Сукупність механізмів регулювання нац.. ек.

2. Система державного регулювання економіки

Державне регулювання економіки або економічна політика держави - це системне втручання держави в економічні процеси з метою забезпечення реалізації цілей соціально-економічного розвитку країни і національних інтересів.

Об’єктом державного регулювання економіки є національна економіка в цілому, її окремі галузі, сегменти і підсистеми, а також сфера управління державним сектором.

Суб’єктами державного регулювання економіки.

1. Органи державної влади, в тому числі на національному рівні:

- Президент України як вища посадова особа;

- Верховна Рада України як вищій законодавчий орган влади;

- Кабінет Міністрів України як вищий виконавчий орган влади;

- інші органи центральної виконавчої влади (НБУ, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України і т.д.).

Кабінет Міністрів фактично реалізує державне регулювання на національному рівні. Це колегіальний орган, до складу якого входять Прем’єр-міністр, Віце-прем’єр-міністри і міністри, що є членами КМУ. Також важливу роль виконують інші центральні органи виконавчої влади. Наприклад, НБУ реалізує грошово-кредитну, валютну політику, Антимонопольний комітет - антимонопольну політику, конкурентну політику, Фонд державного майна - політику в сфері приватизації і в сфері управління державними корпоративними правами і т.д.

На регіональному рівні суб’єкти державного регулювання економіки:

- органи державної виконавчої влади - це обласні державні адміністрації і районні державні адміністрації (структура ОДА і РДА певною мірою дублює структуру Кабінету Міністрів), регіональні структури інших центральних органів, наприклад, обласне управління НБУ, обласне відділення Антимонопольного комітету України;

- представницькі органи місцевого самоврядування - обласні та районні ради.

На місцевому рівні суб’єктами державного регулювання економіки є місцеві органи самоврядування, в тому числі місцеві ради (представницькі органи), виконкоми цих рад (виконавчі органи) і голови місцевих рад, що здійснюють керівництво і місцевими радами, і їх виконавчими органами.

2. Профспілки. Вони приймають участь у соціальному діалозі і в соціальному партнерстві, представляючі інтереси найманих працівників країни, і тому суттєво впливають на державну економічну політику в галузі праці і соціальних відносин.

3. Політичні партії. Виборюючи владу, вони реалізують власну передвиборчу платформу (програму), отже таким чином безпосередньо формують стратегію і тактику державного регулювання економікою.

Крім названих суб’єктів на систему державного регулювання економікою певний вплив мають також громадські організації, засоби масової інформації, авторитетні експерти та деякі інші суб’єкти.

Головна мета державного регулювання економіки майже завжди зводиться до зростання добробуту населення. В умовах дії демократичного механізму виборів підвищення добробуту населення є єдиною гарантією переобрання і отримання владних повноважень на наступний термін. Але сформульовану в такому вигляді головну мету важко або навіть неможливо реалізувати через занадто загальне її формулювання, тому зазвичай головна мета розгортається в систему цілей державного регулювання більш прикладного характеру:

1. економічне зростання;

2. повна зайнятість;

3. стабільність цін і національної валюти;

4. зовнішньоекономічна рівновага;

5. екологічна рівновага;

6. збалансування доходів у суспільстві та зменшення майнової диференціації;

7. адаптаційна здатність економіки до технологічних, зовнішьоекономічних та інших викликів.

Реалізацію першої цілі пов’язують зі зростанням ВВП або ВНП на душу населення.

На сучасному етапі стратегія економічного зростання повинна тією чи іншою мірою узгоджуватись з концепцією сталого розвитку. Це положення не має примусового характеру, кожна країна самостійно формує власну стратегію, але дотримання цього положення більшістю чи всіма країнами буде гарантією стабільності та стійкого розвитку в глобальному масштабі.

Реалізація другої цілі пов’язується переважно з подоланням циклічного безробіття, але в сучасних умовах переходу до постіндустріальної епохи все більших масштабів буде набирати структурне безробіття, тому саме на його подолання необхідно переорієнтувати зусилля держави в сфері зайнятості.

Реалізація третьої цілі часто пов’язується з подоланням інфляції попиту, але очевидно, що необхідною є переорієнтація державного регулювання у сфері подолання інфляції на створення механізмів максимально можливої нейтралізації інфляції витрат. Це пов’язано з тим, що світова економіка вступила у фазу перманентної інфляції витрат через вичерпання ресурсів.

Досягнення цих трьох цілей означає досягнення макроекономічної рівноваги в країні.

Досягнення зовнішньоекономічної рівноваги означає ситуацію, коли держава має всі можливості для підстраховки національних господарських суб’єктів в умовах ущільнення конкурентного простору глобалізованої економіки.

Досягнення екологічної рівноваги по суті відбувається за рахунок постійного моніторингу техногенного навантаження на довкілля з метою недопущення перевищення асиміляційних потенціалів цього довкілля.

Збалансування доходів у суспільстві і зменшення майнової диференціації є важливою метою економічної політики держави. Її досягнення гарантує стабільність суспільного розвитку.

Адаптивність економіки означає досягнення гнучкості економічного механізму до швидких змін зовнішнього середовища в різних сферах, тому досягнення сьомої цілі є гарантією інтеграції національної економіки до глобальної економіки зі збереженням лідерських позицій.

Методи державного регулювання економіки.

1. Правові методи - це формування правового поля, в якому здійснюється господарська діяльність в країни. Воно формується у вигляді системи державних законів і підзаконних актів. Розрізняють закони прямої дії, в яких безпосередньо виписаний механізм їх реалізації, і закони непрямої дії, процес реалізації яких потребує системи підзаконних актів.

Структурно будь-який закон чи підзаконний акт складається з трьох частин:

- гіпотеза, нею формулюються можливі господарські ситуації;

- диспозиція, нею формулюються права і обов’язки сторін в можливих господарських ситуаціях;

- санкція, нею формулюється спосіб покарання за порушення прав чи невиконання обов’язків сторонами у можливій господарській ситуації.

Основою правового регулювання господарської діяльності в Україні є Господарський кодекс України, Цивільний кодекс.

2. Адміністративні методи. До них відносяться:

- система дозволів;

- система заборон;

- система покарань.

Найбільш застосовуваними є такі адміністративні методи:

- ліцензування;

- квотування;

- надання дозволів;

- заборона певних видів діяльності;

- арешт майна;

- штрафи;

- пені і т.д.