Основні поняття і методи тектології

/. Організованість і дезорганізованість

Спроби визначити, що таке організація, привели до ідеї доціль­ності, яка містить у собі ідею мети. Організм, організація мають свою " мету" і " згідно" їй влаштовані. Мета припускає когось, хто її ста­вить і реалізує, істоту свідомо активну, улаштовувача, організатора, проте співвідношення, які виражаються словом " доцільність", мо­жуть виникати та розвиватися за відсутності всякого " суб'єкта", що свідомо ставить цілі, - в природі існує об'єктивна доцільність. Вона -результат боротьби організаційних форм, в якій форми " недоцільні" або " менш доцільні" руйнуються і зникають, " доцільніші" зберіга­ються. Це процес природного підбору.

Біологи вже давно характеризували організм, як " ціле, яке біль­ше суми своїх частин". Справа йде про його життєздатність, про його силу в боротьбі з навколишнім середовищем. Прикладом, також мо­же служити й елементарна співпраця людей. Вже з'єднання однако­вих робочих сил на якій-небудь механічній роботі може вести до зростання практичних результатів у більшій пропорції, чим кількість цих робочих сил. Якщо справа йде про розчищення поля від каменів, і якщо одна людина розчищає в день 1 ділянку, то два разом викона­ють за день не подвійну роботу, а більше, 2 7₄-2 7₂ ділянок. Але не виключена і та можливість, що двоє працівників спільно виконують менш, ніж подвійну роботу. Обидва випадки цілком залежать від способу поєднання даних сил.'У першому випадку ціле практично більше простої суми своїх частин, в другому - практично її менше. Перше позначається, як організованість, друге - як дезорганізованість.

З'єднання активностей може зменшити їх практичну суму: це відбувається тоді, коли вони одна одній протидіють, паралізують, знищують, — взаємно " дезорганізуються".

Для того, щоб побачити, чому з'єднання активностей збільшує їх практичну суму, треба представити організовувані активності ра­зом з тими опорами, які вони долають.

Два працівники спільно виконують розчищення поля в 2 /₂ рази швидше, ніж один. Це пояснюється тим, що якщо вага каменя для одного працівника близька до межі його фізичних можливостей, він вимушений застосовувати до нього найбільшу напругу, різко висна­жує свої сили, і витрачає значно більше часу, тоді як для двох ця вага багато нижча граничної, — вони прибирають камінь з середньою на­пругою і швидко.

Що стосується " психічного" впливу співпраці, то воно відно­ситься до внутрішніх опорів організму. При праці поодинці праців­ник всі дії робить і виконує за рахунок власної ініціативи і власних стимулів; для кожного нового акту йому доводиться цілком само­стійно настроювати відповідним чином свій нервово-мускульний апарат. У спільній роботі значна частка цього процесу пристосу­вання йде за рахунок наслідування, при якому внутрішні опори ор­ганізму значно менші.

Проте є і опори. Організовані активності складаються з втрата­ми, так що взята " абстрактно", їх практична сума менша, ніж була б при точному чисельному їх складанні. Якщо кожен працівник може підняти камінь у 80 кілограмів, то разом, із-за втрат вони піднімають камінь у 140 кілограмів. Це пояснюється внутрішніми опорами орга­нізму, які пов'язані зі змінами у напрямі зусиль. Якщо для кожного працівника при самостійному переході від однієї дії до іншої такий опір рівний а, то для двох разом він не 2а, тому що існує наслідуван­ня, і для одного з двох, для того, який наслідує приклад іншого, ця величина значно зменшується.

Отже, організоване ціле практично більше простої суми своїх ча­стин, але не тому, щоб у нім створювалися з нічого нові активності, а тому, що його активності з'єднуються з меншою втратою, чим опори, що протистоять ним.

Там, де стикаються активності й опори, практична сума, що вті­лена в реальних результатах, залежить від способу поєднання тих і інших; і для цілого ця сума збільшується на тій стороні, на якій з'єд­нання злагодженіше, має менше " суперечностей". Це і означає вищу організованість.

Організовувані активності та подоланні ними опори співвідносні поняття, вони виражають одне і те ж по суті і замінюються одне іншим.

З погляду мисливця, його зусилля представляють активності, а зусилля всіх тварин, на яких він полює, - опори; але якщо в центрі опису поставити тварину, що бореться за своє життя, то її зусилля утілюють активності її організму.

