Робота з темою заняття

Психолог. Необхідною умовою створення трудової атмосфери сім’ї є любов до праці як старших, так і менших.

Працелюбність формується з раннього дитинства – спочатку на основі копіювання, прагнення дитини до здійснення своїх задумів і намірів у грі чи іншій діяльності, під впливом прикладу оточення, а пізніше – внаслідок усвідомлення ролі праці в житті людини, для реалізації її мети та ідеалів.

У формуванні працелюбності у дітей вирішальну роль відіграють батьки, сім’я. К. Ушинський справедливо писав, що найкращий спадок, який вони залишають дітям, це не гроші, не речі і навіть не освіта, а виховання працелюбності, що є важливою умовою людського щастя.

Якщо батьки прагнуть виховувати дитину у праці, приділяють цьому увагу та час, спокійно і терпляче показують, що і як потрібно робити, то дитина сприймає таке привчання охоче. Цьому сприяє властиве всім дітям бажання копіювати дорослих, а також прагнення до самостійності. Уже у три роки можна почути від дитини вислів „я сам”, підкріплений наполегливими спробами виконати ту чи іншу роботу. У таких випадках важливо не відбити у дитини бажання до самостійних дій, а допомогти чи тактовно переключити її увагу на легше заняття.

У родині, де панує трудова атмосфера, дітей із дошкільного віку залучають до праці. Це може бути миття посуду, прибирання квартири, догляд за квітами тощо. Важливо змалечку переконувати сина чи доньку, що в сім’ї всі мають допомагати одне одному, кожному треба робити те, що він може, щоб усім було добре.

Коли дитина йде до школи, у неї з’являється новий обов’язок – навчання. Це серйозна і нелегка праця, яка вимагає чималих вольових, розумових і фізичних зусиль. Проте, якщо ще до школи дитина навчилася сумлінно виконувати будь-яке доручення, доводити його до кінця, якщо вона вміє і любить працювати, то все це їй допоможе досягти успіху у школі.

Водночас, шкільне навчання не має бути приводом для звільнення дітей від домашніх обов’язків і справ. Великої помилки припускаються ті батьки, які, віддавши дитину до школи, вважають, що тепер діти мають тільки навчатися. Звісно, навчання для школярів є важливою справою, але і хатня робота – без шкоди для домашніх завдань – має бути в щоденному розкладі. Важливо, щоб не було поділу на „жіночу” і „чоловічу” роботу. Щоб хлопчик міг сходити в магазин, пришити відірваний ґудзик, відремонтувати поламаний стілець, випрати шкарпетки. Постійна участь у побутовій праці підтримує та розвиває звичку працювати, формує риси майбутнього чоловіка чи дружини.

Працелюбність надзвичайно важлива для всіх вікових категорій: і в дитинстві, і в юності, й у зрілому віці.

Працелюбність розвиває здібності, в яких зацікавлена не тільки сама людина, але й суспільство. Адже без працелюбності можна так ніколи і не дізнатись, які у вас нахили, тобто добровільно обмежити свій розвиток. А такі втрати – незворотні.

Працелюбне, відповідальне подружжя сприймає хатню роботу не тільки як необхідність, але й як спосіб виявити увагу, турботу, повагу одне до одного.

Якщо молодих людей у батьківських сім’ях виховували правильно, якщо їм прищепили любов до праці та необхідні трудові навички, якщо хлопець і дівчина розуміють невідворотність і важливість хатньої роботи, то після весілля у них не виникне через це проблем. Молодята зуміють розподілити між собою домашні обов’язки, врахувати нахили кожного, чітко і продуктивно організувати спільну працю, відчуватимуть радість від усвідомлення своєї користі для коханої людини, для сім’ї.

Якщо когось із молодят не підготували належним чином до домашнього господарства, зрозуміло, що для створення нормального сімейного життя їм доведеться терміново наздоганяти втрачене – спільними зусиллями, за допомогою батьків опановувати навички побутової праці. І тут важливі дбайливість, допомога, уміння тактовно підтримати одне одного.

Якщо людина дійсно працелюбна, ця цінна риса зазвичай проявляється у всіх сферах і видах її діяльності. Такі люди, як правило, життєрадісні, оптимістичні, вони самою своєю присутністю створюють атмосферу піднесення, святковості.

Працелюбні й енергійні люди організовують суспільно корисну працю, поширюють трудову атмосферу своєї сім’ї на сусідів і оточення.