Поняття інновації

У світовій економічній літературі " інновація" інтерпретується як перетворення потенційного науково-технічного прогресу на реаль­ний, такий, що втілюється в нових продуктах і технологіях.

Сучасна методологія системного опису інновацій в умовах рин­кової економіки базується на міжнародних стандартах. Для коорди­нації робіт зі збирання, обробки й аналізу інформації про науку й інновації у рамках Організації економічного співробітництва і роз­витку (ОЕСР) була створена група експертів з показників науки і техніки, яка розробила " Керівництво Фраскаті" (1963 р.) - " Запропо­нована стандартна практика для обстеження досліджень і експериме­нтальних розробок". Остання редакція " Керівництва Фраскаті" ухва­лена в 1993 р., у ній визначені основні поняття, що стосуються наукових досліджень і розробок, їх склад і межі:

1. Нововведення - процес, який охоплює багато стадій і зв'язків,
починаючи з відкриттів і закінчуючи появою на ринку нових товарів.

2. Нововведення - це ідея, практика чи продукт, що сприймають­
ся індивідом як нові.

3. Нововведення - це безперервне розширення організованого
людського знання та застосування його під час розроблення нових
підходів до задоволення людських потреб.

4. Нововведення - процес, що веде до ефективнішого виробни­
цтва і закінчується новими та суттєво модифікованими товарами чи
послугами.

5. Нововведення - це перетворення ідей на конкретні предмети.

6. Нововведення - генерування, прийняття та впровадження но­
вих ідей, процесів, продуктів, послуг.

7. Нововведення — процес створення та впровадження новинок.

8. Нововведення — впровадження будь-чого нового відносно ор­
ганізації або її безпосереднього оточення.

9. Інновація - це такий техніко-економічний процес у суспільстві,
під час якого практичне використання ідей і винаходів веде до ство­
рення найкращих за своїми властивостями виробів і технологій, по­
ява яких на ринку може дати додатковий дохід.

10. Інновація - комплексний процес, який передбачає створення,
розроблення, доведення до комерційного використання і поширення
нового технічного або якогось іншого рішення (" новації"), що задо­
вольняє певну потребу.

11. Інновація (нововведення) означає результат практичного
освоєння новації.

12. Новація - нове явище (відкриття), новий метод (принцип),
винахід.

13. Нововведення - це кінцевий результат інноваційної діяльнос­
ті, в процесі якої купуються і використовуються новації.

Терміном " інновація" позначаються всі нововведення у виробни­чій, комерційній, фінансовій, маркетинговій, управлінській та інших сферах, будь-які зміни й удосконалення, що забезпечують суспіль­ний прогрес, економію витрат, підвищення рівня ефективності, рен­табельності виробництва.

Винахід - це нове технічне вирішення конкретної задачі, яке дає позитивний ефект, покращує якість продукції чи змінює умови праці. Винахід визначається новими технологічними можливостями, вирі­шенням конкретних виробничих проблем. Винахід - це нові прилади, механізми, інструменти, машини, обладнання, методи, процеси, ма­теріали, сплави і т. ін.

Право на винахід охороняється державою і засвідчується патентом.

Патент на винахід - це юридично-технічний документ, який за­свідчує: право власності на винахід, пріоритет винаходу; авторство творця винаходу; виключне право власника патенту на використання об'єкта, що охороняється.

Патент України на винахід діє тільки на території України.

Строк дії патенту на винахід становить 20 років від дати подання заявки до Державного патентного відомства України за умови сплати збору за підтримання його чинності.

Правова охорона надається винаходу, який не суперечить суспіль­ним інтересам, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоспроможності.

Об'єктом винаходу може бути:

- будь-яке рішення задачі, що заявляється як винахід, повинно бути одним з таких об'єктів:

• продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура
клітин рослини, тварини);

• спосіб.

Винахідником визнається фізична особа, творчою працею якої створено винахід. Якщо у створенні винаходу брали участь декілька фізичних осіб, то всі вони визначаються винахідниками, а порядок користування правами, що їм належать, визначається угодою між ними.