У цьому сенсі знову-таки немає принципових відмінностей у природі, між живим і неживим, свідомим і стихійним, ін.

Отже, елементи всякої організації, будь-якого комплексу, що вивча­ється з організаційної точки зору, зводяться до активностей-опорів.

Саме поняття " елемент" для організаційної науки цілком віднос­не й умовне: це - просто та частина, на яку, згідно завданню дослі­дження, знадобилося розкласти об'єкт; вони можуть бути як завгод­но великі або малі, можуть ділитися далі або не ділитися, - ніяких рамок аналізу тут поставити не можна.

Всяке розкладання на елементи, яке реально виконується або тільки мислиться, є дезорганізацією. Воно для того і робиться, щоб зменшити опір речей нашим зусиллям, за допомогою яких ми потім організовуємо елементи в нові, бажані для нас, поєднання. Дезорга­нізоване ціле практично менше суми своїх частин, — це визначення само собою витікає з попереднього.

Повної, ідеальної організованості в природі не буває: до неї зав­жди домішена, в тій чи іншій мірі, дезорганізація. Так, навіть якнай­краще організована співпраця не може бути вільна від будь-яких, хоч би мінімальних, внутрішніх перешкод і неузгодженостей.

Демонстративну та науково-цікаву ілюстрацію цих співвідношень представляє інтерференція хвиль. Накладаючись одна на одну, вони можуть підсилювати або ослабляти одна одну. Хай дві рівні хвилі йдуть таким чином, щоб горб однієї в точності співпадав з горбом ін­шої, і, отже, впадина з впадиною теж. Тоді загальна сила сприймано­го світла від них, опиниться не подвійна, а четверна: 1 + 1 дорівнює 4. Якщо ж, підйом однієї цілком зливається з впадиною іншої, і на­впаки, то світло і світло разом дає темноту: 1 + 1 дорівнює нулю. Між цими двома межами організованості та дезорганізації лежать всі проміжні і в числі їх та ідеально-середня, при якій сила світла точно відповідає арифметиці: 1 + 1=2. Це саме той випадок, коли горб од-

нієї хвилі наполовину співпадає з горбом, наполовину - з впадиною іншої. Тут співвідношення організованості та дезорганізації взаємно врівноважуються, і виходить нейтральне поєднання.

Як з цього видно, тільки при рівновазі протилежних тектологі-чних тенденцій священна формула здорового глузду - " двічі два чотири" здійснюється в дійсності. Це не заважає їй бути приблизно вірною в масі випадків, тому що організуючі та дезорганізуючі про­цеси постійно сплітаються в нашому досвіді, - але саме приблизно. Вона цілком точна лише в граничній, в ідеальній комбінації.

Можна сказати, що дві людини та дві інші людини завжди скла­дають рівно чотири людини, не більше і не менше. Але тоді корінна неточність і умовність полягає в тому, що реально різні та нерівні комплекси - окремі люди - беруться, як ідеально-рівні математичні одиниці, тобто у самому позначенні заздалегідь відкинуті всі нерів­ності та відмінності. Довільність цього прийому стане відразу ясна, якщо ми запитаємо, чи складають дві жінки і два одноклітинні люд­ські ембріони, що почали розвиватися усередині їх організмів, дійсно чотири людини.

Для армії підбираються людські одиниці порівняно однорідні за силою і витривалістю, проте їх число є недостатніми даними для війсь­кових розрахунків. Досвід французьких колоніальних воєн у Північ­ній Африці показав, що при рівному озброєнні середній арабський солдат у зіткненні один на один не гірше середнього французького; але загін в 200 французьких солдатів вже фактично сильніше за араб­ську дружину в 300-400 чоловік; а військо з 10 тисяч французів роз­бивало армію тубільців в 30-40 тисяч чоловік. Європейська тактика дає більш довершене підсумовування людських бойових сил, і мате­матичний рахунок спростовується на ділі. Але як перше наближення для практичного розрахунку, він, звичайно, залишається корисним і необхідним.

Отже, для тектології перші, основні поняття, це - поняття про елементи і про їх поєднання. Елементами є активності-опори всіх можливих видів. Поєднання зводяться до трьох типів: комплекси ор­ганізовані, дезорганізовані та нейтральні. Вони розрізняються за ве­личиною практичної суми їх елементів.

