Утворення та розпад Iзраїльсько-Iудейської держави. Iзраїльське та Iудейське царства.

З переходом давньоєврейських племен до осiлостi та появою територiальної общини поряд з родовою, розмиваються основи родо-племiнної органiзацiї. Це створювало передумови для утворення держави. Процес прискорювався необхiднiстю протистояти натиску сусiдiв, зокрема фiлистимлян, якi завдали кiлька важких поразок iзраїльтянам i захопили мiсто Сiлом - головне святилище Iзраїля.

Коло 1020 р. до н.е. на народних зборах було проголошено царя, ним став Саул, з колiна Венiамiн. Його енергiйна дiяльнiсть привела до утворення досить значної Iзраїльської держави. Пiсля кiлькох перемог над фiлистимлянами iзраїльтяни зазнали ряду невдач. В однiй з битв загинув Саул разом з трьома своїми синами. Причинами невдач iзраїльтян в цей перiод значною мiрою була усобна боротьба, що точилась мiж Саулом з одного боку i одним з його воїначальникiв з другого. Це був представник пiвденного колiна Iєхуда - Давид, котрий мабуть спирався на пiдтримку жрецтва.

Пiсля смертi Саула Давид спершу був обраний царем над пiвденними колiнами, а потiм i над усiм Iзраїлем. Саме Давида вважають справжнiм засновником Iзраїльсько-Iудейської держави. У 995 р. до н.е. Давид захопив стародавнє ханаанейське мiсто Їрусалим, яке перебуваючи на перехрестi торгових шляхiв перешкоджало змiцненню зв" язкiв мiж давньоєврейськими племенами. Давид формує центральний управлiнський апарат, створює поряд з племiнним ополченням наймане вiйсько /в основному з фiлистимлян/, що залежало особисто вiд царя. Давид провiв ряд успiшних воїн, значно розширивши територiю своїї держави.

Спадкоємцем Давида був його син Соломон / 965 - 928 / 935-? / рр. до н.е./, мудрiсть якого прославляї Бiблiя. Соломон проводив активну зовнiшньополiтичну дiяльнiсть, заключив союз з Їгиптом, скрiплений його шлюбом з дочкою одного з останнiх фараонiв ХХI династiї. Дружнi стосунки пiдтримуються з царем Тiра Хiрамом I. Розвивається торгiвля, ведеться будiвництво iз залученням iноземних майстрiв, зокрема фiнiкiйських. В Єрусалимi було збудовано царський палац, знаменитий храм бога Ягве i фортецю. В єрусалимський храм урочисто перенесли головну святиню iзраїльтян - ковчег завiту. / Це був ящик довжиною 1, 25 метра i шириною 0, 75 метра з дерева. Всерединi i зовнi вiн був обкладений золотом. В ньому зберiгались одкровення, тобто десять заповiдей./

Ковчег був мiсцем бiля якого Господь завжди являвся народу i тому, завжди супроводжував євреїв у дорозi.

Значний розмах будiвництва потребував нових видаткiв, котрi треба було чимось покривати. Соломон встановлюї їдину податкову систему. Вся держава дiлилась на 12 адмiнiстративно-податкових округ, що не вiдповiдали давньому племiнному подiлу. Вони включали i ханаанськi

племена з їх мiстами i населенням. Кожна така округа повинна була один мiсяць на рiк нести видатки по утриманню царського двора та державного апарату. На чолi кожної округи стояв чиновник, що вiдав збором натуральних податкiв / десята частина врожаю та приплоду худоби/. Крiм того була введена трудова повиннiсть. Спершу вона стосувалась неєвреїв. Однак, згодом усi жителi Iзраїля змушенi були 4 мiсяцi на рiк вiдпрацювати на царських будiвельних роботах в горах Лiвану.

Соломон широко залучаї жерцiв до управлiння державою. В рядi мiст жерцям видаються землi. Глава Єрусалимського храму входить до складу центрального державного апарату, котрий значно зрiс при Соломонi. Була органiзована постiйна армiя iз сильними загонами кiнноти та колiсниць. За благоустроїм царськi конюшнi переважали будинки населення.

Великi податки з одного боку, розкiш та марнотратство царського двору з iншого, чисельнi дружини Соломона / а вiн мав 700 жiнок та 300 наложниць/ - все це викликало незадоволення народу. Посилюється напруженiсть в стосунках мiж пiвнiчними та пiвденними колiнами. Пояснювалось це крiм iсторичних причин привiлейованим становищем, яке займало в державi колiно Iєхуда. Ще за життя Соломона мав мiсце заколот, який очолив колишнiй урядовець царя Їровоам. Не зважаючи на значнi розмiри повстання Соломон зумiв придушити його.

