залишалося лояльним до А-У і не надавало масової підтримки росіянам. Однак поодинокі факти співробітництва москвофілів з рос використали як привід до масових репресій проти галичан, яких звинуватили у поразці австр військ. Тисячі були заарештовані й вивезені до Австрії, де їх кинули до концтаборів. Часто людей заарештовували і розстрілювали чи вішали без суду і слідства.

Окупаційний режим. З приходом рос становище українців в Західній Україні катастрофічно погіршилося. На захоплених територіях було утворене Галицько-Волинського генерал-губернаторство на чолі з графом О. Бобринським.

- Закривалися укр. газети, журнали, книгарні, видавництва;

- Заборонена діяльність укр. партій і громадських об’єднань;

- Закриті укр. школи;

- Почалась реорганізація шкільної освіти на рос зразок з рос мовою викладання;

- Тисячі укр. діячів були заарештовані і вислані вглиб Сибіру (митрополит Шептицький був заарештований у відправлений у монастирську в’язницю у Суздалі, де перебував до революції 1917 р.);

- Розгорнули кампанію навернення греко-католиків у православ’я.

Вся політика рос окупаційної влади була спрямована на те, щоб знищити будь-якої національні особливості укр. населення, перетворити галичан на росіян.

Таким чином, початок ПСВ обернувся для українців небаченою трагедією, яку Д.Дорошенко описав так: «Нещасливе укр. населення Галичини опинилося буквально між двома вогнями: з одного боку мордували його москалі за «мазепинство», а з другого – австрійці й мадяри за русофільство. У той же час українці мусили битися за своїх мучителів, одні в рядах рос., другі в рядах австрійської армій. Рідні брати мусили стріляти одні в других».

Рос. командування було впевнене, що в результаті Галицької битви Зах Україна назавжди стала частиною імперії. На початку квітня 1915 р. до Львова навіть приїхав Микола ІІ, який відвідав і Перемишль.

Але час для візиту вибрано було надзвичайно невдало. На фронті назрівав перелом на користь німецько-австрійських військ. Російська армія була знекровлена. За час наступу вона зазнала величезних втрат, а її резерви були вичерпані. Рос командування виявилося неготовим до тривалої війни.

19 квітня 1915 р. нім-австр війська розпочали в Галичині контрнаступ. Застосування на вузькій ділянці фронту масований артилерійський вогонь, вони прорвали фронт і змусили рос армію відступати. Солдати гинули тисячами, не маючи зброї і боєприпасів. 22 червня нім-австр. війська вступили у Львів. Контрнаступ було зупинено лише в жовтні 1915 р. на лінії Кам’янець-Подільський – Тернопіль – Кременець – Дубно. Втрати росіян склали 150 тис убитими, 700 тис. пораненими, 900 тис. полоненими.

Відступ рос армії приніс нову катастрофу. Усіх, кого вважали «неблагонадійними», виселяли з прифронтової смуги. Ті, хто перейшов у православ’я, виїжджали добровільно. Рос влада спрямовувала їх у тилові області імперії, дуже часто до Сибіру.

Водночас рос війська відступали з Холмщини, Волині, Поділля, які до початку війни перебували у складі РІ, вдаючись до тактики «спаленої землі». Вони палили села, руйнували мости, залізниці. Сотні тисяч людей змушені були покидати рідні домівки, на багато років перетворюючись на біженців. Дорогою за Урал їх косив тиф. Медичного персоналу й ліків не вистачало, бо все це було кинуто на фронт. Евакуйованих і біженців у самому лише Київському комітету допомоги, який опікувався біженцями, було зареєстровано 3, 3 млн чол..

З осені 1915 р. розпочалася евакуація підприємств і навчальних закладів Правобережної України: Київський універ перевозили до Саратова, Київ політех інститут – до Воронежа. Вивозили також держ установи, заводи, школи, музеї, бібліотеки. Планувалося навіть вивезти Києво-Печерську лавру з її святинями. Але ці заходи виявилися передчасними.

Брусиловський прорив – наступальна операція рос армій Південно-Західного фронту під командуванням А. Брусилова 22 травня (4 червня) – кінець серпня (початок вересня) 1916 р. За рішенням конференції країн Антанти в березні 1916 р. рос мали розпочати великий наступ в липні на всіх трьох фронтах одразу. Але через поразку італійських військ в районі Трентіно союзники звернулися до РІ з проханням прискорити наступ. Він був перенесений на 2 тижні раніше і доручений Південного-Західного фронту, який і здійснив його починаючи з 22 травня. Рос армія прорвала фронт і знову захопила Чернівці, Коломию, Броди і Луцьк. Загроза вторгнення нависла над Угорщиною. Найбільшого успіху досягла 8-ма армія генерала А. Каледіна.

