Тема 1. Поняття і предмет міжнародного економічного права.

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ

З КУРСУ «МІЖНАРОДНЕ ЕКОНОМІЧНЕ ПРАВО»

Тема 1. Поняття і предмет міжнародного економічного права.

1. Поняття, предмет та система міжнародного економічного права.

2. Норми міжнародного економічного права, їх класифікація, процес створення. Універсальні і локальні норми, імперативні і диспозитивні норми.

3. Джерела міжнародного економічного права: міжнародний договір, міжнародний звичай. Роль Міжнародного Суду ООН, резолюцій Генеральної Асамблеї ООН, актів міжнародних конференцій у творенні норм міжнародного права. Проблеми їх кодифікації.

4. Суб’єкти міжнародного економічного права, їх загальна характеристика.

1.Поняття, предмет та система міжнародного економічного права

Для урегулювання міжнародних економічних відносин користуються нормами міжнародного економічного права (МЕП).

Міжнародне економічне право — це система норм і принципів, які регулюють відносини між державами, між державами і міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями в процесі міжнародного економічного співробітництва, що є самостійною галуззю міжнародного публічного права.

Розглядаючи співвідношення міжнародного економічного права з міжнародним правом, слід зазначити, що перше базується на нормах і принципах останнього. Саме міжнародне право є основою міжнародного економічного права. Тому необхідно звернути увагу на те, що міжнародне публічне право є основою міжнародного права. Це пояснюється тим, що суб’єктами міжнародного публічного права є держави, їх угруповання та міжнародні організації, які виступають одночасно і відповідними суб’єктами міжнародних економічних відносин. Система міжнародних норм і принципів, які регулюють відносини між державами і міжнародними організаціями, процес організації і здійснення міжнародного економічного співробітництва, становить самостійну галузь міжнародного публічного права — міжнародного економічного права. Водночас слід мати на увазі й те, nщо міжнародне економічне право не є та й не може бути абсолютно відособленою галуззю міжнародного права. Воно перебуває у функціонально-структурних і взаємно обумовлених зв’язках з іншими галузями міжнародного права — правом зовнішніх відносин, правом міжнародних договорів, правом міжнародних організацій, міжнародним повітряним правом, міжнародним морським правом, міжнародним екологічним правом, міжнародним авторським правом, міжнародним космічним правом та ін.

Як складова міжнародного права міжнародне економічне право може і повинно розглядатися як самостійна правова система, галузь \ права. Воно має свої складові елементи — підсистеми, які слід у даному випадку називати підгалузями та правовими інститутами. Незважаючи на те, що міжнародне економічне право ще перебуває на етапі свого становлення і розвитку, сьогодні вже можна вести мову про його окремі підгалузі. Залежно від змісту відносин, які регулюються, у системі міжнародного економічного права виділяють міжнародне торговельне право, міжнародне валютне право, міжнародне інвестиційне право, міжнародне транспортне право, а також комплекси норм, які покликані регламентувати міжнародно-правові відносини промислового і сільськогосподарського співробітництва, співробітництва в галузі науково-технічного прогресу та ін.

Систему курсу міжнародного економічного права можна розділити на Загальну й Особливу частини. У Загальній частині об’єднані норми, які визначають сам предмет правового регулюванняміжнародного економічного права, його джерела і принципи, даютьуявлення про суб’єктів міжнародно-економічних відносин і, зокрема, про державу як основного суб’єкта міжнародного права. У Загальнійчастині також розглядаються правовий статус міжнароднихекономічних організацій, питання правового регулювання діяльностітранснаціональних корпорацій (ТНК), міжнародних економічнихдоговорів та забезпечення їх виконання. Щодо загальної характеристики змісту Особливої частини міжнародного економічного права, то вона зводиться до характеристики правових норм і особливостей правового регулювання міжнародної торгівлі, міжнародних валютних відносин, міжнародних перевезень та інших напрямів міжнародного співробітництва. Виходячи з цього в межах Особливої частини має вивчатися міжнародне торговельне право, міжнародне валютне право, міжнародне транспортне право, питання міжнародно-правового регулювання промислового, сільськогосподарського і науково-технічного співробітництва.

2.Норми міжнародного економічного права, їх класифікація, процес створення. Універсальні і локальні норми, імперативні і диспозитивні норми.

Норми міжнародного права – це обов'язкові правила діяльності і взаємин держав або інших суб'єктів. Для норм міжнародного права, так само як і для інших правових норм, характерне те, що це правила поведінки загального характеру, розраховані на неодноразове застосування і забезпечувані в процесі реалізації відповідними примусовими заходами. Разом з тим міжнародно-правові норми мають ряд особливостей, що дозволяють виділити їх в окрему правову систему. Це: 1) предмет регулювання - міждержавні відносини і пов'язані з ними відносини інших суб'єктів; 2) порядок створення - узгодження позицій держав і (або) інших суб'єктів; 3) форма закріплення (існування) - відповідна погоджувальної характером змісту правил поведінки (договір, звичай, акти міжнародних конференцій і міжнародних організацій); 4) забезпечення реалізації норм, як правило, самими державами-творцями індивідуально або колективно, в тому числі за допомогою створених ними міжнародних організацій і органів, при цьому особливе значення мають заходи, що сприяють добровільній реалізації норм.

