Нова політична географія

Наприкінці ХХ ст. людство вступило у нову цивілізаційну фазу, яку називають постіндустріальною або інформаційною. Відбулися разючі зміни у загальній геополітичний картині світу, розпалась так звана соціалістична система та її лідер – СРСР. Стрімко зростають тенденції глобалізації господарства, інтернаціоналізації національних економік. Разом з тим різко посилились тенденції політичної дезінтеграції: кожен народ прагне мати свою власну державу, свою національну самоідентифікацію. Радикально змінюється розуміння ролі і функцій держав, національної безпеки, глобальних проблем людства, необхідності міжнародних норм та інституцій. Істотно змінюється і сама політична географія, що стає все більш багатоплановою, такою, що охоплює все більш дрібні та детальні рівні політичної життєдіяльності суспільства. Одночасно спостерігається зустрічна тенденція “політизації” численних суто географічних проблем. З’явився новий науковий напрямок – політична картографія. Швидко зростає випуск політико – географічних видань і публікацій, (щоправда, тут з великим відривом лідирують географи США, Великої Британії й Канади - (майже 80 % загальних публікацій). Тематика політико – географічних досліджень розширила свій діапазон від теорії світових систем Валлерстайна - Тейлора до концепцій територіальності (Р. Сакк) та географічного місця (Дж. Егню).

Теорія світових систем Валлерстайна - Тейлора розглядає світовий ринок як трьох- ланкову ієрархічну структуру “ядро – напівперифірія – периферія. Для цієї системи властиве домінування ядра, залежність від нього периферії, протистояння між ними, яке амортизує напівперефірія. Саме напівперефірія визначає динамічність всієї системи за рахунок її устремлінь досягнути “ядра” та можливостей деградувати до рівня “периферії”. Показово, що світові системи пронизують всі рівні політичної життєдіяльності суспільства. Наприклад, у країнах напівперефірії законно обрана влада, як правило, протягом короткого часу стає авторитарною чи тоталітарною. Характерною є політико – географічна дихотомія між демократичним Заходом, що сповідує індивідуалістичну культуру, та авторитарними Сходом і Півднем, zrs орієнтовані на колективістську культуру, і в яких та патерналізм належність до певних груп і кланів, до держав в цілому гарантує певний рівень життя.

Американський географ Дж. Егню (1987) розробив політико – географічну концепцію місця: місце - первинна чарунка політичного простору, де взаємодіють різнорівневі процеси – від глобального до локального. Вплив даного місця на політичні процеси та їх результат Дж. Егню назвав ефектом місця або просторовим контекстом. Контекстуальний підхід пояснює багато ситуацій в електоральній географії щодо просторових відмінностей у результатах виборів.

В сучасних умовах значно трансформувались поняття геополітичний простір та геополітичне положення. З появою космічної техніки простір і час у політичній діяльності “ущільнились”. В умовах глобалізації роль окремої держави щодо абсолютного суверенітету над своєю територією невпинно знижується. Французький філософ М. Фуко і англійський географ Д. Гарвей, започаткували концепцію “ конструювання простору ”, за якою сприйняття населенням простору змінюється залежно від соціальної практики та політики, від його представлення у засобах масової інформації. Політико – географи значною мірою формують такі представлення і несуть за них відповідальність.

Все зростаючу роль у геополітичних процесах відіграють нематеріальні чинники цивілізаційні, конфесійні, етнокультурні. В політичній географії поширюється концепція мультикультуралізму (А. Лейпгарт, 1992), за якою культура одного суспільства, одного етносу не буває однорідною. Ця концепція протистоїть моделі “плавильного казана”, в якому “переплавляються” в нову однорідну масу різні культури населення даної країни. Поширились концепції територіальної (регіональної), етнічної та політичної ідентичності, та самоідентифікації. Сучасна політична географія наголошує, що простір і територія – це не нейтральні і не пасивні для людини поняття.

Дискусійною лишається у сучасній політичній географії питання про роль держави. Англійський політолог Е. Гідденс назвав державу “ контейнером влади ”, що забезпечує військову безпеку свого населення. Надалі, за П.Тейлором (1994), держава послідовно набуває нових функцій – “економічний контейнер”, “контейнер націй”, “культурний контейнер”. Різні концепції по - різному визначають головні завдання держави:

= надавати громадянам послуги, які не можна ефективно організувати на ринкових засадах;

= подолати неефективну економічну діяльність, скуту політичними зобов´ язанями та мотиваціями;

= бути регулятором соціальних конфліктів та розподілу суспільних благ;

= запобігати великій соціальній диференціації своїх громадян.

