Спеціалізація господарства

Господарські комплекси країн, регіонів, міст різняться між собою економічними функціями, тією чи іншою спеціалізацією. Аналіз структури господарства обов’язково доповнюється визначенням його спеціалізації та народногосподарських функцій. Поняття “галузі спеціалізації” та “народногосподарські функції” багато в чому синонімічні, наприклад: галуззю спеціалізації м. Ізмаїла є транспорт або м. Ізмаїл виконує транспортно-розподільчі функції. Разом з тим ці поняття зберігають певні змістовні відмінності. Галузі спеціалізації частіше визначають для сфери матеріального виробництва, а господарські функції – для сфери послуг. Наприклад, галуззю спеціалізації машинобудування Одеси є верстатобудування (порівняйте: Одеса виконує верстатобудівні функції -?). І ще: більш сприйнято– у господарському комплексі країни Одеса виконує рекреаційні функції, менш сприйнято – Одеса спеціалізується на рекреації.

Галузі спеціалізації показують економічний профіль країни, регіону, міста. Разом з тим у складі господарських комплексів наявні інші галузі, що не є спеціалізуючими. Їх називають допоміжними та обслуговуючими, тобто таким, які допомагають галузям спеціалізації та обслуговують населення. У містах за цією ознакою галузі господарства поділяють на містоутворюючі (галузі спеціалізації) та містообслуговуючі.

Галузі спеціалізації представляють участь господарських комплексів країн, регіонів, міст у територіальному поділі праці (ТПП) за такими рівнями:

= участь країни у міжнародному поділі праці визначає її економічні функції та галузі спеціалізації на глобальному рівні ТПП;

= участь регіонів і міст у регіональному поділі праці визначає їх спеціалізацію (функції) на національному рівні ТПП;

= спеціалізація субрегіонів, мікрорегіонів, економічних центрів визначає їх участь у відповідних рівнях ТПП – регіональному та мікрорегіональному.

Методика визначення народногосподарських функцій чи спеціалізації країн, регіонів, міст ще недостатньо розроблена. У більшості випадків галузі спеціалізації визначають орієнтовно, “на око”.

Розглянемо методологічні принципи і методичні підходи до розв’язання цієї проблеми. На даний час можна говорити про два підходи до визначення галузей спеціалізації чи народногосподарських функцій. Традиційний підхід базується на аналізі галузевої структури господарства за обсягами виробництва, кількістю працівників, вартістю основних фондів. Мета такого аналізу виділити найбільш вагомі галузі, які й визначають спеціалізацію. Розрахунки проводять за таблицею, що представляє перелік галузей та їх частки. Відтак, цей підхід називають ще й табличним (табличні методи). Всі обчислення замикаються у даному регіоні (країні) без порівняння з іншими регіонами(країнами) або з країною (світовим господарством) в цілому, і в цьому принциповий недолік табличних методів. Новий підхід орієнтований саме на порівняння регіону з країною (або з іншими регіонами), країни – з світовим господарством та іншими країнами. Таке порівняння здійснюють у формі коефіцієнтів, тому цей напрямок називають методом коефіцієнтів.

Як бачимо, табличні методи визначають галузі спеціалізації за їх більшими-меншими частками у структурі господарства і не зачіпають їх участі у територіальному поділі праці. Напротивагу, методи коефіцієнтів оперують співставними частками галузей і населення, які займають господарські комплекси відносно нижчого рівня у господарстві більших одиниць: регіонів і міст – у складі економіки країни, країн – у світовому господарстві.

Наведемо приклади застосування деяких коефіцієнтів територіальної концентрації виробництва на прикладі регіонів.

Коефіцієнт душового виробництва (К_д) обчислюють за відношенням:

К_д = П_г: П_н,

де П_г – частка галузі регіону у складі галузі країни (%); П_н - частка населення регіону у загальному населенні країни (%).

Коефіцієнт локалізації (К_л) обчислюють як

К_л = С_р: С_к,

де С_р – частка галузі у загальному промисловому виробництві регіону (сектор даної галузі у структурі промисловості регіону); С_к – частка (сектор) цієї ж галузі у промисловому виробництві країни.

