Місце і роль культури у життєдіяльності суспільства

У широкому розумінні культура охоплює всі аспекти життєдіяль­ності та її матеріальні й духовні результати: будівлі й поселення, храми й цвинтарі, машини й механізми, технології виробництва й характер господарського освоєння територій і акваторій, норми мо­ралі й права, вірування та духовні переконання й орієнтири, тра­диції і звички, форми одягу та їжі, співи й танці, образотворче мис­тецтво, форми відпочинку й розваг. У вузькому розумінні культу­ра — сфера духовного буття людей. " Культурою" називають також певні етапи розвитку цивілізації (антич­на культура, культура індустріального суспільства і т.д.), матеріаль­ний і духовний світ окремих народів (культура майя, українська культура та ін.).

За І.Кантом, культура — це набуття розумною істотою здатності ставити свідомі цілі, іншими словами, це засіб подолання залеж­ності людини від природи. Як зазначав А.М.Карр-Сондерс (1922), люди та соціуми проходять природний відбір у залежності від прий­нятих ними звичаїв. Ті соціальні групи, що дотримуються більш ко­рисних та ефективних звичаїв, у процесі постійної міжгрупової кон­куренції та боротьби отримують перевагу над тими соціумами, що сповідують менш корисні звичаї. Сімпсон співставляв культуру з біологічним розвитком і визна­чав її як " більш потужний засіб пристосування". К.Поппер вважав, що " культурна еволюція являє собою продовження генетичної ево­люції іншими засобами".

Культура пронизує життя людей у всіх його ракурсах — гро­мадському й індивідуальному, економічному й соціальному. Вона проявляється в думках і справах, у системі цінностей і мотивації дій. За висловом К. Лоренца, “культура – це море, в якому люди плавають подібно рибам. Іншими словами, культура - це соціальне середовище, поза яким люди не можуть існувати”. Цікавою й глибокою є його ж теза про те, що людський розум — явище надіндивідуальне. Іншими сло­вами, поза спілкуванням, поза суспільством з його культурою розум не існує. Цю ж тезу посилює Едвард Т.Холл, за яким розум — це внутрішньо засвоєна культура. Таким чином, культура пов'язує ок­ремих індивідів у суспільство (соціум) і навпаки — дає можливість виділення особистостей на тлі суспільства.

Як і всі соціальні явища, культура розвивається й еволюціонує. Мають місце регіональні й світові культурно-історичні процеси. Обов'язковою умовою існування культури є її передача від покоління до покоління, постійна трансляція від батьків до дітей, яку назива­ють естафетою культури, або ж культурними естафетами. У процесі історичного розвитку культури встановлено таку закономірність: матеріальні цінності змінюються відносно швидко; соціальні інститути — повільніше, а духовні цінності — ще по­вільніше. Відтак, багато дослідників головною ознакою цивілізації вважають духовну культуру, зокрема релігію.

Культура — надзвичайно ємке, складне й багатоаспекне понят­тя. Ось кілька його сучасних визначень. Культура — це:

- спосіб організації життєдіяльності людей, представлений про­дуктами їх матеріальної та духовної праці;

- система цінностей, традицій, норм, а також діяльності спеціаль­них інститутів;

- сфера суспільного життя;

- характеристика особливого, своєрідного у свідомості й поведінці індивіда, соціальної групи, етносу, суспільства.

Останнє визначення акцентує поєднання культури суспільства в цілому та його різних соціально-етнічних груп і кожної окремої людини. Визначення поняття культури, з одного боку, повинно бути достатньо загальним, щоб охопити всю різнобарвність світових культур різних часів і народів, і, з другого боку, дати конкретні оз­наки для того, щоб розрізняти такі культури, розуміти критерії культурної самоідентифікації окремих народів, груп та індивідів.

У 70-х роках XIX ст. відомий антрополог Е. Тайлор визначав культуру як комплексне поняття, що містить знання, вірування, ми­стецтво, мораль, закони, традиції та інші здатності, набуті людиною як членом суспільства. Г. Гофстед (1981 р.) трактував культуру як комплекс колективних програм мозку, які відрізняють членів однієї людської групи від інших. Культура, за Гофстедом, — це система цінностей. Соціологи Ц. Наменвірт і Р. Вебер (1987 р.) розглядають культуру як систему ідей. За Е. Гілом (2001 р.), культура — це система цінностей і норм, що є спільними для певної групи людей і взяті разом утворюють струк­туру життя. При цьому цінності являють собою абстрактні ідеї, які група вважає добрими, правильними і бажаними, а норми — соц­іальні правила та принципи, що визначають правильну поведінку в конкретних ситуаціях.