Держави нації (Etat – Nation) на сучасному етапі розглядають як головні дійові особи глобальних геополітичних процесів. Але таку роль національні держави набули лише з середини ХVІІ ст., з часів Вестфальського мирного договору. Вся попередня всесвітня історія – це історія цивілізацій. Сучасний геополітичний простір знов повертається до провідної ролі цивілізаційних відмінностей (С. Гантінгтон та ін.).

Цивілізація – це вища форма культурної спільності людей, або мегакультура (М.С. Мироненко, 2001), що визначає культурну самобутність народів. Цивілізації можуть включати субцивілізації: західна цивілізація має європейську та північно – американську субцивілізації, ісламська – поділена на арабську, іранську, тюркську та малайську субцивілізації. Простори окремих цивілізацій можуть перекриватися. Кількість цивілізацій лишається дискусійною. Американський соціолог М. Мелко нараховує 12 головних цивілізацій, з яких сім вже зникли (месопотамська, єгипетська, критська, класична (греко – римська), візантійська, центрально – американська, андська), а п´ ять існують нині (західна, ісламська, індуїстська, китайська, японська). Окремі дослідники розглядають також російську православну цивілізацію, відмінну від батківської візантійської та від західно християнської) а також латиноамериканську та африканську цивілізації.

Зниження ролі держав – націй як основних учасників геополітичних процесів наголошує і сучасна теорія Четвертого світу. У двохполярному світі, що склався по другій світовій війні, було два головних учасника – світові системи капіталізму (США) та соціалізму (СРСР). У 1950 – х зародилась ідея Третього світу. На Бандунзькій конференції (1955) був проголошений рух, неприєднання що повинен був стати “третьою силою” – доповненням до біполярного геополітичного порядку “Схід – Захід”. Очолили цей рух Індонезія, надалі Індія, а його лідерами були Крішна Менон і Джавахарлал Неру. Р. Уолтерс (1974) за цими подіями поділяв світ вже на “Північ” і “Південь”. Теорія Четвертого світу акцентує взаємини держав яких близько 200, і етносів, яких більше 5 тисяч. Майже 95 % сучасних держав є багатонаціональними: в Індонезії 250 народів, у нігерії – 450, в Індії – 380. Більшість війн, що відбувались після другої світової війни, велись державами проти народів (97 зі 122 – Б. Нітшман, 1994). Геополітична структура світу повинна базуватися на етнокультурному розмежуванні народів, а не на їх державному поділові.

Продовжується розробка ідей і концепцій світової геополітичної інтеграції. Італійський геополітик К.Санторо (Інститут міжнародних політичних досліджень, Мілан) вважає, що людство рухається від біполярного світу до мондіалістського (єдиного). Але зберігаються тенденції “холодної війни”, націоналізму, які спричиняють конфлікти і війни. Потрібні нові й сильні міжнародні інститути (замість малоефективної ООН), які встановлять світовий порядок і сформують світовий уряд. Є й більш оптимістичні версії мондіалізму. Ф.Фукуяма (Японія) та Ж.Атталі (Франція) прогнозують тотальне поширення ліберально-демократичної ідеології та ринкової системи на основі інформаційних технологій. У Фукуями - це логічний поступ ринкових відносин і нових технологій, у Ат талі - очікуваний прихід месіанської ери.

Ф.Рериг та Ф.Бродель розробили нову концепцію мондіалістської геополітики - геоекономіку. Світова інтеграція відбувається за рахунок глобальних центрів інформації, фінансів, торгівлі, і такі економічні реалії стають більш вагомими, ніж культурні, етнічні, релігійні, ідеологічні чинники. Виділяють три головних геоекономічних регіони: 1) Американський (обидві Америки); 2) Європейський; 3) Тихоокеанський.

Антитезою мондіалізму виступає радикальна географія (А.Абдель-Малек та ін.), яка уявляє геополітичну картину світу як протистояння та боротьбу національно-визвольних рухів з імперіалізмом. Ів Лакост започаткував “ деглобалізацію” геополітики і сформував нову дисципліну - внутрішню геополітику, що займається локальними політичними проблемами. Його послідовник Андре Зігфрид назвав її електоральною географією. Він наголошував, що подібно геологічним або економічним регіонам існують і регіони політичні і що “політичний клімат можна вивчати так само, як і клімат природний”. Електоральна географія займає важливе місце у сучасній політології та політичному житті.

