Методи наукового дослідження в галузі дошкільної педагогіки

Відповідно до логіки наукового пошуку реалізується методика дослідження — комплекс теоретичних та емпі­ричних (заснованих на досвіді) методів, поєднання яких забезпечує найдостовірніше дослідження такого складно­го і багатофункціонального об'єкта, як процес виховання.

Методи педагогічного дослідження — сукупність прийомів, опе­рацій, спрямованих на вивчення педагогічних явищ і розв'язання різноманітних науково-педагогічних проблем.

Традиційно методи педагогічного дослідження поділя­ють на основні (педагогічне спостереження, експеримент) і допоміжні (аналіз продуктів діяльності, бесіда, тестування та ін). Використовуючи основні методи, здобувають базові дані про виховання і розвиток дитини, допоміжні — ілюс­тративну інформацію.

Методи педагогічного дослідження класифікують за різними критеріями:

За природою методи педагогічного дослідження поді­ляють на:

- теоретичні (порівняльно-історичний аналіз, ме­тоди моделювання, методи причинно-наслідкового аналі­зу)

- практичні (вивчення реального педагогічного процесу в природних умовах за допомогою спостереження, бесіди, анкетування, аналізу документів; вивчення педагогічного процесу в змінених умовах під час проведення експери­менту).

Дослідження починають з формулювання та обґрунтування проблеми. Цю роботу здійснюють, застосовуючи теоретичні методи дослідження, що забезпечує новизну поставленої проблеми, проникнення в закономірності процесів виховання і розвитку.

Використання теоретичних методів передбачає опрацювання літературних джерел: державних документів про освіту, історико-педагогічної та наукової літератури із суміжних наук, архівних документів, педагогічної періодичної преси, фольклор­них творів.

Педагогічне спостереження — спеціально організоване, ціле­спрямоване, систематичне та планомірне сприйняття досліджува­ного об'єкта в умовах повсякденного життя.

Головним завданням спостереження є збір фактів, де­тальна фіксація їх суттєвих ознак. Наукова його цінність полягає в тому, що воно є найбезпосереднішим способом одержання дослідних даних, оскільки дитина, не знаючи, що вона є об'єктом дослідження, поводить себе невимуше­но, природно, а дослідник може простежити явище, яке його цікавить, у всій повноті. Спостереження як метод на­укового педагогічного дослідження використовують щодо дітей будь-якого віку.

Однак спостереження не дає змоги оперативно зібрати матеріал, оскільки дослідник не може спровокувати яви­ще, яке його цікавить, а мусить вичікувати його. Крім того, факти, що є об'єктом спостереження, пов'язані з багатьма супутніми явищами: за дитиною необхідно спостерігати довго і неодноразово; при повторному спостереженні неможливо побачити точно ідентичне явище, що унеможливлює перевірку раніше отриманих даних.

Успіх дослідника залежатиме від того, наскільки чітко визначено мету, об'єкт, план і спосіб систематизації даних. Формулюючи мету, насамперед слід з'ясувати, яке педагогічне явище буде вивчатися (наприклад, педагогічні умови виховання самостійності у молодших дошкільників). Залежно від мети дослідження обирають його об'єкт (дитину відповідної статі та віку) і ситуації, в яких здійс­нюватиметься спостереження (наприклад, у режимних процесах — під час вживання їжі, вдягання і роздягання). Важливим аспектом є складання плану дослідження (основних і проміжних етапів роботи), який має охоплювати весь перебіг спостереження, враховуючи можливі зміни спостережуваного явища (суб'єктивні — стан здоров'я, настрій дитини; об'єктивні — наявність у групі необхідного обладнання, санітарний стан ванної кімнати, порядок у спальні тощо). Результати будуть об'єктивнішими і досто­вірнішими за систематичних і багаторазових спостере­жень у різний час і за різних умов, використання різних засобів фіксації (відеозапис, фотографування, хрономет­раж, протокольні записи та ін.) мовлення, емоційних реак­цій, поведінки і діяльності. Виявлені факти слід реєстру­вати не ізольовано, а разом з тими, що їх супроводжують і можуть мати значення для аналізу. При цьому недопусти­мими є оцінні судження.