Пiсля смертi Соломона народнi збори обирають царем його сина Ровоама. Їровоам, що знайшов був притулок у Єгиптi, опираючись на пiдтримку єгипетського фараона Шешонка, повертається в Палестину, пiднiмає повстання проти Ровоама i вiдновлюї незалежне Iзраїльське царство. Отже, близько 928 р. до н.е. Iзраїльсько-Iудейська держава розпалась. На її мiсцi утворилось два невеликi царства: Iудея-на пiвднi, зi столицею в Єрусалимi, та Iзраїль - на пiвночi, з центром в Самарiї.

Говорячи про соцiально-економiчний розвиток Палестини в першiй половинi I тис. до н.е., слiд вiдзначити розвиток товарного виробництва, що поєднувався з розвитком мiст та торгiвлi. Разом з тим мiста Iзраїльсько-Iудейського царства були невеликими- в середньому вони займали площу 2, 5 - 4 га з населенням 2 - 4 тис. чол. Населення столицi складало коло 10 тис. чол.

В економiцi iснував царсько-храмовий сектор. Розвиток товарно-грошових вiдносин приводив до розорення общин, майно яких стали продавати стороннiм особам. В суспiльствi чiтко видiляються чотири категорiї населення: 1/ свiтська аристократiя / вельможi та вождi племен/; 2/духовна аристократiя / жерцi i пророки/; 3/ народ / амхаарец/- люди, що володiли невеликими общинними надiлами, сплачували податки i служили в армiї; 4/ iноземцi / герiм/- обмеженi в правах.

Бачимо, що в цю структуру не входять раби, на яких дивились як на частину майна. В десяти заповiдях Мойсея раб i рабиня стоять поруч з волом i ослом. Боргового рабства у Х ст. до н.е. давньоєврейське суспiльство не знало i рабами були чи вiйськовополоненi, чи купленi iно-земцi. Працювали вони як правило на землях царя i храмiв.

Пiсля розпаду Iзраїльсько-Iудейської держави двi її частини були далеко не рiвнозначними за своїм потенцiалом. Природнi умови були бiльш сприятливi в Iзраїлi, зокрема для розвитку землеробства. Крiм того через Iзраїль проходили важливi торговi шляхи. Проживало там коло пiв мiльйона чоловiк, як мiнiмум вдвiчi бiльше нiж в Iудеї. Крiм того територiя пiвденної держави являла собою значною мiрою гористу мiсцевiсть з важким грунтом, а на пiвднi - пустелi та напiвпустелi. З усiх точок зору Iзраїль видається значно сильнiшим. Однак Iудейське царство довше збереглось на полiтичнiй картi Схiдного Середземномор" я як незалежна одиниця. Значною мiрою це можна пояснити бiльшою внутрiшньою стабiльнiстю цiєї держави. Вся ситуацiя в пiвденнiй державi контролювалась колiном Iєхуда. В той же час на пiвночi жодне колiно не мало можливостi заявити про свою перевагу i мiж колiнами там точиться постiйна боротьба, що звичайно ослаблювало державу.

Найбiльш значною царською династiїю в Iзраїлi була заснована у 875 р. до н.е. воїначальником Омрi, котра проiснувала коло 50 рокiв. Саме Омрi збудував у центрi Iзраїлю нову столицю - Самарiю. В цьому мiстi Омрi спорудив розкiшний палац, розширений його сином Ахавом. Рiвень

життя населення в цiлому, i знатi зокрема, був вищий нiж у II тисячолiттi. Рiзноманiтнi вироби, частини яких знаходять пiд час розкопок в Самарiї, були прикрашенi золотом та iншими дорогоцiнними матерiалами. Знайдено чисельнi рiзнi пластини з слонової кiстки. Шматочки слонової кiстки вправляли в меблi i навiть у стiни. Iзраїльське царство вело iнтенсивну зовнiшню торгiвлю; вивозили - лiс, масло. Ввозили- золото, срiбло, дорогоцiнне камiння, тканини, слонову кiстку.

В Iудеї рiвень життя в зазначений перiод теж був вищий нiж в попереднє тисячолiття. Там теж велось iнтенсивне будiвництво, особливо фортечне. В Iудеї, як i в Iзраїлi, пiсля розпаду єдиної держави зберiгається монархiчна форма правлiння з елементами родо-племiнної демократiї. З одного боку влада монарха була спадковою, з iншого- народнi збори проголошували царя.

