Образ дитини, людини

Тепер уявіть, що в одній голові сконцентровані два несумісні образи. Процес виховання стає непослідовним. Батьки чекають від дитини абсолютно різного, заплутуються самі і заплутують дитину. Накопичується роздратування, усі незадоволені одне одним, усі легко дратуються, чогось вимагають... Натомість краще зайнятися ідеальною дитиною, яка живе у ваших головах, саме її слід перевиховати, створити такий образ, щоб із нього плавно виростав образ реальної людини.

Слід також з’ясувати поняття „самостійність”. Прагнення до самостійності проявляється у прагненні до волі. У вільної людини більше вибору в житті, але і відповідальності більше. Вільного за невдалий крок карає життя, невільного – батьки, ровесники, закон. Відповідно, що більше волі зовнішньої, то менше волі внутрішньої, волі від необхідності робити вибір, відповідати за щось. Повна свобода поведінки – повна внутрішня неволя, напружене, важке, небезпечне життя. Для незрілих і непідготованих людей вона нестерпна. Коли батьки карають дитину, вони, хоч як парадоксально, не ускладнюють, а полегшують їй життя. Вони самі роблять вибір, а отже звільняють дитину від відповідальності, вони забирають право карати у життя, а у дитини – право на самостійні вчинки. Якщо батьки постійно карають, засуджують, роблять зауваження, із дітей виростають люди, які бояться свободи, самостійності. Але прагнення свободи притаманне всім, важливо, як людина його використає.

Свобода одних дітей робить розкутими, інших – розбещеними. Чому це відбувається? Важливо, яким чином прийшла до них свобода. Самостійність і відповідальність породжує не подарована свобода, а здобута. Підлітка розвиває сам процес здобування свободи, самозвільнення.

Коли підліток звільняється від батьківської опіки, коли він бореться за волю в сім’ї шляхом кухонних скандалів – він не розвивається. Здобуті таким шляхом зовнішня свобода і незалежність легко змінюються на залежність від однолітків. Така воля – лише розмінна монета: тут здобув, там продав. Самозвільнення не відбувається.

Цінність самозвільнення залежить від значущості противника. Одна справа звільнитися від батьківських заборон, друга – від боягузтва, некомпетентності, поганого впливу.

Розбещений підліток у незвичному для нього колективі почувається незручно, скуто. Вільна ж людина завжди і всюди розкута, вільна у рухах і вчинках, вона повсюди одна і та ж.

Перший крок до волі – народження. Малюк з’являється на світ, і можливості його збільшуються у мільйон разів.

Другий крок до волі – вихід із колиски. Якщо дитину вчасно не спустити на підлогу, вона сама перелізе через бильце ліжка.

Перебудовується внутрішній світ, розвиток іде семимильними кроками.

Перший крок – це перше „не можна”, перше обмеження волі. Маленькі діти погано розуміють „не можна”, вони ще його не усвідомлюють. Найпростіший приклад: дитина рве газету, всі мовчать, а візьме іншу – всі кричать: „Не можна! ”. Як дитині зрозуміти, що та газета вчорашня, а оця – сьогоднішня?

Якщо прагнення до самостійності у дитини стане провідною рисою характеру, то навіть підлітковий період буде неважким. Привчена із 5 років до свободи, дитина у 15 знає про неї не від когось, а сама вміє нею скористатись. Хто не захотів мучитись із дитиною від 2 до 5 років, вишколив, зробив зручною, той майже стовідсотково сьорбне горя в її 15.

Третій крок – відділення від батьківської родини. У цей період напівволі-напівнагляду починається навчання відповідальності. Нагляд – він же і захист, коли мама поряд, вона попередить, захистить. Але настає мить, і вона йде, а дитина залишається сама.

В ідеалі мати завжди зустрічає дитину радісно, хоч би звідки та повернулась. Усі діти світу поділяються на дві групи: на тих, кого зустрічають із радістю, і тих, кого зустрічають байдуже, похмуро, сердито, з нотаціями.

Горе дитині, коли на неї гримають у школі і зраджують вдома, якщо на неї нападають з усіх боків.

Відправляючи дитину до школи, спробуйте підготувати її до самостійного життя серед ровесників, навчіть її простих правил дитячого спілкування.