Територіальна організація обслуговування

Проблеми розвитку й раціональної територіальної організації сфери послуг набувають у наш час першорядного значення, оскільки все зростаюча частина населення зайнята в сфері послуг, а рівень розвитку соціальної сфери стає головним показником якості життя. Географічні дослідження сфери послуг можуть бути галузевими або комплексними. У першому випадку розглядають територіальну організацію окремої галузі (чи певного виду послуг) i аналізують територіальні відмінності її розміщення та рівня розвитку. У другому – сфера послуг розглядається в цілому для окремих країн, регіонів, міст. Оцінці підлягає її галузева повнота, склад i структура, особливості територіальної взаємодії різних видів послуг, рівень обслуговування.

Сукупність підприємств i закладів обслуговування на певній території утворює мережу обслуговування, яку називають також соціальною інфраструктурою. Населені пункти, в яких розміщені підприємства сфери послуг, називають центрами обслуговування. Центри обслуговування разом із їхніми зонами обслуговування, підприємствами i закладами, розміщені на певній території (область, район, місто, курортна зона i т.д.), називають територіальною системою обслуговування або територіальною системою послуг.

Розміщення підприємств сфери послуг має свої особливості порівняно з прив’язкою промислових підприємств. Як було показано у попередніх розділах, промислові підприємства мають багато різноманітних орієнтацій, які необхідно враховувати при їх розміщенні: орієнтації на сировину, матеріали, енергію, воду, транспорт, газопостачання, робочу силу, ринки збуту, кооперацію, комбінування, екологічну безпеку i т.д. Підприємства сфери послуг мають одну орієнтацію - на споживача. Щоправда, споживання послуг може бути дуже різним щодо його масовості, регулярності, видів послуг та ін. I ще одна вимога щодо розміщення підприємств обслуговування: споживач повинен мати доступ до послуг всіх видів. Іншими словами, підприємства сфери послуг необхідно розміщувати так, щоб забезпечити населення повним переліком різних послуг.

У радянській економіці планування розвитку сфери послуг та її розміщення базувалось на нормативах обслуговування. Пропорційно кількості населення розраховувалась необхідна ємкість або потужність відповідних видів обслуговування. Щоправда, “залишковий” принцип фінансування сфери послуг робив недосяжним цей нормативний рівень обслуговування для всіх регіонів i міст, крім столиць. I ще одна обставина: нормативний метод не давав відповіді на питання, де найкраще розмістити те чи інше підприємство сфери послуг. Нормативний підхід працював з точністю “до району” або до “міста”.

У попередньому розділі розглядались принципи територіальної організації сфери послуг відповідно до теорії центральних місць (ТЦМ). Якою мірою цей теоретичний підхід може бути реалізований для організації сфери послуг міст, регіонів країни?

Для того, щоб розробити картографічну схему (модель) територіальної організації сфери послуг на основі ТЦМ, потрібно визначити:

1) перелік послуг та їх систематику за галузями, видами й підвидами, масовістю – індивідуальністю, регулярністю споживання;

2) ієрархію центрів обслуговування – центральних місць, та перелік видів послуг, характерний для центрів обслуговування різних рангів;

3) пороги послуг різних видів за мінімальною кількістю клієнтів, що забезпечують ефективне (рентабельне) функціонування даної галузі та окремих її підприємств i закладів;

4) радіуси послуг різних видів за максимальною їх доступністю з урахуванням транспортних витрат населення;

5) зони обслуговування центрів різних рангів та їх просторову композицію (суперпозицію): зони центрів різних рангів повинні територіально накладатися так, щоб забезпечити доступність населення будь-якого населеного пункту до повного переліку послуг.

Зрозуміло, що територіальна організація сфери послуг у великих містах i в сільській місцевості буде мати свої особливості. Нормативи послуг різних видів будуть різними для міст i сільської місцевості, для великих i малих міст, для різних планувальних частин міста. Так само диференційовані i принципи розміщення та територіальної організації обслуговування різних видів.

У великих містах з дуже високою концентрацією населення ТЦМ надзвичайно “спресована” й “деформована”. Центри обслуговування зосереджуються у громадсько-побутових центрах i осередках міста. Групи підприємств i закладів сфери послуг розміщують “згустками” i “кущами” в центральній частині міста, у центрах його мікрорайонів i житлових масивів. Розвинений внутрішній транспорт міста різко деформує реальну доступність центрів обслуговування до населення. Найбільш доступними, знов–таки, стають центральні зони міст. Численні види підприємств i закладів обслуговування тяжіють до транспортних магістралей i за своїм розміщенням, повторюють конфігурацію транспортної мережі міста. У наш час стали популярними потужні торгівельні центри у приміських зонах.

