Постанови суду І інстанції та їх значення у захисті порушених, невизнаних прав або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Судова постанова – загальна назва владних суджень і волевиявлень суду, що знаходять своє вираження в процес. документах, види

судових постанов: рішення, ухвала і судовий наказ.

Зміст судового наказу помітно відрізняється від змісту судового рішення: у ньому тільки дві частини (вступна та резолютивна). Аналіз

наданих документів, встановлені на їх основі обставини і правовідносини не відображаються у судовому наказі (тобто відсутні описова та

мотивувальна частина). На відміну від рішення, в судовому наказі не вказується на розподіл судових витрат (державного мита), тому що держмито

завжди стягується з боржника. Отже, судовий наказ – це постанова суду, що завершує процесуальну діяльність в суді першої інстанції при

вирішенні справ безспірного характеру про стягнення коштів або витребування майна. У зв’язку з цим пропонується у частині 1 статті 208 ЦПК

серед видів постанов суду І інстанції передбачити і судовий наказ.

Доцільність заміни назви глави 7 розділу ІІІ ЦПК ― Судові рішення‖ на назву ― Судові постанови‖ і назви ст. 208 ЦПК ― Види судових

рішень‖ відповідно на назву ― Види судових постанов‖, бо визначення всіх актів суду поняттям ― рішення‖ призводить до термінологічної

плутанини, у зв’язку з тим, що серед їх різновидів можна виділити рішення, ухвалу і судовий наказ, кожне з яких має своє завдання, зміст, порядок

винесення і значення.

Судове рішення – процес. акт-документ, який ґрунтується на встановлених у судовому розгляді фактах і застосуванні норм права, яким

вирішуються по суті вимоги заінтересованої особи про захист прав, свобод чи інтересів у порядку позовного провадження або вимоги спрямовані

на захист охоронюваних законом інтересів у порядку окремого провадження, що набирає законної сили у встановленому законом порядку і підлягає

виконанню.

Судове рішення - основний і найважливіший акт правосуддя, який вирішує цивіл. справу по суті, містить держ.-владне, індивідуально-

конкретне розпорядження з застосуванням норм права до встановлених у судовому розгляді фактів і правовідносин, ухвалене у передбаченому

законом порядку іменем держ. й спрямоване на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фіз. осіб, прав та

інтересів юр. осіб, інтересів держ.

Ухвали суду І інстанції – це постанови суду, що вирішують окремі питання процесуального характеру, поставлені перед судом у заявах і

клопотаннях особами, які беруть участь у справі, і що виникають в процесі порушення, розвитку й припинення судочинства в справі, а також у

зв’язку з виявленням суттєвих недоліків у роботі державних та інших органів або порушенням законів окремими особами.

Ухвала суду - це оперативно-розпорядчі процес. акти, якими оформляються й закріплюються дії суду в ході судового розгляду; це акти

правосуддя, якими окремі процес. питання справи вирішуються по суті; а також це_ акти, що створюють, змінюють і припиняють процес.

правовідносини.

61. Проблемні питання видів судових постанов в цивіл. процесі

1) Судовий наказ не слід змішувати з судовим рішенням, тому що він ухвалюється судом поза межами таких процесуальних проваджень,

як позовне і окреме, які передбачають дотримання загального регламенту судового захисту. Законна сила судового наказу інша ніж у судового

рішення. Суд, який ухвалив рішення, не може сам його скасувати або змінити (ст. 218 ЦПК). Ухвалений же судовий наказ може бути скасований

тим самим суддею за заявою боржника у передбаченому законом порядку (ст. 106 ЦПК). Зміст судового наказу помітно відрізняється від змісту

судового рішення: у ньому тільки дві частини (вступна та резолютивна). Аналіз наданих документів, встановлені на їх основі обставини і

правовідносини не відображаються у судовому наказі (тобто відсутні описова та мотивувальна частина). На відміну від рішення, в судовому наказі

не вказується на розподіл судових витрат (державного мита), тому що держмито завжди стягується з боржника. Отже, судовий наказ – це постанова

суду, що завершує процесуальну діяльність в суді першої інстанції при вирішенні справ безспірного характеру про стягнення коштів або

витребування майна.

2) Визначення всіх актів суду поняттям ― рішення призводить до термінологічної плутанини, у зв’язку з тим, що серед їх різновидів

можна виділити рішення, ухвалу і судовий наказ, кожне з яких має своє завдання, зміст, порядок винесення і значення в цивільному судочинстві, і

тому не можливо різні за своєю сутністю акти суду визначати одним поняттям – судові рішення.

3) існуючі в теорії цивільного процесу поняття судового рішення є неточними, тому що вони не охоплюють усіх категорій справ і видів

провадження, які існують у ЦПП. Судове рішення – це процес. акт-документ, який ґрунтується на встановлених у судовому розгляді фактах і

застосуванні норм права, яким вирішуються по суті вимоги заінтересованої особи про захист прав, свобод чи інтересів у порядку позовного

провадження або вимоги спрямовані на захист охоронюваних законом інтересів у порядку окремого провадження, що набирає законної сили у

встановленому законом порядку і підлягає виконанню.

4) проблема сутності (юр. природи) судового рішення в процесуальній літературі пов’язана з теоріями наказу та підтвердження. Недоліки

теорії наказу полягають у тому, що тут односторонньо висвітлюється питання про джерело примусової сили наказу суду й не враховується владний характер норм права, на підставі яких ухвалюється судове рішення. Теорія ж підтвердження недооцінює значення обов’язку суду сприяти

здійсненню встановлених прав сторін, вирішальне значення надається моменту підтвердження оспорюваних правовідносин.

5) В більшості випадків поняття судової ухвали формулюється на підставі однієї ознаки, що відрізняє судову ухвалу від рішення суду, а

саме: ухвалою справа не вирішується по суті.сутність судової ухвали полягає в тому, що ухвали суду: це оперативно-розпорядчі процесуальні акти,

якими оформляються й закріплюються дії суду в ході судового розгляду цивільної справи; це акти правосуддя, якими окремі процесуальні питання

справи вирішуються по суті; а також це акти, що створюють, змінюють і припиняють процесуальні правовідносини.