Педагогічне спостереження може бути:

- безпосереднім (здійснюване безпосередньо дослідником) і опосередкованим (здійснюване особами, які працюють за програмою дослідника);

- безперервним (педагогічне явище спостеріга­ють у розвитку від його початку до кінця) і дискретним (лат. — поділений, перервний) — якщо є неодно­разове спостереження тривалого процесу.

Задля досягнення необхідного результату спостережен­ня повинно бути систематичним, об'єктивним і тривалим. Ці вимоги зумовлені тим, що кожна педагогічна ситуація і кожен акт поведінки дитини є неповторними, а оскільки дослідник не втручається у перебіг спостережуваного яви­ща, він повинен утриматися і від схильності до орієнтації нетипові «середньостатистичні» явища.

Іноді в педагогічному дослідженні використовують ме­тод самоспостереження — цілеспрямованого фіксування об’єктом педагогічного дослідження себе самого: думок, почуттів, душевного стану. Мета його полягає у з'ясуванні глибини усвідомлення дитиною себе. При цьому слід враховувати, що дитині дошкільного віку легше намалювати свій стан, ніж розповісти про нього.

Педагогічний експеримент. Є найпоширенішим методом досліджень у сфері дошкільної педагогіки.

Педагогічний експеримент — комплексний дослідницький метод, суть якого полягає в дослідженні педагогічного явища у спеціально створених умовах, організованих ситуаціях.

Надзвичайно важливо, щоб спеціально створені умови сприяли об'єктивному виявленню й аналізу досліджуваних явищ.

Педагогічний експеримент використовують з метою:

— встановлення причинно-наслідкових зв'язків між певними педагогічними впливами і досягнутими результатами;

— порівняння ефективності двох або кількох варіантів швів, умов і вибору з них оптимального з огляду на певнийкритерій (ефективність, затрачений час, засоби та ін.);

— виявлення необхідних умов для реалізації конкрет­них завдань відомими засобами;

— дослідження особливостей перебігу певного процесу в нових умовах тощо.

На відміну від інших методів дослідження педагогіч­ний експеримент дає змогу виокремити явище, що вивчається; цілеспрямовано змінювати умови педагогічного впливу на дітей; оперативно зібрати великий фактичний матеріал; повторювати окремі педагогічні явища приблиз­но в однакових умовах. За його допомогою отримують фак­ти і водночас перетворюють педагогічні явища. Експери­мент об'єктивніший метод дослідження, ніж спостережен­ня, оскільки його методика містить чіткі критерії фіксації та обробки даних. Однак він потребує тривалішої й ретель­нішої підготовки. Значно простіший аналіз протоколу екс­перименту, адже його вибудовують відповідно до заданої методикою послідовності. Аналіз педагогічних фактів і явищ може бути виражений у цифрових показниках.

Щоправда, іноді під час експерименту дитина може поводитися неприродно, що не дає змоги сформувати цілісне уявлення про її особистість.

Залежно від завдань і умов проведення розрізняють природний експеримент (здійснюється у межах педагогіч­ного процесу і є поширеним) і лабораторний (відбувається у спеціально створених умовах).

Залежно від часу проведення педагогічний експеримент може бути короткочасним і тривалим.

За метою дослідження розрізняють констатуючий (виявлення стану досліджуваного явища), формуючий (перетворення досліджуваного явища) і контрольний (аналіз ефективності запропонованої системи педагогічних впливів) експерименти.

Ефективність використання експериментальних методів у педагогічному дослідженні залежить від якості теоретичного аналізу і вивчення масової практики, чіткої" формулювання дослідницького апарату: мети, завдання, гіпотези та ін.

Не менш важливо заздалегідь визначити конкретну кількість експериментальних об'єктів, тривалість експерименту та способи одержання необхідної ін формації на кожному його етапі.

