Географія транспорту як наука

Географія транспорту як окремий напрям географічних досліджень сформувалась відносно пізно, в середині XIX століття. Німецький географ Йоган Коль у своїй роботі “Транспорт i поселення людей у їх залежності від форм земної поверхні” (1841 р.) вперше розглядав транспортні комунікації як системи i виділив чотири типи транспортної організації простору: 1) моноцентричний; 2) зовнішньо-орієнтований; 3) поліцентричний з двома підтипами в залежності від доброї чи поганої транспортної проходимості через центральну частину; 4) водна або пов’язана транспортна система. З часом такий підхід, що розглядав транспортні мережі як цілісні системні формування, буде забутий впродовж наступних ста років.

Французький інженер Леон Лаланн проаналізував (1863 р.) транспортні системи Європи відносно ієрархії (старшинства) міст i вперше сформулював принципи i правила розвитку й зростання транспортних мереж. Зокрема, він висунув гіпотезу, що форми мереж залізниць підпорядковані дуже простим геометричним умовам:

1) із збільшенням густоти залізниць, вони все чіткіше наближуються до трикутних мереж - решіток;

2) сусідні трикутники групуються по шість навколо певного центру, від якого шість променів (залізниць) виходять до вершин шестигранника;

3) кількість променів – залізниць може бути різною в залежності від рангу центрів, але їх пересічна кількість наближується до шести.

Зрозуміло, що реальні транспортні мережі помітно відрізняються від ідеальних гексагональних решіток, i такі відхилення або “деформації” пояснюються неоднорідним природним i суспільно-політичним середовищем. Тим цікавіше аналізувати “деформації” ідеальних транспортних мереж i з’ясовувати їх причини.

Наприкінці XIX ст. головні здобутки географія транспорту мала знов у Німеччині в роботах К. Хассерта, К Дове, Гетца, Ф.Ратцеля, А.Геттнера. Зокрема, А.Геттнер ввів поняття “ хінтерланд ” i “ форланд ” для позначення ділянок суші й моря, що тяжіють до порту. К.Хассерт i К.Дове написали перші підручники з географії транспорту.

На початку XX ст. переважає країнознавчий підхід, i транспорт вивчають як одну з характеристик країн i регіонів. У 1930–i роки XX ст. О.Блюм започаткував у географії транспорту техніко-економічний підхід для аналізу вантажопотоків. Французька школа географії i транспорту (30-50- i роки XX ст.) зробила багато детальних характеристик транспорту та транспортних мереж різних країн i регіонів (Р.Капо-Рей,, Р.Клюзьє, М.Перпілу, А Лартійо.)

У цей же час сформувалася американська школа географії транспорту, яка досліджувала вантажопотоки, транспортабельність різних вантажів, типологію залізничних мереж i морських портів, вплив на транспорт державних кордонів (М.Джеферсон, Г.Майєр, Е.Ульман, Е.Таафе). Е. Ульман (1957) вважав, що територіальна організація транспорту залежить від трьох факторів – регіональної компліментарності, транспортабельності продукції та альтернативних можливостей регіону. Регіональна компліментарність – це результат неспівпадання розміщення ресурсів i місць їхнього споживання. Транспортабельність продукції залежить від транспортних витрат i умов її зберігання. Альтернативні можливості – це варіанти взаємної замінюваності ресурсів та їхнього транзиту.

Значний внесок у розвиток теорії географії транспорту зробив американський вчений К. Канський, який обґрунтував базові аксіоми й поняття для аналізу транспортних мереж і визначив кілька “теорем” – напрямків щодо їх теоретичного розвитку. Канський розробив методологічні принципи формалізованого аналізу транспортних мереж методами теорії графів.

Географія транспорту в СРСР (І.В.Нікольський та ін.) орієнтувалась на економіко-географічні описові характеристики транспортних вузлів та мереж, на аналіз пасажиро - та вантажопотоків. Популярним було розв’язання транспортних задач методами лінійного програмування, за якими визначались оптимальні напрямки i обсяги перевезень тих чи інших продуктів. І лише з 1970-х років вітчизняна географія транспорту повернулась до теоретичних проблем, розвитку транспортних комунікацій i мереж (Г.А.Гольц, С.О. Тархов, С.Б. Шліхтер та ін.).

Географи досліджують транспортні комплекси світового господарства, країн, регіонів, головні напрями переміщень вантажів, пасажирів, інформації, вивчають окремі транспортні підприємства та об’єкти, аналізують особливості конфігурації транспортних мереж різних регіонів і країн, визначають загальні закономірності і тенденції розвитку транспортних комунікацій, комплексів, мереж. Головними показниками роботи транспорту є обсяги перевезень – за відправленням пасажирів (тис.осіб) та вантажів (тис. т), та робота транспорту за вантажообігом - (млн. т-км) та пасажирообігом – (млн. пасажиро – км.).