Право авторства є особливим немайновим правом і належить винахіднику. Воно є невідчужуваним, не передається іншим особам та охороняється безстроково, не переходить до правонаступника, на відміну від майнових прав, засвідчених патентом. Юридична особа не визнається як автор.

Промисловий зразок є рішенням естетичної та декоративної сторони виробу, результатом творчої діяльності людини в галузі ху­дожнього конструювання. Декоративна сторона може бути виражена в формі, структурі, кольорі виробу. Вона повинна впливати на зорове сприймання. Обов'язковою умовою є відтворюваність виробу про­мисловими засобами.

Орнаментальний аспект такого виробу може складатися з примір-них елементів (форма виробу) а'бо двомірних (контур, малюнок, ко­лір), але він не повинен диктуватися виключно призначенням виробу.

Для того, щоб промисловий зразок підпадав під охорону, він по­винен бути новим (в Україні обов'язковою умовою є також промис-

лова застосовність зразка. Внутрішні пристрої та конструкції не підля­гають охороні.

Під промисловим зразком розуміють як сам виріб, так і будь-яку його частину, якщо такі виготовляються і продаються окремо.

Правову охорону не можуть отримати об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), об'єкти нестійкої форми. Передбачений виняток з охорони об'єктів, що мають в основному літературний або художній характер.

Під товарною маркою розуміють зареєстроване в установленому порядку позначення, розміщене на товарі або його упаковці. Воно є ознакою авторства даного виробника, відмінною від його конкурентів.

Подання товару у вигляді марочного помітно підвищує його цін­нісну значущість, посилює увагу покупця. Товарний знак є одним із видів промислової власності, затверджених Паризькою конвенцією 1883 р. Створюючи товар ринкової новизни, фірма-виробник може розраховувати на суспільне визнання, широке розповсюдження, більш високі ціни, а отже, на відчутніші вигоди на ринку тільки в тому випадку, якщо вдало вибрана товарна марка.

Відкриття - це встановлення невідомих раніше об'єктивних за­кономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, що спри­яють накопиченню теоретичних знань.

Інтелектуальна власність - це право автора на винахід, наукову ідею, розробку, новий виріб чи нову технологію. Інтелектуальна вла­сність охороняється державою. Механізм захисту передбачає систе­му економічних, соціальних і правових методів та засобів підтримки інновацій. У сучасному світі використовуються три основні типи за­хисту інтелектуальної власності: патенти, авторське право, товарний знак.

Автором винаходу (корисної моделі, промислового зразка і т.д.) визнається фізична особа, творчою працею якої він створений. Якщо винахід (корисна модель і т.д.), створена спільною творчою працею декількох фізичних осіб, всі вони визнаються співавторами.

Винахідники, які створили винахід (корисну модель) спільною працею, мають рівні права на одержання патенту, якщо інше не пе­редбачено угодою між ними.

Авторство є невідчужуваним особистим і охороняється безстро­ково.

Згідно з чинним Законом, право одержання патенту можуть мати винахідник, роботодавець, правонаступник або перший заявник.

Також власником патенту на винахід може бути Фонд винаходів України (відносно винаходів), якщо автор (співавтори) передає винят­кове право на використання винаходу державі.

Держава повинна стимулювати винахідницьку діяльність, надаю­чи авторам організаційну, матеріальну, технічну й іншу допомогу (поки тільки) декларується). Крім того, держава встановлює винахід­никам і особам, які використовують винаходи (корисні моделі) піль­гові умови оподаткування та кредитування, надає їм інші пільги від­повідно до чинного законодавства України.

Авторське право — це сукупність норм права, які регулюють правовідносини, пов'язані зі створенням і використанням певного інтелектуального продукту.

Авторське право є необхідною передумовою процесу розвитку. Збагачення наукової культурної спадщини прямо залежить від рівня охорони добутків літератури та мистецтва. Чим вище цей рівень, тим більший стимул одержують автори для своєї творчості.

Винагорода - матеріальне заохочення винахідників, авторів про­мислових зразків, монографій інтегральних мікросхем, сортів рос­лин, раціоналізаторських пропозицій за створені ними об'єкти інте­лектуальної власності.