Цінність даних залежить від ретельності виконання програми експериментальної роботи, від поєднання його з іншими методами. Дбаючи про достовірність експериментальних даних, дослідник повинен дотримуватися інструкції експерименту, послідовності виконання завдань, уважно фіксувати особливості реакцій дітей і вихователя, уміти налагодити з ними контакт, володіти способами статистичної обробки факті н тощо.

Бесіда. Цей метод є одним із найпоширеніших у дослідженнях виховання і навчання дітей дошкільного віку. Використовують його автономно або в поєднанні з експериментом і спостереженням. Наприклад, вивчаючи ігрові інтереси дитини, дослідник на перших порах спостерігає за її іграми, а потім проводить бесіду про улюблені іграш­ки, ігрових партнерів (спершу з дитиною, потім з батька­ми, вихователями).

Бесіда — метод отримання інформації за допомогою словесного спілкування дослідника з дитиною з метою виявлення фактів, що характеризують її особистісні прояви (інтереси, знання, ставлен­ня та ін.).

Ефективність бесіди як методу вивчення особистості дитини залежить від усвідомлення дослідником її мети, глибокого обміркування головних і допоміжних питань, які слід добирати з урахуванням можливих варіантів спілкування, наявності необхідного матеріалу. Наприк­лад, для бесіди з дитиною про усвідомлення нею норми поведінки «Слід ділитися з іншими» можна обрати вірш О. Благініної «Подарунок», зосередившись на обговоренні таких питань: Яка іграшка була у дівчинки? Чи шкода їй було віддавати жабку подрузі? Чому вона віддала жабку? Правильно чи неправильно вона вчинила? Як би ти вчинив, якби твоя улюблена іграшка сподобалася твоєму другові? Чому?

Питання для бесіди мають бути чіткими, стислими, конкретними, вони неповинні містити підказки. Слід уникати слів із подвійним значенням або незрозумілих дитині. Дослідник, як правило, заучує питання напам'ять, ставить чітко встановленому порядку, вимагаючи розгорнутих відповідей.

Бесіду завжди проводять індивідуально в окремому приміщенні. Вона не повинна перевищувати 10—15 хв. За тривалішої бесіди малюк може втомитися і втратити до неї інтерес.

Заздалегідь необхідно продумати способи фіксації даних, використання технічних засобів (магнітофона, диктофона). У бесіді, як і в експерименті, функції дослідника і протоколіста можуть бути розмежовані. Відповіді дитини, її поведінку, емоційні реакції детально фіксують у протоколі.

Особливо важливо для дослідника створити сприятли­ву психологічну атмосферу, в якій дитина спілкуватиметься щиро, довірливо. При цьому фіксування інформації має її непомітним, щоб воно не насторожило дитину, не відволікло її уваги від змісту розмови. Досвідчений педагог уміло маневруватиме під час бесіди, творчо поводитиметься у непрогнозованих ситуаціях.

Вивчення продуктів діяльності дитини. Діяльність дитини дошкільного віку є різноманітною. Вона стосується різних аспектів реалізації власного творчого потенціа­лу, взаємодії її зі світом (довкіллям) і його предметами, спілкування з ровесниками, дорослими. Як правило, дослідники аналізують продукти зображувальної і конструктивної діяльності дитини (малюнки, аплікації, ліплення, об’ємні зображення, конструкції), музичної діяльності (ви­конавство і творчість у пісні, грі на музичних інструмен­тах), мовленнєво-творчої діяльності (творчі розповіді, пере­казування літературних творів, складання казок тощо). Цей метод традиційно використовують у вивченні індиві­дуальних особливостей дітей, їхніх інтересів і нахилів, ставлення до продуктивних видів діяльності.

Аналіз продуктів діяльності дитини часто є елементом інших методів дослідження, зокрема експерименту. На­приклад, під час вивчення педагогічних умов становлення і розвитку інтересу до зображувальної діяльності дитина залежно від спрямованості інтересу створює малюнки, які згодом оцінюють за різними критеріями.