“Точки відліку” для обох коефіцієнтів однакові – К_д = 1 та К_л = 1. Це ознака рівномірного розміщення даної галузі в регіоні співставно з іншими регіонами. Галузь спеціалізуюча для даного регіону в разі К_д > 1 чи К_л > 1, і ця спеціалізація тим чіткіша, тим значніша, чим більшими є коефіцієнти.

Розглянемо умовний приклад для харчової промисловості Одеського регіону:

1) харчова індустрія Одещини становить 11% від харчової промисловості України (П_г = 11%);

2) населення регіону складає 5% населення країни (П_н = 5%);

3) харчова промисловість у складі промислового виробництва Одещини становить 24% (С_р = 24%);

4) харчова промисловість у промисловому виробництві країни займає 15% (СК+15%);

Відтак, К_д = 11%: 5% = 2, 2; К_л = 24%: 15% = 1, 6. За обома коефіцієнтами харчова промисловість – галузь спеціалізації регіону (К_д > 1 і К_л > 1). Це провідна (одна з провідних) галузь спеціалізації регіону, оскільки коефіцієнти високі (необхідно обчислити такі коефіцієнти для всіх інших галузей). Загальний висновок: територіальна концентрація (локалізація) харчової промисловості в Одеському регіоні більш ніж двократно (більш ніж у півтори рази) перевищує пересічний розподіл галузі за регіонами країни.

Запам’ятайте:

● Спеціалізація господарства – одна з головних характеристик економіки країни, регіону, міста, що визначає її господарські функції, роль і місце у системі територіального поділу праці.

● Галузі спеціалізації звичайно визначають для сфери матеріального виробництва, а народногосподарські функції – для сфери послуг. У загальному розумінні “галузі спеціалізації” та “господарські функції” є синонімами.

● Галузі спеціалізації (чи головні види економічної діяльності) представляють економічний профіль господарських комплексів різних рангів (країна, регіон, місто).

● Галузі (види економічної діяльності) у господарському комплексі можуть бути спеціалізуючими і неспеціалізуючими – допоміжними та обслуговуючими.

● Для господарських комплексів міст галузі (види економічної діяльності) поділяють на містоутворюючі, такі, що обслуговують зовнішні зв’язки міської економіки, та містообслуговуючі, що задовольняють потреби населення міста.

● Галузі спеціалізації представляють участь господарських комплексів країн, регіонів, міст у територіальному поділі праці різних рівнів – міжнародному, національному, регіональному, мікрорегіональному.

● Методики визначення галузей (видів економічної діяльності) спеціалізації розроблені недостатньо. У більшості випадків галузі спеціалізації визначають “на око”.

● За традиційними підходами галузі спеціалізації визначають за їх найбільшими частками у структурі промисловості за такими показниками: 1) обсяги виробництва; 2) вартість основних фондів; 3) чисельність працівників.

● За новими підходами галузі спеціалізації визначають методами коефіцієнтів, які показують співвідношення галузей господарських комплексів відносно нижчих та відносно вищих рангів: місто – регіон; регіон – країна; країна – світове господарство.

● Найбільш поширені на даний час коефіцієнти душового виробництва та локалізації.

Контрольні питання та завдання

1. Поясніть зміст і функції поняття “спеціалізація господарства”. Для яких різнорівневих господарських комплексів є потреба визначити спеціалізацію?

2. Покажіть синонімічність та змістовну відмінність понять “галузі спеціалізації” та “народногосподарські функції”.

3. Що являють собою містоутворюючі та містообслуговуючі галузі (види економічної діяльності) в економіці міст?

4. На яких рівнях територіального поділу праці є потреба визначати спеціалізацію господарських комплексів?

5. Характеризуйте традиційні методи визначення галузей спеціалізації. За якими показниками встановлюються частки галузей у господарських комплексах?

6. Що являють собою новітні методи визначення галузей спеціалізації – методи коефіцієнтів? Покажіть їх принципову відмінність від традиційних (табличних) методів.

7. Як обчислюють та інтерпретують коефіцієнти душового виробництва? Наведіть відповідні приклади.

8. Як обчислюють коефіцієнти локалізації? Поясніть їх зміст.