Структуру вантажообороту характеризують за співвідношенням: а) вантажів відправлення та прибуття; б) експорту, транзиту та імпорту; в) за основними видами вантажів. Транспортні комплекси характеризують за наявною транспортною інфраструктурою, транспортними засобами (автопарки, рухомий склад залізниць, портовий флот та ін.) і роботою транспорту. Розглядають системи галузевого транспорту - автомобільного, залізничного, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного, а також їх поєднання та взаємодію.

Вітчизняна економічна географія традиційно розглядала транспорт за його основними галузями: залізничний, автомобільний, морський, річковий, трубопровідний. Такий підхід певною мірою зберігається і нині. Але на світовому ринку транспортних послуг утверджується так званий функціональний підхід: клієнт замовляє перевезення вантажів (людей) від одного пункту до іншого; його цікавлять час і ціна і менше цікавлять (або зовсім не цікавлять) технології виконання цього замовлення. Транспортні фірми все частіше об’єднують і комбінують різні види транспорту для цільових перевезень “від воріт до воріт”. Функціональний підхід - це забезпечення економічно вигідних і зручних перевезень пасажирів і вантажів за цільовими маршрутами (наприклад, міжнародними транспортними коридорами) за допомогою ефективних поєднань різних видів транспорту в єдині технологічні ланцюги.

У 1970-х роках сформувалась нова концепція організації зв’язків, потоків і мереж регіональних господарський комунікацій, яку назвали логістикою. Швидко поширюються транспортно-логістичні системи, які формують “ланцюги постачання”, що пов’язують між собою всі галузі виробництва й обслуговування у межах регіонів, країн світового господарства в цілому. Формується новий науковий напрям – суспільно-географічна логістика (І.Г.Смірнов, 2004), що має на меті дослідження матеріальних потоків у суспільному виробництві та їх раціональну просторову організацію.

Запям’ятайте:

· Географія транспорту як науковий напрямок сформувалась у середині ХІХ століття.

· Німецькі та французькі географи, що стояли у витоків географії транспорту, головну увалу приділяли вивченню транспортних мереж та пошуку закономірностей їх формування.

· З 1930-х років у географії транспорту набув поширення техніко-економічний аналіз вантажопотоків та характеристики транспорту окремих країн і регіонів.

· Традиційна радянська географія транспорту орієнтувалась на загальні описові характеристики транспортних комплексів країн та регіонів, і лише з 1970-х років на передній план вийшли теоретичні проблеми розвитку транспортних мереж і комунікацій.

· Географи досліджують транспортні комплекси і системи – світові, національні, регіональні, головні вантажо- та пасажиропотоки, транспортні об’єкти та мережі.

· Головними показниками роботи транспорту є обсяги перевезень пасажирів і вантажів, вантажо- та пасажирообіг, структура вантажообороту.

· Вітчизняна економічна географія традиційно розглядала транспорт за його галузями: залізничний, автомобільний, морський, річковий, трубопровідний транспорт.

· У наш час більш поширеним став розгляд транспорту як міжгалузевого комплексу. На світових ринках утвердився так званий функціональний підхід, за яким різні види транспорту у тих чи інших поєднаннях та комбінаціях обслуговують головні напрями вантажо- та пасажиропотоків.

· У 1970-х роках сформувалась транспортна логістика – наука про найбільш ефективну й раціональну просторову організацію господарських зв’язків і комунікацій. В Україні започаткована відповідна дисципліна – суспільно-географічна логістика (І.Г.Смирнов, 2004).

Контрольні питання та завдання

1. В який час сформувалась географія транспорту як напрям економіко-географічних досліджень?

2. Порівняйте загальну спрямованість транспортно-географічних досліджень у світовій і радянській географії.

3. Характеризуйте головні напрямки сучасних суспільно-географічних досліджень транспорту і комунікацій.

4. Назвіть загальні показники роботи транспорту. Як характеризують структуру вантажообороту транспортних підприємств?

5. Порівняйте галузевий та функціональний підходи в організації роботи транспорту. Характеризуйте переваги функціонального підходу в організації перевезень вантажів і пасажирів.

6. Що являє собою транспортна логістика? Поясніть зміст і цільові настанови нової дисципліни – суспільно-географічної логістики.

7. Характеризуйте галузевий склад комунікацій. Які види виробничої інфраструктури формують свої комунікаційні мережі?

8. Поясніть зміст і функції поняття “міжгалузевий транспортний комплекс”. Які транспортні комплекси за їх просторовими рівнями і масштабами вивчають географи?