Культура може мати як позитивні, так і негативні властивості. Прикладами останніх можуть бути зростаючі екологічні проблеми людства, завищені оцінки інтернаціональних тенденцій розвитку напротивагу національно-етнічним і т.д. За Ф.А.Хаєком (1992), раціональна реконструкція формування моралі, традицій виглядає так. По-перше, є вроджена мораль людських інстинктів: солідарність, альтруїзм, групове прийняття рішень і т.д. По-друге, існують благопридбані моральні правила: бережливість, чесність, повага до власності, які формують та підтримують розширений порядок. Така мораль перебуває між інстинктом та розумом.

О.Шпенглер, А.Тойнбі, П.Сорокін поділяли суспільство на творчу меншість та інертну більшість. Представники творчої мен­шості виношують ідеї " містичного життєвого пориву", що можуть захопити й інертну масу. Відтак, творча меншість має свою прогре­сивну систему цінностей і нав'язує її інертній більшості.

Американський соціолог П.Сорокін розрізняв у складі культури відчуттєву суперсистему, в якій реальність сприймається безпосе­редньо відчуттями, і умоглядну суперсистему, яка базується на інтуїції. Поєднання цих складових породжує ідеалістичну суперсистему. На нижньому рівні структурування культури П.Сорокін ви­діляв п'ять підсистем: мова, етика, релігія, мистецтво, наука.

Культура оперує такими базовими поняттями, як краса (естетич­не задоволення), добро (соціальна адаптація й мораль), користь (ра­ціональність), істина (цінності, що є наслідком розумової діяль­ності). Розрізняють внутрішні та зовнішні функції культури. Внутрішні функції полягають у створенні духовних цінностей, їх поширенні й споживанні, зовнішні функції проявляються у різнома­нітних матеріальних формах. Культура має свою динаміку: вона відтворюється, функціонує й розвивається.

Культуру визначають як окрему підсистему суспільства, що визначає взаємодію в ньому окремих індивідів, соціальних груп, суспільства в цілому. Складовими елементами культури називають традиції, цінності, норми. Культура охоплює складну й розгалужену систему соціальних функцій, її визначають як сферу духовного буття людей, що розкри­ває їх творчі властивості. Культура являє собою специфічну систему цінностей і ідей, які організують суспільство. Культуру визначають як інструмент впорядкування соціальних систем. Культура — це спе­цифічна якісна характеристика суспільства, що визначає спосіб його життєдіяльності. Одна з головних функцій культури — творчість. Йдеться про духовне виробництво, яке охоплює не лише створення духовних цінностей, але й всю організацію спілкування та взаємодії людей. Духовне виробництво формує суспільні відносини і духовні блага так само, як матеріальне виробництво дає матеріальні блага.

В період кризи афінської демократії Сократ вперше поставив пи­тання: що таке благо? З того часу людство постійно замислюється над смислом і цінністю свого існування і намагається визначити си­стему цінностей. Спочатку цінності ототожнювали з потребами лю­дини, пізніше наголошували цінності нормативно-духовні. Система цінностей пов'язує суспільство в єдине ціле.

Цінності — це матеріальні предмети або ідеї й норми, які сприй­маються людьми як необхідність, як благо. Цінності можуть бути загальнолюдськими, національно-етнічними, конфесійними, групо­вими, індивідуальними. В кожному суспільстві функціонує своя сис­тема та ієрархія цінностей. В тоталітарних державах через партійні доктрини та ідеології правляча верхівка нав'язує населенню свою систему цінностей.

Культура зберігається й " транс­люється", тобто передається з покоління в покоління. Тільки так можна зберігати культурну самобутність окремих народів і соціаль­них груп. Відома теорія соціальних естафет (М.О. Розов)досліджує принципи й механізми наслідування культури новими поколіннями. Разом з тим має місце і взаємодія різних культур, взаємопроникнення сусідніх і навіть далеких культур, формування певних елементів загально­людської, глобальної культури.

Людство не може існувати без відтворення суспільної свідомості у її різних формах — релігійній, художній, моральній, правовій, нау­ковій, політичній, економічній, екологічній. Виробництво суспільної свідомості в різних формах складає духовне виробництво (нематері­альне виробництво) і утворює сферу розвитку духовної культури. При цьому духовна культура виробляє не лише духовні продукти (кни­ги, картини, музичні твори, спектаклі і т. д.), але й норми, що регулю­ють суспільні взаємини. Зразки (еталони) соціальної поведінки та нор­ми регулюють зміст і форми взаємин у суспільстві, їх характер та інтенсивність. Елементами духовної культури є також традиції й сте­реотипи. Традиції знаходять свій вираз у звичаях, обрядах, ритуалах, смаках і уподобаннях. Вони формуються на основі наслідування і орієнтовані на прийняті в суспільстві цінності. У вузькому розумінні традиція — це звичка, що відтворює стійкі риси життєвого побуту, цінності поведінки, прийняті в родині або ж у близькому оточенні. Стереотипи — це певні канони чи стандарти сприйняття, мислення, поведінки. Традиції й стереотипи структурують життєдіяльність лю­дей і можуть відігравати як позитивну (прогресивну), так і негативну (регресивну) роль щодо суспільного розвитку.