Винагорода автору промислового зразка: згідно із Законом " Про охорону авторських зразків" створених у зв'язку з виконанням служ­бових обов'язків визначається умовами договору між роботодавцем і автором залежно від економічної цінності промислового зразка.

Право на винагороду автору раціональної пропозиції - це коли автору, видано посвідчення, дату її подання й авторство на раціона­льні пропозиції. Порядок виплати винагород визначається тимчасо­вим положенням про правову охорону об'єктів раціональної пропо­зиції. Оптимальний розмір винагород визначається залежно від впливу раціональної пропозиції на прибуток підприємства, чи на со­бівартість продукції за домовленістю автора і підприємства.

Гонорар — усі види винагород або компенсацій, що виплачують­ся авторам за використання їх творів, які охороняються в межах, встановлених авторським правом. Право на використання твору обу­мовлене виплатою відповідної винагороди, є найважливішим аспек­том майнових прав автора. Володар авторського права має право ви­магати виплати винагороди за будь-яке використання його твору. Винагорода може здійснюватися у формі платежу (одноразова вина­города), відрахувань (%-в) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або у формі змішаних платежів. Розмір і порядок обчислення авторської винагороди встановлюються в договорах, що укладаються організаціями, які управляють майновими правами ав­торів на колективній основі і користувачами.

Інноваційний розвиток має циклічний характер. Циклічність — це рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабах щонайменше національної економіки до другої. Епіцентром циклічного руху є криза, у якій поєднуються межа та імпульс зростання економіки. Криза утворює вихідну базу для нових капіталовкладень і нововве­день, спонукаючи до оновлення на базі нової техніки, яка здатна не лише відтворити докризовий рівень прибутку, а й забезпечити його вищий рівень.

Проблема циклічності завжди привертала увагу вчених і тепер лишається однією з центральних проблем розвитку суспільства. Розробка теорії циклів почалась із середини XIX ст., коли англій­ський учений X. Кларк звернув увагу на 54-річний розрив між двома економічними кризами 1793 і 1847 рр. Він припустив, що це не випа­дково, що мають бути якісь на те причини, але не зміг їх сформувати.

Наприкінці XIX ст. про існування довгострокових коливань пи­сав український економіст М. І. Туган-Барановський, який, розгля­даючи промислові кризи в Англії, довів, що циклічність економічно­го розвитку визначається обмеженістю позичкового капіталу та особливостями його інвестування в капітальні товари.

Російський учений М. Д. Кондратьєв, продовжуючи досліджен­ня в галузі кризових явищ в економіці капіталістичних країн, ще у 20-ті роки XX ст. висунув концепцію великих циклів господарської кон'юнктури, які згодом дістали назву " довгі хвилі" Кондратьєва.

Кондратьєв довів, що є три типи " хвиль" - короткі (приблизно З роки), середні (15 років) і довгі (60 років), які впливають на економі­чну кон'юнктуру. Інноваційні процеси слід пов'язувати з різними чинниками кон'юнктури - з рівновагою " першого порядку" - попит і пропозиція; " другого порядку" - переливання капіталу в нове облад­нання, машини, модернізацію виробництва; " третього порядку" — стосується зміни виробничої структури, сировинної бази, джерел енергії, кваліфікації та умов праці робітників тощо. Відхилення від першого типу рівноваги призводить до коротких хвиль, другого типу -до середніх хвиль, третього - до довгих хвиль.

Таким чином, основною закономірністю великих циклів М. Кон­дратьєв вважав науково-технічні винаходи, відкриття, зміни техноло­гічного укладу, які впливають на соціально-економічне життя суспіль­ства, утворення нових ринків, нових країн та ін.

Класичну теорію нововведень розробив Йозеф Шумпетер, по­гляди якого на процес упровадження новинок викладено в опубліко­ваній у 1911 р. праці під назвою " Теорія економічного розвитку". Шумпетер дав визначення інновацій як економічної категорії і впер­ше серед економістів зробив спробу дослідити можливості здійснен­ня нововведень. Найважливішим, за теорією Шумпетера, є впрова­дження нових продуктів і нових методів виробництва. Він також першим серед теоретиків визначив відмінність між товарами (1) і

технологічними (2) новаціями. У наступних своїх працях і перш за все в роботі " Кон'юнктурні цикли" (1939) Шумпетер удосконалює свою теорію, підходить до класифікації нововведень, уводить понят­тя базових і вторинних нововведень.