У сільській місцевості ТЦМ реалізується більш чітко. Якщо територія достатньо однорідна щодо розселення та транспортної доступності, то “кристаллерівську решітку” центральних місць та зон обслуговування можна побачити у “чистому вигляді”. І навпаки, якщо реальна картина розміщення центрів обслуговування та їх зон помітно “деформована” порівняно з ТЦМ, то потрібно шукати відповіді щодо причин такої “деформації”, які спричиняють відхилення реального розміщення центрів від теоретичного. Сільська місцевість значно різниться від міст за переліком послуг, радіусами їх реалізації, розмірами зон обслуговування. Так, наприклад, у містах загальноосвітні школи за нормативами мають 500 – метровий радіус обслуговування, а в сільській місцевості - 3 км. Сфера послуг у сільській місцевості має певні особливості щодо своєї територіальної організації. Клієнтура сфери послуг тут малочисельна, територіально розосереджена i подекуди розпорошена. Центри обслуговування в сільській місцевості чітко локалізовані й ранжовані.

У вітчизняному містобудуванні послуги систематизували за періодичністю та регулярністю попиту на них. Перший ступінь охоплює послуги, якими населення користується практично щоденно. Це послуги повсякденного попиту (повсякденні послуги), радіус реалізації яких повинен бути мінімальним – не більше 500 метрів віддалі (8-10 хвилин пішохідної доступності). Такими послугами, наприклад, є продовольчі товари щоденного попиту, дошкільні заклади, аптеки.

До другого ступеня віднесені послуги, якими населення користується періодично, але регулярно - один раз на тиждень або на місяць. Радіус реалізації таких послуг зростає до 1200 метрів (15 –20 хвилин пішої доступності) i вже допускає користування міським транспортом. Заклади обслуговування періодичного попиту включають торгові центри, бібліотеки, поштові відділки, поліклініки i т.д. Третій ступінь утворюють послуги, якими населення користується епізодично – кілька разів на рік. Радіус таких послуг максимальний i становить кілька кілометрів. Користування такими послугами потребує пасажирського транспорту. Підприємствами i закладами. що надають такі послуги, є, наприклад, театри, великі торгові центри i спеціалізовані магазини.

При розроблені конкретної схеми територіальної сфери послуг сільської місцевості або окремого регіону (район, область) корисною може бути поєднана класифікація видів послуг за регулярністю та масовістю їх споживання (табл. 20).

Таблиця 20

Групування послуг за регулярністю та масовістю їх споживання

За цією систематикою: I А – група масових i повсякденних послуг (харчування, житло та ін.): група II A охоплює повсякденні послуги для багатьох – дошкільні заклади, пансіонати для старих людей i т.д.; регулярними й масовими (група I В) є послуги відпочинку i т.д.

Послуги поділяють також на дві групи: до першої – відносять масові та стандартні види послуг, до другої індивідуальні, вибіркові, спеціальні. Обслуговування першого типу орієнтоване на доступність, економію часу, другого – на максимальний вибір i комфорт. Маємо, по суті, той самий поділ на послуги “повсякденні” та “епізодичні”, але з іншим змістом.

У схемах районного планування радянського часу обґрунтовувалась триступінна територіальна організація сфери послуг у сільській місцевості. Перший (нижчий)ступінь включав сільські поселення – центри відділків або бригад сільськогосподарських підприємств, у яких розміщувались послуги повсякденного попиту (близько 12 підприємств різних видів послуг). Такі центри обслуговували населення даного села, а також сусідніх рядових поселень у радіусі 3 км або 30 – хвилинної пішої доступності. Один центр обслуговував від 200 - 500 до 2000 людей. Рядовими вважались поселення людністю менше 200 жителів, де підприємства сфери послуг не розміщували.

Другий (середній) ступінь охоплював села, що були центрами (садибами) сільськогосподарських підприємств. Такі центри зосереджували вже близько 30 видів послуг, мали радіус обслуговування 12 - 25 км або 30-60 хвилин транспортної доступності. Зона обслуговування такого центру охоплювала всі прилеглі центри нижчого ступеню, а загальна кількість населення повинна була перевищувати 2 тис. жителів. Центри обслуговування третього (вищого) ступеня формувались в населених пунктах – райцентрах. В них розміщені підприємства, що надають близько 50 видів послуг.Радіус реалізації послуг зростає до 50 км або 2- годинної транспортної доступності. Такі центри забезпечують власне населення всіма видами послуг. Населення сусідніх поселень у радіусі 12-25 км – періодичними послугами, i населення всієї зони обслуговування (до 50 км) - епізодичними послугами. За цією схемою лідерство районних центрів у територіальній організації сфери послуг “задавалась” директивним плануванням, хоча реальна ієрархія центрів обслуговування могла бути принципово іншою.