Норми міжнародного права можна класифікувати за такими критеріями:

1) за сферою дії - універсальні, регіональні та партикулярні. Універсальні норми діють у глобальних масштабах і мають загальнообовязкову силу. Основною формою вираження цих норм є міжнародні звичаї. Прикладами універсальних норм є основні загальновизнані принципи міжнародного права, положення таких універсальних багатосторонніх договорів, як Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р., Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. та ін. Регіональні норми регулюють відносини в межах певного географічного регіону між державами, що розташовані в ньому. Партикулярні норми регулюють відносини держав незалежно від географічного регіону. У більшості випадків вони містяться у двосторонніх угодах;

2) за юридичною силою - імперативні та диспозитивні. Імперативні норми регулюють найважливіші міжнародні відносини, що стосуються всезагальних інтересів. Вони багато в чому визначають характер усього міжнародного права. Порушення імперативної норми заподіює шкоду усьому світовому співтовариству. Характерна особливість імперативних норм полягає також у тому, що вони є певними критеріями юридичної чинності інших норм міжнародного права. Прикладами таких норм є принципи сучасного міжнародного права: суверенна рівність держав, сумлінне виконання взятих на себе зобов’язань, вирішення міжнародних спорів мирними засобами та ін. Диспозитивні норми закріплюють право сторін відступити від їхнього змісту й обрати інший варіант поведінки, який самою нормою прямо не передбачений. У разі якщо сторони не обрали цей інший варіант поведінки, вони зобов’язані суворо дотримуватися приписів диспозитивної норми. За її порушення сторони несуть міжнародно-правову відповідальність;

3) за функціями в системі міжнародного права - матеріальні та процесуальні. Матеріальні норми визначають конкретні права й обов’язки сторін щодо певного обєкта міжнародно-правового регулювання. Процесуальні норми встановлюють порядок створення та реалізації матеріальних норм (правила процедури міжнародних конференцій та організацій, процедури вирішення міжнародних спорів та ін.);

4) за способом створення та формою вираження - норми звичаєві, договірні та ті, що містяться в рішеннях міжнародних організацій, що мають нормативні властивості;

5) за способом регулювання - зобов’язальні, уповноважувальні, заборонні та відсильні. Зобов’язальні норми закріплюють обов’язки учасників конкретних міжнародних правовідносин. Уповноважувальні норми встановлюють певні права взаємодіючих учасників міжнародних відносин. Заборонні норми містять заборони на здійснення певних дій або на утримання від них. Відсильні норми зобов’язують керуватися правилами, що містяться в інших нормативних актах. Відсильна норма може відсилати і до неправових актів (наприклад, до рекомендаційної резолюції міжнародної організації). У цьому разі відповідне положення неправового акта для регулювання цього правовідношення наділяється юридичною силою;

6) за часом дії - строкові та безстрокові. Існування строкових норм визначається або чіткими часовими межами, або залежністю від настання чи ненастання будь-яких юридичних фактів. Безстрокові норми характерні для мирних договорів про дружбу та співробітництво, статутів міжнародних міжурядових організацій. Усі імперативні норми також є безстроковим.

Норми міжнародного права не завжди знаходяться на одному рівні з точки зору їх юридичної сили. Цей рівень не залежить від форми закріплення правил поведінки. І договірні норми, незалежно від найменування договорів, і звичайні, і норми, що містяться в актах міжнародних організацій і актах міжнародних конференцій, - всі вони володіють однаковою юридичною силою, якщо лежить в їх основі угода держав (або інших суб'єктів), яка виражає рівнозначні інтереси і потреби.

Коли угода базується на спільних інтересах і потребах всіх або переважної більшості держав або коли це стосується особливо важливого предмета регулювання, держави в результаті взаємної домовленості надають відповідним нормам особливе юридичне значення.

Локальні норми, в принципі, повинні відповідати універсальним. Однак це не означає, що локальна норма повинна бути точною копією універсальною. У такому випадку в локальних нормах не було б сенсу, так як вони не дозволяли б врахувати умови конкретних держав (регіональну та іншу специфіку). Питання про межі відступу повинні вирішуватися залежно від змісту норм. Правило про перевагу спеціального закону перед загальним застосувати і до міжнародно-правовим нормам. Разом з тим спеціалізація не повинна зачіпати права та інтереси інших держав - учасниць універсального договору, суперечити його мети, тобто приводити до несумісності локального та універсального договорів.

