Рефлекторний характер психічного відображення. Роль умовних і безумовних рефлексів у психічній регуляції поведінки людини.

Психічної відображення пов’язане з діяльністю мозку. Обґрунтування рефлекторної природи всіх видів психічної діяльності є заслугою російської фізіології, і насамперед двох її великих представників - І.М.Сеченова та І.П.Павлова.

Згідно матеріалістичних поглядів – відображувальна діяльність людської психіки зумовлена рефлекторною діяльністю мозку. Засновником вчення про рефлекторну природу психіки є видатний російський фізіолог І.M. Сеченов, який у свох працях зазначав, що джерелом психічних актів, як відображувальної діяльності є зовнішні подразники, що діють на організм, а взаємодія індивіда з оточенням здійснюється завдяки рефлекторній діяльності мозку, всі акти свідомого та несвідомого життя за способом походження є рефлексами і без зовнішнього чуттєвого подразнення психічна діяльність неможлива. Ідеї Сеченова були розвинуті І.П.Павловим у вченні про вищу нервову діяльність (ВНД), засадовим стосовно нього є матеріалістичне розуміння єдності організму та середовища – в організмі все із середовища, а зв’язок організму з середовищем здійснює НС. Поведінка організму визначається тими умовами, середовищем, в якому живе і діє жива істота.

І.П.Павлов вважав, що великі півкулі г.м. відіграють провідну роль у життєдіяльності всього організму, а кора великих півкуль г.м., разом з підкорковими нервовими центрами здійснює складну аналітично-синтетичну діяльність – у ній утворюються найскладніші тимчасові нервові зв’язки, за допомогою яких регулюються відносини організму з зовнішнім середовищем та його діяльність. Діяльність великих півкуль головного мозку була названа вищою нервовою діяльністю.

Поведінка живого організму (за Павловим) є певною системою реакцій або рефлексів на подразники зовнішнього і внутрішнього середовища.

Рефлекс – основна форма нервової діяльності, реакція організму у відповідь на подразнення із зовнішнього і внутрішнього середовища, яка здійснюється за участю ЦНС.

Безумовні рефлекси - природжені, відносно постійні, стереотипні реакції організму на дію адекватного подразника зовнішнього або внутрішнього середовища, які здійснюються за допомогою ЦНС, передаються спадково. Їх ознаки:
1. Проявляються при дії адекватного подразника без особливих спеціальних умов (слиновиділення, ковтання, дихання та ін.).
2. Мають готові анатомічно сформовані рефлекторні дуги.
3. В їх здійсненні основна роль належить підкірковим ядрам, стовбуру мозку, спинному мозку. Вони зберігаються і після видалення кори великого мозку. Проте представництво безумовного рефлексу є в корі великих півкуль.
4. Є видовими реакціями, характерними для усіх представників даного виду.
5. Є відносно постійними рефлекторними реакціями, стійкі, незмінні, зберігаються протягом усього життя.
Безумовні рефлекси за характером реакції-відповіді поділяють на рухові, секреторні і трофічні, а за біологічною спрямованістю:
- рефлекси, пов’язані з регуляцією процесів життєдіяльності, - ковтання, жування, смоктання, слиновиділення, дихальні, серцеві, судинні тощо;
- рефлекси, пов’язані із збереження виду, - копуляція, вигодовування та піклування про потомство;
- захисні - кашель, чхання, моргання тощо;
- орієнтувальні - виникають кожного разу при дії незнайомих подразників.

Умовні рефлекси - індивідуальні, набуті рефлекторні реакції, які виробляються на базі безумовних рефлексів.

Біологічне значення умовних рефлексів полягає в тому, що вони є пристосувальними реакціями організму, які формуються умовами життя людини і дають можливість заздалегідь пристосуватись до нових умов. Умовні рефлекси мають попереджувальне сигнальне значення, оскільки організм починає реагувати цілеспрямовано до того, як почне діяти життєво важливий подразник. Тому умовні рефлекси забезпечують живій істоті можливість заздалегідь оцінити небезпеку або корисний подразник.