Не зважаючи на позитивнi зрушення в економiцi, лише незначна частина населення жила досить заможно. Становище общинникiв було досить важким. Вони ставали жертвами насильства з боку лихварiв та царських службовцiв. Якщо у Х ст. до н.е. давньоїврейське суспiльство не знало боргового рабства, то вже у VIII ст. до н.е. общинники за борги могли бути проданi в рабство. Звичайно така практика викликала соцiальне незадоволення, яке у VIII - VI ст. до н.е. проявилось у так званому русi пророкiв.

Спершу пророкуванням займалась одна з категорiй жрецтва. Однак згодом пророки / набi/ вiдокремились вiд iнших жерцiв i могли як бути включеними до складу персоналу храмiв, так i бути незалежними вiд державних iнститутiв та храмiв. Чисельнi пророки згадуються у Старому Завiтi. Головний мотив усiх пророцтв Старого Завiту- це заклик до визнання Ягве їдиним богом. Спротив цьому виказувало периферiйне жрецтво, що нерiдко спиралось на пiдтримку мiсцевої знатi та общинникiв. В цих умовах пророки, виступаючи по сутi проти вiдцентрових сил, намагались протиставити мiсцевiй знатi народ. Все це виливається в критику соцiальної несправедливостi. В книгах пророкiв починаючи з Iсаї ми можемо знайти протести проти насильства, сваволi властей та багачiв. Саме це ми читаємо в " Книзi Амоса": " О ви, що обертаєте у полин правосуддя i що кидаїте на землю справедливiсть! ", " Слухайте це, ви, що радi б бiдного пожерти i вигубити вбогих краю". їм говорить Бог своє слово: " Оберну вашi свята в смуток, усi вашi пiснi в лемент". Пророки проповiдували прихiд месiї, який вiдновить втрачену гармонiю i вiдбудує єдине Iзраїльсько-Iудейське царство. Однак зовнiшньополiтична ситуацiя не сприяла такому перебiговi подiй.

У 722 р. до н.е. ассирiйський цар Саргон II захопив Самарiю, забрав у полон iзраїльського царя Осiю, а разом з ним 27.290 iзраїльтян, яких переселив у Мiдiю та Месопотамiю. Натомiсть в центрi Палестини вiн поселив вавiлонських та арамейських колонiстiв, яких через те, що вони володiли Самарiїю стали звати " самаритянами". Таким чином припинило свої iснування Iзраїльське царство, територiя якого була в адмiнiстративному планi роздiлена на кiлька провiнцiй.

Оскiльки Iзраїль був постiйним суперником Iудеї, то його розгром сприяв деякому посиленню останньої. При iудейському царi Iосiї / 639 - 609 рр. до н.е./ було проведено реформи, мета яких полягала в змiцненнi внутрiшньої стабiльностi держави. У 622 р. до н.е. було оголошено, що в їрусалимському храмi знайдено " Книгу закона", що сягає своїм корiнням в сиву давнину - до легендарного пророка i вождя iзраїльтян - Мойсея. На думку вчених цiй " Книзi законiв" тотожна книга Старого Завiту " Второзаконня".

Щоб послабити соцiальну напруженiсть в суспiльствi Iосiя обмежив боргове рабство. Слiд зазначити, що це обмеження стосувалось лише рабiв єврейського походження. Ось як про це говориться у " Второзаконнi": " Коли запродасться тобi твiй брат, єврей чи єврейка, i прослужить шiсть рокiв у тебе, в сьомому роцi вiдпусти його вiд себе на волю...", але " не будеш вiдпускати його з порожнiми руками". Тобто по закiнченнi шестирiчного термiну слiд було не лише безоплатно вiдпустити такого раба, але й забезпечити його харчами на якийсь час.

Iосiїю було проведено i релiгiйну реформу, спрямовану на утвердження в державi єдинобожжя. Єдиним дозволеним в країнi культом став культ бога Ягве. Храми усiх iнших богiв руйнувались, i разом з тим руйнувались храми бога Ягве- усi крiм Єрусалимського. Таким чином Єрусалим повинен був стати не тiльки адмiнiстративним, але й духовним центром Iудеї. Можливо, пiсля падiння Нiневiї у 612 р. до н.е. Iосiя виношував плани поширення своїї влади над територiїю колишньої пiвнiчної держави. Однак з падiнням Ассирiї в боротьбу за Палестину втручаються Єгипет та Нововавiлонська держава. У 609 роцi Iосiя був смертельно поранений в битвi з фараоном Нехо. У 586 р. до н.е. вавiлонський цар Навуходоносор II захопив Єрусалим, зруйнував мiсто i виселив у Вавiлонiю коло 10 вiдсоткiв населення - ремiсникiв та знать. Частина жителiв втекла до Єгипту. Так припинило своє iснування Iудейське царство.