С.О. Ковальов (1974) розробив дев’ятиступінну ієрархію центрів тогочасної сфери послуг: перший ступінь - Москва; другий ступінь утворюють столиці союзних республік; третій ступінь - обласні міста; четвертий – міжрайонні центри; п’ятий – районні центри; шостий – кущові або міжгосподарські центри; сьомий – центри колгоспів i радгоспів; восьмий – центри бригад i відділків; дев’ятий – рядові населенні пункти. Певною мірою цією схемою можна скористатись i у наш час.

Для центрів обслуговування різних рангів необхідно встановити типовий перелік (набір) послуг – своєрідний кластер послуг, який формується під дією таких чинників:

= людність населення;

= його адміністративний статус;

= функціональний тип поселень (за галузями спеціалізації);

= місце і роль поселення у системі розселення;

= ранг поселень у системі обслуговування;

= зона обслуговування, її радіус, площа, населення;

= перелік видів обслуговування та послуг, що їх надає дане поселення як центр обслуговування.

Всі поселення групуються за типовими кластерами послуг, і це один з актуальних напрямків сучасної географії обслуговування.

Запам’ятайте:

· Рівень розвитку сфери послуг стає одним з головних показників якості життя та соціально-економічного добробуту.

· Сукупність підприємств і закладів обслуговування утворюють мережу обслуговування, яку називають також соціальною інфраструктурою.

· Мережу обслуговування певної території, складену центрами обслуговування різних рангів та їхніми зонами обслуговування, називають територіальними системами обслуговування (послуг).

· На відміну від підприємств матеріального виробництва, у розміщенні яких необхідно враховувати різноманітні чинники, заклади обслуговування орієнтуються у своєму розміщенні переважно на споживача.

· У радянській економіці розвиток сфери послуг базувався на нормативах обслуговування, співставно з наявним населенням. Теоретичні засади раціонального розміщення підприємств сфери послуг та їх територіальних систем практично лишались невідомими.

· Теоретичною основою раціональної територіальної організації виступає теорія центральних місць (ТЦМ).

· У великих містах з їх значною концентрацією населення територіальні системи обслуговування звичайно ущільнені, “спресовані” і “деформовані” порівняно з теоретичною моделлю ТЦМ. У сільській місцевості територіальна система обслуговування більшою мірою відповідає своїй теоретичній моделі.

· У вітчизняному містобудуванні послуги за періодичністю та масовістю попиту на них поділяли на три ступені, і центри обслуговування відповідно групували за трьома рівнями – нижчим, середнім, вищим.

· Свого часу (1974 р.) С.О. Ковальов розробив дев'ятиступінну ієрархію центрів обслуговування у бувшому СРСР.

Контрольні питання та завдання

1. Поясніть, чому рівень розвитку сфери послуг вважають одним з головних показників якості життя та добробуту населення?

2. Характеризуйте зміст і функції понять “мережа обслуговування”, “соціальна інфраструктура”, “територіальна система обслуговування”.

3. Чим відрізняються принципи розміщення підприємств сфери обслуговування від закладів матеріального виробництва?

4. Поясніть головні недоліки планування сфери послуг у радянській економіці.

5. Як розробляють картографічну модель (схему) територіальної організації сфери послуг на основі ТЦМ?

6. Поясніть різницю в територіальній організації мережі обслуговування у сільській місцевості та великих містах. Якою мірою реалізуються принципи ТЦМ в містах? Що означає “спресованість” та “деформованість” мережі обслуговування у великому місті?

7. На які ступені традиційно поділяли послуги за їх періодичністю та регулярністю у вітчизняному містобудуванні?

8. Прокоментуйте таблицю 23. Як групуються послуги за їх регулярністю та масовістю споживання? Наведіть відповідні приклади.

9. Характеризуйте триступінну територіальну організацію сфери послуг у сільській місцевості, що діяла у районному плануванні радянського часу.

10. Характеризуйте дев'ятиступінну ієрархію центрів обслуговування сфери послуг радянського часу, розроблену С.О. Ковальовим. Якою мірою нею можна користуватись у наш час?