Запам’ятайте:

· У наш час різко посилились різнонаправлені й протирічиві тенденції геополітичного світового розвитку до економічної інтеграції та глобалізації, з одного боку, і до політичної дезінтеграції та суверенізації – з другого. Радикально змінюється розуміння ролі і функцій держав, національної безпеки, глобальних проблем людства.

· Концепція світових системВаллерстайна – Тейлора розглядає світове господарство як трьохланкову ієрархічну структуру “ядро – напівпериферія – периферія. При цьому напівпереферія багато в чому визначає динаміку всієї світової системи.

· Американський географ Дж. Егню розробив політико – географічну концепцію місця (1987): політико – географічні умови даного місця зумовлюють характер місцевих політичних процесів, їхню орієнтацію та можливі результати - геополітичний “ефект місця”.

· В умовах глобалізації роль окремої держави щодо абсолютного суверенітету над своєю територією невпинно знижується.

· Концепція конструювання геополітичного простору, розроблена французьким філософом М.Фуко та британським географом Д.Гарвеєм, наголошує відповідальність політиків і вчених, які формують те чи інше бачення населенням політичного простору (виступи, реклама та ін.).

· У сучасній політичній географії співіснують концепція “плавильного казана, за якою різні культури поступово переплавляються в нову однорідну масу - у нову культуру, та мультикультуралізму - збереження культурного різноманіття.

· Спостерігається послідовна зміна функцій держави – від гарантій військової безпеки до подолання неефективної економічної діяльності, надання послуг і забезпечення етнокультурної самоідентифікації населення країни.

· Держави нації (Etat – Nation) з середини ХVІІ ст. (Вестфальський мир, 1648 р.) стали головними суб´ єктами глобальних політичних процесів. У наш час роль держав – націй поступається цивілізаційним, етнонаціональним і конфесійним відмінностям людства.

· Цивілізація – вища форма культурної спільності, що визначає самобутність народів. Цивілізації поділяють на субцивілізації. Дослідники виділять сім зниклих цивілізацій та п’ять – шість існуючих.

· Напротивагу концепціям двох світів (капіталістичного та соціалістичного) та “третього світу” (країни, що розвиваються) нині утверджується концепція “четвертого світу”: суб’єктами геополітичних процесів виступають не стільки держави (яких близько 200), скільки етноси, яких понад 5 тисяч. Геополітична структура світу повинна базуватись на етнокультурному розмежуванні народів, а не на їх державному поділові.

· Значна увага нині приділяється концепції світової геополітичної інтеграції, за якою людство рухається до єдиного (пондіаліського) світу внаслідок тотального поширення ліберально – демократичної ідеології, ринкової економічної системи, інформаційних технологій.

Контрольні питання та завдання

1. Які події та тенденції світового розвитку спричинили формування нової політичної географії?

2. Як змінюється розуміння ролі і функції держав у сучасних геополітичних процесах?

3. Характеризуйте основні положення концепції світових систем Валлерстайна – Тейлора. Поясніть геополітичні та геоекономічні функції ядра, напівперефірії та периферії як складових просторової структури світу.

4. Поясніть геополітичний “ефект місця” за політико – географічною концепцією місця Дж. Егню.

5. Поясніть тенденцію зниження ролі окремої держави у забезпечені повного суверенітету над своєю територією в умовах глобалізації.

6. Характеризуйте концепцію геополітичного простору (М. Фуко, Д.Гарвей) та посилення відповідальності політиків і вчених за його орієнтацією та цільові настанови.

7. Яка з двох концепцій – “плавильного казана” та мультикультуралізму, видається вам більш правильною? Як співвідносяться такі концепції в сучасних геополітичних умовах? Наведіть приклади поширення тієї чи іншої концепції.

8. Які чинники зумовлюють зниження ролі держав у сучасних геополітичних процесах і посилення значення цивілізаційних відмінностей людства?

9. Характеризуйте зміст геополітичних концепцій “двох світів” та “третього світу”. В який час і яких причин з’явилися ці концепції?

10. Поясніть зміст концепції “четвертого світу”. Які чинники спонукали її появу та відмову від традиційної концепції двох чи трьох світів?

11. Які тенденції світового розвитку спричиняють появу концепцій світовї геополітичної та геоекономічної інтеграції? Яким уявляють дослідники єдиний (мондіаліський) світ?