Створення Державної думи

6 серпня 1905 р. цар підписав указ про створення дорадчого органу – Державної думи. Передбачалося, що вона не матиме права законодавчої ініціативи і втручання у процес формування державного бюджету, а її рішення не впливатимуть на прийняття основних законів імперії. Цар зберігав «вищу самодержавну владу», за якої уряд підпорядковувався йому особисто. Указ засвідчив неможливість функціонування Державної думи як повноцінного парламентського органу в державі. Вибори відбулися в лютому–березні 1906 р.

Депутатів обирали 4 суспільні групи (курії): землевласники, селяни, робітники та міщани. Кожна з них обирала різну кількість депутатів. Наприклад, від селян до Думи обиралося 43 % представників, а від робітників – лише 3 %. Під час виборів враховувалися становий та майновий цензи.

Дума почала роботу в квітні 1906 р. (за ст. ст.) Оскільки ліві партії бойкотували вибори, більшість її складу (34 %) становили кадети (конституційні демократи). На противагу Державній думі було створено Державну раду – дорадчий орган при цареві. У лютому 1906 р. раду було перетворено у верхню законодавчу палату, яка мала право відхиляти думські закони. Половина членів Державної ради призначалася царем особисто, решта – обиралася із середовища поміщиків, буржуазії, духовенства та представників інтелігенції, відданих цареві. Державна рада гальмувала діяльність Думи.

У перший тиждень роботи депутати висунули до царя цілий ряд вимог, які стосувалися розробки аграрної реформи, особистої відповідальності міністрів, гарантування громадянських свобод, задоволення вимог національних меншин тощо. Особливого звучання в Думі, як і в суспільстві, набуло аграрне питання. Його вирішення вимагали депутати від селян, які об’єдналися у фракцію трудовиків (утворену з депутатів від селян).

Усі депутатські ініціативи урядом були проігноровані. Тоді депутати прийняли рішення про недовіру уряду та його відставку, сподіваючись, що їхні дії будуть підтримані революційним суспільством. У відповідь в липні 1906 р. цар розпустив І Думу, яка проіснувала лише 72 дні. Депутати прорахувалися: суспільство практично не відреагувало на указ Миколи ІІ, революція йшла на спад.

Депутати ІІ Думи, яка зібралася у лютому 1907 р., намагалися діяти більш активно. Проте під час розгляду аграрного питання і шляхів боротьби з революційним тероризмом між депутатами й урядом виникли непримиренні розбіжності. Ситуація знову зайшла в глухий кут. Микола ІІ під надуманим звинуваченням у підготовці змови проти царської сім’ї 3 червня розпустив ІІ Думу.

Одночасно було прийнято новий закон про вибори. Він істотно урізав права і свободи, задекларовані маніфестом 17 жовтня 1905 р., та повертав країну до необмеженого самодержавства. Були змінені умови виборів до Думи, внаслідок чого перевагу отримали представники поміщиків та буржуазії. Стало зрозуміло, що подальше існування Державної думи могло відбуватися лише за умови контролю за діяльністю депутатів з боку царя. Ілюзії парламентаризму зникли. Такі кроки влади сучасники назвали державним переворотом і розцінили як поразку революції.

У 1907 р. була скликана ІІІ Дума. За новим законом виборче право отримали лише 15 % населення, чим було забезпечено перевагу депутатів від правих партій на чолі з октябристами. Депутатська більшість надала повну підтримку уряду, що зняло напругу у їхніх взаєминах. Але бажання депутатів у 1909 р. взяти під свій контроль питання воєнних витрат імперії стало приводом для чергового конфлікту між Державною думою і царем.

IV Дума діяла з 1912 р. Депутати від октябристів і кадетів стали легальною опозицією до влади.