3. Джерела міжнародного економічного права

Джерелом МЕП буде та форма, в якій відтворено правила належної поведінки суб'єктів і інших учасників міжнародних економічних відносин у процесі здійснення цих відносин і яка надає зазначеним правилам якості норми права.

До кола загальних джерел МЕП прийнято відносити:

- загальні принципи права;

- міжнародний звичай;

- міжнародні договори та

- рішення міжурядових міжнародних організацій або кон­ференцій.

Відповідно до ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН за­гальні принципи права, визнані цивілізованими націями, є дже­релом міжнародного права. Не торкаючись делікатного питан­ня про те, чи всі нації на сьогодні є «цивілізованими», зосереди­мо увагу на першому з використаних у наведеному статутному положенні термінів - «загальні принципи права».

Загальні принципи права:

- незастосування сили або погрози силою;

- суверенної рівності держав;

- рівноправності і самовизначення народів;

- невтручання у внутрішню компетенцію будь-якої держави;

- співробітництва держав;

- сумлінного виконання зобов'язань, узятих відповідно до Статуту ООН;

- мирного вирішення міжнародних спорів;

- непорушності кордонів;

- поваги прав людини й основних свобод, включаючи сво­боду думки, совісті, релігії і переконань;

- територіальної цілісності держав.

Безумовно, не всі ці загальновизнані принципи відіграють однакову роль у спеціальних сферах регулювання, бо на їх застосування впливають особливості об'єкта правового регулювання.

Стаття 38 Статуту Міжнародного Суду ООН серед дже­рел міжнародного права визначає міжнародний звичай «як до­каз загальної практики, прийнятої як правова норма». Колись звичаї відігравали першорядну роль у регулюванні міжнародних відносин. Сьогодні вони, можливо, посідають більш скромне міс­це серед джерел права, але й у сучасному міжнародному суспіль­стві вони не витіснені договорами.

Міжнародний звичай, аби бути джерелом міжнародного пра­ва, повинен мати характер прецеденту та водночас містити дум­ку, за якою ці прецеденти становлять юридичну норму (opinio juris sive necessatis). Інакше кажучи, прецеденти, тобто повто­рення дій чи бездіяльності суб'єктами міжнародного права, є об'єктивним критерієм міжнародного звичаю. Проте, саме по собі повторення є лише міжнародним узвичаєнням. Перетво­рює такі узвичаєння на звичай інший, психологічний елемент - визнання державами звичайного правила поведінки правовою нормою, тобто визнання тієї чи іншої поведінки обов'язко­вою, такою, що унеможливлює незастосування сталих форм відносин. Доказ цього психологічного елемен­ту дуже важко надати. Загалом прийнято, що його існування припускається, а саме через це нереально довести його неіснування.

За сучасними уявленнями для створення звичаєвої норми вже не потрібна тривала практика і велика кількість прецеден­тів. Однак, відповідна практика псе ж має бути. За її відсутності (концепція так званих «миттєвих звичаїв» - вираз, який не здається бездоганним з лінгвістичної точки зору) ми, як зазна­чається, будемо мати справу не зі звичаєм, а з якимось іншим (новим) джерелом міжнародного права.

Норма, що міститься у міжнародному договорі (так звана конвенційна норма), відрізняється від звичаєвої тим, що конвен­ційна норма завжди має письмову форму. Така форма, як зазна­чається, має цілий ряд цінних переваг:

- точність і конкретність правового регулювання відповід­них відносин;

- стабільність змісту;

- економічність з точки зору витрат часу, необхідного для її створення;

- рівноправність участі всіх зацікавлених сторін у створен­ні норми;

- передбачуваність нормотворчості.

Проте не слід перебільшувати переваги конвенційних норм. Справа в тому, що підготовка та переговори при укладенні бага­тостороннього договору інколи тривають багато років або на­віть декілька десятиріч, а текстам договорів, які є результатом компромісів, часом бракує точності та ясності. До того ж, для перегляду такої норми необхідне дотримання складної процеду­ри, а це заважає адаптації її змісту до умов життя, що постійно змінюються.

Але почесне місце договорів у МЕП усе ж зберігається, не­зважаючи на всю жорсткість цих інструментів. Пояснюється це тим, що державам вдається внести до них потрібну гнучкість на стадії застосування. Надаючи перевагу короткостроковим договорам, збільшуючи кількість захисних умов, передбачаю­чи у випадках необхідності можливість тимчасового застосу­вання для прискорення набуття ними чинності, держави дося­гають поєднання правової забезпеченості з економічною ефек­тивністю.

Щодо такого загального джерела, як рішення міжурядо­вих міжнародних організацій або конференцій, то його значення в МЕП, порівняно із загальним міжнародним правом, зростає. Справа в тому, що в МЕП існують не тільки звичайні конвен­ційні норми, вироблені міжнародними організаціями, а й велика кількість так званих рекомендаційних норм, створених під егі­дою цих організацій.