Світові та регіональні цивілізації

Як вже зазначалось, цивілізації систематизують у часі та у просторі за їх суспільно-історичним розвитком та їх просторово-географічним поширенням. У попередньому параграфі розглядались засади формування та розвитку цивілізацій. Зробимо короткий огляд їх просторових систематик.

З огляду на загальнолюдські інтереси, потреби, цінності можна говорити про глобальну, загальноземну цивілізацію. Разом з тим духовні та матеріальні цінності людей у різних географічних регіонах можуть бути дуже різними. Саме тому світову цивілізацію розглядають як сукупність регіональних цивілізацій. Просторово-географічна систематика має різні масштаби регіоналізації і спирається на різні ознаки. Розрізняють цивілізації західну та східну. Виділяють також чотири цивілізації за конфесійними ознаками: західну християнську, ісламську, індо-буддійську, конфуціансько-буддійську.

Дуже стійким і стабільним є світовий поділ за регіональними цивілізаціями. Такі регіони формували свої сучасні границі протягом тривалого історичного розвитку, в процесах спілкування та протистояння різних етносів, народів, релігій, культур, держав, під час жорстоких воєн за землі, за панування. Не завжди перемагали народи з більш високою культурою, і тоді цивілізаційний поступ робив крок назад. Згадаймо орди кочовиків Чингисхана, які завоювали Піднебесну імперію – високоцивілізований Китай, європейських варварів, що перемогли могутній Рим з його високою античною культурою.

Світова картина регіональних цивілізацій являє собою складну мозаїку унікальних культур, кожна з яких має свою ідею, свою форму, власні ритми, власний розвиток. Схема лінійно-поступального розвитку людства виявилася занадто спрощеною. Як зауважив свого часу М. Данилевський, “прогрес людства полягає не в тому, щоб всім іти в одному напрямку, а в тому, щоб на все поле історичної діяльності виходити у різних напрямках”.

М. Данилевський (1869 р.) виділяв десять культурно-історичних типів або цивілізацій: єгипетську; асирійсько-вавілонсько-фінікійсько-халдейську; іранську; єврейську; грецьку; римську; аравійську (новосемітську); європейську (романо-германську). Дві цивілізації – перуанська і мексиканська – насильницьки загинули на ранніх стадіях розвитку. Зіткнення народів, за Данилевським, так само необхідні, як бурі й грози в природі. Енергійні цивілізації, як “бичі Божі” змітають з історичної арени старезні й агонізуючі культури. Разом з тим кожна цивілізація робить свій самобутній і неповторний внесок у різноманітно єдине буття людства.

Протягом XIX ст. переважна більшість досліджень світового цивілізаційного розвитку пов'язана з Європою. Гегель наголошував ідею нерівноцінності світових цивілізаційі поділяв їх на " історичні", та " неісторичні" народи. О.Шпенглер рішуче заперечував " птолемеївську систему історії, за якої всі цивілізації " вертяться" навколо культури Європи, і стверджував " коперніківську схему", де кожна культура — це окремий світ, і всі вони рівноцінні. За Шпенглером, народження культури — це " про­будження великої душі", а " затухання душі" рівнозначне вмиранню культури. Шпенглер назвав вісім великих культур: єгипетську, вавілонську, індійську, китайську, аполлонівську (греко-римську), арабську (магічну), мексіканську, західну (фаустівську). Він допускав також появу російської культури. Внутрішній світ великих культур Шпенглер уявляв за допомогою художніх образів і форм.

Напротивагу О. Шпенглеру, А.Тойнбі характеризував великі ци­вілізаціїз більш раціональної точки зору. Цивілізації проходять стадії становлення, розвитку й занепаду, аж до дезинтеграції та за­гибелі. Для них характерний дискретно-стадійний розвиток. Тойнбі (1961) виділяє п'ять живих світових цивілізацій:

- західне суспільство, об'єднане західним християнством;

- православно-християнське (візантійське) суспільство, що охоп­лює Південно-Східну Європу і Росію;

- ісламське суспільство — від Північної Африки і Середнього Сходу до Великої китайської стіни;

- індуїстське суспільство, розміщене у тропічній субконтинентальній Індії;

- далекосхідне суспільство субтропічного та помірного регіонів Південно-Східної Азії.

Тойнбі доходить висновку, що зазначені цивілізації являють со­бою третє покоління, якому передували цивілізації другого та пер­шого поколінь. На культурологічній карті світу Тойнбі показав 37 регіональних цивілізацій, з яких 21 була докладно описана: західна, дві право­славних — руська і візантійська, іранська, арабська, індійська, дві далекосхідні, антична, сірійська, цивілізації Інда, китайська, мінойська, шумерська, хеттська, вавілонська, андська, мексикансь­ка, юкатанська, майя, єгипетська. Розвиток цивілізацій відбуваєть­ся завдяки неординарним і творчим лідерам, дії яких наслідує все суспільство. Сліпе наслідування протистоїть творчості, внаслідок чого між творчою меншістю та пасивною більшістю зростає розрив. Творча еліта вимушена адаптуватися до більшості і тримати її в по­корі силовими методами. Нетворча маса вироджується в пролетарі­ат — безправну й обездолену масу. Цивілізація вступає у фазу соці­альних вибухів. Паралельно формується ще одна сила — " вар­варські загони" зовнішнього пролетаріату.

