Геополітичні моделі світу

Геополітичні моделі світу з’явилися у ХХ ст. Першою з них була модель (схема) Гартленда (“Серцевинної землі”), опублікована Г. Маккіндером у 1904 р. у роботі “Географічна вісь історії”. Автор уточнював її з часом у 1919 та 1943 роках. Протягом цього часу відбулось багато важливих і масштабних подій: Велика Британія втратила свою економічну й політичну гегемонію; світ потрясли дві світові війни; на очах Маккіндера зростав виклик Німеччини Великобританії та й всьому світу.

Напередодні другої світової війни К. Гаусгофер розробив концепцію пан-регіоналізму: в світі формуються і існують глобальні економічні регіони, засновані на “пан-ідеях”, тобто на певній ідеології. Перший його варіант поділу світу складався з чотирьох пан-регіонів: 1) Євро-Африка з німецько-французьким пануванням; 2) СРСР з його впливом на Іран; Афганістан та Індію; 3) Східна Азія з домінуванням Японії; 4) Північна і Південна Америка з пануванням США. Гаусгофер - автор концепції великого континентального євразійського союзу, який об’єднував би Німеччину, Іспанію, Францію, Італію, СРСР та Японію проти Британської імперії та США. Першим кроком її реалізації був німецько-радянський пакт 1939 р. (злочинний пакт Молотова - Ріббентропа).

Ще на межі ХІХ - ХХ ст. американський адмірал А. Меген розробив геополітичну концепцію світового контролю за рахунок морської сили. Він спирався на історію британського світового панування і наголошував провідну роль у сучасній історії протистояння континентальної Росії і морських держав - США, Німеччини і Великої Ббританії. Морські країни, за Мегеном, повинні охопити Росію залізним кільцем, залучивши для цього на сході ще й Японію, щоб не допустити переваги “континентальних сил” над “морськими”, а слов’янських народів - над латинськими. Ідеї А. Мегена у воєнний час продовжив Н.Спікмен. Він використав геополітичну модель Г. Маккіндера, але ключовою її областю вважав не Гартленд, а “внутрішній півмісяць”, який він називав вже “Римлендом” (від rim.[англ.] - дуга, обід). Контроль Римленду може нейтралізувати вплив Гартленду.

До 50-х років ХХ століття в геополітиці домінувала двополюсна модель світу “океан - континент” або “таласократія - теллурократія”. Після другої світової війни двополюсний світ вже позначали за двома країнами - лідерами “США - СРСР”. На початку 1960-х років популярними стали поліцентричні геополітичні моделі світу. Зокрема, називали п’ять світових полюсів: США, СРСР, Китай, Західна Європа, Японія. З 1990-х років, після розпаду СРСР з’явились і однополюсні геополітичні моделі світу, які акцентували незаперечне світове лідерство США.

Найбільш докладною є геополітична модель світу, розроблена американським дослідником С.Коеном. Геополітична структура світу, за С.Коеном (1994), поліцентрична та ієрархічна. Перший її рівень утворюють геостратегічні сфери – морська та євразійська (континентальна). На другому рівні виділені геополітичні регіони. До морської сфери віднесені чотири регіони: 1) Англо – Америка і Кариби; 2) Західна Європа і Магриб; 3) Позаконтинентальна (офшорна) Азія та Океанія; 4) Південна Америка і Африка південніше Сахари. До Євразійської сфери входять два геополітичні регіони – Гартленд (Росія) та Східна Азія. Додатково на другому рівні виділені такі регіони:

= Південна Азія – незалежний регіон зі своїм геополітичним кодом;

= Середній Схід – роздільний, більш точно – розділений пояс;

= Центрально – Східна Європа – регіон – “ворота”, що сприяють потенційним зв’язкам між Заходом та євразійською континентальною сферою.

Третій рівень геополітичної моделі С. Коена представляють великі національні держави: США, Китай, Європейський Союз, Росія, Японія. На четвертому рівні показані держави другого порядку, що є лідерами певних регіонів але не мають глобального впливу. П’ятий рівень представлений субнаціональними територіями, що виконують роль території – “воріт” для міжнародних зв’язків. Геополітичні регіони перебувають на різних стадіях розвитку і мають різну геополітичну ентропію щодо рівно- важності (стабільності) – нерівноважності (нестабільності).

Коен виділяє особливий тип перехідних держав та поясів. Це пояси нестабільності (Середній Схід) та маргінальні сфери (Африка південніше Сахари, Південна Америка). Центрально – Східна Європа, за С.Коеном, являє собою унікальну територію, оскільки це єдині в світі “ворота” між геостратегічними сферами, що займають цілий геополітичний регіон. Головна функція “воріт” – стабілізація світової геополітичної системи за рахунок посилення взаємодії та взаємозалежності її складових регіонів і сфер.

Американський політолог А.Страус розробив концепцію уніполярного світу. Сукупний потенціал потужних держав, що не мають жодних підстав до воєнних конфліктів між собою, формує глобальне уніполе. За Страусом, це трицентрове поле США, Європейського союзу та Японії, що консолідується навколо США. Показово, що уніполе утворюють найбільш потужні демократії світу.

Скандинавський політолог Й Галтунг обґрунтував гіпотезу “ про сім паралелей однополярного світового простору”. На його думку, світ після завершення “холодної війни” став менш передбачуваним. На зміну трьом суперполітикам, що діяли протягом 1949-1989 рр., - західної, що боролась з комунізмом, східної – антиімперіалістичної та неконсолідованої політики третього світу, у сучасній геополітичній структурі наявні сім центрів, що претендують на глобальну чи регіональну гегемонію: США; Європейський союз; Росія та інші пострадянські, а можливо й центрально – східноєвропейські країни; Туреччина і близько 10 її ісламських сусідів; Індія, Китай; Японія. Галтунг підкреслює, що йдеться не про семиполярний світ, оскільки шість центрів певною мірою координовані США, а саме про “сім паралелей”.

Значна частина геополітиків прогнозує ліквідацію національних еконономік у їх сучасному розумінні в майбутньому. Внаслідок глобальної інтеграції світом будуть управляти ТНК (300 - 400 фірм). Все більша частина корпорацій розгортає свою діяльність поза межами своєї держави, і цей процес веде, вочевидь, до нової геополітичної парадигми, до нового світогосподарського порядку.

Популярним напрямком геополітичних досліджень у наш час стає розробка світових геополітичних сценаріїв від апокаліптичних (загибель світової цивілізації) до найбільш оптимістичних. Відомий західний геополітик Д.Паркер (1991) вважає, що центральним завданням нової геополітики є забезпечення світового порядку за допомогою угод і погоджень, а не сили й панування. Близькі до цієї тези і погляди французького генерала і вченого П.Галлуа (1990). Він розрізняє три історичні фази в еволюції геополітики: 1) на ранніх етапах суспільного розвитку аж до промислової революції переважав географічний фаталізм; 2) після промислової революції настав час імперіалізму з хижацькою експлуатацією природного середовища і появою дуже гострих глобальних проблем; 3) усвідомлення необхідності узгодженої взаємодії усіх членів міжнародного співтовариства для розробки й реалізації загальнопланетарної, неконфронтаційної геополітики.

Запам´ ятайте:

· Перша геополітична модель світу була розроблена британцем Г. Маккіндером у 1904 р.