ЯК і під час використання інших методів педагогічного дослідження, перед вивченням продуктів діяльності дитини слід заздалегідь продумати його мету: наприклад, ви вчення ставлення дошкільників до дорослих і однолітків, що виявляється в їхніх малюнках, розповідях тощо. Для всіх дітей експериментальної групи створюють однакові умови (однакові матеріали: папір, фарби, олівці; усамітнене не місце та певний час для самостійної діяльності). Дослідник має потурбуватися про мотивацію кожної дитини на одержання продуктивного результату, стежити, щоб діти працювали самостійно. Для нього неприпустиме втручання у процес створення продукту, оскільки це може обмежити свободу самовияву дитини. Критерії оцінювання продукту розробляють відповідно до мети дослідження, наприклад оцінювання вибору кольору, композиції малюнка тощо.

Використання методу вивчення продуктів діяльності дає змогу дослідникові зібрати за короткий час багатші фактичний матеріал, який характеризує особливості світосприйняття, емоційних станів, стилю самореалізації дитини чи групи дітей. Неодноразово повторюючи його, дослідник наблизиться до об'єктивних висновків щодо закономірності отриманих даних, природності виявів стану дитини тощо.

Однак, незважаючи на безперечну ефективність цього методу, його використання пов'язане з певними обмеженнями: він придатний на етапі оволодіння дитиною певними видами діяльності. Аналіз даних іноді потребує спеціально розроблених схем, що залежить від уміння дослід­ника виокремити всі педагогічні особливості створеного продукту. Не завжди досліднику вдається уникнути суб'єктивізму, наприклад, при оцінюванні оригінальності дитячого витвору.

Соціометрія. Для аналізу взаємин у колективі на ос­нові опитування чи спостереження за поведінкою дітей широко використовують соціометричні методи.

Соціометрія (лат. societas — суспільство і грец. metreo — вимі­рюю) — метод вивчення особливостей міжособистісних взаємин у малих групах.

Головним вимірювальним прийомом соціометрії є пи­тання, відповідаючи на яке, дитина виявляє своє ставлен­ня до інших. Результати заносять у соціограму — графік, на якому стрілками вказані вибори членів групи, або у соціоматрицю — таблицю, яка фіксує кількість одержаних кожним членом групи виборів. Наприклад, для вивчення групової диференціації кожній дитині пропонують визначити, з ким вона хоче разом гратися передусім; з ким, якщо дитина, обрана першою, відсутня у дитячому садку або зайнята іншою справою; з ким, якщо обидві відсутні. Виявлений у такий спосіб позитивний статус характеризує лідерську позицію дитини в групі, а негативний — непопулярність її в колективі.

Інтерв'ювання та анкетування. До цих методів звертаються за необхідності вивчити думки про виховання дитини, дослідження проблем сімейного виховання.

Основою інтерв'ю (англ. inerview — зустріч, бесіда) — усного опитування — є звичайна бесіда. Однак в інтерв'ю ролі співбесідників чітко визначені, нормовані, а цілі зада­ні програмою і завданнями конкретного педагогічного дослідження. Специфіка його полягає у залежності отриманої інформації від особливостей спілкування (довірливості, відкритості, взаєморозуміння) інтерв'юера з опитуваним. Оскільки зміст бесіди (інтерв'ю) передбачає глибокий і всебічний аналіз, вона повинна бути ретельно зафіксова­ною. Для реєстрації даних інтерв'ю використовують дослів­ний запис, запис по пам'яті, механічний звукозапис (магні­тофон, диктофон).

Питання, які використовують під час інтерв'ю, можуть бути прямими (вимагають простої відповіді), опосередкова­ними (передбачають згоду опитуваного на формулювання повного питання), відкритими (не обмежують способу від­повіді на нього, наприклад: «Які методи виховання дис­циплінованості ви використовуєте?») і закритими (обме­жують респондента заздалегідь сформульованими варіан­тами відповідей, один із яких він повинен обрати).

Використовують ці види питань і під час анкетування (франц. enquete — опитувальний лист) — письмового опи­тування. Надійність даних анкетного опитування перевіря­ють повторним опитуванням тих самих осіб за попередньою процедурою (дає змогу оцінити стійкість інформації), а та­кож перевіркою даних анкетного опитування іншими мето­дами — опитуванням третіх осіб, спостереженням, аналі­зом документів.

