Сутність і значення ухвал суду першої інстанції як актів

спрямованих на досягнення цілей цивільного судочинства.

Ухвалами вирішуються питання, пов'язані з рухом провадження у справі в суді першої інстанції, різні клопотання і заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, про зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду.

Ухвалами суду першої інстанції вирішуються питання, спрямовані на виникнення, розвиток або припинення цивільних процесуальних правовідносин, на створення належних умов для всебічного, повного і об'єктивного розгляду та вирішення справи, на реалізацію і захист процесуальних прав суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин.

Для виявлення специфіки ухвал в юридичній літературі наводиться їх класифікація за різними підставами.

Залежно від вирішення вимоги, спрямованої на розвиток провадження у справі, вони можуть бути класифіковані на такі види:

а) ухвали, спрямовані на порушення цивільного процесу в справі, а також в питаннях виправлення описки і явної арифметичної помилки, постановлення додаткового рішення, скасування обмеження дієздатності або поновлення громадянина в дієздатності;

б) ухвали, які забезпечують розвиток процесу в справі, — ними вирішуються окремі процесуальні питання, які виникають під час підготовки справи до розгляду, вирішення судом справи і виконання судового рішення — про притягнення або вступ у справу співучасників, третіх осіб, органів державного управління, про залучення додаткових доказів, призначення експертизи, відкладення розгляду в справі та ін.;

в) ухвали, які перешкоджають виникненню цивільного процесу в справі (перетинальні) і дальшому його розвитку (заключні). Перетинальні — ухвали про відмову в прийнятті заяви, зупинення провадження у справі, залишення заяви без руху; заключними ухвалами закінчується провадження у справі без винесення рішення — закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду;

г) ухвали, які сигналізують про порушення законності й істотні недоліки в роботі підприємств, установ, організацій з метою вжиття заходів до їх усунення — окремі ухвали.

Значення судового рішення:

1. Судове рішення є актом захисту індивідуальних прав і охоронюваних законом інтересів сторін, що сперечаються

2. Судове рішення є передумовою для виникнення, зміни та припинення безлічі процесуальних відносин.

3. Судове рішення виступає як юридичний факт і може стати підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків.

4. Для спірних матеріально-правових відносин судове рішення стає та актом регулятором, через які суд перетворює спірні відносини в безперечні і імовірно існуючі

5. Судове рішення має виховне значення в першу чергу для учасників процесу, а також для інших громадян.

66. Теоретичні проблеми апеляційного оскарження судових рішень.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад здійснення правосуддя визначає забезпечення, зокрема й апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК) особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не беруть участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов’язки, мають право на апеляційне оскарження судових рішень у випадках та порядку, встановлених цим Кодексом.

Для усунення суддівської помилки шляхом перегляду оскарженого судового рішення апеляційний суд наділений певними повноваженнями — сукупністю прав і обов’язків, пов’язаних із застосуванням процесуально-правових наслідків щодо такого рішення суду першої інстанції.

Повноваження апеляційного суду закріплені в ст. 307 ЦПК, а в статтях 308—311 зазначено підстави для використання певного повноваження. Межі їх здійснення визначено в ст. 303 ЦПК 2.

Усі повноваження апеляційного суду можна поділити на дві групи: ті, що пов’язані зі скасуванням рішення, і які не пов’язані зі скасуванням рішення.

Скасування рішення суду в апеляційному порядку є не санкцією щодо суду першої інстанції, а реалізацією апеляційною інстанцією своїх повноважень і виконанням нею своїх обов’язків, які належать до змісту правовідносин між судом апеляційної інстанції та особами, які беруть участь у справі. Суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, і суд, який здійснює його перевірку, діють у єдиному публічному інтересі і мають спільну мету — вирішити спір, що виник між сторонами, на підставі закону. Також скасування рішення є певним класифікаційним критерієм, оскільки вся перевірочна та контрольна діяльність суду другої інстанції спрямована на встановлення наявності чи відсутності підстав для скасування рішення суду.

До повноважень, не пов’язаних зі скасуванням рішення суду, законодавець відніс право апеляційного суду відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення без змін (п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК), а також змінити рішення (п. 3 ч. 1 ст. 307 цього Кодексу).

Залишення рішення без змін означає, що суддівської помилки виявлено не було, рішення є законним і обґрунтованим, а захист за таким рішенням отримав саме той суб’єкт, який у цьому мав потребу (позивач або відповідач).

Використання такого повноваження означає, що апеляційний суд повинен ухвалити мотивований судовий акт, в якому зазначити мотиви, чому доводи апеляційної скарги відхилені (ч. 2 ст. 315 ЦПК). Зазначена вимога до апеляційного суду закріплена не лише в нормі права, яка визначає зміст ухвали апеляційного суду (ст. 315 ЦПК), але і в загальнопроцесуальній вимозі кореспондуючої співмірності 3. Так, якщо законодавець установив таку обов’язкову вимогу до апеляційної скарги, як обґрунтування її мотивів (пункти 5, 6 ч. 3 ст. 295 ЦПК), то для суду другої інстанції це означає кореспондуючий обов’язок у разі відхилення скарги мотивувати висновок (чому доводи заявника відхиляються). Отже, виникає співмірність між вимогами до скарги і до судового акта, який приймається за наслідками розгляду скарги.

Крім того, в апеляційний суд зобов’язаний надати у своєму рішенні відповіді на всі доводи апеляційної скарги ще й тому, що інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такій його частині, як мотивація судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів та переоцінку доказів 4.

На жаль, практика касаційного перегляду свідчить, що апеляційні суди нерідко зазначений вище обов’язок не виконують, обмежуючись при відхиленні скарги загальними фразами про те, що «доводи скарги висновків суду першої інстанції не спростовують».

Із скасуванням рішення суду першої інстанції не пов’язане і таке повноваження апеляційного суду, як зміна рішення, незважаючи на те, що у ст. 309 ЦПК об’єднані підстави як для зміни рішення суду, так і для скасування рішення суду із ухваленням нового рішення. Підтвердженням цього, наприклад, є те, що у ч. 2 ст. 308 ЦПК зазначено лише про скасування рішення («не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань»).

Апеляційний суд змінює рішення суду першої інстанції тоді, коли неправильність рішення можна усунути без його скасування, не змінюючи його суті, і зміна стосується окремих частин рішення, зокрема у разі виправлення помилок суду першої інстанції щодо розміру присудженої суми, розподілу судових витрат тощо. Якщо зміни стосуються фактичної сторони справи чи правового обґрунтування рішення, то таке рішення суду першої інстанції також слід вважати зміненим. Отже, апеляційний суд не повинен оформляти цю дію постановленням ухвали із зазначенням про залишення рішення без зміни з уточненням чи доповненням рішення суду першої інстанції 5. Не можна залишити рішення суду без змін і одночасно виключити або уточнювати деякі висновки його резолютивної частини.