Наступ Південно-Західного фронту не був своєчасно підтриманий іншими фронтами, тому розвинути успіх не вдалося. Німецьке командування перекинуло частину своїх військ із Західного фронту і зупинило рос наступ. Але все ж таки «Брусиловський прорив» мав велике стратегічне значення: сили автуро-угорської армії були настільки підірвані, що до кінця війни вже були не здатні вести активних дій. Фронт стабілізувався і в такому стані перебував до літа 1917 р.

Царський уряд не розраховував на тривалу війну. Урядові тилові служби виявилися не готовими забезпечити армію боєприпасами, продовольством, спорядженням, достатньою кількістю госпіталів, не зуміли організовано прийняти біженців, нагодувати, розмістити їх, надати медичну допомогу. Тому після поразок рос армії 1915 р. уряд був змушений був допустити громадські організації до справи забезпечення армії, до опіки над госпіталями, біженцями, населенням прифронтової зони.

Виник ряд впливових організацій, зокрема Воєнно-промисловий комітет, Союз міст, Союз земств та ін.., які для виконання своїх завдань отримували держ субсидії. В цих організаціях брала участь і укр. інтелігенція. Таким чином, йшлося не про допомогу царизму у веденні несправедливої війни, а про допомогу жертвам цієї війни.

Особливо посилилась активність укр. інтелігенції у 1915 р., коли після відступу рос військ в уряді послабились антиукр настрої. Влітку було дано дозвіл на утворення в Києві «Товариства допомоги населенню Півдня України, що постраждало від воєнних дій». Мета товариства – опіка над біженцями та допомога заарештованим і засланим в Росію галичанам та іншим жертвам рос окупації в Західній Україні. Тоді ж укр. діячі стали співпрацювати з Комітетом Південно-Західного фронту Всеросійського союзу міст. Через деякий час комітет, очолений відомим діячем ТУП Ф. Штейнгелем, майже повністю опинився під контролем поступовців. Члени комітету використовували надані йому держ кошти на організацію дитбудинків для дітей-сиріт. По суті ці будинки стали укр. школами.

Антиукр політика царського уряду, особливо яскраво продемонстрована під час рос окупації Галичини, сприяла наростанню антирос настроїв у Наддніпрянщині. Наприкінці вересня 1914 р. Рада ТУП зібралася на нове засідання, на якому більш рішуче було заявлено про нейтральну позицію у війні.

Незгода з офіційною оцінкою війни як «народної», «визвольної» назрівала і в кадетській партії. На з’їзді партії у лютому 1916 р. з критикою ЦК виступив, серед інших, делегат від м. Лубни Д. Дяченко.

Велике враження на громадськість Росії справив відкритий лист єпископа Никона під назвою «Орли і ворони», написаний 4 червня 1915 р., у якому автор гостро критикував «чорних круків» серед рос духовенства й адміністрації, що були ініціаторами русифікації Галичини. В 1915-1916 рр. на адресу вищих рос урядовців і депутатів Держ Думи були надіслані петиції відомих письменників і громадських діячів з вимогами надати свободу укр. слову і друку, повернути із засланнями всіх українців, засуджених за політичними справами, погодитися на надання Україні автономії.

З вимогою надати Україні нац. культ права, у т.ч. автономії, у грудні 1916 р. знову виступило ТУП, при цьому вкотре наголосивши на своєму нейтралітеті.

Помітно активізували свою діяльність і укр. молодіжні організації. У грудні 1914 р. у Харкові ЦК Укр соціалістичного колективу, який представляв молодіжні організації, видав відозву, в якій однією з вимог була перебудова Росії в демократичну республіку на засаді національно-тер автономії в етнографічних кордонах автономії.

У 1915 р. У Харкові відбувся з’їзд представників укр. молоді Лівобережної України, на якому була заснована організація «Юнацька спілка». До неї увійшли учні вишів Харкова. Спілка стояла на позиціях автономії України, хоча деякі гуртки спілки закликали до відкритої терористичної боротьби проти Росії і допомогти Німеччині та А-У. Так, полтавська організація в травні 1916 р. випустила прокламацію до селян, в якій містився заклик саботувати заходи рос уряду, спрямовані на продовження війни, добиватися перемоги Німеччини та А-У.

СВУ, утворений у серпні 1914 р., з метою сприяти поразці РІ та відродженню незалежної Укр держави, у 1915-1917 рр. активізував діяльність.