Римський календар. Римляни винайшли календар, яким ми й досі користуємося

Римляни винайшли календар, яким ми й досі користуємося. Слово «календар» походить від латинської назви першого дня кожного місяця – календи (Kalendae).

Спочатку рік, який, згідно з переказами, встановив Ромул, називався «Ромулів рік» і налічував десять місяців. Першим місяцем року був березень (Martius). І справді, якщо лічити місяці від березня, то вересень (лат.September від septem – сім) буде сьомим, жовтень (лат. October від octo – вісім) – восьмим, листопад (лат. November від novem – дев’ять) – дев’ятим, а грудень (лат. December від decem – десять) – десятим місяцем.

Згодом цар Нумо Помпілій збільшив кількість місяців на два, додавши січень і лютий, і рік став налічувати 12 місяців, як і тепер.

Однак справа ускладнювалася тим, що місяці не мали точно встановленої кількості днів, що, врешті – решт, призвело до цілковитого хаосу. Пори року перестали збігатися з місяцями, які б їм відповідали.

Усунути плутанину випало на долю самому Гаю Юлію Цезарю. Реформа календаря, запроваджена Цезарем у 46 році до н.е., відіграла важливу роль як у житті античних римлян, так і сучасних народів Європи. Новий календар став називатися на честь Цезаря Юліанським. Він застосовувася у нас до 1918 року («старий стиль»), а з січня 1918 року був запроваджений загальновживаний «новий стиль» – Григоріанський календар (1582 р.), яким ми користуємось і сьогодні.

За дорученням Цезаря, александрійський математик і астроном Созіген встановив річний цикл, що мав 365, 25 днів, і визначив кількість днів кожного місяця року. Щоб звести рік до цілого числа днів – 365, довелося збільшити лютий: через кожні чотири роки цей місяць отримував додатковий день. Однак при цьому не додавали 29 лютого, як це робимо тепер ми, а повторювали день 24 лютого. Оскільки римляни визначали те чи інше число місяця залежно від того, яким за рахунком був цей день від найближчого до нього попереднього дня, що звався «календи», «нони» або «іди» (враховуючи і сам день календ, нон або ід), то день 24 лютого був шостим перед березневими календами (1 березня), тому додатковий день (також 24 лютого) доводилося називати «двічі шостим» (bissextilis). Звідси і весь рік, збільшений на один «вставний» день, стали називати bissextus (ось звідки у нас назва «високосний рік»).

При позначенні дати назви днів ставились у Ablatī vus: Kalendis Ianuariis у січневі Календи, тобто 1 січня. Nonis Februariis у лютневі Нони, тобто 5 лютого. Idĭ bus Martiis у березневі Іди, тобто 15 березня. Kalendis Aprilĭ bus у квітневі Календи, тобто 1 квітня.

День, що безпосередньо передував головним дням, не мав спеціальної назви, а визначався за допомогою прийменника pridie напередодні, після якого вживався аккузатив: Pridie Kalendas Ianuarias напередодні січневих Календ, тобто 31 грудня. Pridie Nonas Februarias напередодні лютневих Нон, тобто 4 лютого. Pridie Idus Martias напередодні березневих Ід, тобто 14 березня.

Інші дні визначались залежно від того, скільки днів залишалось до найближчої головної дати. Ставилось сполучення ante diem з порядковим числом і аккузативус головного дня. Відповідне порядкове число рахувалось від головного дня назад, причому зараховувався головний день і день, який визначався: Ante diem quartum ante Kalendas Octobres. За чотири дні до жовтневих Календ, тобто 28 вересня. (У вересні 30 днів, значить, Календи – перший день, 30 вересня – другий день, 29 вересня – третій день, 28 вересня – четвертий день). Дати звичайно позначались скорочено: a.d. III Kal. Ian. = ante diem tertium Kalendas Ianuarias, тобто 30 грудня.

Початок року Цезар переніс на 1 січня, тому що в цей день консули вступали на свою посаду, і починався римський господарський рік.

Лічба років у римлян не мала чіткої системи і у різні періоди велась по – різному. Спочатку рік позначали іменами консулів. Коли ж із занепадом республіканського ладу влада консулів стала втрачати реальний зміст, основою літочислення став 753 р. до н. е. – рік заснування Риму. І лише у VI ст. н. е. християнський письменник Діонісій вперше став визначати події роками «від народження Христа», ввівши у такий спосіб поняття «нової ери».