Повідомлення теми і мети заняття. Слово психолога. Мистецтво бути батьками – це мистецтво ухилятися від айсбергів

Слово психолога. Мистецтво бути батьками – це мистецтво ухилятися від айсбергів. Ніхто не знає, де їхня підводна частина. Але існують певні дефекти виховання, які потім спричиняють негативні прояви у поведінці дитини.

1. Виховання за типом Попелюшки, явне чи приховане емоційне відчуження. Дитина відчуває і постійно отримує підтвердження того, що її не люблять. Вона не має якихось ілюзій із цього приводу. Кожна дитина реагує на цю гірку істину по-різному: замикається, занурюється в себе, у світ фантазій і мрій, де проблеми вирішуються казковим, чарівним способом, пробує викликати жалість до себе, звернути на себе увагу, хоче, щоб її помітили і полюбили, метиться батькам за презирство і відторгнення.

2. Виховання за типом гіперопіки, гіперпротекції. Потурання у всьому, здування порошинок, утримання у тепличних умовах, позбавлення самостійності. Із таких дітей виростають капризні, вередливі, позбавлені бійцівських рис, інфантильні, безвідповідальні, не здатні приймати рішення, схильні до алкоголізму, соціальної пасивності люди. Це більше притаманно хлопчикам, яких виховують лише жінки. У їхніх поведінці і характері зберігається чимало дитячого. Часто такі хлопчики стають „трутнями”, їм властиві байдужість, небажання брати на себе відповідальність. їх ще називають інфантильними.

Найчастіше трапляється гармонійний інфантилізм, при якому дитина поводиться, як маленька. Емоційно-вольова сфера дев’ятирічної дитини – як у п’ятирічної.

Дисгармонійний інфантилізм – це коли поряд з емоційно-вольовою незрілістю випинаються, гіпертрофуються якісь риси характеру. Найчастіше це – надмірна збудженість, слабодухість, схильність до фантазії, брехні. У кожному з цих випадків різко порушується здатність дитини до адаптації: вона не може гратися з ровесниками, завжди свариться, жаліється, скиглить, їй важко відвідувати дитячий садок, з’являються проблеми у школі, на вулиці, вдома, вона не може знайти спільної мови з учителями, однокласниками, навіть із мамою й татом. У них переважають ігрові інтереси, вони легковажні й безвідповідальні, егоїстичні, безтурботні, нетерплячі, дратівливі, мало замислюються над наслідками, їм важко відкласти отримання задоволення. Для них усе життя лишається грою, а найтяжчою є необхідність поводитися відповідно до свого віку. Отакою виростає занадто балувана дитина, з якої здували порошинки.

Батьки часто жаліються на інфантильність синів. Але, щоб вимагати, потрібно навчити. Батькам і на думку не спадає дорікати дитині, що вона не знає китайської, бо вона її не вчила. А як можна дорікати за несамостійність, пасивність, необов’язковість, коли батьки все робили за дитину?..

Слід загострити увагу на дитячій жорстокості. „Вишукану” жорстокість виявляють балувані діти, об’єкти гіперопіки, підлітки, які не мали в дитинстві шансу на вільне самовираження, жорстокі батьки не дозволяли виявляти ініціативу. Жорстокість для таких дітей, хоч якого б віку вони були, – сплав помсти і самоствердження, а також перевірки: „У тебе немає такої машинки, а у мене є, отже, ти ніхто, тебе можна пхнути...”.

Виховання за типом гіпоопіки, гіпопротекції означає відсутність виховного процесу. Гіпоопіка призводить до бездоглядності, уповільнення формування навичок поведінки, хуліганства і лінощів.

3. Казармене виховання. Суворе і сухе виховання формує підвищену відповідальність, слухняність, моральність. Часто цей тип виховання поєднується з тілесними покараннями. На перший погляд, у дітей усе гаразд, вони не викликають занепокоєння, але найчастіше страждають на психічні розлади у вигляді нав’язливих ідей.

4. І особливий вид виховання – суперечливе. Тато говорить одне, мама з бабусею – інше, кожний тягне дитину у свій бік, вимагаючи від неї взаємовиключних форм поведінки. Що ж їй робити? Як виходити із ситуації? Такі крайнощі не проходять безслідно для її психіки.

Дитина – об’єкт виховання. Процес виховання полягає у виборі його методів. Залежно від того, якими методами і як користуються батьки, їх можна поділити на кілька груп. Особливо поширені гармонійні, неврівноважені, ригідні. Спробуйте визначитись, до якої групи належите ви.

Гармонійні батьки. Певною мірою наближені до рівноваги, прагнуть до розуміння, довіряють інтуїції, погоджуються, що багато чого не знають про свою дитину, тому не перестають її вивчати, можуть гнучко перебудуватися. Загалом оптимістичні, не позбавлені почуття гумору, зокрема і до самих себе. Поєднують ентузіазм і тверезий скептицизм, доброту і трохи егоїзму, працелюбні й водночас трішки ліниві. Можна говорити і перераховувати ще дуже довго різноманітні риси, але у гармонійних батьків є три обов’язкові: самокритичність (але без самоїдства), прагнення до самовдосконалення (але без фанатизму), уміння бути вдячним життю.

Дитині поталанило, якщо таких батьків одразу двоє, гармонійний нащадок виходить із двох половинок: тата і мами. Головне, щоб на недолік одного припадала перевага іншого, нехай навіть не у строгій відповідності.

Неврівноважені батьки. Нестійкі, непослідовні, вони впадають у крайнощі, спонтанно застосовують різноманітні методи виховання без оцінки ситуації. Наприклад, надмірна турбота, тривога за дитину, вседозволеність змінюється тиском, надмірною вимогливістю, покаранням, потім знову потурання.

Дитина спочатку розгублена, не розуміє, чого від неї хочуть, але з часом пристосовується і спрямовує батьків у потрібний їй бік.

Такі батьки відрізняються відносною внутрішньою нерухомістю.

Ригідні батьки. Проводять одну лінію виховання, без комбінацій, без напівтонів – тільки чорне чи біле. Внутрішньо вони майже цілком нерухомі.

У цій групі – найстрашніші і найнебезпечніші для дитини батьки, які тиснуть і переслідують, наражають на страждання, породжують брехливість у тих, хто пручається, і дефект волі у дитини, яка здалася.

Отже, підсумуємо все сказане і заповнимо таблицю, що допоможе вам визначитись, до якого типу, групи належите ви.