Таким чином, культура охоплює надзвичайно широку об­ласть — від знарядь праці до звичок, від форм і способів виробниц­тва до творчих пошуків і соціальних ідей. Навколо основних елементів культури формуються відповідні культурні комплекси: освітній, науковий, літературний, театральний і т.д.

У наші дні з'явився ще один термін, що позначає особливості су­часного розвитку культури - субкультура. Субкультурою називають автономне, цілісне культурне формування, що функціонує в рамках основної (панівної) культури. Прикладами субкультур мо­жуть бути молодіжна культура, ретрокультура, роккультура і навіть контркультура.

Запам’ятайте:

● У широкому розумінні культура – вся життєдіяльність людей в цілому, у вузькому – сфера духовної діяльності.

● Культурою позначають певні етапи історичного розвитку суспільства (культура антична, середньовічна, культура індустріального суспільства), а також матеріальний і духовний світ окремих народів (культура майя, українська культура).

● Культура – це засіб подолання залежності людини від природи, це своєрідний механізм природного відбору етносів та соціумів: ті етнічні та соціальні групи, які сповідують більш корисні та ефективні звичаї та правила, у конкурентному розвиткові отримують перевагу над іншими.

● Людський розум – явище надіндивідуальне. Мова, свідомість, мислення не існують поза спілкуванням, поза соціумом, поза суспільством.

● Обов’язковою умовою існування культури є її трансляція, передача від покоління до покоління, яку називають естафетою культури.

● Культура еволюціонує за таким правилом: матеріальні цінності змінюються відносно швидко, соціальні інститути – повільніше, а духовні цінності – ще повільніше. Відтак, головною ознакою цивілізації вважають духовну культуру, зокрема (у багатьох дослідників) – релігію.

● Культура – надзвичайно ємке, складне й багатоаспектне тне поняття. Відтак, його визначають по-різному. Відомі кілька сучасних визначень цього поняття.

● Культурологи поділяють суспільство на творчу меншість та інертну більшість. Перші мають свою більш високу систему цінностей і нав’язують її другим.

● П. Сорокін поділяв культуру на п’ять підсистем: мова, етика, релігія, мистецтво, наука.

● Кожний етнос, кожний соціум має свою систему цінностей – ідей, норм, правил, які сприймаються людьми як необхідність, як благо.

● Формування суспільної свідомості у всіх її проявах називають духовним (нематеріальним) виробництвом.

● Суспільство виробляє норми та еталони соціальної поведінки, формує традиції.

● У рамках основної (панівної) культури можуть існувати автономні культурні формування, які називають субкультурою (молодіжна культура, роккультура та ін.)

Контрольні питання та завдання

1. Поясніть зміст культури у широкому та вузькому розумінні даного поняття.

2. Наведіть приклади коли культурою визначають певні етапи історичного розвитку людства чи духовний і матеріальний світ окремих народів.

3. Прокоментуйте визначення культури: 1) як засобу подолання залежності людини від природи; 2) як своєрідного механізму природного відбору етносів і соціумів.

4. Чому людський розум називають надіндивідуальним феноменом?

5. Що являє собою трансляція (естафета) культури?

6. Як співвідносяться матеріальні та духовні цінності у процесі еволюції культури? Яку складову культури часто називають її головною ознакою?

7. Наведіть кілька сучасних дефініцій культури. Чим можна пояснити відсутність єдиного визначення цього поняття?

8. Поясніть структурування культури П. Сорокіним на суперсистеми та підсистеми.

9. Характеризуйте основні соціальні функції культури. Чому культуру називають якісною характеристикою суспільства?

10. Що являє собою духовне (нематеріальне) виробництво? Як змінюється співвідношення між матеріальним і нематеріальним виробництвом у сучасному суспільстві?

11. Поясніть поділ суспільства на творчу меншість та інертну більшість. Характеризуйте взаємодію цих соціальних категорій. Поясніть їх протирічиву єдність та взаємозумовленість.

12. Що являють собою цінності – загальнолюдські, групові, індивідуальні?

13. Поясніть зміст і функції норм і еталонів соціальної поведінки, традицій, стереотипів.

14. Що таке субкультура?