2. Шляхи та способи дослідження

Організаційна наука характеризується перш за все і більше всьо­го своєю точкою зору. Звідси витікають всі особливості її завдань, методів і результатів.

Тут слід встановити два істотні моменти:

1) всяке наукове питання можна ставити і вирішувати з органі­
заційної точки зору, чого спеціальні науки або не роблять,
або роблять несистематично, лише як виняток;

2) організаційна точка зору вимушує ставити і нові наукові пи­
тання, яких не здатні намітити і визначити, а тим більше ви­
рішити, спеціальні науки.

Організаційна точка зору, вживана свідомо і цілісно, приводить, з одного боку, до зміненої постановки питань окремих наук, з іншого боку, до нових наукових питань, що виходять за межі цих наук. Яки­ми ж методами повинне виконуватися дослідження тих і інших? Ме­тодами загальнонауковими, які вироблені, головним чином, у приро­дознавстві. Вони, в істотному, однакові для всіх наук, і варіюються лише в частковостях застосування; чим далі розвиваються науки, тим більше їх методи наближаються до методів природознавства. Тому, організаційна наука повинна виходити з цих загальних методів, пра­гнучи до можливо чіткого та точного їх застосування, змінюючи при­йоми і способи цього застосування у міру потреби, що з'ясовується на ділі.

Індукція, ведуча від приватних фактів до узагальнень все більш і більш широких аж до універсальних, представляє три ос­новні форми: узагальнююче-описову, статистичну й абстрактно-аналітичну. Всі вони можуть бути застосовані і до явищ організа­ції - дезорганізації.

Що стосується узагальнювальних описів, то можна заздалегідь відмітити, що вони в організаційній науці повинні відрізнятися своїм тяжінням до " абстрагованості" в набагато більшій мірі, чим узагаль­нення спеціальних наук.

Перед тектологією, як перед математикою, всі елементи та явища рівні. Ті узагальнення досвіду, з яких виходить математика, універ­сальні, але і максимально-відвернені. Тектологія організованих і дез-

організованих комплексів повинна виробляти більше узагальнень, чим " тектологія нейтральних поєднань", тобто математика, - але та­кого ж типу.

Статистичний метод включає кількісний облік фактів і підраху­нок їх повторюваності. Кількісний облік мається на увазі в самому визначенні " організованості" і " дезорганізації" ". Тільки тоді, коли він проведений, можна сказати, чи дійсно ціле практично більше або ме­нше простої суми його частин, і наскільки. Підрахунок же того, на­скільки часто повторюються ті або інші поєднання, повинен викори­стовуватися на нижчих стадіях дослідження, поки воно ще не вийшло з меж групи окремих, конкретних фактів.

Вищі ступені дослідження досягаються методом абстрактно-аналітичним. Він встановлює основні закони явищ, що виражають їх постійні тенденції. Засобом для цього служить " абстрагування", тоб­то відвернення, видалення ускладнюючих моментів; воно виявляє в чистому вигляді основу даних явищ, саме ту постійну тенденцію, яка прихована під їх видимою складністю. Абстрагування виконується іноді реально, як це буває в точних " експериментах" природних наук; іноді ж тільки ідеально - у думках, чим у більшості випадків приму­шені обмежуватися науки соціальні.

У якій формі повинна застосовувати абстрактний метод органі­заційна наука? Реальне абстрагування необхідно доповнювати уяв­ним. Частіше тектологія примушена обмежуватися одним уявним абстрагуванням. Такі індуктивні шляхи, на яких організаційна наука повинна виробляти свої узагальнення і закони. Далі починається роль дедукції, яка прикладає і комбінує ці здобуті результати для отримання нових теоретичних, а також і практичних висновків.

У математиці - тектології нейтральних поєднань - роль дедукції дуже значна, й абсолютно затулила для більшості мислителів дослід­ницьку, тобто індуктивну основу цієї науки. У тектології організо­ваних і дезорганізованих комплексів така основа повинна бути наба­гато ширше: " нейтральне" з'єднання, тобто рівновага організуючих і дезорганізуючих моментів, лише окремий випадок, і притому над­звичайно спрощений випадок, який надзвичайно полегшує дедукцію. У загальній тектології, співвідношення індукції з дедукцією не може бути таким нерівномірним. Як наука універсальна, вона повинна об'єднувати в собі загальнонаукові методи.