Кожна інновація, що реалізує великий винахід, створює переду­мови для формування нових поколінь технологій і техніки - це базо­ва інновація.

Слідом за нею виникає низка дрібніших інновацій (вторинних). Так сформувалась теорія інноваційних пучків (" кластерів").

Шумпетер доводив, що інноваційну діяльність слід розглядати тільки за умов циклічності та динамічного змагання старих товарів і технологій з новими, які приходять їм на зміну, і визнає руйнування, що постійно повторюється, " процесом творчого руйнування", доро­гою від застарілого до сучасного.

Неокласична теорія нововведень пов'язується з ім'ям німець­кого вченого Г. Менша. Ним було уточнена класифікація інновацій і висунено " гіпотезу перервності". Г. Менш дотримувався тієї точки зору, що нововведення революціонують виробництво, базисні інно­вації приходять групами або хвилями і перебувають у безпосеред­ньому зв'язку з кризовими явищами або процвітанням економіки. Ця теза підтверджує теорію кон'юнктури Шумпетера і теорію циклів М. Кондратьєва.

Динаміка потоків, припливи й відпливи базових нововведень ви­значають зміни в економіці, які відображаються в зміні періодів зро­стання і стагнації.

Г. Менш також досліджував співвідношення між базовими та по­кращуючими інноваціями. Він довів, що покращуючи нововведення йдуть слідом за базовими. Обидві форми інновацій - базові та по­кращуючі постійно конкурують одна з одною. Саме це і приводить врешті-решт до періодичного 8-подібного руху - довгим циклам Кондратьєва.

Теорія прискорення або теорія інноваційного підприємництва. Представники даної концепції грунтуються на теорії довгих хвиль і розглядають розвиток підприємництва за моделлю США, яке пов'я­зане з новаторським ризиковим підходом (синдром Силіконової до-

лини). Жодна країна світу не інвестує так багато коштів у новітні ін­формаційні технології, як США. Так у 2000 р. сукупні витрати на на­уково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи становили там 250 млрд. дол., що перевищувало витрати на ці цілі Японії, Кореї, Великобританії, Франції, Німеччини, Італії та Канади разом взятих. США орієнтуються на піонерний тип інноваційного процесу, що означає лінію на досягнення світового лідерства в інноваціях. Жодна з розвинених країн не досягла таких успіхів за такий короткий пері­од. Теоретики називають це - синдромом Силіконової долини, що підтверджує висновки теорії прискорення про зв'язок інноваційної діяльності та підприємництва та про високу віддачу інвестицій в ін­новаційну сферу.

Соціально-психологічна теорія нововведень пов'язується з пріоритетом людських відносин в управлінні інноваційною діяльніс­тю. Основне місце в ній посідають проблеми ролі особистості, пове­дінки, мотивації, рівень освіти, аналіз соціально-психологічних і ор­ганізаційно-соціологічних чинників. Для неї є характерним виділен­ня певної групи людей як особливих носіїв інновацій.

Представниками цієї теорії є X. Барнет, Є. Вітте, Е. Денісон. У їх дослідженнях головне місце відводиться питанню про можливість високих темпів інновацій, що вирішує теорія стимуляторів (Е. Вітте). Об'єктом дослідження тут є перешкоди, які виникають при впрова­дженні нововведень. Для їх усунення необхідно організувати плідну спільну роботу " владних стимуляторів" (адміністрації) та " кваліфі­кованих стимуляторів" (фахівців), тобто своєрідну творчу групу, де фахівці створюють новинки, а адміністрація - умови для їх впрова­дження та усунення перешкод.

Комплексний характер інновацій, багатосторонність і різнома­нітність сфер і способів їх використання зумовлюють необхідність запровадження певних класифікаційних ознак (табл. 2.9.1).

Таблиця 2.9.1