Разом з тим Тойнбі заперечує схему " одвічного повторення", яка є тупиковою. Циклічний розвиток він поєднує з поступальним рухомподібно пересуванню возу на колесах. Тойнбі обґрунтовує критерії визначення цивілізаційної ідентичності, серед яких релігія, історія, мова, звичаї, культура. Особливий наголос при цьому зроблено на релігії — " цілісній і єдиноспрямованій" порівняно з багатоваріант­ною та повторюваною історією цивілізацій.

С. Гангтінгтон (1993) наслідує Тойнбі, але виділяє вісім цивілі­зацій: західну, конфуціанську, японську, ісламську, індуїстську, пра­вославно-слов'янську, латиноамериканську і африканську. Гантігтон обґрунтовує ще один критерій для виділення цивілізацій — принципове розв'язання найбільш масштабних міжнародних про­блем (поширення зброї, права людини та ін,).

Сучасні цивілізаційні макрорегіони світу мають достатньо виз­нані кордони. Дискусійними лишаються лише окремі випадки: Су­дан відносять до Північної Африки та Середнього сходу, виходячи з його історичних зв'язків з Єгиптом, але за расовими, релігійно-культурними ознаками він відноситься до Чорної Африки (Африка на південь від Сахари); Афганістан розміщений на стику різних культур — середньосхідної (іранської), середньо-азіатської та південноазіатської (пакистанської); Папуа-Нова Гвінея залишилась поза регіоном Південно-Східної Азії внаслідок колоніальних заво­ювань та перерозподілів острову Нова Гвінея.

За історико-географічними особливостями два регіони є корін­ними, " автохтонними" — Західна Європа та Східна Азія. Ще два — Північноамериканський іАвстралійський (з Новою Зеландією) — пе­реважно переселенські регіони, що відійшли від Західної Європи. Латинська Америка являє собою результат складного й протирічивого поєднання кількох культур — традиційних індійських, євро­пейських (переважно іберійських), африканських, сучасних північноамериканських. Два азіатських регіони — Південна Азіята Південно-Східна Азія — багато в чому зберігають свою давню й са­мобутню культуру.

Середній Схід і Північна Африка — регіон зародження й абсо­лютного панування ісламу з єдиним анклавом - Ізраїлем. Африка південніше Сахари (Чорна Африка)— найбільш бідний і відсталий, спустошений колоніалізмом регіон. Тут ще тривають процеси етнонаціонального розмежування та формування націй. Регіон Центрально-Східної Європи охоплює країни Прибалтики, Чехію, Слова­кію, Польщу, Угорщину, Румунію, країни Балканського півострова (крім Греції). В окремий цивілізаційний макрорегіон виділена Океа­нія. Окремо розглядають також Російсько-Євразійський регіон до якого включають Росію, Україну та Білорусь.

Запам’ятайте:

● Суспільна географія розробляє геопросторову систематику цивілізацій і досліджує світові та регіональні цивілізаційні спільноти.

● Існує глобальна, загальноземна цивілізація, яку розглядають як сукупність регіональних цивілізацій.

● Просторово-географічні систематики цивілізацій можуть бути різними в залежності від цільових настанов, критеріїв та масштабів.

● Найбільш генералізованим є поділ світової цивілізації на дві віті – східну та західну.

● За конфесійними ознаками розрізняють чотири світових цивілізації: західну християнську; ісламську; індо-буддійську; конфуціансько-буддійську.

● Світова картина регіональних цивілізацій являє собою складну мозаїку унікальних культур, кожна з яких має свою ідею, свою форму, власні ритми, власний розвиток:

= М. Данилевський розрізняв десять культурно-історичних типів або цивілізацій, серед них дві загинулих (перуанська та мексиканська);

= О. Шпенглер (1918-1922 рр.) виділяв вісім “великих культур” (цивілізацій) і припускав появу російської культури;

= А. Тойнбі (1961 р.) виділяв п’ять світових цивілізацій, які поділені на 37 регіональних цивілізацій;

= С. Гантінгтон (1993 р.) розглядає вісім світових цивілізацій.

● Сучасні світові цивілізаційні макрорегіони поділяють за історико-географічними особливостями на корінні (автохтонні), переселенські та мішані.

● Окремо розглядають Російсько-Євразійський макрорегіон, до якого включають Росію, Україну та Білорусь.

Контрольні питання та завдання

1. Поясніть взаємозв’язок та співвідношення глобальної (земної) та регіональних цивілізацій.

2. Характеризуйте загальні відмінності східної та західної світових цивілізацій.

3. Які світові цивілізації виділяють за конфесійними ознаками? В яких світових макрорегіонах вони розміщені?

4. Чим можна пояснити недостатню чіткість у складі та розмежуванні регіональних цивілізацій?

5. Порівняйте світові картини регіональних цивілізацій за М. Данилевським, О. Шпенглером, А. Тойнбі, С. Гантінгтоном. Проаналізуйте їх спільні риси та відмінності.

6. Характеризуйте сучасні цивілізаційні макрорегіони світу. Назвіть регіони корінних (автохтонних) і переселенських цивілізацій. Покажіть регіон панування Ісламу. Покажіть регіони, в яких нині тривають процеси етнонаціонального розмежування та формування націй.

7. До складу якого макрорегіону включають Україну?