Здобуту в процесі інтерв'ювання та анкетування інфор­мацію доповнюють даними інших методів.

Анкета може бути використана і як засіб вимірюван­ня рейтингових (англ. rating — оцінка, клас, розряд) оцінок — визначення популярності, авторитету особи, групи, організації, їх планів, програм тощо. Відповіді у процесі оцінювання розташовують у порядку збільшення чи зменшення певної ознаки (наприклад: «Хто у вашій сім'ї мас найбільший вплив на дитину? Кого дитина слухається, коли він відсутній? Коли немає обох? Хто з інших людей, які не живуть з вами, має вплив на дитину?»).

Метод незалежних характеристик (педагогічного консиліуму). Особливість цього методу полягає в отри­манні інформації про дитину з різних джерел (від вихова­телів, помічників вихователя, завідуючої дитячим садком, матері, батька, бабусі та ін.). Використання його доцільне для з'ясування, наприклад, рівня вихованості дитини. При цьому слід зважати на об'єктивність джерел, з яких отримано інформацію.

Педагогічна діагностика. Використання науково об­ґрунтованих діагностичних методів дає змогу оцінити рі­вень особистісного та інтелектуального розвитку дитини, готовність її до школи, ефективність її навчання і вихован­ня. Головним методом педагогічної діагностики є тестування (англ. test — випробовування) — метод діагностики, який використовує стандартизовані запитання і завдання, що мають визначену шкалу значень. Від інших способів дослідження воно відрізняється точністю, доступністю, можливістю автоматизації.

Процес тестування охоплює вибір тесту (залежить від мети тестування, його достовірності та надійності), прове­дення тестування (обумовлюється інструкцією), інтерпре­тацію результатів (визначається системою теоретичних пе­редбачень щодо предмета тестування). Дані тестування не є підставою для негативної оцінки особистості.

Останнім часом педагогічна діагностика відокремила­ся від психологічної діагностики і може використовувати її дані (вони мають бути одержані тільки спеціалістом -психологом-практиком). У педагогічній практиці дошкіль­ної освіти широко використовують тести елементарних умінь (читання, письмо, елементарні арифметичні опера­ції), тести для діагностики рівня навченості (виявлення ступеня засвоєння знань та умінь за всіма розділами нав­чальної програми).

Аналіз щоденників батьків і вихователів, планів нав­чально-виховної роботи, інших документів навчально-виховного процесу. їх цінність полягає насамперед в об'єк­тивності, оскільки вони не створюються спеціально для вивчення, а є продуктом педагогічного процесу. Дані цих документів допомагають установлювати причинно-наслідкові зв'язки і взаємозалежності досліджуваних явищ.

Методи математичної статистики. їх використо­вують для кількісного аналізу одержаного матеріалу та обробки даних експерименту. Вони допомагають установити якісну залежність між явищами, що вивчаються, оцінити результати експерименту, підвищують надійність висновків, є фактологічною основою теоретичних узагальнень.

Статистичні методи застосовують при обробці значного масиву даних для визначення середніх величин одержа­них показників шляхом підрахунків за відповідними фор­мулами, довідковими таблицями. Результатам досліджен­ня надають форми графіків, діаграм, таблиць.

Метод моделювання. Суть цього методу полягає в імі­туванні реально існуючої педагогічної системи шляхом створення спеціальних моделей, у яких відтворено прин­ципи її організації і роботи.

Багато моделей належить до дидактичних явищ, які використовують у дидактиці для оптимізації структури навчального матеріалу, вдосконалення планування навчаль­ного процесу, управління пізнавальною діяльністю дітей і навчально-виховним процесом, а також діагностики, прог­нозування, проектування навчання.

Головною перевагою моделювання є цілісність, синте­тичність, різнобічність інформації.

Глибина, достовірність будь-якого педагогічного дослі­дження обумовлюються комплексним використанням різ­номанітних його методів. Конкретна їх комбінація зале­жить від специфіки об'єкта, мети і завдань дослідження, кваліфікації дослідника та матеріально-технічної бази.